BCC «Вінторєз»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
BCC «Гвинторіз»
ВСС «Винторез»
Vss rifle.JPG
Спеціальна снайперська гвинтівка «Вінторєз» безшумної стрільби
Тип: снайперська гвинтівка
Походження: СРСР СРСР
Росія Росія
Історія служби
Термін використання 1987 — по т. ч. [1]
Використання у Війська спеціального призначення ЗС РФ, МВС РФ
Війни Перша та Друга чеченські війни, Російсько-грузинська війна (2008)
Історія виробництва:
Конструктор П. Сердюков[1]
Розроблено 1987[1]
Виробник ЦНИИТОЧМАШ [1]
тульський збройовий завод [1]
Виготовлено 1987 - по т.ч.
Кількість виробництво триває
Характеристики
Маса 2,6 кг (без магазину і прицілу) [2]
3,41 кг (заряджений і з прицілом ПСО-1) [3]
Довжина 894 мм [2]
Довжина ствола, мм: 200 мм [3]
Тип боєприпасу 9x39 мм (СП-5, СП-6) [2]
Калібр 9-мм
Механізм відведення порохових газів, поворотний затвор [3]
Бойова скорострільність 600 постр/хв. (технічна)
40-100 постр/хв. (бойова) [4]
Дульна швидкість 290 м/с
Прицільна дальність до 100 м в головну мішень,
до 200 м в грудну,
до 350 м в ростову.
Максимальна дальність 400 м (ефективна) [2]
Тип боєпостачання коробчастий магазин на 10 або 20 патронів [2]
Приціл секторний, можлива установка оптичних (спочатку поставлялася з 1П43 та ПСО-1-1) або нічних (1ПН75 або 1ПН51)

9-мм гвинтівка снайперська спеціальна (гвинтівка снайперська Сердюкова, ВСС, «Винторез», Індекс ГРАУ — 6 П29) — снайперська гвинтівка безшумної стрільби. Створена в ЦНДІ «Точмаш» в Климовську на початку 1980-х років під керівництвом Петра Івановича Сердюкова. Призначена для озброєння підрозділів спеціального призначення.

Історія розробки[ред.ред. код]

До 1970-х років підрозділами спеціального призначення СРСР застосовувалися в основному допрацьовані зразки стрілецько-гранатометної зброї загальновійськового призначення, оснащені глушниками і використовували спеціальні набої з дозвуковою швидкістю польоту кулі. Як приклад можна навести комплекси «Тиша» на базі АКМ і «Канарейка» на базі АКС-74У, а також пістолети ПБ і АПБ. Однак подібні рішення мали свої вади (наприклад, значне збільшення розмірів у пістолетів з глушниками, різке зниження дальності ефективної стрільби у автоматів з ПБС −1 і його обмежений ресурс), тому паралельно в ЦНИИТОЧМАШ під керівництвом НДУ КДБ і ГРУ ГШ СРСР створювалися спеціальні зразки вузькоспрямованого призначення, які б могли забезпечувати велику скритність дій спецпідрозділів.[1]

Суперечливі тактико-технічні вимоги до снайперської гвинтівки і автомата, висунуті різними відомствами, стали причиною затягування робіт і до 1983 року вимоги були узгоджені лише за снайперської гвинтівки, які полягали в наступному:[1]

  • Потайливе поразка живої сили противника на дальностях до 400 м;
  • Пробиття сталевого армійського шолома на дальності 400 м;
  • Можливість використання оптичних прицілів вдень і електронно-оптичних вночі;
  • Компактність і легкість;
  • Можливість розбирання на основні вузли для прихованого транспортування і швидка збірка після цього.

У ході розробки конструкторам довелося зіткнутися з суперечливістю вимог, особливо великі проблеми викликала розробка нового боєприпасу (детальніше у статті 9x39 мм). Перший варіант гвинтівки, одержав індекс РГ036, був створений під керівництвом В. Ф. Краснікова під патрон 7,62 УС, що застосовувався в безшумних комплексах на базі автомата Калашникова. Гвинтівка мала оригінальну конструкцію системи газовідводу: розташований навколо ствола кільцеподібний газовий поршень виступав також у ролі задньої стінки розширювальної камери глушника. Це спрощувало і полегшувало конструкцію зброї, однак негативно позначилося на надійності в різних умовах експлуатації. [1]

Наприкінці 1981 року був створений другий варіант гвинтівки під тим же індексом, але під набої РГ037 і з традиційнішим газовідводів через бічний отвір у стінці ствола, жорстко замикається поворотом затвора. Система глушіння звуку пострілу складалася з камерного надульного глушника і розширювальної камери і дозволяла знизити звуковий тиск до рівня пістолета ПБ. Крім цього відмітним особливостями гвинтівки були невеликі габарити (довжина — 815 мм) і мала вага (всього 1,8 кг), незважаючи на які вона забезпечувала ураження живої сили в армійських касках або за листовою сталлю товщиною 1,6 мм.[1]

Нова гвинтівка витримала попередні випробування, проте в 1985 році були затверджені вимоги для безшумного автомата, виходячи з яких він повинен був забезпечувати ураження противника в бронежилетах 6Б2 на дальності 400 м. У зв'язку з цим конструктори гвинтівки прийшли до висновку, що патрон РГ037 виявиться неефективним для боротьби з противником у перспективних засобах індивідуального захисту, тому подальші роботи по ньому були припинені, а снайперська гвинтівка — повністю перероблена під розроблений незабаром патрон 9x39 мм. На озброєння підрозділів КДБ і ГРУ вона надійшла в 1987 році і в подальшому послужила основою для розробки АС «Вал».[1]

Опис[ред.ред. код]

Гвинтівка характеризується високою надійністю, компактністю, точністю. Використовується з магазинами автомата АС. Штатні патрони СП-5 та СПП мають, в невеликому ступені, різну балістику, тому наші снайпери, в залежності від уподобань, наводять свої гвинтівки до нормального бою під сподобався тип патрона. Пригнічує тільки відсутність щоки на прикладі, що мабуть, зроблено на догоду швидкому переходу, при стрільбі, на механічні прицільні пристосування. Принцип роботи автоматики — газовідвід. Замикання за схемою Мондрагон (на ньому ж заснована робота затвора Калашникова і безлічі інших систем зброї) здійснюється поворотом личинки затвора при поступальному русі затворної рами — з замиканням на шість бойових упорів.

