Avro Lancaster

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Avro Type 683 Lancaster
Avro Lancaster B I PA474.jpg
Lancaster
Призначення: важкий бомбардувальник 
Перший політ: 9 січня 1941 
Прийнятий на озброєння: 1942 
Знятий з озброєння: 1963 (Канада Канада
На озброєнні у: ВПС Великобританії
ВПС Канади 
Історія виробництва
Виробник: Avro Aircraft 
Модифікації: Avro Lancastrian
Avro Lincoln
Avro York 
Конструктор: Рой Чадвік 
Характеристики
Екіпаж: 7 чол.
Максимальна швидкість (МШ): 450 км/г
Бойовий радіус: 4600 км
Практична стеля: 8160 м
Швидкопідйомність: 320 м/хв м/с
Розміри
Довжина: 21.18 м
Висота: 5.97 м
Розмах крил: 31.09 м
Площа крил: 120 м²
Маса
Споряджений: 29 000 кг
Силова установка
Двигуни: 4 × радіальний Rolls-Royce Merlin XX V12 
Тяга (потужність): 4 × 1280 к.с. 
Озброєння
Внутрішнє бомбове навантаження: 10 000 кг, нормальне 6400 кг
Кулеметне озброєння 8 кулеметів Браунінга кал. 7.7 мм (.303 British) 

Авро 683 Ланкастер (англ. Avro 683 Lancaster) — британський важкий чотиримоторний бомбардувальник, який перебував на озброєнні Королівських ВПС. Разом з попередником, «Галіфаксом», був основним важким бомбардувальником Королівських ВПС під час Другої світової війни.

Перший бойовий виліт здійснив у березні 1942 року. «Ланкастер» став найвідомішим і найрезультативнішим нічним бомбардувальником Другої світової війни, здійснивши понад 156 тисяч бойових вильотів і скинувши понад 600 000 тонн бомб. Також мав інші застосування, зокрема, нанесення точних ударів вдень, доставку надважких бомб «Толлбой» та «Гранд слем». Велику популярність здобув після бомбардування гребель в долині Рура в 1943 році під час операції «Велика прочуханка».

Розробка[ред.ред. код]

«Ланкастер» є подальшим розвитком конструкції двомоторного середнього бомбардувальника «Манчестер». «Манчестер» з бомбовим навантаженням в 4695 кг можна віднести до важких бомбардувальників, але встановлені на ньому двигуни Роллс-Ройс Валчер (англ. Rolls-Royce Vulture), і які дозволяли йому нести таке бомбове навантаження, мали низьку надійність, а наявність всього двох двигунів не дозволяла літаку повернутись на базу при відмові одного з них. Головний конструктор фірми «Авро» Рой Чадвік запропонував оснастити машину чотирма надійнішими, але менш потужними двигунами Роллс-Ройс Мерлін і крилом збільшеного розмаху, зберігши старий фюзеляж. Новий літак отримав позначення Авро Тип 683, 9 січня 1941 року льотчик-випробувач Х. Торн підняв в повітря прототип з бортовим номером BT308. Літак показав набагато кращі характеристики, ніж його попередник, і, оснащений потужнішими двигунами Роллс-Ройс Мерлін XX, незабаром поступив в серійне виробництво.

Виробництво нового літака крім заводу Avro в Чаддертоні почалося на заводах фірм Vickers-Armstrongs в Честері, Armstrong Whitworth в Ковентрі, Metropolitan-Vickers в Манчестері та Austin Motor Company в Лонгбріджі, Бірмінгемі а також в Канаді, на заводі Victory Aircraft в Мальтоні, Онтаріо. Спочатку літак вважався однією з модифікацій «Манчестера» і позначався як Манчестер III, пізніше він отримав власне ім'я Ланкастер. Хвостове оперення прототипу було запозичене в «Манчестера», мало три кіля, пізніше воно було замінено на двокілєве, з яким літак і пішов в серію. За зразком «Ланкастера» так само було змінено і хвостове оперення «Манчестера», виробництво якого стрімко згорталося з початком виробництва «Ланкастера».

Опис конструкції[ред.ред. код]

Бомбовий відсік «Ланкастера»

«Авро Ланкастер» — чотиримоторний вільнонесучий суцільнометалевий середньоплан з овальним перетином фюзеляжу. Літак збирався з 36 окремих модулів, що мали літерно-цифрове позначення, що спрощувало його виробництво. Фюзеляж — клепаний напівмонокок, складався з п'яти модулів, які збиралися між собою болтами. Передній (D1) містив в собі кабіну бомбардира і передню стрілецьку вежу, наступний D2 — кабіну пілотів і передню частину бомбового відсіку, F1 виконувався разом з центропланом і складався з кабіни штурмана, радиста і основної частини бомбового відсіку, до D3 кріпилась верхня стрілецька вежа, і хвостовий модуль D4 був призначений для установки стабілізатора, хвостового колеса і задньої стрілецької вежі. Для транспортування фюзеляж міг розбиратися на 3 частини. Бомбовий відсік довжиною 10.05 м, що дістався від «Манчестера» закривався двома стулками за допомогою гідравліки. Уздовж усього фюзеляжу був прохід, що дозволяло надати допомогу при пораненні членів екіпажу і забезпечувало взаємозамінність.

