AC/DC

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
AC/DC
фотографія
Основна інформація
Жанр хард-рок, блюз-рок, рок-н-рол
Роки 1973—дотепер
Країна Австралія Австралія
Звідки Сідней
Лейбл Atlantic Records
EMI
Epic Records
Склад Браян Джонсон
Анґус Янґ
Малколм Янґ
Вільямс Кліфф
Філ Радд
Колишні
учасники
Бон Скотт
Дейв Еванс
Марк Еванс
Саймон Райт
Кріс Слейд
www.acdc.com

AC/DC (скор. від англ. alternating current/direct current — змінний/постійний струм) — австралійський рок-гурт.

Гурт був заснований в Сіднеї (Австралія) у грудні 1973 року. Загальна кількість проданих альбомів перевищує 200 мільйонів копій, найуспішніший альбом Back in Black був проданий у кількості більше 21 мільйонів в США і більше 42 мільйонів за їх межами. У цілому, AC/DC — найуспішніший й найвідоміший рок-гурт з Австралії. В історії гурту було два вокалісти, тому її прийнято ділити на «Еру Бона Скотта» (19741980) і «Еру Браяна Джонсона» (з 1980 по сьогодні).

Хоча AC/DC є одними з родоначальників хард-року й, як багато хто вважає, серйозно вплинули на формування хеві-металу, музиканти завжди відносили себе до рок-н-рольних гуртів. В основі їхньої музики лежить ритм-енд-блюз із сильно перекрученим звучанням ритмічної й соло гітар.

Історія[ред.ред. код]

Брати Анґус Янґ (Angus Young) (народився 31 березня 1955 року; на вимогу компанії Atlantic Records роком народження Анґуса офіційно вказувався невірний 1959), Малколм Янґ Malcolm Young) (народився 6 січня 1953 року) і Джордж Янґ (George Young) народилися в Глазго (Шотландія) і ще дітьми разом з родиною виїхали в Сідней. Джордж почав грати на гітарі першим і став членом найуспішнішого австралійського гурту 1960-х, The Easybeats. Це був перший місцевий рок-гурт, який випустив хіт міжнародного масштабу — «Friday On My Mind» в 1966 році. Малколм і Анґус незабаром пішли по слідах брата. Вони навіть із ініціативи Джорджа взяли участь у записі альбому його наступного гурту.

Ранні роки (Ера Дейва Еванса, 1973–1974 рр.)[ред.ред. код]

AC/DC в 1973 році: Еванс, Бейлі, М.Янґ, Кларк та A.Янґ

Малькольм вирішує створити свій власний гурт в складі гітариста і клавішника. Пізніше Малькольм змінює свою точку зору, подумавши, що йому потрібен ще один гітарист для того, щоб «розширити» звук. Він звернувся за допомогою до Ангуса. Для початку Малькольм запрошує ударника Коліна Бургесса, у якого вже був досвід з декількома командами[1], бас-гітариста Ларрі Ван Кнедта і вокаліста Дейва Еванса.

Їхня назва «AC / DC» було взято з таблички із зворотного боку швейної машинки: "" AC/DC «, це зробить що-небудь з електрикою». Взагалі, абревіатура «AC / DC» розшифровується і перекладається в електриці як «Постійний струм / Змінний струм». Остаточно імідж гурту сформувався після того, як сестра Ангуса Маргарет порадила своєму братові надіти шкільну форму для виступу на сцені[2]. Так сформувався сценічний образ групи, згодом перетворився на візуальний фірмовий знак, «торгову марку» «AC / DC».

Перший виступ групи відбувся в переддень Нового Року, 31 грудня 1973 року, в маленькому сіднейському барі «Chequers» (де свого часу виступав Френк Сінатра)[3]. На першому своєму концерті «AC/DC» відіграли кавер-версії відомих хітів «Beatles», «Rolling Stones» і Чака Беррі.

У наступні шість місяців, поданою за першим виступом «AC/DC», склад групи значно змінився. Ударника Коліна Бургесс благополучно і послідовно замінили Рон Карпентер, Рассел Коулман і, нарешті, Пітер Клак. Роб Бейлі замінив бас-гітариста Ларрі Ван Кнедта.

