Кокої

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Ardea cocoi)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Кокої

Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Підтип: Черепні (Craniata)
Надклас: Щелепні (Gnathostomata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Лелекоподібні (Ciconiiformes)
Родина: Чаплеві (Ardeidae)
Рід: Чапля (Ardea)
Вид: Кокої
Біноміальна назва
Ardea cocoi
Linnaeus, 1766
Global range
Global range
Посилання
Вікісховище: Ardea cocoi
Віківиди: Ardea cocoi
ITIS: 174783
МСОП: 22697001
NCBI: 399589
Fossilworks: 369142

Кокої[2] (Ardea cocoi) — вид прибережних птахів родини чаплевих (Ardeidae). Поширений у Південній Америці. Має переважно блідо-сіре оперення з більш темним сірим гребенем. М'ясоїдна тварина, полює на рибу та ракоподібних на мілководді.

Таксономія та еволюція[ред. | ред. код]

Кокої була спочатку описана Ліннеєм у 1766 році в 10 виданні його книги «Система природи»[3] Походження назви виду невідомо, але може бути пов'язано з загальною назвою в Чилі чаплі (Cuca), яке, у свою чергу, означає закличний крик птаха.[4] Птах більш широко відомий в Південній Америці як Garza Mora або «Чорна чапля».[5]

Кокої утворює надвид з аналогічною європейською сірою чаплею та великою блакитною чаплею Північної та Центральної Америки, причому всі ці види мають подібну скелетну морфологію.[6]

Опис[ред. | ред. код]

Кокої це довгоногий птах та найбільший з південноамериканських видів чапель[7] з довжиною тіла 950-1300 мм,[5][8][9] хоча розміри тіла різняться в залежності від регіону; південні птахи більші, ніж північні птахи.[5] Середня вага дорослого як самця, так і самки 1,14–3,2 кг.[8] У дорослих птахів довжина крила 421-455 мм, хвоста 161-173 мм, дзьоба 128,5–48,7 мм і плесна 179-192 мм.[9] Самець та самиця однакові за розміром тіла і забарвленням.[5] У птаха сіра спина і верх крил і біла S-подібна шия, стегна, покривні пера підхвістя й лопаток; [5][9] чорні прожилки на шиї та верхній частини грудей. Лоб і крона голови чорні й цей чорний колір простягається до області очей і до загостреного гребеня, що звисає з потилиці.[5][9] Є також чорні смуги на шиї та чорні плями з боків нижньої частини грудей і живота. [5][9] Колір ніг був відзначений як чорний,[5] коричнево-сірий[10] або темно-зелений. [9]

Райдужка зазвичай жовта, дзьоб тьмяно-жовтий. Гола шкіра очниці блідо-зеленувата. В Аргентині у племінних кокої спостерігалися яскраво-жовті дзьоби з червоним відтінком біля основи та темно-рожеві ноги[5]. У польоті великі крила роблять птаха повільним, але міцним і витонченим літуном.[11] Голос - глибоке квакання.[12] В цілому кокої схожа за зовнішнім виглядом на сіру чаплю, але має трохи більш темне забарвлення і більш довгу шию і гребінь.

У молодих птахів нижня сторона тіла попелясто-сіра, з прожилками. Шия і верхня поверхня тіла блідо-коричневі з попелясто-сірим відтінком на шиї.[9][5] У порівнянні з дорослими, крона більш тьмяна, а нижні покривні пера хвоста мають темні смуги. [5] У молодих птахів також відсутні довгі чуби та потиличний гребінь, характерні для дорослих. [9] Попри більш бліде забарвлення, пухнасте пташеня вже демонструє контраст між темною головою і блідою шиєю, характерний для дорослого.[13]

Поширення і місця проживання[ред. | ред. код]

Кокої зустрічається на більшій частині Південної Америки, за винятком Анд і в деяких частинах Аргентини.[14] Він є рідним в Аргентині, Панамі, Суринамі, Колумбії, Венесуелі, Болівії, Бразилії, Гаяні, Французької Гвіані, Чилі, Еквадорі, Парагваї, Перу та Уругваї.[1] В цілому, кокої широко поширена від Центральної Америки до узбережжя материка біля Магелланової протоки, але рідко зустрічається далі на південь, ніж Чубут в Аргентині.[5] Розрахункова протяжність ареалу становить 20600000 км².[1] Птах населяє вологі частини Чако[15] і зустрічається як залітний птах на Фолклендських островах,[16] Островах Святої Єлени, Вознесіння і Тристан-да-Кунья.[1] Постійно відвідує Тринідаду і Тобаго, але не гніздиться.[11] Місце проживання включає практично будь-які водойми або водно-болотні угіддя далеко від густих лісів, включаючи береги озер, болота, річки й лимани.[5] Галерейний ліс, луг і пляжі також вважаються відповідними кормовими майданчиками.[14] Пасовища, мабуть, є непридатними, ймовірно, тому, що в цих місцях проживання мешкає велика частка комах, які менш сприятливі як здобич, ніж риба та ссавці.[14] На Фолклендських островах ареал проживання, як видається, включає невеликі струмки.[16] В одному дослідженні у річці Парана було встановлено, що вода з водною рослинністю є найбільш прийнятною, за нею йдуть відкриті води з найменшою перевагою для пляжів.[14] Ця чапля зустрічається на висоті до 2550 м над рівнем моря.[1]

