88-мм зенітна гармата FlaK 18/36/37/41

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
88-мм зенітна гармата

FLAK36-37L56

Flak18-36.jpg
Тип: Зенітна гармата
Походження: Flag of German Reich (1935–1945).svg Третій Рейх
Історія служби
Війни Громадянська війна в Іспанії
Друга світова війна
Історія виробництва:
Конструктор Концерн Ф.Круппа
Виробник Концерн Ф.Круппа
Виготовлено 1928-1945
Кількість більше 19752
Варіанти Flak 18/36/37/41
Характеристики
Маса бойова: 5,000 кг
(11 020 фунтів)
похідна: 8,200 кг
(18 080 фунтів)
Довжина загальна: 7620 мм
стволу: 4930 мм (L/56)
Ширина 2305 мм
Висота 2418 мм
Стрільців 11
Калібр 88 мм
Кут підвищення від 5° до 85°
Кут повороту 360°
Бойова скорострільність 15-20 пострілів на хвилину
Дульна швидкість 820 м/с
Максимальна дальність 14.86 км (9.234 миль)

88-мм зенітна гармата FlaK 18/36/37/41 (також відома як «вісім-вісім») (нім. 8,8-cm-Flugabwehrkanone)  — німецька зенітна гармата 19281945 років. Використовувалася проти авіації та танків[1].

Історія створення[ред.ред. код]

Згідно з Версальською угодою Німеччині заборонялося мати на озброєні та розробляти зенітну артилерію. Проте вже в 20-х роках німецькі інженери з концерну Круппа знову зайнялися розробкою подібних гармат. З метою подолання обмежень Версальського договору всі роботи з виготовлення зразків велися на шведських заводах Бофорс, з якими у Круппа були укладені двосторонні угоди.

До 1928 були готові прототипи зенітних гармат калібру 75 мм зі стволами довжиною 52 — 55 калібрів і 88 мм із стволом завдовжки 56 калібрів. У 1930 році, передбачаючи розвиток висотної бомбардувальної авіації, німецькі генерали і конструктори вирішили збільшити калібр запропонованої їм 75-мм зенітної гармати m/29 спільної розробки Бофорс і Крупп. Унітарний постріл 105-мм калібру видався надто важким для польових умов: заряджаючий не зміг би забезпечити високий темп стрільби. Тому зупинилися на проміжному калібрі 88 мм. З 1932 року на заводі Круппа в Ессені почалося масове виробництво гармат. Так з'явилася знаменита Acht-acht (8-8) — від німецького Acht-comma-acht Zentimeter — 8,8 сантиметра — 88-мм гармата зенітна Flak 18/36/37.[2]

Її постачання в зенітні частини рейхсверу, сформовані на базі семи моторизованих зенітних батарей, почалося у 1933 році під позначенням «88-мм зенітна гармата зр.18». Вказівка 1918 року в назві гармати була зроблена з пропагандистських міркувань з тим, щоб показати, що Німеччина дотримувалася умов Версальського договору, що забороняв розробляти зенітні гармати.[1]

Бойове хрещення[ред.ред. код]

В 1936 році спалахнула Громадянська війна в Іспанії. На полях битв, які стали полігоном для СРСР та Третього Рейху, вперше випробувалися нові типи озброєнь: винищувач Мессершмітт 109, пікіруючий бомбардувальник Юнкерс 87, 37-мм протитанкова гармата Pak 35/36 та зенітна 88-мм Flak 18.[3]

До складу легіону «Кондор» входило декілька батарей Flak 18. В ході боїв ці гармати з успіхом використовувалися не тільки для боротьби з літаками, а й проти наземних цілей і в першу чергу — проти танків.

З урахуванням досвіду боїв в Іспанії для 88-мм гармат були розроблені бронебійні і кумулятивні снаряди, а гармати, призначені для взаємодії з польовими військами, забезпечені щитовим прикриттям, що захищав обслугу від вогню стрілецької зброї і осколків снарядів і бомб.[4]

Опис конструкції[ред.ред. код]

8,8 cm FlaK 18-36 Імперський військовий музей в Лондоні

Ствол гармати складався з кожуха, вільної труби і казенника. Напівавтоматичний затвор клинового типу забезпечував екстракцію стріляної гільзи і зведення бойової пружини за рахунок енергії віддачі, мав скорострільність в 15-20 пострілів за хвилину. Віддачу ствола лімітував обмежувач. Для повернення гармати в початкове положення використовувалися накатники. Під стволом гармати в двох циліндрах змонтовані пружинні компенсатори, що полегшували вертикальну наводку гармати. Основою лафету служила хрестовина, у якої бічні станини при переході в похідний положення піднімалися вгору, а поздовжня балка грала роль воза.