Всесвітня популярність[ред.ред. код]

Група підписала міжнародний контракт із Atlantic Records і стала активно гастролювати по Великобританії і Європі, домагаючись популярності й набираючись досвіду, виступаючи на розігріві таких відомих рок-гуртів того часу, як Alice Cooper, Black Sabbath, Kiss, Cheap Trick, Nazareth, Foreigner, Thin Lizzy і The Who. В 1976 році був виданий третій австралійський альбом AC/DC Dirty Deeds Done Dirt Cheap.

Навалу й хвилю популярності панк-року 19761978 рр. група благополучно пережила завдяки своїм грубуватим і провокаційним текстам пісень й, частково, через те, що в британській музичній пресі того часу її відносили до панк груп. Вони домоглися успіху на британській рок-сцені завдяки своїм потужним і скандальним концертним шоу, а Анґус Янґ швидко став знаменитим через своє зухвале поводження на сцені, що, у тому числі, призвело до заборони виступати на декількох британських концертних майданчиках.

«Highway to Hell»[ред.ред. код]

Спродюсований Маттом Ланґом (Mutt Lange) альбом 1979 року «Highway to Hell» підніс групу на вершини світових хіт-парадів рок-музики всіх часів. Багато пісень цього альбому дотепер часто можна почути на радіо.

Смерть Бона Скотта[ред.ред. код]

19 лютого 1980 р. помер Бон Скотт. Він пішов із чергової вечірки й залишився на ніч у автомобілі свого знайомого Алістера Кінніара (Allistair Kinnear), котрий і виявив Бона наступного дня мертвим. Причиною смерті офіційно було названо переохолодження, хоча найпоширенішою версією й донині є те, що Бон Скотт захлинувся власними блювотними масами. Ці чутки підкріплюються безліччю протиріч у офіційній історії його смерті, що також породжує безліч теорій про змову, вбивство музиканта й про передозування героїном.

Члени групи спочатку планували припинити музичну діяльність гурту AC/DC, та згодом вирішили, що Бон Скотт хотів би, щоб група продовжувала існувати. Музиканти перепробували деяких кандидатів на місце вокаліста, у підсумку залишилося два претенденти: Террі Слессер (Terry Slesser) і Брайан Джонсон (Brian Johnson). Джонсон у цей період намагався відновити свою групу Geordie, але виконання на публіці двох пісень AC/DC й Тіни Тернер (Tina Turner) («Whole Lotta Rosie» (Let There Be Rock) і «Nutbush City Limits», відповідно) справило таке враження на учасників AC/DC, що за кілька днів вони повідомили Джонсону про те, що він — новий вокаліст гурту.

Ера Браяна Джонсона (1980–дотепер)[ред.ред. код]

Відродження (1980–1983)[ред.ред. код]

Зрештою, Малькольм і Ангус вирішили, що Бон на їх місці продовжив би. Тому, зібравшись з духом, група починає пошуки нового вокаліста. Тим більше, в цей час вже ходило досить чуток про те, хто ж може зайняти місце вокаліста в «AC/DC». До початку березня 1980 року, представники мас-медіа висунули одразу три кандидатури на цю посаду: колишній вокаліст «Easybeats» Стіві Райт, австралієць Алан Фрайер (він був дуже схожий на Бона Скотта плюс ще виступав разом з екс-бас-гітаристом "AC / DC «Марком Евансом в» Heaven ") і лондонець Гері Холтон (у нього, за чутками, були серйозні проблеми з алкоголем). Зрештою, претендентів залишилося двоє: Террі Шлешер і Брайан Джонсон. У цей час, Брайан Джонсон був зайнятий спробами зібрати свою колишню групу «Georgie», яка розпалася. Але він все ж знайшов час і з'явився на прослуховування. Брайан виконав дві композиції: «Whole Lotta Rosie» і «Nutbush City Limits», записану гуртом «Ike» спільно з Тіною Тернер[4]. Наступним суботнім вечором Малькольм подзвонив Брайану і сказав, що той прийнятий до гурту.

