76-мм дивізіонна гармата зразка 1902 року

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
76-мм дивізіонна гармата зразка 1902 року


76 mm m1902 suomenlinna helsinki 1.jpg
76-мм дивізіонна гармата зразка 1902 року у музеї Суоменлінна у Хельсінкі
Тип: Польова гармата
Походження: Flag of Russia.svg Російська Імперія
Історія служби
Термін використання 1903-1945
Використання у Flag of Russia.svg Російська Імперія

Flag of Ukraine.svg УНР, Українська держава

Flag RSFSR var03.svg РРФСР

Flag of the Soviet Union.svg СРСР
та інші.

Війни Російсько-японська війна
Перша світова війна
Громадянська війна в Росії
Українсько-радянська війна
Друга світова війна (модернізовані варіанти)
та інші.
Історія виробництва:
Конструктор Л.А. Бішлягер, К.М. Соколовський, К.І. Липницький.
Виробник Путиловський, Обуховський, Пермський заводи та інші підприємства
Виготовлено 1903-1931
Кількість більше 15000
Характеристики
Маса бойова: 1092 кг

похідна: 2017 кг

Довжина 30 калібрів
Тип боєприпасу шрапнель або граната 6,5 кг
Калібр 76,2 мм
Кут підвищення від -6° до 16°
Кут повороту
Бойова скорострільність 10-12 пострілів на хвилину
Дульна швидкість 588 м/с
Прицільна дальність 6,4 км
Максимальна дальність 8,5 км

76-мм дивізіонна гармата зразка 1902 року - легка польова артилерійська гармата калібру 76,2 мм (3 Дюйми), що вироблялася в Російській Імперії та СРСР. Активно використовувалася у російсько-японській війні, Першій світовій війні, Українсько-радянській війні, Громадянській війні в Росії та інших збройних конфліктах за участі держав, що входили до Російської Імперії. Модернізовані варіанти цієї гармати використовувалися на початку Другої світової війни.

Історія створення[ред.ред. код]

Тактико-технічні вимоги[ред.ред. код]

В кінці XIX ст. в артилерії ряду країн з'явилися патронні гармати з високою початковою швидкістю пострілу, лафети мали противідкатні пристрої, що забезпечували відкат дула по осі його каналу. У російському флоті такі гармати були прийняті ще 1891 року, зокрема 75-мм гармати Кане у 50 калібрів.

У польовій артилерії російської імператорської армії застосовувалися застарілі зразки озброєння. Головне артилерійське управління інтенсивно проводило випробування патронних гармат зарубіжних фірм. У 1892-1894 були випробувані скорострільні 61-мм та 75-мм гармати Норденфельда, 60-мм та 80-мм гармати Грюзона, 75-мм гармата Сен-Шамона. У вересні 1896 була випробувана польова патронна гармата російського Олександрівського заводу. В результаті, у грудні 1896 року головне артилерійське управління розробило тактико-технічні вимоги до польової скорострільної гармати, калібр якої мав бути 3 дюйми (76,2 мм), кут вертикального наведення від -5 до 17°. Маса дула не більше 393 кг, маса системи у бойовому стані - 983 кг, у похідному стані - 1900 кг. Маса снаряду біля 6,35 кг, початкова швидкість - 548,6 м/с. В комплектацію повинні були входити передок та зарядник ящик.

3-дюймова гармата зразка 1900 року[ред.ред. код]

Російські Обуховський, Олександрівський, Путилівський, Металічний заводи та зарубіжні фірми Крупа, Шатільон-Камантрі, Шнейдера та Максима отримали пропозицію виготовити відповідний прототип гармати. У 1897-1898 11 прототипів гармат були отримані після чого почалися усебічні випробування стрільбою та перевезення на відстань 600 км. В результаті найкращою була визнана система Путиловського заводу, у конструкції якої були використані деякі елементи французької гармати Кане. 9 лютого 1900 року гармата була прийнята на озброєння як "Тридюймова польова гармата зразка 1900 року".

Подальші розробки та прийняття на озброєння гармати зразка 1902 року[ред.ред. код]

76-мм гармата зразка 1900 року була набагато кращою ніж польова гармата 1877 року, проте у її конструкції використовувалась низка застарілих елементів. Тому пошук оптимальної конструкції продовжувався і 1900 року головне артилерійську управління отримало для випробувань нові системи польових скорострільних гармат фірм Крупа, Сен-Шамона, Шнейдера та Путиловського заводу. Усі ці системи мали гідравлічне гальмо відкату та пружинний накатник. 76-мм дивізіонна гармата зразка 1902 року, відома як "тридюймовка", була розроблена на Путіловському заводі у Санкт-Петербурзі конструкторами Л.А. Бішлягером, К.М. Соколовським та К.І. Липницьким з урахуванням досвіду виробництва та експлуатації першої гармати даного калібру. 16 січня 1901 року імператор розпорядився замовити у Путиловського заводу 12 гармат з новими лафетами для перевірки їх у військах. Результати виявилися не вповні задовільними, тому довелося ще раз змінити конструкцію лафету. Після нових випробувань у військах 3 березня 1903 року гармату було прийнято на озброєння як "3-дюймова гармата зразка 1902 року".