Необхідні для стрільби по повітряних цілях значення кута піднесення, повороту й установки детонатора визначалися приладом управління вогнем і передавалися до гармати на ламповий передавальний прилад через 108-жильний кабель. Цю ж інформацію можна було передати навіднику телефоном.[3]

Модифікації Flak 36/37[ред.ред. код]

Гармата Flak-36 з'явилася в 1935 році і відрізнялася від прототипу спрощеною конструкцією лафету, вдосконаленим стволом і меншою вартістю, досягнутої за рахунок заміни всіх латунних деталей сталевими. Завдяки тому, що в цієї гармати передні і задні станини взаємозамінні, для її транспортування використовувалися дві однакові одноосні візки. Створена роком пізніше наступна модифікація — Flak-37 мала вдосконалену систему управління вогнем. Тактико-технічні характеристики цих модифікацій приблизно відповідають характеристикам Flak-18.

Перш за все, були зроблені серйозні заходи зі скорочення розгортання гармати з похідного в бойове положення. Був розроблений новий механізм розвантаження гармати з похідних візків, а також передбачена можливість ведення вогню по наземних цілях безпосередньо з похідного положення. Для цього на землю опускалися тільки бічні упори хрестоподібної підставки, гармата вирівнювалася і стабілізувалася за допомогою сталевих паль, що забиваються в землю крізь отвори в упорах. Крім того, на візках затягувалися і блокувалися гальма. Другим важливим удосконаленням в конструкції гармати було виготовлення ствола з кількох елементів, що дозволяло замінювати його зношені фрагменти прямо у польових умовах. Але головний недолік гармати — її високий силует, який можна порівняти за розмірами з танком, усунути не вдалося. У 1940 році обидві модифікації гармати, так само як і Flak 18, були оснащені бронещитком, покликаним захистити обслугу гармати від куль і осколків.

8.8 cm FlaK 37 В музеї зенітної артилерії Туусула, Фінляндія

Таким чином, Flak 36 являв собою комбіновану гармату, яка могла використовуватися для боротьби з повітряними та наземними цілями, а Flak 37 виготовлялося саме як зенітна гармата, яка стаціонарно встановлювалося в батареях з чотирьох гармат на укріплених позиціях і візками для перевезення взагалі не комплектувалася. Більшість вузлів гармат зр. 18, 36 і 37 були взаємозамінні, наприклад можна було часто бачити ствол Flak 18 на лафеті Flak 37. Гармати сполучалися з віддалеміром, радіолокатором, системою передачі даних Ubertransunger 37, що передавав напрямок ведення вогню, кут підвищення гармати і затримку розриву снарядів.[5]

Важливою перевагою гармат була наявність механізму автоматичного викидання гільз, що дозволяла підготовленому персоналу забезпечувати темп стрільби до 20 пострілів на хвилину. Але щоб раз на три секунди завантажувати знаряддя 15-кілограмовим снарядом на кожну гармату необхідно було по 11 чоловік, з яких четверо чи п'ятеро займалися виключно подачею снарядів. Створення такого великого колективу в польових умовах було справою далеко не простою, а отримання посади і рукавиць заряджаючого — того, хто вкладав снаряд в замок гармати, було високою честю і доказом кваліфікації.

Виробництво та чисельність гармат[ред.ред. код]

Версальський договір дозволив німцям мати лише 168 застарілих 77-мм гармат, крім того, стаття 167 обмежувала кількість снарядів для кожного гармати до 1500 шт. Переозброєння ППО всупереч Версалю, ще за три роки приходу Адольфа Гітлера до влади, запланувало керівництво Веймарської Республіки. У 1930 році було запропоновано так званий Другий план переозброєння, згідно з яким Рейхсвер повинен у найближчі роки придбати в цілях ППО 792 важких кулемети, 30 37-мм гармат, 24 75-мм гармати, 48 88-мм гармат, 4 105-мм гармати. Не зважаючи на такий скромний план, через брак фінансування, виконати його вдалося лише після приходу до влади нацистів.[6]

В 1935 році почалося відродження збройних сил і значне збільшення їх кількості. На 1933 рік в лавах ППО служило 5 100 солдатів і офіцерів, а в 1937 вже 47,5 тис., і більш ніж 70 тисяч в 1938 році. Таким же чином, розвивалося і виробництво гармат. В 1935 році на виробництво всіх типів зенітних гармат було виділено 27 млн. рейхсмарок, а в квітні того ж року додатково 9 млн рейхсмарок лише на 88-мм гармати. Весь бюджет військ ППО становив 205,6 млн рейхсмарок. Для порівняння в 1930 році весь бюджет Рейхсверу становив 484 млн рейхсмарок.[6] У 1939 р. вартість 88-мм Flak 36 становила 33 600 рейхсмарок. [4]

Чисельність гармат у складі вермахту на квітень 1938 року становила 1984 88-мм гармат і 2,7 мільйона снарядів, на 1 вересня 1939 — приблизно 2167 88-мм гармат і 5,541 млн снарядів.[6] З початком Другої світової війни потреби в цих гарматах значно зросли, тим більше, що вони дуже широко застосовувалися не лише в військах ППО, але й в сухопутних військах. Динаміка виробництва і втрат приведена в таблиці.