Екологія[ред. | ред. код]

Живлення[ред. | ред. код]

Кокої поїдає сома

Чапля живиться насамперед рибою довжиною понад 20 см, ссавцями, земноводними, а іноді й комахами[5][14]. Споживані види риб: Micropogonias,[17]Hoplias malabaricus, різні види Leporinus до 200 мм завдовжки та Prochilodus lineatus.[18][19][14] Також було помічено, що ця чапля харчується падлом[20] і блакитними крабами Callinectes.[17] У Колумбії пташенят також годують переважно рибою і рідше земноводними й ракоподібними.[19]

Кокої на полюванні б'є головою в воду і штовхаючи свій дзьоб вниз, пронизує здобич. Птах також може нахилити голову над водою так, що занурюється тільки його дзьоб.[5] Під час харчування голова і шия швидко рухаються, а тіло залишається нерухомим.[12] Харчування зазвичай денне та окреме, особливо в Аргентині[5], хоча в Чилі вважається переважно нічне харчування, ночівля проходить на деревах з видом на воду.[4] У Венесуелі також було побачено харчування у великих групах.[5] Там, де годування денне, спостерігається пік кормової активності опівдні й зниження в сутінках.[14]

Кокої, схоже, може використовувати альтернативні джерела їжі, досліджуючи кормові ділянки, віддалені від своїх колоній розмноження, оскільки наземні гризуни та плазуни й морські організми були знайдені в раціоні птахів з прісноводних колоній.[17] Деякі колонії також проживають поблизу гирлових узбереж, і птахи з цих колоній більше залежать від морського видобутку.[17] Особи, що харчуються, часто залишаються поблизу колоній, і вибір місця колонії виявився тісно пов'язаним з близькістю до високоякісних продовольчих ареалів.[17] Чапля також іноді вживає у їжу мертвих Micropogonias, яких вибраковують в аматорському рибальстві.[19]

Розмноження[ред. | ред. код]

Тривалість життя оцінюється як 10,5 років, з максимальною довговічністю 24,4 року.[11][1] Ця чапля в основному не мігрує, але може рухатися до екватора взимку, щоб шукати більш теплі температури.[1]

Початок сезону гніздування змінюється географічно. У Суринамі він починається в липні; в той час як у Бразилії та Аргентині з серпня по листопад[21], у жовтні в Уругваї та в листопаді в Буенос-Айресі. [5] Кокої гніздиться колоніями на деревах.[15] Велике, глибоке гніздо побудоване з гілок і палиць з травою, зазвичай розташованими на деревах.[11] Поруч з Буенос-Айресом гнізда складалися з гілок Solanum glauca та сухого чортополоху. Вони були приблизно круговими, діаметром 65 см і дуже глибокими.[5] У Чилі спостерігалося, що кокої будують свої гнізда на плакучих вербах в стоячій воді з ситником.[22]

Яйця блідо-блакитні з блідішими плямами та білястими слідами. Розміри яєць з різних кладок в Південній Америці лежать в діапазоні 62-69 x 45-48 мм.[5] Яйця з однієї аргентинської кладки важили 70-80 г.[5] З однієї колонії в Буенос-Айресі інкубація оцінювалася у 24-26 днів.[5] Однак в одній чилійської колонії, де яйця вилупилися у вересні (навесні), інкубаційний період оцінювався як 27 днів, у межах 26-29 днів.[22] Розмір кладки від 1 до 4 яєць.[11] Пташенята залишаються в гнізді до 12-13 тижнів, але більшість залишають гніздо на 6-7 тижні.[11]

Загроза[ред. | ред. код]

Поряд з людиною, природну загрозу може представляти звичайна каракара. В одній з колоній Буенос-Айреса дитинчата в гнізді каракари вилупилися раніше, ніж кокої в сусідньому гнізді, і перші в основному вирощувалися на пташенятах кокої.[5]

