1984 (роман)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Назва "1984"
1984first.jpg
Обкладинка першого британського видання
Автор Джордж Орвелл
Назва мовою оригіналу Nineteen Eighty-Four
Країна Великобританія
Мова Англійська
Жанр Антиутопія,
політична фантастика,
соціальна фантастика
Видавництво Секер і Уорберг (Лондон)
Публікація 8 червня 1949
ISBN 0-452-28423-6

«1984» (відомий також під назвою Тисяча дев'ятсот вісімдесят четвертий) — роман-антиутопія англ. письменника Джорджа Орвелла, опублікований 1949 року. Роман розповідає історію Вінстона Сміта і його деградації під впливом[1] тоталітарної держави, в якій він живе.

Роман написаний у 1948 р., і, вибираючи назву, автор переставив дві останні цифри поточного року.

Поряд із «Дивним новим світом» (англ. Brave new world) Олдоса Хакслі і «451° за Фаренгейтом» Рея Бредбері, це найвідоміша і найцитованіша антиутопія у літературі.

Роман перекладений 62 мовами. Проте він здійснив значний вплив і на саму англійську мову. «1984», його термінологія і автор стали специфічними термінами при обговоренні питання приватності і державної безпеки. Так, термін «орвелліанство» став описувати дії або організації, що нагадують про тоталітарне суспільство змальоване у романі, а фраза «Старший Брат спостерігає за тобою» почала позначати будь-який акт спостереження, який сприймається як насильницький.

В 2009 р. впливова британська газета The Times оголосила роман «1984» найважливішою книгою, надрукованою за останні 60 років.[2]

Були часи, коли роман «1984» сприймався настільки революційно і здавався настільки політично небезпечним, що був заборонений деякими бібліотеками Сполучених Штатів, не кажучи вже про тоталітарні режими.[3][4][5]

Номер 2 у Рейтингу 100 найкращих книг усіх часів журналу Ньюсвік[6].

Підсумок[ред.ред. код]

Орвелл демонструє своє сприйняття антиутопії у не надто віддаленому від автора майбутньому. Рік, у якому відбуваються події, 1984-й, за словами головного героя, визначено приблизно, оскільки можливості відновити хронологію подій і визначити точніше, не залишилось. Вигадані технологічні досягнення, такі як телеекрани, використовуються на користь системи для розширення контролю як над членами Партії, так і над народними масами (т.зв. «пролями» — від «пролетар»), проте не для покращення якості їх життя. Досконалі стратегії, такі як перманентна війна, використовуються, щоб заперечувати необхідність освіти пролів для розуміння потенціалу кращого життя. Причиною цього є утримання правлячою олігархією повної влади довічно.

Прообрази[ред.ред. код]

Багато аспектів океанічного суспільства Орвелл засновував, емпатуючи еру Сталіна у Радянському Союзі.

Наприклад, «Двохвилинка Ненависті», послідковується притаманною Сталіну демонізацією його ворогів і супротивників, а опис самого Старшого Брата має фізичну подібність до власне образу Сталіна.

Серед специфічної літератури, впливу якої міг зазнати Орвел, можна назвати

Світ «1984»[ред.ред. код]

Соціальна піраміда класів описаних у романі, зі Старшим Братом на верхівці

У романі описується світ де панує тоталітарний режим у своїй найвищій формі — режим, який пізнав свою тоталітарну природу й поклав собі за мету зберегтися вічно. Увесь світ поділився на три гігантські блоки, які не відрізняються один від одного ідеологією, проте ведуть між собою безперервну війну. Суспільство у кожному із блоків розділене на три класи: Внутрішню Партію, Зовнішню партію й пролів (див. піраміду праворуч). Ідеологія Партії базується на тому положенні, що всі суспільства поділяються на клас при владі, клас, який рветься до влади, й пролів, які не мають жодного значення. Клас при владі може вічно залишатися таким, якщо систематично й безперервно винищуватиме клас, який рветься до влади. Внутрішня Партія залишатиметься при владі вічно, якщо безжалісно й послідовно винищуватиме Зовнішню партію.

Роман фокусується на Вінстонові Сміті — члені зовнішньої партії, який, згідно з ідеологією носить у собі зерно бунту проти влади. Йому здається, що супротив, який визріває у ньому, притаманний лише йому одному. Спершу Орвелл хотів назвати свій роман «Остання людина Європи».[8] Проте ця назва була відкинута, як не досить зловісна і така, що накладала певний штамп героїзму на протагоніста.

Хоча лінія роману нерозривна, його можна описати як такий, що має три частини. Фактично деякі видавці публікують роман у трьох частинах. Перша частина пов'язана із Вінстоновим баченням світу. Друга — із забороненими сексуальними стосунками Вінстона із Джулією і його згодою долучитися до повстання проти Партії. Третя — із арештом Вінстона Поліцією Думок і його ув'язненням у Міністерстві Любові. Врешті-решт, за допомогою Міністерства Любові головний герой пізнає велич і красу ідеології Партії. Подальша його доля не відслідковується. Він може загинути в казематах або ж долучитися до вибраних — зрозуміло лише, що Партія знову перемогла й правитиме вічно.

