615 (тип підводних човнів СРСР)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Проект 615
Quebec class SS.svg
M-296 in Odessa by Raymond Zoller.jpg
M-296 проекту А615 в Одесі
Під прапором СРСР СРСР
Спуск на воду 1953-1957 рр (29 човнів)
Виведений зі складу флоту 1956-1965 рр
Основні характеристики
Тип корабля Малий торпедний ДПЧ
Позначення проекту 615
Розробник проекту ЦКБ-18 (рос.)
Головний конструктор А. С. Касацієр
Класифікація НАТО Quebec
Швидкість (надводна) 16 вузлів (30 км/год)
Швидкість (підводна) 15 вузлів (28 км/год)
Робоча глибина занурення 100 м
Гранична глибина занурення 120 м
Автономність плавания 10 діб
Екіпаж 29-33[1] особи
Розміри
Водотоннажність надводна 406 т
Водотоннажність підводна 504 т
Довжина найбільша (по КВЛ) 56,6 м
Ширина корпусу найб. 4,45 м
Середня осадка (по КВЛ) 3,6 м
Силова установка
  • Три гребних вали,
  • головний дизель 32Д (на середньому валу) потужністю по 900 к.c (670 kW),
  • два дизеля М50П потужністю 700к.с. (520kW),
  • електродвигун ПГ-106 (на середньому валу).
Озброєння
Артилерія спарений автоматична 25-мм гармата 2М-8
Торпедно-
мінне озброєння
Носові: 4 ТА калібру 533-мм, (4 торпеди)
Commons-logo.svg Зображення на Вікісховищі

Проект 615 (А615) ( Quebec) — тип малих підводних човнів СРСР. Побудовано і передано флоту 29 човнів цього проекту. Планувалося побудувати 100 човнів. Єдиний проект ПЧ з підводним рухом на дизельному двигуні. Підводні човни цього типу призначалися для захисту портів, військово-морських баз і місць розосередженого базування ВМФ СРСР від нападу кораблів противника, а також для нанесення торпедних ударів по кораблях і судам противника в умовах позбавленими перешкод і шхер. Як і їхні попередники типу «Малютка», підводні човни цього проекту для підвищення оперативної мобільності флоту могли перекидатися на інші театри військових дій залізничним транспортом. Транспортування залізницею за проектом повинна була відбуватися з мінімальним демонтажем конструкції.

Історія[ред.ред. код]

Проектування[ред.ред. код]

Проект 615 був розроблений відразу після Великої Вітчизняної війни і був розвитком підводних човнів типу «Малютка». Поштовхом до його створення був вихід в липні 1946 року постанови Ради Міністрів СРСР «Про заходи щодо подальшого розвитку робіт у галузі створення ПЧ з єдиним двигуном». Згідно з цією постановою в ЦКБ-18 (рос.) були розпочаті роботи по створенню дослідного зразка підводного човна з єдиним двигуном за типом єдиного двигуна з хімічним поглиначем вапняним (ЄД-ХПВ), працюючим по замкнутому циклу з використанням кисню для окислення палива і твердого хімічного поглинача для видалення вуглекислого газу. Головним конструктором корабля був призначений А. С. Кассацієр, його заступниками стали А. К. Назаров та С. Є. Ліпеліс.[2]

Будівництво[ред.ред. код]

Після успішних випробувань головного корабля проект пішов в серійне виробництво в модифікації А615, що відрізнявся тільки установкою однієї цистерни для рідкого кисню замість двох, при збереженні тієї ж ємкості . У 1949 році на заводі «Судомех», для перевірки розташування механізмів і обладнання був побудований дерев'яний макет у натуральну величину. У березні 1950 року заклали дослідний човен (М-254), а в серпні спустили його на воду. З вересня почалися його швартовні випробування. У липні 1951 року - заводські випробування. Тільки через рік вдалося приступити до державних. Будівництво усієї серії очолював Є. П. Корсак. Між спуском і початком швартовних випробувань в 1954-1955 роках становив 1-2 місяці. Тривалість швартовних випробувань перших човнів була 5,5 місяця, наступних - 2 місяці. Заводські ходові а потім і державні випробування проводилися в Таллінській військовій базі.