Виробництво та втрати 88-мм гармат під час війни, шт.[4][6][7]
1939 1940 1941 1942 1943 1944 1945 Всього:
Виробництво 183 1130 1872 2876 4416 5933 715 17125
Втрати 120 492 1776 2160 4560

Не зважаючи на те, що виробництво гармат значно зросло за часи війни, їх потреби в військах, особливо в зенітній артилерії, ніколи не задовільнялись. Сухопутні війська вперше отримали 88-мм гармати у 1941 р. (126 гармат). У 1942 р. отримано ще 176 гармат, у 1943 р. — 296, в 1944 р. — 549 і в 1945 р. — 23 установки. У серпні 1944 р. у вермахті і люфтваффе було 10 930 гармат Flak 18, 36 і 37, які застосовувалися на всіх фронтах і в ППО Рейха. Деяка кількість цих гармат була в італійців під назвою 88/56 С. А.[4]

Характеристики та властивості боєприпасів[ред.ред. код]

Снаряд для 88-мм гармати

Для стрільби використовувалися постріли патронного заряджання з снарядами різного призначення. Проти літаків використовувалися осколкові снаряди з дистанційним детонатором. Початкова швидкість такого снаряда становила 820 м/сек, при вазі снаряда 9 кг заряд вибухової речовини становив 0,87 кг. Вертикальна дальність стрільби цим снарядом сягала 10600 м.

Після війни в Іспанії були розроблені бронебійні та кумулятивні снаряди для 88-мм гармати. Їх характеристики приведені в таблиці.[1]

Характеристика бронебійних снарядів для 88-мм гармати [5]
Тип снаряду Бронепробиваємість на 100 м Бронепробиваємість на 1500 м
Pzgr 98 мм 78 мм
Pzgr 39 128 мм 97 мм
Pzgr 40 185 мм 123 мм
HL Gr 39 Кумулятивний снаряд 90 мм на відстані до 3000 м

Організаційно-штатна структура[ред.ред. код]

88-мм гармати організаційно входили до військ ППО. В сухопутні війська вони почали надходити лише в 1941 році. Чотири 88-мм гармати утворювали батарею, яка вважалася важкою. Для боротьби з повітряними цілями кожній батареї надавався прилад управління зенітним артилерійським вогнем, який миттєво виробляв необхідні установки для стрільби.

В військах ППО існувало два типи дивізіонів: важкий дивізіон ППО та легкий дивізіон ППО. 88-мм гармати входили до складу тільки важких дивізіонів ППО. Штатна чисельність важкого дивізіону була такою:

  • Три 88-мм батареї (4 гармати в кожній)
  • Три 20-мм батареї (2 гармати в кожній)
  • Одна 37-мм батарея (6 гармат)
  • Одна батарея 150-см прожекторів (9 прожекторів)
  • Шість детекторів звуку
  • Особовий склад: 143 солдатів і офіцерів.

У сухопутних військах 88-мм гармати використовувалися в протитанкових частинах.[6]

Бойове застосування[ред.ред. код]

88-мм гармати використовувалися на всіх фронтах з початку і до самого кінця війни. Протягом всієї війни вони неодноразово доводили свою ефективність в боротьбі з літаками та бронетехнікою противника.

Під час перших блискавичних кампаній вермахту в Польші (1939) та Франції (1940), 88-мм гармати використовувалися в більшій мірі, як зенітні. Особливо добре проявив себе зенітний полк полковника фон Гіппеля, який захищаючи понтонні переправи через Маас за один день 14 травня збив 150 літаків. Цей успіх сприяв успішному розвитку наступу танкового корпуса Гудеріана. Полковник Гіппель був нагороджений за цей бій Лицарським хрестом.

Стали в пригоді 88-мм гармати 21 травня, коли 7-ма танкова дивізія Роммеля була атакована частинами англійських 50-ї дивізії та 1-ї армійської танкової бригади, озброєною важкими танками Матильда. Німецькі протитанкові 37-мм гармати нічого не могли заподіяти англійським танкам, і лише вісім-вісім зупинили наступ англійців.

І все ж таки в цих двох кампаніях 88-мм гармати брали обмежену участь. Це перш за все пов'язано зі швидкоплинністю цих кампанії, швидким розвалом оборони союзників, та рішучими діями танків та авіації, які вирішили долю боїв.