Розгортання подій[ред.ред. код]

Вінстон Сміт, член Зовнішньої Партії, мешкає у руїнах Лондона, головного міста Злітно-посадкової Смуги № 1 — прифронтової провінції тоталітарної супердержави Океанія.

Реалії світу в романі[ред.ред. код]

У романі описується масштабне та послідовне використання державою пропаганди, започатковане тоталітарними режимами Гітлера та Сталіна.

Міністерства Океанії[ред.ред. код]

Чотири міністерства Океанії розташовуються у величезних пірамідальних спорудах, кожна по 300 метрів заввишки і видимі по всьому Лондону. На фасадах міністерств зображені три партійних гасла.

Міністерство Миру 
Новомова: Мінімир.
Веде вічну війну.
Міністерство Достатку 
Новомова: Мінідост.
Відповідає за нормування продуктів і їх контроль.
Міністерство Правди 
Новомова: Мініправ.
Рука пропаганди океанічного режиму, контролює інформацію: літературу, пропаганду, партійну організацію, програми телеекранів.
Міністерство Любові 
Новомова: Мінілюб.
Агентство відповідальне за ідентифікацію, моніторинг, арешти і тортури дисидентів, справжніх чи уявних.

Назви міністерств є прикладом двоміркування

« Міністерство Миру займається війною, Міністерство Правди — брехнею, Міністерство Любові — тортурами, а Міністерство Достатку — старвацією.  »

— Частина II, Глава IX — Глава I книги Гольдштайна

Партія[ред.ред. код]

« Ідеали встановлені Партією були чимось величезним, жахливим і блискотливим — світ сталі і бетону, жахливих походів військ і страхітливої зброї — нація воїнів і фанатиків, що марширують уперед у досконалій єдності, усі думають однакові думки, носять однаковий одяг і кричать однакові гасла, безупинно працюють, борються, святкують, піддаються гонінням — триста мільйонів людей і усі з однаковим обличчям. Дійсністю ж були гнилі й брудні міста, де недогодовувані люди перетасовувалися вперед і назад у промоклому взутті, у латаних будинках XIX сторіччя, в яких завжди смерділо капустою і поганими туалетами. Здавалося, він бачить видіння Лондона, великого і зруйнованого, міста мільйона урн для сміття, і змішаним із ним було зображення Місіс Парсонс, жінки зі зморшкуватим обличчям і тонким волоссям, яка безпорадно поралася коло заблокованої стічної труби.  »

— Частина I, Глава VII

Три гасла Партії, які усюди зображаються:

  • ВІЙНА — ЦЕ МИР
  • СВОБОДА — ЦЕ РАБСТВО
  • НЕЗНАННЯ — ЦЕ СИЛА
« Партія прагне влади повністю задля власної користі… Ми відмінні від усіх олігархій минулого у тому, що ми знаємо, що ми робимо. Решта, навіть ті, які були схожими на нас, були боягузами і лицемірами. Німецькі нацисти і російські комуністи дійшли дуже близько до нас в їх методах, але вони ніколи не мали хоробрості, щоб визнати власні мотиви. Вони уявляли, можливо вони навіть вірили, що вони здобули владу проти власної волі і на обмежений час, і що якраз за рогом знаходиться рай, у якому люди були б вільними й рівними. Ми не такі. Ми знаємо, що ніхто і ніколи не захоплює владу із наміром відмовитися від неї. Влада — не засіб, влада — мета. Жоден не встановлює диктатуру для того, щоб зберегти революцію; це революцію здійснюють для того, щоб встановити диктатуру. Мета переслідування — переслідування. Мета тортур — тортури. Мета влади — влада.  »

— Частина III, Глава III

Думкозлочин[ред.ред. код]

Думкозлочин (англ. thoughtcrime) — єдиний злочин в Океанії, що карався смертю. Під це поняття попадав навіть не просто вчинок, а тільки сама думка про нього. Ідеологія проголошувала — подумавши про правопорушення, людина сама підписувала собі смертний вирок, який рано чи пізно, проте завжди невідступно досягав її в застінках Міністерства Любові. Репресивним органом, котрий запобігав думкозлочину, була Поліція думки.

Поліція думки (англ. Thought Police) не займалася простим виконанням вироків. В її функції входило доведення порушнику, що він був не правим. «Злочинець» знищувався тільки після того, як він щиросердно (за цим жорстко слідкували, «обманщиків» обробляли далі) погоджувався з постулатами ідеології і сам просив для себе смертного вироку за свої «злочини». Деяких навіть випускали на волю, щоб людина «дозріла» самостійно і сама повернулася для виконання смертного вироку. Таким чином, система не просто мстила «віровідступникам», що не покаялися, а вбивала їх від безсилля, знищуючи їх в цілому, тобто разом із вірою.