Будівництво цих підводних човнів на заводі імені А. Марті було пов'язане з великими труднощами - верф не будувала ПЧ вже 15 років. Але на відміну від секційного методу (на «Судомехе») тут будували блоковим. Цей метод був ефективнішим: стапельний період становив близько 120 днів, а загальний цикл побудови скорочувався на 20-25%, зменшувалися витрати і трудомісткість - знижувалася собівартість. Крім того відрізнявся і метод спуску - на «Судомехе» зі стапеля знімали двома плавкранами, а на заводі імені А. Марті викочували на візках прямо в плавдоки і потім спускали його на воду. Всього з 1953 по 1959 роки, крім головного човна проекту 615 було випущено 29 човнів модифікації А615. 23 з них були побудовані на ССЗ «Судомех» і 6 - на Адміралтейському ССЗ (до грудня 1957 року - ССЗ ім. А. Марті).[3]

Конструкція[ред.ред. код]

Корма і гвинти проекту

За архітектурою корпусу підводні човни цього проекту були півторакорпусними. Міцний корпус поділявся поперечними перегородками на 7 відсіків. Поперечні перегородки, що обмежували третій відсік (центральний пост), повинні були витримати тиск 10 кгс / кв. см, решта перегородок розраховувалися на 1 кгс/кв. см.[4].

Озброєння[ред.ред. код]

Човни були озброєні чотирма торпедними апаратами в носовій частині, для яких не було передбачено перезаряджання торпед в морі. На перших човнах було встановлено спарену 25-мм зенітну гармату в обтічній формі передньої частини рубки, що робило цей проект останнім у світовій практиці з палубними гарматами.[5]

Енергетичне обладнання[ред.ред. код]

Відмінною особливістю цього типу малих підводних човнів стала наявність єдиних повітро-незалежних двигунів для підводного ходу. В якості головного двигуна був прийнятий дизель 32Д потужністю 900 к.с., для форсованих режимів призначалися два дизельні двигуни М50П по 700 к.с., високошвидкісних, але з набагато меншим моторесурсом. Для підводного плавання на дизельних двигунах головний човен мав дві цистерни з рідким киснем загальною масою 8,5 тонн і 14,4 тонни хімічного поглинача вапняного типу. Також, на середньому валу був електродвигун ПГ-106 потужністю 100 к.с..[6]

Радіоелектронне і гідроакустичне обладнання[ред.ред. код]

  • Активний гідролокатор Тамір-5;
  • Пасивний гідролокатор “Фенікс”;
  • Nakat ESM-System;
  • Система розпізнавання “свій-чужий”.[7]

Малі розміри човна і конструкція не дозволяли встановлювати сучасні системи гідроакустичного обладнання.[8]

Експлуатація[ред.ред. код]

Човни А615 користувалися поганою славою у підводників, через високу пожежонебезпечність їх називали «запальничками» і практично не експлуатувалися.[9]

Ремонти і модернізації[ред.ред. код]

Після другої пожежі з потопленням човнів і з людськими втратами човнам проекту А615 було заборонено до з'ясування причин плавати при роботі дизелів по замкнутому циклу (тобто фактично в підводному положенні). Після розслідування цієї аварії на заводах-будівниках, модернізувалася киснева система, додатково встановлювалася: автоматична апаратура для замірів складу кисню і вуглекислоти; система піногасіння та інші технічні засоби. Саме застосування рідкого кисню в якості окислювача палива викликало експлуатаційно-технічні складності і підвищувало пожежонебезпеку. Через це на базі проекту А615 був розроблений модернізований - 637, де замість рідкого кисню використовувався продукт Б-2. Для його відпрацювання було розпочато переобладнання останнього човна проекту А615 М-361 ( але роботи завершені не були).[10]

Інциденти[ред.ред. код]