Бойові дії в Африці[ред.ред. код]

FlaK 18, Північна Африка, 1942

Мабуть найбільш цікавим і повчальним, є досвід використання 88-мм гармат, під час боїв в пустелі. З самого початку, і до кінця африканської кампанії англійська армія завжди мала перевагу над німецькими і італійськими військами в кількості та якості танків. Наприклад в 1941 році, коли війська Роммеля прибули до Африки, вони мали на озброєнні лише 37-мм протитанкові гармати Pak-35/36, та танки Т-II (20-мм гармата), Т-III (37-мм гармата) та Т-IV (75-мм гармата з низькою початковою швидкістю снаряду). Англійці в той же час мали танки: Матильда, Валентайн, Крусейдер, Стюарт, які були для німців майже невразливі. Тому 88-мм гармати були для німецьких військ єдиним засобом для боротьби з танками противника.

Спочатку армія Роммеля мала лише 12 88-мм гармат, але вони дуже суттєво вплинули на хід боїв. Наприклад під час операції «Беттелекс» перші удари англійці планували нанести на кряжах Халфайя та Хафрид, на кожному з яких Роммель влаштував пастки (закопавши в землю батареї 88-мм гармат). Результатом був провал наступу на цих ділянках. Ось що пише англійський історик Ліддел Гарт:

« Вже було зовсім видно, коли батальйон танків Матильда, що очолював атаку почав долати останню ділянку, яка відокремлює його від противника. Перше повідомлення надійшло від командира танкового батальйону радіотелефоном: «Вони розносять мої танки на шматки», стало останнім повідомленням. У танковій пастці, яку створив Роммель, розмістивши чотири 88-мм гармати біля перевалу, справедливо названого англійськими солдатами «перевалом пекельного вогню», з 13 танків Матильда вцілів лише один.  »

На ділянках фронту де не було 88-мм гармат англійцям вдалося прорвати оборону.

Пізніше війська Роммеля почали отримувати нові 50-мм протитанкові гармати, а згодом і 75-мм, які зміцнили протитанкову оборону, але вони не змогли повністю замінити зенітки.

До самого факту використання зенітних гармат для боротьби с танками спочатку англійське командування відносилось скептично, і тому англійці не могли уявити наступного кроку Роммеля: використання протитанкових та 88-мм гармат в наступі. Перед атакою німці приховано висували гармати на передній край, і під час танкової атаки підтримували їх вогнем. При цьому англійські танки уражалися з відстаней, які для них були недосяжними, а бачачи перед собою німецькі танки, вони вважали, що підбиті танками. Здавалося, що їх машини, були гіршими і танкісти втрачали віру в силу власної зброї. Хоча це було зовсім не так.

Північна Африка, на буксирі SdKfz 7

Всі батареї 88-мм гармат були моторизовані і могли дуже швидко розгортатися на позиціях. До того ж гармати могли вести вогонь прямо з візків, що значно підвищувало їх мобільність.

В 1942 році 88 Flak знову стали в пригоді. Справа в тому, що в цей час англійська армія почала отримувати в великих кількостях нові американські танки Грант і Шерман. Підбити їх могли лише гармати калібру 75-мм, яких у Роммеля було мало.

В битві у Сиді-Резега Роммель мав проти 400 англійських танків «Грант» лише 19 німецьких танків Т-III(J) з довгоствольною 50-мм гарматою, та 48 88-мм гармат. Перевага нових американських танків була беззаперечною, 26 травня під час першої появи їх в бою, вони викликали паніку в лавах німецьких військ. І знову, лише швидко перекинуті протитанкові гармати та три батареї вісім-вісім, зупинили наступ. 30 травня при атаках оточеного в котлі Роммеля батареї 88-мм гармат, разом з іншими протитанковими гарматами відбили атаки двох англійських танкових бригад, завдавши їм великих втрат і зламавши їх бойовий дух.[8]

Мітч Самюель в книзі «Найбільша перемога Роммеля» описує вражаючу дію 88-мм гармат:

« … 88-мм гармата посилала свій 21-фунтовий снаряд на дистанцію 2 милі з винятковою точністю. Наприклад, в бою під Сіді-Омаром в листопаді 1941 року британський танковий полк втратив 48 з 52 танків. Всі вони були знищені 88-мм гарматами. Жоден з британських танків навіть не зумів підійти досить близько, щоб обстріляти німецькі гармати. Історик 9-го королівського уланського полку пише:

«Пряме попадання (з 88-мм гармати) нагадувало удар величезної кувалди по танку. Снаряд пробивав акуратний круглий отвір діаметром близько 4 дюймів, в башту вривався вихор розпечених до червоного осколків. Таке попадання зазвичай означало смерть … До самого кінця війни 88-мм гармати залишалися нашим найнебезпечнішим ворогом »…