Збереження[ред. | ред. код]

Кокої за критеріями МСОП належить до видів з найменшою загрозою через великий географічний діапазон поширення. Очевидно, з'явилася тенденція до збільшення чисельності птахів і розміру популяції. Окремі птахи на деяких територіях страждають від агрохімікатів, зміни навколишнього середовища і втручання людини в гнізда; але ці проблеми не є руйнівною загрозою і, отже, не загрожують вимиранню видів.[1]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в г д е ж и Birdlife International. 2016. Ardea cocoi. The IUCN List of Threatened Species 2016: e.T22697001A93597705. http://dx.doi.org/10.2305/IUCN.UK.2016-3.RLTS.T22697001A93597705.en
  2. ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
  3. ↑ Linnaeus, Carl (1766). Systema Naturae per Regna Tria Naturae, Secundum Classes, Ordines, Genera, Species, cum Characteribus, Differentiis, Synonymis, Locis (Latin) . Т. Vol. I (вид. 12th revised). Holmiae: (Laurentii Salvii). с. 237. Архів оригіналу за 15 серпня 2018. Процитовано 21 жовтня 2018.
  4. ↑ а б Johnson AW. 1965. The Birds of Chile. Privately printed, Buenos Aires.
  5. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю Hancock J, Kushlan J. 1984. The Herons handbook. Croom Helm, 1st edition.
  6. ↑ Payne RB, Risley CJ. 1976. Systematics and evolutionary relationships among the herons (Ardeidae). Miscellaneous publications, Museum of Zoology, University of Michigan, No. 150.
  7. ↑ Cocoi Heron - Introduction Neotropical Birds Online. neotropical.birds.cornell.edu (англ.). Cornell Lab of Orinthology. Архів оригіналу за 3 вересня 2018. Процитовано 2 вересня 2018.
  8. ↑ а б Dunning Jr. JB. 2008. CRC Handbook of Avian Body Masses 2nd Edition. Florida: CRC Press.
  9. ↑ а б в г д е ж и Blake ER. 1977. Manual of Neotropical Birds, Vol I. Chicago.
  10. ↑ Kenefick M. 2011. Birds of Trinidad and Tobago. Christopher Helm Publishing Company.
  11. ↑ а б в г д е Barran S. 2017. The online guide to the animals of Trinidad and Tobago, Ardea cocoi (Cocoi heron or white-necked heron). UWI Ecology.
  12. ↑ а б Kushlan JA. 2011. The terminology of courtship, nesting, feeding and maintenance in herons. Heron Conservation.
  13. ↑ Hancock J, Kushlan J. 2005. The Herons. Bird Families of the World. Oxford University Press inc., New York.>
  14. ↑ а б в г д е ж Ducommun M de la Paz, Beltzer AH. 2010. Feeding ecology of Cocoi Heron (Ardea cocoi) in the flood valley of the Parana River. Avian Biology Research 3(3): 115-121.
  15. ↑ а б Short LL. 1975. A zoogeographic analysis of the South American Chaco avifauna. Bulletin of the American Museum of Natural History 154: 163-352.
  16. ↑ а б Woods RW. 1975. The Birds of the Falkland Islands. Anthony Nelson, Oswestry.
  17. ↑ а б в г д Faria FA, Silva-Costa A, Gianuca D, Bugoni L. 2015. Cocoi heron (Ardea cocoi) connects estuarine, coastal, limnetic and terrestrial environments: an assessment based on conventional dietary and stable isotope analysis. Estuaries and Coasts 39.4: 1271-1281.
  18. ↑ Lehman FC. 1960. Hallazgo de una colonia de Ardea cocoi en el Valle de Cauca. Nov. Colom., 1, 279.
  19. ↑ а б в Borrero JI, Cruz-Millan CA. 1982. Notas sobre la historia de la garz morena Ardea cocoi (Aves) en Colombia. Acta Biologica Colombiana 1: 51-75.
  20. ↑ Hancock J, Kushlan J. 2005. The Herons. Bird Families of the World. Oxford University Press inc., New York.
  21. ↑ Wildscreen 2017. Cocoi heron. http://arkive.org/cocoi-heron/ardea-cocoi/ [Архівовано 10 серпня 2018 у Wayback Machine.].
  22. ↑ а б Gonzalez-Acuna D, Figueroa RA, Gonzalez A, Barrientos C, Ardiles K, Moreno L. 2008. Biologia reproductiva de la garza cuca (Ardea cocoi) en el centro-sur de Chile. Ornitologia Neotropical 19: 485 – 493.
Бази даних таксонів
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Кокої&oldid=41080792