25-а повітряно-десантна бригада (Україна)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
25-а окрема Дніпропетровська повітряно-десантна бригада
25 Airborne Brigade.jpg
Нарукавний шеврон бригади
На службі з 5 червня 1993
Країна Україна Україна
Належність Ukr airborne.jpg ВДВ
Збройні сили Emblem of the Ukrainian Armed Forces.svg Збройні Сили України
Вид Sv emblem.jpg Сухопутні війська України
Роль повітряно-десантна
Структура командування ВДВ
Чисельність бригада
Розташування гарнізону А1126 Гвардійське, Дніпропетровська область, Україна
Девіз «Ніхто, крім нас!»
Марш «Двадцять п'ята бригада»
Ювілеї 16 липня 2002
Війни/битви миротворчі операції (Югославія, Ірак, Сьєрра-Леоне, Косово, Ліберія)
Російська інтервенція в Україну
Відзнаки у битвах Дніпропетровська
Командири
Поточне
командування
полковник Юрій Іванович Содоль

25-а окре́ма Дніпропетро́вська пові́тряно-деса́нтна брига́да Сухопутних військ Збройних Сил України — військове з'єднання аеромобільних військ України, що за організаційно-штатною структурою входить до складу Високомобільних десантних військ Збройних Сил України. Бригада за своїм призначенням підготовлена для дій в тилу противника, оснащена відповідним озброєнням (має у своєму складі БМД-1, БМД-2, БТР-Д, 2С9 «Нона») й може десантуватися в повному складі з особовим складом та технікою для виконання отриманого завдання.

Історія з'єднання[ред.ред. код]

У роки війни[ред.ред. код]

25-а повітряно-десантна бригада веде свою історію із самого розпалу битв радянсько-німецької війни. Формування загальновійськового з'єднання розпочалося на базі окремих гвардійських повітряно-десантних бригад, що були розформовані у 1942. Командний та рядовий склад був підібраний з курсантів військових училищ, моряків Тихоокеанського флоту, Амурської річкової флотилії й курсантів навчальних підрозділів.

За часів війни практично всі солдати й сержанти пройшли шестимісячну підготовку за програмою повітряно-десантних військ і здійснили по 8-10 тренувальних стрибків з літаків Лі-2, ТБ-3 і аеростатів. 95% особового складу складали комуністи і комсомольці. Після формування з'єднання почалося посилена бойова підготовка. Заняття проводилися в полі по 12-14 годин. Особлива увага приділялася здійсненню форсованих маршів, марш-кидків (25-50 кілометрів). Основною дисципліною в з'єднанні вважали повітряно-десантну підготовку, яка загартовувала волю, розвивала сміливість, завзятість в подоланні труднощів. Увесь процес навчання й виховання воїнів-десантників був спрямований на підготовку особового складу до ведення бойових дій в тилу противника.

3 травня 1944 року у м. Дмитров командувач військами Московського військового округу передав командиру з'єднання гвардії полковнику Виндушеву К. М. гвардійський Бойовий Прапор, й на початку червня 1944 року з'єднання в повному складі було відправлене на Карельський фронт, для участі в наступальній операції, яка проводилася 7-ою Окремою Армією.

Бойовий шлях 25 опдбр

21 — 24 червня 1944 року, з'єднання бере безпосередню участь у проведенні Свірсько-Петрозаводської наступальної операції. 98-а та 99-а гвардійські повітряно-десантні дивізії отримали завдання — форсувати р. Свір і захопити плацдарми на протилежному березі. Противник (фінські та німецькі війська) три роки закріплявся на правому березі Свірі. Перед гвардійцями-десантниками стояла бойова задача — форсувати річку, прорвати ешелоновану оборонну смугу та знищити противника.

Командиром 300-го гвардійського парашутно-десантного полку гвардії полковником Даниловим М. О. було прийняте рішення: під час проведення артилерійської підготовки атаки висадити на річці хибний десант, та зосередити на ньому всю увагу артилерійських і мінометних батареї противника, які уціліють після проведення артпідготовки, засікти їх та знищити вогнем артилерії й ударами авіації підтримки.

21 червня 1944 року о 8.00 у небі над Свіррю з'явилася радянська авіація, яка спрямувала на укріпрайон тисячі снарядів та бомб. О 8.40 залпом 1600 гармат та мінометів, реактивних «Катюш» почалася артпідготовка, яка тривала три з половиною години.