… генерал Нерінг відреагував негайно. Він гукнув полковнику Алвіна Вольцу, командиру 135-го моторизованого зенітного полку: «Зенітки вперед!» 16 смертоносних 88-мм зенітних гармат були швидко висунуті вперед, а полк розгорнувся в лінію довжиною близько 1,5 миль, організувавши систему перехресного вогню. Британські танкісти, покінчив з гренадерами, атакували останню лінію оборони як раз в той момент, коли Вольц завершив її підготовку. Дуже швидко з'ясувалося, що «Гранти» не витримують потрапляння 88-мм снарядів, випущених з дистанції 1200 ярдів. Незабаром горіли вже 24 «Гранта», а вцілілі поспішили відійти …

 »

Вміле використання і висока ефективність цих гармат, призвела до того, що англійці зовсім пали духом. Ось що пише заступник начальника штабу танкової армії Африка генерал-майор Ф. Меллентин:

« Але в ударах англійців не відчувалося ні сили, ні напору, і звичайно було достатньо кількох пострілів з 88-мм гармат, щоб зупинити їх танкову атаку.  »

Впродовж всієї африканської кампанії батареї 88-мм гармат, незважаючи на свої недоліки, такі як: високий і складний для маскування лафет, громіздкість та велика вага гармат, були найефективнішим винищувачем танків.

Навіть під час останніх боїв кампанії в Тунісі, коли весь фронт був розвалений і паралізований нестачею пального, продовольства та боєприпасів загін німецьких військ з 88-мм гарматами протягом двох днів стримував наступ англійської 6-ї бронетанкової дивізії.

Східний та Західний фронти[ред.ред. код]

В бою, Україна, 1942

Станом на 1941 рік основу німецької протитанкової артилерії становила 37-мм протитанкова гармата Pak 36/37. Лише в кінці 1940 року в війська почали надходити 50-мм протитанкові гармати Pak 38, але на 1 червня 1941 року їх було лише 1047 одиниць. А перші 15 75-мм протитанкових гармат Pak 40 вермахт отримав тільки в лютому 1942 р.

Аналогічна картина була і в танкових військах. Основу танкових дивізій складали танки: Т-ІІІ модифікацій А-F, які були озброєні короткоствольною 37-мм гарматою KwK 36; T-IV модифікації А-F, з короткоствольною 75-мм гарматою KwK 37; і танками чеського виробництва PzKpfw 38 (t) з 37-мм гарматою KwK 38(t) . Нові танки Т-ІІІ з короткоствольною 50-мм гарматою KwK 38 з'явились в 1941 році, але станом на лютий їх було лише 600 шт. Танки Т-ІІІ та Т-IV з довгоствольними гарматами 50-мм KwK 39 та 75-мм KwK 42 почали надходити в війська лише з весни 1942 року.[9]

Через це, коли в 1941 році німці зустрілися з радянськими танками КВ-1, КВ-2, та Т-34-76, вермахт був в паніці. Основна протитанкова і танкова гармата калібру 37-мм могла вражати танки Т-34 на відстані лише 300 метрів, а танки КВ лише зі 100 метрів. Так, в одному з донесень писалося, що прислуга 37-мм гармати домоглася 23 влучень в один і той же танк Т-34 і лише коли снаряд влучив в основу башти, танк був виведений з ладу. Нові 50-мм гармати могли вражати танки Т-34 з 1000 метрів, а КВ з 500 метрів, але цих гармат було замало.

Зважаючи на приведенні вище данні, можна бачити, що зенітна 88-мм гармата, особливо в 1941 — 1942 роках була для німецьких військ чи не єдиним ефективним засобом боротьби з танками противника. Вона могла вражати всі типи радянських танків, протягом всієї війни. Лише танки ІС-2 могли встояти перед її вогнем, але на відстані не меншій ніж 1500 метрів.

88-мм гармата використовувалась на всіх фронтах, як в якості зенітки, так і протитанкової гармати. Крім того з 1941 року вона почала надходити до протитанкових частин. Значення цієї гармати добре видно зі слів німецького танкіста Отто Каріуса, який у своїй книзі ‘’Тигри в грязі’’ пише:

« Єдиний вихід залишала 88-мм зенітна гармата. З її допомогою можна було ефективно діяти навіть проти цього нового російського танку. Тому ми стали з найвищою повагою ставиться до зенітників, яким до цього діставалися лише поблажливі посмішки.  »
88 з обслугою, Франція, 1944

А ось слова радянського танкіста Дегена Иона Лазаровича лейтенанта танкових військ (книга А. В. Драбкіна «Я бився на Т-34»):

« При всіх своїх сильних сторонах танк Т-34 був досить вразливим, і в «змаганні між снарядом і танком» нам часто не щастило. 88-мм німецька гармата наскрізь прошивала лобову броню Т-34.  »

Застосування 88-мм гармат було повсюдним, при їх універсальності вони були незамінними помічниками військ в бою. А висока ефективність, та вміле використання нівелювали такі недоліки, як високий силует та велику вагу.