Перед початком нових гастрольних турів, «AC/DC» необхідно було закінчити роботу над новим альбомом. Необхідно було працювати швидко і наполегливо, щоб надолужити згаяний час. Тому, репетиції в «E'Zee Hire Studios» в Північному Лондоні проходили у важких умовах і за дуже суворим розкладом. Група працювала по сім годин щодня без вихідних до середини квітня. Коли матеріал був готовий, почався запис альбому, який проходив на студії «Compass Point Studios» (на Багамах) під чуйним керівництвом Роберта Джона «Метта» Ленджа. Альбом записувався протягом квітня-травня на протязі шість тижнів і був готовий до кінця травня. 1 липня Брайан Джонсон вперше з'явився на сцені з «AC/DC» в Намуре, Бельгія.

Альбом Back In Black був виданий 31 липня 1980 року. Протягом декількох тижнів він був на самій вершині чартів і залишався там під № 1 протягом двох тижнів. У листопаді він досяг № 4 в американському чарті і затримався в десятці на більш ніж 131 тиждень[6].

Наступний альбом гурту For Those About to Rock We Salute You був виданий в листопаді 1981 року. Він одразу ж мав величезний комерційний успіх. Альбом дістався до 13 позиції у британському чарті. У лютому 1982 року композиція Let's Get It Up[7] стає найуспішнішим хітом гурту, досягнувши в чарті 13 позиції. Популярність гурту в Америці продовжує підніматися. «For Those About To Rock — We Salute You» стає першим альбомом, що зайняв перший рядок американського чарту. Альбом стає «платиновим» через два місяці після виходу. Обширний тур по Штатах довів, що AC/DC може збирати величезну аудиторію як ніколи.

Відхід Радда і комерційний спад (1983–1987)[ред.ред. код]

Квиток на концерт AC/DC у Сан-Антоніо, Техас, 1983.

На початку запису був звільнений Філ Радд. До того часу не було дано жодної причини відлучення Філа від гурту. Через кілька років правда «спливла», коли вже ні для кого не було секретом, що у Філа були проблеми з наркотиками[8]. До того ж, існувало чимало розбіжностей у відносинах між Малькольмом і Філом. Їхні стосунки прогресивно погіршувалися, до того ж мало місце «фізичне рукоприкладство». Через дві години після апогею конфліктної ситуації Філ Радд вже не був учасником «AC/DC»[4].

Новий альбом «AC/DC» змонтував і змікшував Тоні Платт. Продюсером виступила сама група. Виданий у серпні 1983 року «Flick Of The Switch» досяг № 4 у британському чарті. Але все ж альбом виявився відносним комерційним промахом. Він досяг всього лише 15-го місця в американському чарті.

Останні роки й визнання заслуг[ред.ред. код]

У березні 2003 року група AC/DC була прийнята в Зал слави рок-н-ролу в Нью-Йорку й виконала свої хіти «Highway To Hell» й «You Shook Me All Night Long» спільно зі Стівом Тайлером з Aerosmith. У травні 2003 року Малколму Янґу була присуджена нагорода Теда Альберта (Ted Albert Award) за «видатний внесок в австралійську музику». У тому ж році, Асоціація індустрії звукозапису Америки Recording Industry Association of America, RIAA оновила розрахунки кількості продажів альбомів групи з 46,5 млн копій до 63 млн, що зробило AC/DC п'ятою групою в історії США, що продала найбільшу кількість альбомів після The Beatles, Led Zeppelin, Pink Floyd й Eagles. Крім того, був засвідчений «двічі діамантовий» (20.000.000 проданих копій) статус альбому Back in Black, що зробило його шостим у списку найбільш продаваних альбомів в історії США. В 2005 року кількість проданих копій альбому досягло 21 мільйона, що вивело його на п'яту позицію.

У липні 2003 року група провела спільний концерт із Rolling Stones на Сарсфесті (Sarsfest), концерті, присвяченому боротьбі з епідемією SARS в Торонто в Канаді.