Під її прикриттям лише 12 відважних десантників (Юносов, Тіхонов, Павлов, Митарев, Зажигін, Попов, Паньков, Маркелов, Баришев, Бекбосунов, Малишев, Немчіков), почали демонстраційне форсування Свірі.

Гітлерівці не відразу помітили початок форсування. Противник почав вести кулеметній вогонь по десантниках з вогневих точок, які уціліли, коли вони досягли середини річки. Навколо 12 сміливців, які штовхали перед собою плоти з макетами солдатів, кулеметів, свистіли кулі, вода кипіла від розривів снарядів і мін. Ворог повірив у початок форсування Свірі головними силами, почали «працювати» артилерійські і мінометні батареї, які знаходилися в укриттях. Вогневим шквалом артилерія подавила залишки противника, чим відкрила дорогу для наступу нашим військам.

За час проведення Свірсько-Петрозаводської операції з'єднання форсувало водні рубежі річок: Свір, Інема, Мегрега, Тяпотка, Відліца та інші, й пройшло з боями 236 кілометрів сильно укріплених позицій противника.

Наказом Верховного Головнокомандувача0174 від 2 липня 1944 року з'єднанням і частинам, які відзначилися в боях з німецькими загарбниками при форсуванні річки Свір і прорив сильно укріплених позицій противника, присвоєне почесне найменування «Свірські» Указом Президії Верховної Ради СРСР від 21 липня 1944 року 1 офіцерові, 7 сержантам і 9 червоноармійцям присвоєне звання Героя Радянського Союзу.

З весні 1945 року з'єднання продовжило виконання бойових завдань на території Угорщини. У період з 17 березня 1945 року дивізія оволоділа сильно укріпленим районом Мадяралмаш, до кінця 18 березня 1945 року м. Гуттамаши та м. Бограч. У подальшому дивізія звільняла від німецьких військ міста: Варполота, Веспрем, Девечер, Шарвар (Угорщина), розгромила частини 2-ої танкової дивізії угорців, 1-ої танкової дивізії СС «Адольф Гітлер».

30 березня 1945 року, прорвавши укріплений рубіж австро-угорського кордону, опанувала Рехнітц.

До кінця 25 квітня 1945 року з важкими боями в гірсько-лісовій місцевості опанувала Вольдег та Тульберг.

Близько 17:00 10 травня 1945 року частини дивізії з'єдналися з американськими військами на річці Вітьва біля Строковіца (Чехословаччина).

26 квітня 1945 року за зразкове виконання завдань командування в боях з німецькими загарбниками при оволодінні містами Папа та Девечер і виявлений при цьому героїзм і мужність дивізія нагороджена орденом Червоного Прапора.

За зразкове виконання завдань у 1944–1945 дивізія отримала 7 подяк від Верховного Головнокомандувача Червоною армією.

Після війни[ред.ред. код]

25 вересня 1948 року в селі Галенки Молостовського району Приморського краю, заступником командира полку підполковником Тирва О. В. почалося нове формування військової частини 11389 — 217-го гвардійського парашутно-десантного полку.

Бойова машина десанту БМД-2 на польових заняттях. 2002
Підготовлена до десантування БМД-1 в готовності до руху
Завантаження 3-х БМД-1 зі складу 25-ої опдбр в літак Іл-76 на військовому аеродромі Мелітополь. 19 вересня 2006

Частина формувалася на базової основі 2-го гвардійського парашутно-десантного батальйону 296-го гвардійського парашутно-десантного Ордена Кутузова III ступеня полку, 263-ої гвардійської повітряно-десантної Свірської Червонопрапорної дивізії, особовий склад якого під час років радянсько-німецької війни продемонстрував героїзм, мужність і бойову майстерність, стояв насмерть у самих суворих боях цієї війни.

1 жовтня 1948 року 217-й пдп закінчив своє формування та був виданий наказ № 1. Цей день став відмічатися як День частини — День 217-го гвардійського парашутно-десантного полку.

Полк увійшов до складу 13-ої повітряно-десантної ордена Кутузова II ступеня дивізії 37-го гвардійського Свірського повітряно-десантного корпусу. 20 лютого 1948 року полку було урочисто вручено Гвардійський Бойовий Червоний Прапор.

У мирний час воїни-десантники полку удосконалювали свої бойові якості в щорічних навчаннях.