  • 12 серпня 1956 підводний човен М-259 під командуванням капітана 3-го рангу Є. В. Бутузова відпрацьовував навчальні задачі на полігоні в західній частині Фінської затоки, коли в результаті зниження частки кисню в газовій суміші відбувся об'ємний вибух у відгородці середнього дизеля. При вибуху загинули три члени екіпажу, інженер-механік старший інженер-лейтенант М. П. Первухін задихнувся в диму, важкі травми та опіки отримали ще шість осіб. Поранених евакуювали торпедні катери, а підводний човен на буксирі відвів в Кронштадт протичовновий корабель. Державна комісія, що займалася розслідуванням аварії, недоробок в конструкції човна не виявила і визнала причиною події недоліки організації служби, за що Є. В. Бутузов був понижений у званні.
  • 26 вересня 1957 підводний човен М-256 (англ.) проходив випробування на швидкість на мірній милі Таллінського полігону неподалік від півострова Вімсі (Фінська затока). У результаті зниження частки кисню в газовій суміші стався об'ємний вибух в вигородці середнього дизеля. Пожежа, підживлюючись киснем з цистерни, поширилася на четвертий, п'ятий і шостий відсіки. Перебіркові двері були заблоковані уламками і тілами загиблих. У результаті командир човна капітан 3-го рангу Ю. С. Вавакін наказав екіпажу решти відсіків вийти на верхню палубу і зібратися в огорожі рубки. Прибуле до місця аварії рятувальне судно намотало на гвинт зчіпний канат, а підійшовший есмінець, побоюючись вибуху, відійшов від терплячого лихо човна на значну відстань. У зв'язку з відсутністю засобів пожежогасіння, пожежа у відсіках тривала, поки не вигоріли ущільнення забортних отворів, після чого всередину корпусу почала надходити вода, човен втратив поздовжню остійність і з диферентом на корму затонув. З води вдалося підібрати тільки сімох членів екіпажу (35 людей загинуло), так як підводний човен був оснащений лише сімома рятувальними жилетами. Жоден із загиблих в морі моряків не був знайдений.

Спочатку було констатовано, що причину аварії неможливо встановити, але у 1958 році це було переглянуто.[11]


Сучасний статус[ред.ред. код]

У 1965 році човни проекту А615 були виведені з бойового складу ВМФ СРСР через нездатнісь плавати в підводному положенні спричинене вибухонебезпечністю головної ЕУ. З 1967 року човни перебували на консервації і у 1980 році були здані на металобрухт, два з них стали музеями але вже попереднього проекту “Малютка”. До теперішнього часу в якості експонатів збереглося два підводні човни проекту А615 - М-261 демонструється в Краснодарі, М-296 знаходиться в Одесі (експонується під позначенням М-305).[13]

Оцінка проекту[ред.ред. код]

Представники[ред.ред. код]