Крило також складалося з п'яти модулів — центрального, інтегруваного з фюзеляжем, двох внутрішніх секцій з внутрішніми двигунами, і двох зовнішніх консолей зі своїми двигунами. Крило — двохлонжеронне, з працюючою обшивкою. Закрилки — двосекційні, по секції на внутрішній і зовнішній консолях, з металевою обшивкою і гідроприводом. Внутрішні секції закрилків відхилялися разом із задньою частиною мотогондол. Елерони з полотняною обшивкою, оснащені триммерами. Хвостове оперення — двохкілєве з кілями овальної форми, стабілізатор — двохлонжеронний. Рулі висоти і напряму з металевою обшивкою і мали вагову і аеродинамічну компенсацію.

Шасі триопорне, з хвостовим колесом. Основні стійки прибиралися гідроприводом назад-вгору в мотогондоли внутрішніх двигунів і після прибирання повністю закривалися стулками. Амортизація — олійно-повітряна, гальма пневматичні. Хвостова стійка — не прибиралась, створений нею при польоті додатковий опір компенсувалося меншою вагою через відмову від приводу.

Модифікації[ред.ред. код]

Avro Lancaster.png

Бойове застосування[ред.ред. код]

«Ланкастер» над Гамбургом, ніч 30/31 січня 1943 року
Атака «Ланкастерами» Санкт-Віт, Бельгія, 26 грудня 1944 року

Друга світова війна[ред.ред. код]

Перша ескадрилья, що отримала на озброєння «Ланкастери», стала 44-а ескадрилья, слідом за нею 97-я ескадрилья, всього до кінця війни діяло 55 ескадрилій.

Перший бойовий виліт «Ланкастери» зробили 2 березня 1942 року, під час якого літаки сорок четвертого ескадрильї замінували Гельголандскую бухту. Дебют «Ланкастера» в ролі бомбардувальника відбувся вночі 10-11 березня під час нальоту на Ессен в якому взяли участь «Ланкастери» обох ескадрилій.

З прийняттям на озброєння важких чотиримоторних добре захищених бомбардувальників, бомбардувальне Командування вирішило відновити денні рейди, які воно було змушене припинити через великі втрати двомоторних бомбардувальників. 17 квітня 1942 року 12 літаків 44-ї та 97-ї ескадрилій провели денний наліт на завод дизелів фірми MAN. 4 літаки були втрачені ще на шляху до цілі, ще 3 були збиті на зворотному шляху, а решта 5 машин були пошкоджені. Незважаючи на втрати, денні рейди продовжували здійснюватись, останній з них відбувся 17 жовтня 1942 року, коли 90 «Ланкастерів» відбомбилися по заводу Шнейдера в Ле-Крезо. В цій операції був втрачений лише один літак.

Незважаючи на високий рівень втрат від німецької ППО під час денних нальотів, бомбардувальне Командування змушене було продовжувати їх через низьку ефективність нічних бомбардувань — за даними розвідки лише 50% скинутих бомб падало в районі цілі, крім того, три екіпажі з чотирьох навіть не були впевнені в тому, що вони виявили ціль. Коли в серпні 1942 року почала бойові дії 8-а Повітряна Армія ВПС США, озброєна більш захищеними «літаючими фортецями» Б-17, то це дозволило Королівським ВВС зосередиться на нічних рейдах проти Німеччини.

Всього за роки війни з побудованих 7377 машин було втрачено (на землі і в повітрі), близько 3000.

Збережені літаки[ред.ред. код]

Збереглось 17 майже повністю укомплектованих літаків, два з них придатні для польотів. Один з цих літаків знаходиться у Великобританії, а другий в Канаді.

Тактико-технічні характеристики[ред.ред. код]

Порівняльні розміри трьох британських важких бомбардувальників Другої світової війни — Авро Ланкастер, Шорт Стірлінг та Хендлі Пейдж Галіфакс

Основні характеристики

Льотні характеристики

  • Максимальна швидкість: 450 км/год
  • Бойовий радіус: 4600 км
  • Практична висота польоту: 8160 м

Озброєння

  • Стрілецько-гарматне: 8 кулеметів Браунінга кал. 7.7 мм (.303 British)
  • Бойове навантаження: максим. 10 000 кг, нормальне 6400 кг

Посилання[ред.ред. код]

(рос.)

(англ.)

Відео[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • «Ночные кошмары Германии», С. Цветков, Моделист-Конструктор, 1-1996,3-1996
  • Coulding, Brian, Garbett, M. The Avro Lancaster I (Aircraft in Profile number 65). Leatherhead, Surrey, UK: Profile Publications Ltd., 1966.
  • Robertson, Bruce. The Avro Lancaster II (Aircraft in Profile number 235). Leatherhead, Surrey, UK: Profile Publications Ltd.
  • Майлз Трипп Воздушная война в небе Западной Европы. Воспоминания пилота бомбардировщика. 1944–1945