У 1965 році за тактичні навчання з практичним десантуванням особового складу на острів Сахалін, 217-й гвардійський парашутно-десантний полк отримав подяку Міністра оборони СРСР. Командував полком на той час майор Маргелов Геннадій Васильович (старший син легендарного Командувача Повітряно-Десантних Військ генерала армії Маргелова В. П.).

22 лютого 1968 року Указом Президії Верховної Ради СРСР, за значні заслуги, виявлені при захисті Батьківщини, успіхи в бойовій і політичній підготовці, 98-а гвардійська повітряно-десантна дивізія нагороджена орденом Кутузова ІІ ступеня.

З 25 липня по 11 серпня 1969 року частини з'єднання передислокувалися до міста Болград, Українська РСР.

З появою нової техніки продовжується вдосконалення бойової підготовки. За навчання «Південь-70» і «Десна-72» наказом Міністра оборони СРСР особовому складу оголошена подяка. За військову майстерність й мужність, виявлену при експериментальному десантуванні, ці військовослужбовці Указом Президії Верховної Ради СРСР були нагороджені орденом Червоної Зірки. Також особовий склад полку брав участь в навчаннях «Щит-82» в Болгарії, за що полку одному з перших у ПДВ був вручений другий вимпел МО СРСР «За мужність і військову доблесть». Згодом полк брав участь у навчаннях «Союз-84».

Найяскравіше морально-бойові якості виявилися в період перебування гвардійців-десантників в республіці Афганістан. В період з 1979 по 1989 119 офіцерів і прапорщиків полку виконували завдання на території цієї країни.

Разом з рішенням завдань бойової і політичної підготовки 217-й гвардійський парашутно-десантний полк виконував урядові завдання на території Вірменської і Азербайджанської РСР.

У період з 23 березня 1988 року по 16 березня 1990 року полк провів в регіонах Закавказзя 174 дні:

У 1990 році 217-й гвардійський парашутно-десантний полк був нагороджений третім вимпелом Міністра оборони СРСР «За мужність і військову доблесть».

У наслідок розпаду СРСР відбувся розподіл 98-ої гвардійської повітряно-десантної дивізії та відповідно 217-го гвардійського парашутно-десантного полку між Україною і Росією. У період з 23 квітня по 3 травня 1993 року 217-й гвардійський парашутно-десантний Свірський ордена Кутузова III ступеня полк у складі 98-ої гвардійської повітряно-десантної дивізії відбув до Іваново Російської Федерації.

55% матеріальних засобів, бойовий прапор і орден Кутузова III ступеня передані в 217-й гвардійський парашутно-десантний полк.

Трагедія 8 пдр[ред.ред. код]

Пам'ятник 8-ій пдр 217-го полку в Гвардійському

18 жовтня 1989 року Іл-76, прийнявши на борт 8-у парашутно-десантну роту 217-го парашутно-десантного полку, що виконував завдання в Баку, злетів, але, не встигнувши набрати висоти, спалахнув двигун. Льотчики, під командою командира корабля полковника Калмикова, маневрували, як могли, намагаючись збити полум'я з двигуна, що горів, і посадити літак. Було видно, яких зусиль їм це коштує. Але через декілька хвилин частина крила звалилася вниз і повітряний корабель впав у Каспійське море.

Загинуло 48 десантників та 7 льотчиків-членів екіпажу Іл-76.

Історія з'єднання у лавах Збройних Сил України[ред.ред. код]

Відповідно до наказу МО України від 5 травня 1993 року в місті Болград Одеської області на базі 98-ої гвардійської повітряно-десантної дивізії почато формування 1-ої аеромобільної дивізії Збройних Сил України. На базі 217-го гвардійського парашутно-десантного полку зі складу 98-ої пдд — формується 25-а повітряно-десантна бригада.

Формування бригади починав тимчасово виконуючий обов'язки першого командира 25-ої повітряно-десантної бригади — майор Мостика Василь Григорович, колишній заступник командира — начальник парашутно-десантної служби 217-го гвардійського парашутно-десантного ордена Кутузова III ступеня полку 98-ої гвардійської повітряно-десантної дивізії.

Продовжував формування частини призначений 24 травня 1993 на посаду командира бригади — підполковник Алещенко Іван Володимирович, перший командир 25-ої повітряно-десантної бригади.

5 червня 1993 року особовий склад 25-ої повітряно-десантної бригади в складі 1-ої аеромобільної дивізії прийняв присягу на вірність народу України.

1 грудня 1993 року формування 25-ої повітряно-десантної бригади в складі 1-ої аеромобільної дивізії було закінчено.

