Aloe babatiensis

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Aloe babatiensis
Біологічна класифікація редагувати
Царство: Рослини (Plantae)
Клада: Судинні рослини (Tracheophyta)
Клада: Покритонасінні (Angiosperms)
Клада: Однодольні (Monocotyledon)
Порядок: Холодкоцвіті (Asparagales)
Родина: Асфоделові (Asphodelaceae)
Підродина: Asphodeloideae
Рід: Алое (Aloe)
Вид:
A. babatiensis
Біноміальна назва
Aloe babatiensis

Aloe babatiensis (укр. Алое бабатієнзис, Алое бабатійське)[1]  — сукулентна рослина роду алое.

Етимологія[ред. | ред. код]

Aloe babatiensis в Гантінгтонському ботанічному саду

Видова назва походить від ймовірного походження цієї рослини з району Бабаті (англ. Babati) в Танзанії.[2]

Морфологічні ознаки[ред. | ред. код]

Рослина до 1,2 м заввишки. Листя Aloe babatiensis вузькі, загинаються донизу, верхня частина — з відтінком червоного, по краях рощташовані вузькі зубчики. Суцвіття з яскраво-жовтими квітками на квітконосі до 1 м заввишки. Розростається в помірного розміру чагарник.

Місця зростання[ред. | ред. код]

Aloe babatiensis є ендемічним видом Танзанії, де зростає на висоті від 5  000 до 7  000 футів над рівнем моря в районах Мбулу і Бабаті. Імовірно, утворюють гібриди з Aloe secundiflora.

Використання[ред. | ред. код]

В Африці використовується у лікарських цілях[3].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Українська назва є транскрибуванням та/або перекладом латинської назви авторами статті і в авторитетних україномовних джерелах не знайдена.
  2. [Estrela Figueiredo and Gideon F. Smith. What's in a name: epithets in Aloe L. (Asphodelaceae) and what to call the next new species (англ.). Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 3 травня 2022. Estrela Figueiredo and Gideon F. Smith. What's in a name: epithets in Aloe L. (Asphodelaceae) and what to call the next new species (англ.)]
  3. [[Королівський музей Центральної Африки|Royal Museum for Central Africa]]. Prelude Medicinal Plants Database. Архів оригіналу за 27 грудня 2013. Процитовано 27 грудня 2013.

Література[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]