Аброкомові

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Abrocomidae)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Аброкомові
Час існування: пізній міоцен — сучасність
Аброкома Бенета (Abrocoma bennettii)
Аброкома Бенета (Abrocoma bennettii)
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Ряд: Гризуни (Rodentia)
Підряд: Їжатцевиді (Hystricomorpha)
Родина: Аброкомові (Abrocomidae)
(Miller & Gidley, 1918)
Посилання
Вікісховище: Abrocomidae
Віківиди: Abrocomidae
EOL: 8678
ITIS: 584582
NCBI: 108853
Fossilworks: 42068

Аброкомові[1] або Шиншилові щури[2] (Abrocomidae) родина ряду гризуни, підряду Hystricomorpha. Усі представники даної родини проживають на центральному заході Південної Америки (пд. Перу, Болівія, пн.-зх. Аргентина, Чилі).

Опис тіла[ред. | ред. код]

Аброкомові досягають понад 400 міліметрів загальної довжини. Волосяний покрив довгий і щільний. Череп має довгий, вузький рострум і булли збільшені. Зубна формула: 1/1, 0/0, 1/1, 3/3 = 20. Кінцівки короткі і мають короткі, слабкі нігті. Великий палець відсутній. Abrocoma bennettii є незвичайними серед гризунів тим, що мають 17 пар ребер.

Стиль життя[ред. | ред. код]

Ці травоїдні гризуни погано вивчені. Вони, здається, колоніальні, лазять добре, і, як правило, шукають притулок під або серед скель або в тунелях під камінням або кущами. Abrocoma cinerea живе в холодних, похмурих, кам'янистих ділянках в Андах на висоті від 3700 до 5000 метрів; її надзвичайно довгий травний тракт (2,5 метра), і об'ємна сліпа кишка вказують на дієту з листя.

Систематика[ред. | ред. код]

Вміщує один вимерлий рід, Protabrocoma та два живі роди:

Джерела[ред. | ред. код]

  1. Додаток 1 до Ветеринарних вимог щодо ввезення (пересилання) на митну територію України живих тварин, репродуктивного матеріалу, та продуктів тваринного походження
  2. Зиков, О. Класифікація сучасних плацентарних ссавців (Eutheria): стан і проблеми // Праці Зоол. музею Київ. нац. ун-ту ім. Тараса Шевченка. — 2006. — Вип. 4. — С. 5–20.