У період з травня по липень 2002 року 25-а повітряно-десантна бригада 1-ої аеромобільної дивізії була передислокована в смт. Гвардійське Новомосковського району Дніпропетровської області.

16 липня 2002 року Президент України — Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України Кучма Л. Д. вручив 25-ій повітряно-десантній бригаді Бойовий Прапор. Прапор на плацу частини з рук Президента отримав 5-ий командир бригади полковник Луньов Ігор Васильович.

8 листопада 2002 року наказом Міністра оборони України 25-а окрема повітряно-десантна бригада була виведена зі складу 1-ої аеромобільної дивізії та передана до складу 6-ого гвардійського армійського корпусу.

Бригада отримала назву — 25-а окрема Дніпропетровська повітряно-десантна бригада.

З моменту формування особовий склад 25-ої опдбр брав участь в численних навчаннях, у тому числі й міжнародного масштабу, виконує різні завдання командування.

  • 1994 рік — тактичні навчання рот з практичним десантуванням п'яти БМД-1 і 360 чоловік десанту;
  • 1995 рік — десантування парашутно-десантної роти з трьома БМД під час проведення батальйонних тактичних навчань;
  • вересень 1997 року — військовослужбовці бригади брали участь в міжнародних навчаннях «Козацький степ — 97», під час яких було проведено практичне десантування дванадцяти БМД з літаків Іл-76;
  • травень 1998 року — участь в міжнародних навчаннях «Козацький степ — 98»;
  • жовтень 1999 року — військовослужбовці 25 повітряно-десантної бригади брали участь в навчаннях «Південний редут», в ході яких десантується 460 військовослужбовців і шість БМД;
  • липень 2000 року — спільне навчання 3 парашутно-десантного батальйону з військовослужбовцями 82 повітряно-десантної дивізії США на Рівненському полігоні, а також десантування дев'яти БМД;
  • липень 2002 року — практичне десантування особового складу 3 парашутно-десантного батальйону бригади під час проведення батальйонного тактичного навчання. Батальйон десантувався з трьома БМД-1 з аеродрому зльоту Болград, Одеської області на незнайомий і непідготовлений майданчик приземлення поблизу смт. Гвардійське, Дніпропетровської області. На навчаннях був присутній Президент України — Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України Кучма Л. Д.;
  • серпень 2002 року — військовослужбовці бригади беруть участь в міжнародних навчаннях «Форпост — 2002». Під час навчань проводилося десантування парашутним і посадочними способами. Дії особового складу бригади отримали високу оцінку від Міністра оборони України.
  • вересень 2006 року — участь особового складу 25 опдбр на навчаннях «Чисте небо-2006». Особовий склад бригади десантується на полігони Криму, Миколаївської області. За навчаннями спостерігав Президент України — Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України Ющенко В. А.;
  • липень 2007 року — бригада бере активну участь у проведенні широкомасштабних навчань «Артерія-2007», здійснюючи практичне десантування особового складу й техніки (на МКС-350 десантовано 2 БМД-1) на Рівненському полігоні.

Всього за період існування 25 опдбр з 1993 по 2008 рр. під час проведення навчань здійснено десантування парашутним способом 65 об'єктів, у більшості БМД-1.

25 опдбр у 2014 році[ред.ред. код]

