Atelocynus microtis
| Atelocynus microtis | |
|---|---|
| |
| Біологічна класифікація | |
| Царство: | Тварини (Animalia) |
| Тип: | Хордові (Chordata) |
| Клада: | Синапсиди (Synapsida) |
| Клас: | Ссавці (Mammalia) |
| Ряд: | Хижі (Carnivora) |
| Родина: | Псові (Canidae) |
| Підродина: | Caninae |
| Триба: | Canini |
| Рід: | Atelocynus Cabrera, 1940 |
| Вид: | A. microtis
|
| Біноміальна назва | |
| Atelocynus microtis | |
| |
| Ареал виду Atelocynus microtis | |
Atelocynus microtis (коротковухий пес[1]) — вид родини псових (Canidae), ряду хижих. Країни поширення: Болівія, Бразилія, Колумбія, Еквадор, Перу. Полюбляє непорушені ліси Амазонської низовини, у тому числі реліктові ліси, болотисті ліси, бамбукові зарості, первинні галерейні (вздовж річок) ліси. Дуже рідкісні в районах зі значним втручання людини. Найбільша висота, на якій був зареєстрований вид — 1200 м в Андах Еквадору, в перехідній зоні між низовинними лісами й хмарними лісами[2].
Етимологія[ред. | ред. код]
Родове ім'я Atelocynus утворене від грец. ateles — «незавершений» і грец. cyon — «пес». Ім'я виду microtis утворене грец. micros — «малий» і грец. ot — «вухо»[3].
Морфологія[ред. | ред. код]
Морфометрія. Довжина голови й тіла: 720—1000 мм, хвіст: 250—350 мм, висота в плечах: 356 мм вага: 9—10 кг.
Опис. Вуха заокруглені й порівняно з іншими членами родини короткі, 34-52 мм в довжину. Забарвлення верхньої частини тіла від темно-сірого до чорного, низ рудий, змішаний з сірим і чорним. Тонко вкритий шерстю хвіст чорного кольору за винятком блідої нижньої частини хвоста біля його основи[4].
Поведінка[ред. | ред. код]
Рухається з такою котячою грацією і легкістю, яка не спостерігається в жодного іншого представника родини. Полює поодинці й захоплює в першу чергу малих й іноді середніх гризунів у той час як симпатричний вид Speothos полює та зазвичай вбиває більш великих тварин. Полонені самці в Боготі їли сире м'ясо, пагони трав і продукти, які зазвичай їдять люди. Самець і самиця, які були доставлені в Брукфілдський зоопарк виявилися зовсім різними за темпераментом: самець був надзвичайно доброзичливим і слухняним (фактично став дуже ручним), але самиця була постійно ворожою. Самець дозволяв гладити себе особам, яких визнавав, також він качався на спині й реагував на увагу з боку знайомих людей слабким, але помітним вилянням задньої частини хвоста. Запах з анальних залоз був сильним і мускусний в самця, але ледве виявлявся у самиці. У обох статей очі помітно світились в тьмяному світлі. Один полонений жив 11 років[4].
Генетика[ред. | ред. код]
Каріотип характеризується диплоїдним числом хромосом, 2n=76, фундаментальне число, FN=78[3].
Загрози та охорона[ред. | ред. код]
Серйозну загрозу для цього виду становлять захворювання, що передаються від домашніх собак і втрата місць проживання. Протягом останнього десятиліття, його присутність було підтверджено в охоронних територіях в Болівії, Бразилії, Еквадорі та Перу[2].
Посилання[ред. | ред. код]
- ↑ Українська назва є транскрибуванням та/або перекладом латинської назви авторами статті і в авторитетних україномовних джерелах не знайдена.
- ↑ а б Вебсайт [Архівовано 17 березня 2011 у Wayback Machine.] МСОП
- ↑ а б Annalisa Berta Atelocynus microtis / Mammalian Species No. 256, 1986, pp. 1–3
- ↑ а б Ronald M. Nowak Walker's carnivores of the world — JHU Press, 2005, p. 90
| |||||||||||||
| ||||||||