Ars nova

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Список Ars Nova Філіппа де Вітрі з фрагментами «вітрійського» нотного запису

Ars nova, Арс но́ва (лат. нова техніка [композиції], нове мистецтво [музики]) — період в історії західноєвропейської (головним чином, французької та італійської) музики. Приблизно збігається з XIV століттям.

Загальна характеристика[ред.ред. код]

Найважливіші представники Арс нова у Франції — Філіпп де Вітрі і Гійом де Машо, в Італії — Франческо Ландіні. У такому значенні термін уперше використаний І. Вольфом в його «Історії мензуральної нотації» (1904)[1].

У вузькому сенсі Ars nova — спосіб нотного запису, що запропонував Філіпом де Вітрі (1291—1361) у трактаті «Ars Nova» і надав композиторам нові можливості запису тривалостей нот і ритму, не відомі в колишній техніці багатоголосої композиції, Ars antiqua. Вже в епоху раннього Відродження словами Ars nova стали позначати французький і італійський репертуар XIV століття взагалі, в протиставленні багатоголосся XII—XIII століть.

Книга Вітрі, що вийшла у світ між 1320 та 1325, в наступне десятиліття зробила вплив на французьких авторів. Крім трактату Витри збереглися трактати учнів його школи. Ймовірно, що твір Вітрі спочатку складався з двох частин, і перша з них, що описує стару мензуральну школу, безповоротно втрачена. Списки другій частині, власне Ars nova, мають прогалини, які намагалися заповнити редактори XIX століття. Головні і безперечні новації Вітрі, що збереглися у всіх конспектах, — поєднання двійкового і трійкового поділу нот і системи запису тривалості кожної ноти.

Крім того, Витри приписують близько десяти мотетів, більшою частиною, ізоритмічних.

Ранні твори Ars nova не визнавав папа Іван XXII. Натомість його наступник, Климент VI, навпаки, заохочував «нову» школу.

Окрім Ґійома де Машо і Франческо Ландіні до напрямку Ars nova належали флорентійці Джованні Джованні да Каш'я, Герарделло, Лоренцо, Донато; Якопо Болонський, Бартоліні Падуанський, Магістр П'єро. Багато твори періоду анонімні.

Арс нова — час появи перших багатоголосих мес (на стандартний повний текст ординарія). І все ж основні музично-поетичні шедеври періоду зосереджені в області світської музики. Центральні за значенням жанри музики Арс нова у Франції — мотет, рондó, віреле, балада; в Італії — мадригал, Каччіа , баллата.

Твори після смерті Машо і Ландіна (кінця XIV і початку XV століть, переважно французькі), що відрізняються винятковою вишуканістю нотації, ритміки і гармонії, виділяють в період Ars subtilior (термін запропонований в 1960 році Урсулою Гюнтер) і розглядають їх як феномен музичного маньєризму.

В образотворчому мистецтві[ред.ред. код]

В образотворчому мистецтві Ars nova — термін, яким в його історії позначаються витоки та початкова пора Північного Відродження в живопису XV століття[2].

Література[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Wolf J. Geschichte der Mensural-Notation von 1250—1460. Leipzig, 1904
  2. Гращенков В. Н. Портрет в итальянской живописи Раннего Возрождения. М., 1996. C. 44