  • 28 січня 2014 року на закритій нараді в Кабміні Микола Азаров поставив завдання міністру оборони Павлу Лебедєву терміново передати до складу Внутрішніх військ два армійських з'єднання — 95-ту окрему аеромобільну бригаду (Житомир) і 25-ту окрему Дніпропетровську повітряно-десантну бригаду. Замість Житомирської бригади Лебедєв вирішив передати 79-й окремий аеромобільний полк (Миколаїв)[1].
  • Як повідомляли ЗМІ з посиланнями на Анатолія Гриценка[2][3], 19 лютого 2014 року в.о. міністра оборони України Павло Лебєдєв віддав наказ відправити в Київ 25-ту окрему дніпропетровську повітряно-десантну бригаду та аеромобільний полк із Миколаєва[4][5][6].
  • Активісти на Дніпропетровщині заблокувати залізничну колію та зупинили потяг, який перевозив військових 25-ї окремої Дніпропетровської повітряно-десантної бригади Сухопутних військ Збройних Сил України. Поблизу залізничної станції Орлівщина 500-700 мітингувальників блокували залізничну колію, якою прямував потяг із військовими[7]. Тоді десантники 25 аеромобільної бригади почали вантажитися у вантажні автомобілі під Новомосковськом. За словами автора трансляції, десантники повідомили, що «точно потраплять у Київ», і що коли автор запитав, чи будуть солдати стріляти в людей, вони відповіли: «Якщо скажуть, то будемо»[8][9]. Колона машин 25 бригади ВДВ рухалася в напрямку Києва, однак потрапила в ДТП і повернулася. Троє десантників загинуло, вісьмох у тяжкому стані було доправлено в реанімацію[7].
  • За повідомленням Анатолія Гриценка[10], рота десантників 25-ї опдбр, чисельністю 80 осіб, ще до початку російської агресії була на планових навчаннях у Криму, у Перевальному. З початку війни трималися стійко і чекали наказу. Не дочекалися. І тоді вони прийняли власне рішення: прориватися на материк, разом з бронетехнікою і зброєю! Рота у повному складі, на КАМАЗах і бронетехніці, зі штатною зброєю покинула Крим. Через півострів десантників супроводжував і гарантував безпеку їхнього виходу на материк … російський спецназ[11].
  • 16 квітня 2014 року — під час виконання бойового завдання в рамках АТО у місті Краматорську, бригада була заблокована сепаратистами[12][13], 6 одиниць техніки (БМД-2, БТР-Д, САУ «Нона») бригади було передано невідомим особам, які встановили на них російські прапори[14][15], після чого колона з 6 бронетранспортерів рушила у Слов'янськ. Біля 50 українських десантників перебували у актовому залі адміністрації Слов'янска. За словами заступника «народного» мера Слов'янска, вони здалися без єдиного пострілу[13]. Інша колона з 15 БМД (біля 500 десантників) була заблокована місцевими жителями у селищі Красноторка поблизу залізничного переїзду «Пчолкіне»[13][16]. Після переговорів, виконуючи наказ, який надав командувач ВДВ України полковник Олександр Швець, ці підрозділи здали йому затвори від стрілецької зброї та повернулися до місця постійної дислокації у Дніпропетровській області[17].
  • 17 квітня 2014 року на засіданні Верховної Ради України в.о. Президента України О. В. Турчинов оголосив про те, що бригаду буде розформовано[13][18] за боягузтво і здачу зброї. Генеральною прокуратурою України відкрито відповідне провадження[19][20].
  • 17 квітня 2014 року. Керівник групи «Інформаційний опір» (ІО) Дмитро Тимчук прокоментував заяву в.о. президента Олександра Турчинова. За даними ІО, озвучена Турчиновим версія подій не відповідає дійсності[17][21].
  • 18 квітня 2014 року Міністерством оборони України повідомлено про повернення двох з шести втрачених 25-ою опдбр одиниць техніки у результаті спецоперації[22][23].
  • Десантники, які повернулися у Гвардійське, розповіли деталі захоплення бронетехніки: «На подъезде к Славянску дорогу перекрыла толпа из женщин, детей, пожилых людей. Они заблокировали технику, а из-за их спин вышли гражданские люди с оружием и бросились разоружать наших парней. Мы могли бы сопротивляться, но у нас был приказ не стрелять.» Крім того, за словами колишнього замкомандира 25-ї бригади, цей підрозділ було укомплектовано резервістами, а за тиждень підготувати десантника неможливо. До того ж вони були з Дніпра, Харкова, Донецька, Луганська[12].
  • 14 червня 2014 року літак Іл-76, який заходив на посадку в луганський аеропорт, було збито терористами так званої Луганської Народної Республіки за допомогою російської ПЗРК «Ігла». 40 десантників та 9 членів екіпажу загинули.

Цікаві факти[ред.ред. код]

Знаменитий девіз 25 опдбр «Ніхто, крім нас!» веде своє походження зі слів легендарного Командувача повітряно-десантними військами генерала армії Маргелова В. П., які він висловив після масштабних навчань «Двіна» у березні 1970 року.

Василь Пилипович оголосив подяку усім десантникам-учасникам цього навчання за проявлені мужність та військову майстерність й сказав: «А якби прийшлось нам стрибати, знаходячись усередині бойової машини?» — і, витримав паузу, підкреслив: «…у бою». Потім В. П. Маргелов повторив думку: «Я розумію, як це складно, але ж Ніхто, крім нас, цього не зробить». Слова: «Ніхто, крім нас!» — згодом стали девізом Повітряно-Десантних військ Радянського Союзу.

