945 Барракуда (тип атомних підводних човнів СРСР)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Проект 945 Барракуда
Sierra I class SSN.svg
Sierra class submarine 2.jpg
Під прапором СРСР СРСР
Спуск на воду 1979-1986 рр ( човнів)
Виведений зі складу флоту з 1998 рр
Основні характеристики
Тип корабля Підводний човен атомний торпедний
Розробник проекту «Лазурит»
Головний конструктор Кваша М.Й.
Класифікація НАТО Sierra-I
Швидкість (надводна) 12,1 вузлів (23 км/год)
Швидкість (підводна) 35,15 вузлів (67 км/год)
Робоча глибина занурення 480 м
Гранична глибина занурення 550 м
Автономність плавания 100 діб
Екіпаж 61 особа (з них 31 офіцер)
Розміри
Водотоннажність надводна 5940 т
Водотоннажність підводна 9600 т
Довжина найбільша (по КВЛ) 107,16 м
Ширина корпусу найб. 12,28 м
Середня осадка (по КВЛ) 9,62 м
Силова установка
1 водо-водяний реактор ОК-650А потужністю 180 МВт, 4 парогенратори
Озброєння
Торпедно-
мінне озброєння
Носові: 2 ТА калібру 650-мм (12 торпед), 4 ТА калібру 533-мм (28 торпед), або 42 міни.
ПВО ПУ ПЗРК 9К310 «Ігла-1»/9К38 «Ігла»

Проект Проект 945 Барракуда — серія атомних підводних човнів (ПЧАТ). Проект поклав початок третьому поколіню багатоцільових атомних підводних човнів СРСР, котрі стали основою для наступного проекту 971 Щука-Б. Побудовано і передано флоту 2 човни цього проекту.

Історія[ред.ред. код]

Тактико-технічне завдання на цей проект було видано в березні 1972 року, головним конструктором призначили М.Й. Кваша. Головними завданнями для човна було поставлено відстеження за стратегічними підводними човнами і авіаносними групами ймовірного ворога і гарантоване їх знищення на початку конфлікту. Головним обмеженням було водозаміщення, бо побудова планувалася на внутрішніх заводах країни.

Перший човен проекту К-239 “Карп” перебував на флоті лише 14 років і був виведений з флоту без яких небуть зрозумілих причин. Другий К-276 “Краб” ще перебуває на флоті.

Для перевірки на практиці проектних рішень і пошуку шляхів поліпшення «Баракуди» генеральний конструктор вийшов на головному човні в дальній автономний прохід тривалістю понад 100 діб. Човен на практиці показав свої унікальні технічні дані, непомічено минувши ряд протичовнових рубежів США в Атлантиці. Коли в 1990-х роках М. Й. Кваша розповів про цей похід, у США прогримів великий скандал — адже вони так і не зареєстрували свого часу цей підводний Атомохід, три місяці крейсували біля їх берегів з «тисячами Хіросім» на борту.(зазвичай на таких човнах возили тільки дві торпеди з ядерною ГЧ) Напевно, це стало однією з причин, чому п'ятий човен на самому початку 1990-х років був спішно розрізаний на метал на стапелях, будучи побудованим більш ніж на 30%.

Указом Президента Російської Федерації № 2110 від 6 грудня 1993 року за мужність і героїзм, проявлені при виконанні спеціального завдання головному конструктору ЦКБ «Лазурит» Кваші Миколі Йосиповичу присвоєно звання Героя Російської Федерації з врученням знаку особливої відзнаки — медалі «Золота Зірка» (№ 57)

Конструкція[ред.ред. код]

Двокорпусна, міцний і легкий корпуси виготовлениі з титанового сплаву. Були першими човнами у котрих корпус був повністю титановим.

Корпус[ред.ред. код]

Міцний корпус має циліндричну форму посередині і конічні закінчення. Складається з шести водонепроникних відсіків. На човні є спливаюча рятувальна капсула здатна вмістити весь екіпаж.