З 1942 року в війська почали надходити 50-мм та 75-мм протитанкові гармати, танки Т-ІІІ, Т-IV з довгоствольними гарматами, пізніше танки «Тигр» з 88-мм гарматою і тоді протитанкова оборона вже не стала в такій мірі залежати від 88-мм зенітних гармат, але все одно ці гармати завжди доводили свою ефективність залишаючись найгрізнішим ворогом танків противника до самого кінця війни.

Нижче приведена таблиця характеристик основних танків СРСР та союзників, які використовувалися під час війни. З таблиці ми можемо бачити, що навіть найдосконаліші моделі танків: Т-34-85, ІС-1, Шерман, Першинг, Комет могли вражатися 88-мм гарматою на відстанях 1,5 км (нагадаю на цій відстані 88-мм гармата пробивала броню до 120 мм). Лише важкі танки ІС-2 могли становити їм загрозу.

Характеристика бронезахисту основних танків союзників та СРСР часів Другої світової війни[9]
Назва танку Країна Озброєння Лобова броня, мм Броня башти, мм
Mk II — Матильда Великобританія 76-мм гармата 78 78
Mk III — Валентайн Великобританія 75-мм гармата 65 65
Mk IV — Черчиль Великобританія 75-мм гармата 102 — 152 102 — 152
Mk VI — Крусейдер Великобританія 57-мм гармата 51 51
Mk VII — Кромвель Великобританія 75-мм гармата 76 76
А 34 — Комет Великобританія 77-мм гармата 102 102
Т-60 СРСР 20-мм гармата 35 25
БТ-7 СРСР 45-мм гармата 20 15
КВ-1 СРСР 76-мм гармата 75 75
КВ-2 СРСР 152-мм гармата 75 75
Т-34-76 СРСР 76-мм гармата 45 52
Т-34-85 СРСР 85-мм гармата 47 75 — 90
ІС-1 СРСР 85-мм гармата 65 — 100 100
ІС-2 СРСР 122-мм гармата 120 90 — 160
М3 — Стюарт США 37-мм гармата 45 45
М3 «Грант/Лі» США 75-мм гармата 37 37
М4 «Шерман» США 75-мм гармата 100 100
М26 «Першинг» США 90-мм гармата 102 102

Застосування у військах ППО[ред.ред. код]

Зенітні позиції в Росії
Наведення зенітних гармат на ціль

88-мм зенітні гармати використовувалися для оборони позицій в тилу, захисту міст, складів, промислових підприємств, вокзалів, мостів та інших об'єктів від повітряних нальотів на великій висоті. Також ці гармати до 1942 — 1943 років входили до гарнізонів зенітних веж, де становили важку зенітну артилерію, пізніше вони були замінені на 105-мм та 128-мм зенітні гармати.

Ця гармата звичайно використовувалася батареями з чотирьох гармат, які входили до складу важких дивізіонів ППО. Для управління вогнем будь-яку кількість гармат можна було з'єднати в батарею з приєднанням до командного пункту. Такий центр включав в себе трейлер з генератором, трейлер з пошуковим прожектором і прилади наведення на ціль. Всі гармати батареї підключалися до такого командному центру.

Під час захисту об'єкта під час нічних нальотів союзної авіації, спочатку проводився пошук і «захоплення» цілі прожектором. Оператор установки наведення повинен був потім візуально відслідковувати цілі. Прилади ж, вбудовані в установку стеження автоматично видавали дані висоти цілі та кута над горизонтом прямо на прилади наведення кожної зенітної гармати. Кожен з приладів (висоти і кута цілі) був дубльований. На малі циферблати виводилися дані з командного центру. Все, що залишалося зробити навіднику кожної гармати, це виставити точно такі ж значення на великих циферблатах, тобто навести на ціль власну гармату.

Таким чином, вогнева міць всієї батареї могла бути зосереджена на одній цілі, що створювало щільний загороджувальний вогонь.

Також для наведення зеніток на літаки, що летіли на великих висотах, використовувалися дані з радіолокаційних приладів. Точність приладів була ±100 м, тому для наведення завдався визначений сектор обстрілу, по якому вела вогонь вся батарея (або кілька батарей). При такому способі стрільби були дуже великі розтрати боєприпасів 5000 — 8000 снарядів на один літак.

Цікавим є факт, що іноді сумарна вартість витрачених для знищення літака боєприпасів переважала вартість літака, але вважалося, що збитки, які б наніс цей літак, переважали б вартість снарядів.