Назва Заводський № Закладений Спущений на воду Переданий флоту Виведений з флоту
Завод імені А. Марті, Таллін
М-255 664 08.09.1953 16.09.1954 10.12.1955 1965, з 1967 р. на консервації, 1980 р. зданий на металобрухт
М-256, (англ.) 665 23.09.1953 15.09.1954 21.12.1955 26.9.1956, затонув внаслідок пожежі
М-257 666 10.11.1953 30.09.1954 10.12.1955 1965, з 1967 р. на консервації, 1980 р. зданий на металобрухт
М-258 667 18.11.1953 04.11.1954 21.12.1955 1965, з 1967 р. на консервації, 1980 р. зданий на металобрухт
М-259 668 12.01.1954 05.11.1954 13.12.1955 12.8.1956, затонув внаслідок пожежі
М-260 669 14.02.1954 21.05.1955 31.07.1956 1965, з 1967 р. на консервації, 1980 р. зданий на металобрухт
М-261 1070 23.02.1954 21.05.1955 31.07.1956 1965, з 1967 на консервації, з 1980 музей в Краснодарі
М-262 1071 20.03.1954 12.07.1955 31.07.1956 1965, з 1967 р. на консервації, 1980 р. зданий на металобрухт
М-263 1072 08.04.1954 02.08.1955 02.11.1956 1965, з 1967 р. на консервації, 1980 р. зданий на металобрухт
М-264 1073 04.06.1954 14.09.1955 03.10.1956 1965, з 1967 р. на консервації, 1980 р. зданий на металобрухт
М-265 1074 15.07.1954 09.09.1955 30.09.1956 1965, з 1967 р. на консервації, 1980 р. зданий на металобрухт
М-266 1075 30.08.1954 30.10.1955 30.09.1956 1965, з 1967 р. на консервації, 1980 р. зданий на металобрухт
М-267 1078 15.10.1954 14.01.1956 30.09.1956 1965, з 1967 р. на консервації, 1980 р. зданий на металобрухт
М-268 1079 20.11.1954 16.04.1956 26.12.1956 1965, з 1967 р. на консервації, 1980 р. зданий на металобрухт
М-269 1080 30.11.1954 17.03.1956 27.08.1957 1965, з 1967 р. на консервації, 1980 р. зданий на металобрухт
М-295 701 10.01.1955 03.04.1956 16.08.1957 1965, з 1967 р. на консервації, 1980 р. зданий на металобрухт
М-296 702 01.02.1955 04.04.1956 23.12.1958 1965, з 1967 р. на консервації, з 1980 музей в Одесі
М-297 703 05.08.1955 29.07.1956 29.08.1957 1965, з 1967 р. на консервації, 1980 р. зданий на металобрухт
М-298 704 02.08.1955 30.06.1956 31.08.1957 1965, з 1967 р. на консервації, 1980 р. зданий на металобрухт
М-299 705 19.09.1955 04.10.1956 30.11.1957 1965, з 1967 р. на консервації, 1980 р. зданий на металобрухт
М-300 711 27.09.1955 12.10.1956 30.11.1957 1965, з 1967 р. на консервації, 1980 р. зданий на металобрухт
М-301 713 07.01.1956 23.02.1957 27.12.1958 1965, з 1967 р. на консервації, 1980 р. зданий на металобрухт
М-321 715 24.12.1955 23.02.1957 23.12.1958 1965, з 1967 р. на консервації, 1980 р. зданий на металобрухт
Адміралтейський завод, Ленінград
М-351 801 24.03.1954 04.07.1955 03.08.1956 затонув внаслідок пожежі
М-352 802 10.04.1954 07.10.1955 30.09.1956 1965, з 1967 р. на консервації, 1980 р. зданий на металобрухт
М-353 803 15.05.1955 26.04.1956 30.09.1956 1965, з 1967 р. на консервації, 1980 р. зданий на металобрухт
М-354 804 23.06.1955 05.06.1956 25.11.1956 1965, з 1967 р. на консервації, 1980 р. зданий на металобрухт
М-355 805 08.07.1955 17.04.1957 01.08.1957 1965, з 1967 р. на консервації, 1980 р. зданий на металобрухт
М-356 816 05.04.1956 27.04.1957 20.08.1957 1965, з 1967 р. на консервації, 1980 р. зданий на металобрухт

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. A.B. Schirokorad: Sowjetische U-Boot-Nachkriegsbauten. S. 145.
  2. Википедия: Подводные лодки проекта 615
  3. Википедия: Подводные лодки проекта 615
  4. Википедия: Подводные лодки проекта 615
  5. Википедия: Подводные лодки проекта 615
  6. Википедия: Подводные лодки проекта 615
  7. Quebec-class submarine (англ.)
  8. Oleg A. Godin, David R. Palmer: History of Russian underwater acoustics. S. 465.
  9. Википедия: Подводные лодки проекта 615
  10. Википедия: Подводные лодки проекта 615
  11. Einsatzgeschichte von M-256 bei deepstorm.ru, gesichtet am 11. November 2011
  12. Википедия: Подводные лодки проекта 615
  13. Википедия: Подводные лодки проекта 615

Література[ред.ред. код]

  • А.Б. Широкорад Советские подводные лодки послевоенной постройки' Москва 1997, ISBN 5-85139-019-0.
  • А. Е. Тарас Дизельные подводные лодки 1950—2005 М. Харвест 2006 ISBN 5-17-036930-1

Ресурси інтернету[ред.ред. код]