Енергетичне обладнання[ред.ред. код]

Головною енергетичною установкою є 1 водо-водяний реактор ОК-650А потужністю 180 Мвт, 1 турбозубчатий агреат потужністю 43000 к.с, Реактор цього типу має 4 парогенератори, по два церкуляційних насоси для першого і четвертого контурів, три насоси третього контуру . На човні є 2 турбогенератори перемінного току і два перетворювачі току, 2 группы аккумуляторних батарей, 2 дизель-генератори ДГ-300 по 750 к.с. с запасом палива на 10 діб, 1 головний винт, 2 двигуни малого хода по 370 кВт, два винта малого хода

Радіоелектронне і гідроакустичне обладнання[ред.ред. код]

Гідроакустичний комплекс МГК-503 “Скат”. Завдяки зменшенню шумів човна і вдосконалення самого гідроакустичного комплексу дальність виявлення цілей зросла вдвічі.

„Chiblis“-Oberflächenradar

„Medwjedista-945“-Navigationssystem

„Molnija-M“-Satellitenkommunikation

„Tsunami“-, „Kiparis“-, „Anis“-, „Sintes“- und „Kora“-Funkantennen

„MGK-80“-Unterwasserkommunikationsgerät

„Parawan“, gezogene VLF-Antenne

„Wsplezk“-Gefechtsstand

„MGK-503“-Sonar

„Akula“-Seitenliniensonar

„Pelamida“-Schleppsonar

„MG-70“-Minenortungssonar

„Buchta“-EloKa

2 × „MG-74-Korund“-Täuschkörper

„MT-70“-Sonarempfänger

„Nichrom-M“-Freund-Feind-Erkennungssystem

Озброєння[ред.ред. код]

Човни озброєні двома 650-мм (торпеди 65-75) і чотирма 533-мм торпедними апаратами (торпеди СЕТ-72, ТЕСТ-71М, УСЕТ-80) з боєкомплектом у 40 торпед і ракет, котрі дозволяють вести стрільбу без обмежень по глибині. Є можливість використання ПЧРК “Водопад” і протичовнової ракети “Ветєр” ПВО забезпечує ПУ ПЗРК 9К310 «Іла-1»/9К38 «Ігла» (класс. NATO — SA-14 «Gremlin»/SA-16 «Gimlet») з 8 ракетами

Експлуатація[ред.ред. код]

Ремонти і модернізації[ред.ред. код]

Інциденти[ред.ред. код]

11 лютого 1992 року човен К-276 “Краб” в російських територіальних водах зіткнулася з американським човном “Батон Руж” типу Лос-Анжелєс. “Краб” дещо пошкодив рубку, розраховану на проломлювання льоду, а на “Батон Руж” виникла пожежа проте цей човен своїм ходом зумів добратися до бази, але через деякий час був списаний.

Бойове використання[ред.ред. код]

Сучасний статус і перспективи[ред.ред. код]

Оцінка проекту[ред.ред. код]

Представники[ред.ред. код]

Назва Заводський номер Закладений Спущений на воду Прийнятий флотом Виведений з Флоту
Б-239 Карп з 6 квітня1993 Б-239 Карп
анг.
301
20 липня 1979
29 липня 1983
29 вересня 1984
30 травня 1998
К-276 Краб з 6 квітня 1993 Б-276 Краб, з 15 листопада 1996 Кострома
анг.
302
21 квітня 1984
27 червня 1986
27 жовтня 1987
перебуває на ПФ

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • В.П. Кузин, В.И. Никольский «Военно-Морской Флот СССР 1945-1991» ИМО Санкт-Петербург 1996


  • Справочная информация из С.С. Бережной «Атомные подводные лодки ВМФ СССР и России» МИА №7 2001.
  • В.Е. Ильин, А.И. Колесников «Подводные лодки России: Иллюстрированный справочник» ООО «Издательство Астрель», ООО «Издательство АСТ» 2002.
  • «История отечественного судостроения» т.5 Санкт-Петербург Судостроение 1996
  • Подводные лодки России Том 4, часть 1. ЦКБ МТ «Рубин» СПб. 1996.
  • Справочная информация из С.С. Бережной «Атомные подводные лодки ВМФ СССР и России» МИА №7 2001.
  • Ю.В. Апальков: Подводные лодки советского флота 1945–1991, том I. 2009, ISBN 978-5-903080-55-7 .
  • Н.В. Усенко, П.Г. Котов, В.Г. Реданский, В.К. Куличков: Как создавался атомный подводный флот Советского Союза. С-Пб 2004, ISBN 5-89173-274-2
  • В. Е. Ильин, А. И. Колесников «Подводные лодки России: Иллюстрированный справочник». — М.: АСТ, 2002. — 140 с. — ISBN 5-02-033780-3