Ось слова англійського пілота Джонсона Джеймса Едгара, з книги «Найкращий англійський ас»:

« Тепер ясно видно жовтий піщаний берег, трохи далі — піщані дюни і жорсткий чагарник. Ретельно замаскувавшись серед пагорбів, нас уже чекають добре підготовлені навідники страшних 88-мм зеніток. Ми прориваємо завісу зенітного вогню над Ле-Туке. Чорні похмурі квіти розпускаються в небі, навколо свистять розпечені сталеві осколки. З'являються кілька червоних плям сигнальних снарядів, які вкажуть нашу позицію Мессершміттам. Ми вертимося і крутимося, щоб перескочити через стіну розривів. Зі своєї відносно безпечної позиції вгорі Стен стежить за нашими смиканнями і відпускає по радіо кілька дошкульних зауважень. Напруга слабшає.  »

88-мм зенітна гармата, була вдалою гарматою, яка гармонійно поєднала в собі, високу дальність, швидкий темп і точність стрільби, з відносно невеликою вагою та простотою. Вона не поступалася своїм аналогам, які мали на озброєні війська противника (див. таблицю), але й завоювала собі майже легендарну славу, як ефективна універсальна гармата, однаково грізна для літаків і танків противника.

Порівняльна характеристика основних зенітних гармат часів Другої світової війни[10]
Країна Марка Калібр, мм Вага снаряду, кг Початкова швидкість, м/с Дальність стрільби, м Темп пострілів, постр./хв Кути обстрілу вертикальні, градуси Кути обстрілу горизонтальні, градуси Вага бойова, кг
Flag of German Reich (1935–1945).svg Німеччина FlaK 40 128 25,0 750 12600/17750 10-12 0 +85 360 17000
Flag of German Reich (1935–1945).svg Німеччина FlaK 38 105 15,1 880 12800/17700 12-15 −3 +85 360 10250
Flag of German Reich (1935–1945).svg Німеччина FlaK 36 88 9,0 820 11000/15000 15-20 −3 +85 360 5200
US flag 48 stars.svg США M-1 105 14,8 915 12800/18300 12-15 −5 +80 360 стаціонарна
Flag of Italy (1861-1946).svg Італія Зр. 1902/35 102 13,2 755 9400/13200 12-15 +10 +70 360 стаціонарна
Flag of the Soviet Union (1923-1955).svg СРСР 61-К 85 9,2 800 10500/15560 20 −3 +82 360 4300
Flag of France.svg Франція М-24 75 6,5 850 10000/15300 15-20 0 +85 360 2950
Flag of the United Kingdom.svg Великобританія Мк-1 94 12,75 820 12000/14000 15-17 0 +85 360 8700
US flag 48 stars.svg США М1А1 90 10,6 823 10300/17300 15-17 −5 +80 360 7300
Flag of the Soviet Union (1923-1955).svg СРСР 51-К 76 6,61 813 9500/14500 20 −3 +82 360 4300
Flag of Japan.svg Японія 75 6,3 9500/14000 15-20 0 +85 360 2645

Хоча Німеччина програла війну в повітрі, і наприкінці війни в небі володарювали бомбардувальники союзників, ціна яку їм довелося заплатити за це, була завелика, майже 100 000 чоловік.

Модифікація Flak 41[ред.ред. код]

88-мм FlaK 41 в музеї Збройних сил та боєприпасів, США

У 1939 р. фірма «Рейнметалл-Борзіг» отримала контракт на створення нової гармати з поліпшеними балістичними характеристиками. Спочатку гармата іменувалося Gerat 37. Цю назву було замінено в 1941 р. на 88-мм Flak 41, коли був виготовлений перший дослідний зразок гармати. Перші серійні зразки (44 штуки) були направлені до Африканського Корпусу в серпні 1942 р., причому половина їх була потоплена в Середземному морі разом з німецьким транспортом. Випробування зразків, що залишилися виявили ряд складних конструктивних недоліків.[5]

Лише з 1943 р. ці гармати стали надходити в ППО Рейху.

Нова гармата мала скорострільність 22-25 пострілів на хвилину, а початкова швидкість осколкового снаряда становила до 1000 м/сек. Гармата мала лафет шарнірного типу з чотирма розташованими хрестоподібними станинами. Конструкція лафета забезпечувала ведення вогню при куті піднесення аж до 90 градусів. У горизонтальній площині був можливий круговий обстріл. Гармата зразка 41 мала броньований щит для захисту від осколків і куль. Ствол гармати довжиною 6,54 м складається з кожуха, труби і казенника. Автоматичний затвор забезпечений гідропневматичним досилачем, що дозволив підвищити скорострільність гармати і полегшити роботу обслуги.[4] [11]

Всього для гармат Flak 41 було розроблено 5 видів снарядів — 2 осколково-фугасних з різними типами підривачів і 3 бронебійних. Досяжність гармати по висоті: балістична стеля 15000 м, висота дійсного вогню — 10500 м.

Бронебійний снаряд вагою 10 кг з початковою швидкістю 980 м/сек на відстані 100 м пробивав броню товщиною до 194 мм, а на відстані 1000 м — 159 мм броню, на відстані 2000 м — близько 127 мм.