Політична карта світу 1984 (бачення)

Політична географія[ред.ред. код]

Світ контролюється трьома тоталітарними наддержавами, які ведуть між собою нескінченну війну.

  • Океанія (ідеологія: Ангсоц або Англійський Соціалізм) — займає обидві Америки, всі острови у Атлантичному океані, південь Африки та Австралазію. Виникла шляхом поглинання Сполученими Штатами Британської імперії. Назва походить від того, що Океанія має вихід до всіх чотирьох океанів.
  • Євразія (ідеологія: Нео-Більшовизм) — охоплює Північну Азію та континентальну Європу. Утворилася через захоплення Росією європейських країн.
  • Остазія (ідеологія: Самозабуття, зазвичай трактується як «Поклоніння смерті») — найменша за територією супердержава, однак з найбільшим населенням, до якої належать Китай, країни на південь від нього, Японія, Корея та Монголія.

Війна ведеться за спірні території — це Африка, Близький Схід, Індія та ін., а також арктична полярна шапка, які постійно переходять з рук в руки. Натомість, жодна з наддержав не нападає на власне територію іншої держави, скажімо, Євразія запросто могла б захопити Британські острови або Океанія просунутися до Рейну чи навіть Вісли. Така рівновага гарантує, за задумом еліти трьох країн, їхнє вічне панування над світом.

Цікаві факти про Океанію[ред.ред. код]

  • Освітня система Океанії спрямована на підтримку якомога нижчої здатності до мислення у пролетарів.
  • Офіційна мова країни «Новомова» (англ. newspeak) перебуває у стадії переходу від «старої мови» до того стану, коли нею не можна буде висловити жодну небезпечну для партії думку (думкозлочин). Перехід полягає не стільки у заміні старих слів новими словами та спрощенням мовних форм, скільки у скороченні словникового запасу і забороні певних слів та їхніх небезпечних значень. Факт постійного зменшення словникового запасу мови вважається її перевагою.
  • Історія Океанії постійно переписується таким чином, щоб викреслити незручні партії випадки, неузгодженості з партійною ідеологією, згадування про людей, яких партія знищила тощо.
  • В Океанії існує культ перемоги, який підтримується повідомленнями (переважно вигаданими) про нові перемоги на фронті, у назвах багатьох товарів, наприклад дуже поширеного джину та кави, міститься слово «перемога».
  • Для пролетарів виробляється окремий шар культури, що складається з низькопробних книг і фільмів переважно на тему сексу та насильства, пісень про любов, які компілюються майже механічно пристроєм, який називається «версифікатор». Пролетарі також люблять грати в лотерею.
  • В Океанії гра в шахи не передбачає можливості перемоги чорних, як підтвердження того, що добро завжди перемагає зло.
  • Партія усіляко пригнічує та обмежує статевий потяг, існує припущення, що метою цього є спрямування невикористаної енергії на корисніші для партії почуття: патріотизм, любов до Старшого брата, ненависть до ворогів тощо.
  • В Океанії повна нестача майже усіх продовольчих і непродовольчих товарів, крім алкогольних напоїв (пиво — для пролетарів, джин — для членів партії). Ціни на спиртне дуже низькі. Замість цукру використовується сахарин, замість чаю — листя чорниці. Джин, кава і шоколад виготовляються із замінників і не схожі на свої справжні відповідники. Водночас, члени внутрішньої партії мають доступ до якісних продуктів.
  • Майже ніхто не пише одне одному листів. Втім, для привітання з якими-небудь подіями існують завчасно вироблені листівки з уже надрукованими привітаннями з усіх можливих нагод.

Видання «1984» українською[ред.ред. код]

  • (Уривки) Джордж Орвелл - 1984, перекл. Олександр Терех, Всесвіт 4/722, 1988
  • Джордж Орвелл. 1984 : роман-антиутопія / пер. Віталій Данмер. — Hurtom.com, 2013. — 321 с.
  • Джордж Орвелл. 1984 / пер. Віталій Данмер, ред. Олег Merethir — Hurtom.com, 2014. — 321 с.

Екранізації[ред.ред. код]

Див. фільм «Бразилія».

Примітки[ред.ред. код]

  1. Цей вплив полягав переважно в багатомісячних фізичних тортурах, медичних процедурах та психологічному тиску під час арешту Вінстона Міністерством любові.
  2. Список головних книг за останні 60 років (версія The Times)
  3. Заборонені книги (nuigalway.ie)
  4. Stasi chief was an Orwell fan, bent reality to get room 101
  5. [1]
  6. Newsweek's Top 100 Books — список 100 найкращих книг усіх часів журналу Ньюсвік(рос.)
  7. Shelden, Michael (1991). Orwell—The Authorized Biography. New York: HarperCollins. 0060167093. ; pp 430-434
  8. http://www.orwell.ru/a_life/dystopia/e/e_dyst.htm

Див. також[ред.ред. код]