1-го жовтня 2004 року вулиця Корпорейшн Лейн (Corporation Lane) в Мельбурні була офіційно перейменована в ACDC Лейн (ACDC Lane) на честь групи (назви вулиць у Мельбурні не можуть містити символ «/»). Вулиця перебуває поруч зі Свонсон Стріт (Swanston Street), місцем де, у кузові вантажівки, група записала свій відеокліп для хіта 1975 року «It's a Long Way to the Top». Також є ще одна вулиця у світі, названа на честь групи AC/DC, в Іспанії, у місті Легані (Legane's), поруч із Мадридом — «Calle de AC/DC», недалеко від вулиць названих на честь рок-груп Iron Maiden й Rosendo (іспанська рок-група).

У березні 2005 року вийшов набір із двох DVD дисків, «Family Jewels», що містить музичне відео й кліпи з концертів. Перший диск відноситься до ери Бона Скотта (з концертними відеозаписами, знятими за десять днів до смерті Скотта), другий містить відеоматеріали ери Брайана Джонсона.

Japanese Book - Face.jpg

Black Ice[ред.ред. код]

18 серпня Columbia Records оголосила 18 жовтня днем австралійського реалізу, а 20 жовтня — всесвітнього реалізу студійного альбому Black Ice. 15-трековий альбом був першим студійним релізом групи за вісім років. http://www.acdc.com/us/news/news.php?uid=18 «Rock 'N' Roll Train», перший сингл з альбому, був випущений на радіо 28 серпня. 15 серпня, AC / DC записали кліп на пісню з нового альбому в Лондоні спеціальний відбір шанувальників отримали шанс бути у відео

Вплив на рок-музику[ред.ред. код]

AC/DC згадується багатьма сучасниками та пізнішими музикантами й групами рок-музики й металу як група, що вплинула на їхню творчість. Серед них: Anthrax, Bon Jovi, The Darkness, Def Leppard, Dio, Dokken, Dream Theater, Faster Pussycat, Iron Maiden, Great White, Guns'N'Roses, Hanoi Rocks, Journey, Megadeth, Metallica, Motley Crue, Ozzy Osbourne, Poison, Ratt, Rhino Bucket, Saxon, Scorpions, Skid Row, Supagroup, Tool, Twisted Sister, UFO, Van Halen, Whitesnake, Wolfmother, Y&T.

Багато виконавців і гуртів панк-року, хардкор-панку, гранджу, гаражного року й альтернативного року також відзначали, що AC/DC мали вплив на них. Хоча гурт спочатку критикували британські панк-рокери пізніх 1970-х, багато музикантів цього руху віддавали належне AC/DC за високу енергетику музики, ґрунтовний й антикомерційний (хоча багато хто може із цим посперечатися) підхід до музики.

Вплив AC/DC на австралійську музику складно переоцінити. Умовно кажучи, кожен автралійський рок-гурт, що з'являвся в середині 1970-х і пізніше, зазнав впливу AC/DC. До австралійських гуртів, що згадували вплив на них AC/DC, є, наприклад, Blood Duster, Frenzal Rhomb, INXS, Jet, The Living End, Midnight Oil, Powderfinger, Silverchair, You Am I.

Триб'юти[ред.ред. код]

Кавери пісень AC/DC[ред.ред. код]

Багато музикантів віддавали належне внеску AC/DC у рок-музику. Було видано багато альбомів що включають кавери пісень AC/DC, і складалися з них. Список досить широкий, далі деякі приклади:

  • Треш-метал гурт Exodus записав два кавери: «Overdose» (на альбомі 1989 року Fabulous Disaster) і «Dirty Deeds Done Dirt Cheap» (на альбомі 2004 року Tempo of the Damned).
  • Поп-панк гурт The Offspring зробив кавер пісні «Sin City» (на синглі 2001 року «Million Miles Away»)
  • Хард-рок гурт Guns N'Roses випустив кавер-версію «Whole Lotta Rosie», виконану вживу під час концертного туру в підтримку альбому Appetite for Destruction, виданого в 1987 році.
  • В 1989 році канадський хеві-метал гурт Annihilator зробив кавер пісні «Live Wire». Він з'явився на концертному альбомі In Command 1996 року.
  • Death-металева група Six Feet Under зробила такі кавери: на пісню TNT альбом 2000 — Graveyard Classics, на пісні Back in Black, You Shook Me All Night Long альбом 2004 — Graveyard Classics 2
  • Павер-метал гурт Iced Earth випустив два кавери: пісні «Highway to Hell» та «It's a Long Way to the Top (If You Wanna Rock 'N' Roll)». Вони вийшли в 2002 році на альбомі, що містить кавер-версії пісень різних музикантів, «Tribute to the Gods».
  • У 2004 році вийшов альбом кавер-версій пісень AC/DC The Rock-A-Billy Tribute to AC/DC.
  • Гурт Грендж-рок The Hives зробив кавер пісні «Back in Black».
  • Гурт Motorhead зробив кавери «Highway To Hell» й «It's A Long Way To The Top (If You Wanna Rock & Roll)».
  • Український гурт Воплі Відоплясова зробив жартівливий кавер «Highway To Hell» під назвою «Галю приходь», який увійшов до альбому 1997 року «Країна Мрій».


Кавер-гурти[ред.ред. код]

Кавер-гурти з повністю жіночим складом[ред.ред. код]

Галерея[ред.ред. код]

Склад гурту[ред.ред. код]

Склад[ред.ред. код]

Колишні члени гурту[ред.ред. код]

Дискографія[ред.ред. код]

Австралія[ред.ред. код]

Європа й США[ред.ред. код]

Відео групи[ред.ред. код]

  • AC/DC: Let There Be Rock (1980)
  • Fly on the Wall (1985)
  • Who Made Who (1986)
  • AC/DC (Видавався тільки в Австралії) (1989)
  • Clipped (1991)
  • Live at Donington (1991)
  • For Those About to Rock We Salute You (1993)
  • No Bull (1996)
  • Stiff Upper Lip Live (2001)
  • Live '77 (Видавався тільки в Японії) (2003)
  • Toronto Rocks (2004)
  • Family Jewels (2005)
  • Rock'n'Roll Train (2008)

Саундтреки[ред.ред. код]

Книги[ред.ред. код]

  • 1982 — Малколм Дом (Malcolm Dome) «AC/DC»
  • 1982 — Річард Бентон (Richard Bunton) «AC/DC-Hell Ain't No Bad Place To Be»
  • 1986 — Тім Холмс Беллантайн (Tim Holmes Ballantine) «AC/DC (Monsters of Metal)»
  • 1991 — Малколм Дом «AC/DC If You Want Blood … YOU GOT IT!!!» Перевидання в 1995, 2001.
  • 2003 — Клінтон Уолкер (Clinton Walker) «Highway to Hell: The Life and Times of AC/DC Legend Bon Scott» Перевидання в 19941995, 1997, 20022003.
  • 2005 — Пол Стеннінг (Paul Stenning) «AC/DC: Two Sides to Every Glory: The Complete Biography»

Примітки[ред.ред. код]

  1. «Rock Snaps». Australian Broadcasting Corporation. Архів оригіналу за 2013-06-25. Процитовано 2008-08-02. 
  2. Помилка цитування: Неправильний виклик <ref>: для виносок cwalker не вказаний текст
  3. «Long Way to the Top». Australian Broadcasting Corporation. Архів оригіналу за 25 July 2008. Процитовано 2 August 2008. 
  4. Помилка цитування: Неправильний виклик <ref>: для виносок acdc.cc не вказаний текст
  5. Williams, Adam (2003-04-14). «Back in Black (remastered edition)». PopMatters. Архів оригіналу за 2013-06-25. Процитовано 2008-08-02.  (англ.)
  6. Помилка цитування: Неправильний виклик <ref>: для виносок timeline не вказаний текст
  7. «EveryHit». Архів оригіналу за 13 вересня 2008. Процитовано 2 серпня 2008. 
  8. Engleheart, Murray & Arnaud Durieux (2006). AC/DC: Maximum Rock & Roll. с. 366–367. ISBN 0-7322-8383-3. 

Посилання[ред.ред. код]