З 1993 року він став девізом 1 аемд, а з 1999 року — Аеромобільних військ України. У 2000 році за наказом Міністра оборони України був виготовлений Прапор Аеромобільних військ України з написом девізу — «Ніхто, крім нас!», з яким 95 оаембр йшла на параді. З того часу цей девіз став головним девізом усіх з'єднань та частин АемВ ЗС України.

Структура бригади[ред.ред. код]

Командири 25 опдбр[ред.ред. код]

  • 1-й: полковник Іван Володимирович АЛЕЩЕНКО 1993 — 1996
  • 2-й: полковник Олександр Миколайович ЗАЩИТНИКОВ 1996 — 1998
  • 3-й: підполковник Юрій Анатолійович ГАБРУС 1998 — 1999
  • 4-й: полковник Андрій Іванович МАКСИМЕНКО 1999 — 2001
  • 5-й: полковник Ігор Васильович ЛУНЬОВ 2001 — 2003
  • 6-й: полковник Ігор Ярославович СТЕЛЬМАХ 2003 — 2004
  • 7-й: підполковник Володимир Васильович КОЛЬЧИК 2004 — 2006
  • 8-й: полковник Олег Володимирович СВИСТАК 2006 — 2007
  • 9-й: полковник Юрій Іванович СОДОЛЬ з 2007 — по цей час

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Під покровом ночі готується злочин: передача армійських десантників до складу Внутрішніх військ МВС Захарченка
  2. Армія з народом, усі питали й напружено чекали? Дочекалися.
  3. Гриценко: Міністр оборони віддав наказ залучити військових
  4. В.о. міністра оборони України Павло Лебєдєв віддав наказ відправити в Київ 25-ту окрему дніпропетровську повітряно-десантну бригаду
  5. Лебедєв наказав перекинути до Києва десантників з Дніпропетровська та аеромобільний полк із Миколаєва
  6. Начальник Генштаба Ильин по приказу Лебедева бросил армию против Майдана. Такие шифрограммы поступили командующим 25-й отдельной воздушно-десантной бригадой (Днепропетровск), 79-й отдельной воздушно-десантной бригадой (Николаев), 73-м морским центром спецназначения (Очаков) и 1-й отдельной бригадой морской пехоты
  7. а б Дніпропетровські активісти заблокували потяг із десантниками. Протестувальники відчепили вагони від локомотиву
  8. Дніпропетровські десантники, яких не пустили у Київ пересідають на вантажні автомобілі, — трансляція
  9. Проти Майдану поставлять 1,5 тис. десантників, 400 морпехів і спецназівців. Найближчим часом скорше всього буде зачистка
  10. Невидимі герої — вони не чекали наказів із Києва!
  11. Гриценко захоплюється десантниками, які місяць тому мали розганяти Майдан
  12. а б Против кого применять оружие, если там были женщины и дети? // Вести, Приднепровье. Ярослав Маркин, 18 апреля 2014 8:32
  13. а б в г Колонна чемоданов без ручек. Репортаж из Краматорска и Славянска // Илья Азар, специальный корреспондент сайта «Эхо Москвы». 17 апреля 2014, 14:41
  14. БМД під російськими прапорами увійшли в Слов'янськ
  15. Бес, Фикс, Роман и голубоглазый. «Зеленые человечки» сняли маски. Кто под ними оказался // Павел КАНЫГИН. Новая газетаru № 42 от 18 апреля 2014
  16. У Краматорську місцеві жителі заблокували українську військову техніку (фото додаються)
  17. а б Тимчук: Десантники не здавали зброю екстремістам // uapress, Илья Скибинский 17 квітня 2014, 12:33]
  18. Олександр Турчинов доручив розформувати 25 повітряно-десантну бригаду, військові якої проявили боягузтво та здали зброю
  19. За здачу зброї десантниками у Краматорську відкрито провадження
  20. Турчинов: підрозділ, який здав зброю під Краматорськом, розформують (ВІДЕО) // uapress, Саша Юрчук 17 квітня 2014, 10:29
  21. Тимчук запевняє, що військові у Краматорську не здавали зброю сепаратистам // 17 квітня 2014, 14:07
  22. Десантники відбили у екстремістів два захоплених БМД // Hromadske.tv. П'ятниця, 18 квітня 2014
  23. Міністерство оборони України. В рамках спецоперації десантники вилучили у екстремістів дві захоплених БМД