Опис[ред.ред. код]

Для свого часу ця гармата мала багато корисних нововведень у своїй конструкції. До їх числа входили противідкатні присторої, механізми наведення по горизонту та куту піднесення, прецизійні приціли для ведення вогню з закритих позицій та прямою наводкою, двотатктний поршневий затвор, що легко відкривається, унітарне заряджання.

Для спрощення серійного виробництва у конструкції гармати мінімально використовувалися високолеговані марки сталі, в основному гармата була зроблена з дешевих низьколегованих та вуглеродистих сталей.

Набої до гармати включали в себе осколочні снаряди, шрапнель та картеч. Існували також спеціалізовані види боєприпасів - димові, запалювальні та хімічні.

Балістика та внутрішній устрій дула цієї тридюймовки були аналогічними гарматі зразка 1900 року. Цапфи та цапфенне кільце були відсутніми. Дуло зчіплювалося з люлькою за допомогою "бороди" та двох спрямовуючих захватів. Гармата мала чудові балістичні характеристики. За маси гранати 6,5 кг та початкової швидкості 588 м/с дальність вогню досягала 6200 м куті підвищення 16° (максимальний для гармати на польовому лафеті) або 8540 м при куті підвищення 30°. З великих кутів підвищення дальність зростала незначно, наприклад при 40° вона становила 8760 м, тобто підвищувалася усього на 220 м при різкому зростанні відхилення снаряду (бокове та за дальністю).

Лафет мав принципово нову конструкцію для російських сухопутних гармат - відкат відбувався по осі каналу. Противідкатні пристрої розміщалися у люльці під дулом. Після пострілу циліндр гідравлічного гальма відкату переміщався разом з дулом. Пружини відкатника надягнуті на циліндр гальма відкату. Підйомний та поворотний механізми винтового типу. Вісь лафету виготовлялася зі сталі, а колеса - з дерева. Гармата перевозилися шістьма конями.

Порівняння з аналогами[ред.ред. код]

Загалом 76,2-мм гармата мала найкращі балістичні характеристики та переважала германську та австро-угорську гармати, проте на практиці ці переваги нівелювалися важкістю управління вогнем на дистанціях понад 5 км та меншою кількістю куль у шрапнельному снаряді (260 замість 315 у австро-угорській 8-см польовій гарматі М.5).[1]

Держава, калібр та рік прийняття гармати на озброєння Вага системи у бойовому положенні, кг Вага системи у похідному положенні, кг Вага снаряду, кг Вага розривного заряду, кг Кількість куль у шрапнелі Початкова швидкість, м/с Найбільша дальність, км Ефективна дальність шрапнеллю, км Кут підняття дула, градуси
Російська 76-мм дивізіонна гармата зразка 1902 року 1092 2017 6,5 0,78 260 588 8,5 6,2 -6 +16
Російська 76-мм гірська гармата зразка 1909 року 624 1236 6,5 0,78 260 381 7,0 7,0 -10 +35
Французька 75-мм польова гармата зразка 1897 року 1160 1885 7,25 0,84 260 530 8,6 6,7 -5 +14
Французька 65-мм гірська гармата зразка 1906 року 390 - 3,81 0,5  ? 330 5,0 5,0 -9 +35
Германська 77-мм польова гармата зразка 1896 року (нової конструкції) 1020 1910 6,85 0,2 300 465 7,8 5,3 -12 +16
Австро-Угорська 8-см польова гармата М.5 1050 1940 6,68 0,22 315 500 7,0 6,3 -7,5 +18
Австро-угорська 7-см гірська гармата М.99 315 - 4,68 0,7 216 310 4,8 3,9 -10 +26
Британська 15-фунтова (BLC) 76,2-мм польова гармата 1441  ? 6,35  ?  ? 485 5,26  ? -9 +16
Американська 3-дюймова польова гармата М1902 1140  ? 6,8  ?  ? 520 7,8 5,5 -5 +15

Скорострільність всіх вищенаведених гармат досягала 10 і більше пострілів на хвилину.

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]