Підкаліберний снаряд вагою 7,5 кг з початковою швидкістю 1125 м/сек з відстані 100 пробивав броню товщиною 237 мм, з відстані 1000 м пробивав броню товщиною 192 мм, з 2000 м − 152 мм.[4]

Транспортування гармати на механічній тязі з використанням двох одноосних візків не забезпечувало достатньої маневреності, як це було з Flak-36, тому велися роботи з встановлення гармати на шасі танка «Пантера», але подібна самохідна зенітна гармата так і не була створена.

Flak-41 вироблялась невеликими партіями — до 1945 року на озброєнні німецької армії було тільки 279 Flak-41.

«Сімейство» 88[ред.ред. код]

  • 88-мм Flak 18 — новий напівавтоматичний затвор, висока початкова швидкість снаряду. Початок виробництва 1933 рік в Німеччині. Використовується на візку Sonderanhänger 201. Вага 7000 кг, темп стрільби 15-20 пострілів на хвилину. Пізніше гармата обладнана щитом, для захисту від наземних цілей, та бронебійними снарядами. Продукт компанії «Крупп».
  • 88-мм Flak 36 — Використовувалася на візку Sonderanhänger 202, який забезпечував більшу швидкість руху, а також дозволяв вести вогонь з візка. Пізніше гармата обладнана щитом, для захисту від наземних цілей, та бронебійними снарядами. Продукт компанії «Крупп».
    • Про 88-мм KwK 36: — головна гармата PzKpfw VI (Тигр) танка. Незважаючи на їх схожість, деякі класифікують його як паралельний розвиток з дуже схожими характеристиками, а не похідну від Flak 36.
  • 88-мм Flak 37 — оновлена версія Flak 36, основна відмінність полягає в більш вдосконаленій системі передачі даних та управління вогнем. Продукт компанії «Крупп».
  • 88-мм Flak 41 — надійшла в війська в 1943 році. Удосконалення в процесі розробки: довгий ствол, гільзи. Змонтована на візку Sonderanhänger 202 в стандартній комплектації. Продукт компанії «Рейнметалл-Борзіг».
  • 88-мм Gerät 42:  — модель гармати, яка розроблялась «Крупп» разом з Flak 41. В серійне виробництво не пішла, але стала прототипом для протитанкової гармати.
  • 88-мм PaK 43 — протитанкова гармата, розроблена з 88-мм Gerät 42 виробництва Круппа. Новий лафет Sonderanhänger 204. Розробник та виготовник «Крупп» в її різних варіантах.
  • 88-мм PaK 43/41 — протитанкова гармата. Відрізняється від PaK 43 спрощеною конструкцією лафета. Вага 4,9 тонн.[12]
  • 88-мм PaK 43/1 — встановлена на шасі танка Т-IV — самохідна гармата «Насхорн».[12]
  • 88-мм PaK 43/2 — основна гармата винищувача танків «Елефант». Також її називають 88-мм StuK 43
  • 88-мм PaK 43/3 та 43/4 — основна гармата винищувача танків «Ягдпантера».
  • 88-мм KwK 43 — змінена протитанкова гармата 88-мм PaK 43, основна гармата важкого танку Тигр ІІ (Королівський Тигр).

Була на озброєнні[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в Вторая мировая война(рос.)
  2. Красная звезда(рос.)
  3. а б Курская битва(рос.)
  4. а б в г д е Вооружение Германии 1935–1945гг.(рос.)
  5. а б в Achtung Panzer!(рос.)
  6. а б в г д Наземное ПВО нацистской Германии(рос.)
  7. Армейская зенитная артиллерия(рос.)
  8. [Б. Лидел Гарт «Вторая мировая война»; — Москва, 1976.](рос.)
  9. а б [Холявский Г. Л. «Полная энциклопедия танков мира 1915—2000 гг»; — ООО «Харвест», Минск, 2000. ](рос.)
  10. Солдат(рос.)
  11. Вторая мировая война 88-мм зенитная пушка FlaK(рос.)
  12. а б Артиллерия Второй мировой войны(рос.)

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Б. Лидел Гарт «Вторая мировая война»; — Москва, 1976.
  • Ф. В. Меллентин «Танковые сражения»; — ПОЛИГОН, Москва, 1998.
  • Отто Кариус «Тигры в грязи»; — Москва, 2004.
  • Эрих фон Манштейн «Утеряные победы»; — РУСИЧ, Смоленск, 1999.
  • Лутц Кох «Эрвин Роммель»; — Феникс, Ростов-на-Дону, 1999.
  • Митч Самюэль «Величайшая победа Роммеля»; — АСТ, Москва, 2002.
  • Джонсон Джеймс Едгар «Лучший английский ас»; — АСТ, Москва, 2002.
  • А. В. Драбкин «Я дрался на Т-34»; — Эксмо, Яуза, Москва, 2008.
  • Холявский Г. Л. «Полная энциклопедия танков мира 1915—2000 гг»; — ООО «Харвест», Минск, 2000.

Відео[ред.ред. код]