Ударно-спусковий механізм забезпечує як ведення вогню одиночними пострілами, так і стрілянину чергами. Треба зауважити, ведення автоматичного вогню через глушник, незалежно від його конструкції, завжди негативно позначається на якості перезаряджання. Порохові гази не встигають розсіятися і охолодитися, не встигає впасти тиск. Гвинтівка ВСС має інтегрований в конструкцію глушник розширювального типу з відбиваючими ударні хвилі порохових газів кільцевими елементами-діафрагмами.

Ствол має кілька отворів для скидання тиску в задню порожнину глушника (що й відрізняє інтегрований глушник від звичайного). Для чищення і зберігання глушник може бути відділений, проте стрільба без нього заборонена. Глушіння звуку пострілу засноване на интегрирующем принципі. При проходженні кулі повз безліч отворів в стінках ствола порохові гази проникають через них у розширювальну камеру глушника не відразу, а послідовно. При такому послідовному розширенні розпечених порохових газів їх температура падає, отже, скорочується обсяг і «вихлопний» тиск. Крім того, при вищеописаному процесі єдиний звуковий вихлоп дробиться на багато складових. Залишкові звукові хвилі, відбиваючись від косо поставлених перегородок сепаратора, накладаються один на одного в протилежних фазах і взаємно поглинаються.

Прицільні пристосування гвинтівки складаються з відкритого механічного прицілу (на задній частині глушника регульований цілик, градуйований до 400 м, і розміщена на дуловій частині глушника мушка із захисною стійкою), а також бічного кронштейна для кріплення ряду оптичних і нічних прицілів. Зокрема, штатного оптичного прицілу ПСО-1-1 (що відрізняється від ПСО-1 іншій прицільної маркою під набагато більш «круту» в плані настильности траєкторію куль набія СП-5 та СП-6).

ВСС оснащена дерев'яним нескладним прикладом, вельми схожим за конструкції з прикладом гвинтівки СВД, але з більш широкою та зручною рукояткою управління. Приклад знімається для зменшення габаритів при зберіганні зброї.

На базі ВСС розроблений і прийнятий на озброєння автомат «АС «Вал»» (автомат спеціальний). Від ВСС відрізняється наявністю складного металевого приклада, магазином більшої місткості — 20 замість 10 патронів (магазини взаємозамінні). Споряджатися магазин може обоймами.

На ВСС є кріплення типу «ластівчин хвіст», внаслідок чого може прикріплятися приціл типу ПСО-1, будь-який штатний нічний приціл (НСПУМ, НСПУ-3), а також приціли типу ПО-3х34 зі спеціальним перехідником; на кожусі глушника встановлений також відкритий секторний приціл.

Ресурс ВСС офіційно становить 1500 пострілів, але при своєчасному догляді, чищення та змащення це зброя витримує до 5000 пострілів без погіршення якості бою.

ВСС не є повністю безшумним зброєю. Звук пострілу приблизно відповідає малокаліберної гвинтівки і може бути різний лише в тиші, що значно краще, ніж у зброї з так званими тактичними глушниками.

Історія застосування[ред.ред. код]

Перша чеченська війна[ред.ред. код]

Перше бойове застосування гвинтівок ВСС відноситься до першої чеченської війни, коли цими гвинтівками почали озброювати загони спеціального призначення.

Чеченські сепаратисти, що зіткнулися з ВСС та зазнали від неї великі втрати, швидко оцінили якість нової російського зброї.

« Чеченців сильно дратують безшумні снайперські гвинтівки росіян. «Ніяк не можемо засікти, звідки вони б'ють» - спльовували в серцях ополченці  »

.

Володимир Ольгин, командир однієї з рот спецназу федеральних сил, охарактеризував зв'язку ВСС «Вінторєз»/АС «Вал», як ідеальну систему для військ спеціального призначення, вміле використання якої дозволяє творити дива. Особливо автор зазначив якість використання ВСС при вирішенні завдання «зняття чатового» — був випадок, коли бійці загону знищили з ВСС 5 бойовиків ще до того, як основна група противника зрозуміла, що відбувається.

« У місті - незамінна річ, їй і ніч не перешкода. Противник не чує і не бачить. Головне, боєприпасів побільше (а от з ними була сутужно). Метрів до 300 стріляєш, як у тирі, головне - вивірка прицілу, вночі результат аналогічний.  »

7 січня 1995 потрапив в оточення загін спецназу Головного Розвідувального Управління (ГРУ) з 22-ї бригади спецпризначення. У полоні у бойовиків виявилося 48 осіб, чеченці так само захопили снайперські гвинтівки «Вінторєз».[5]

Після надходження ВСС у війська, на склади за непотрібністю були відправлені всі АКМС з приладами безшумної та безполум'яної стрільби.

Друга чеченська війна[ред.ред. код]

Під час другої чеченської війни снайпер одного з російських спецпідрозділів, перебуваючи в засідці, зайняв позицію в кроні густого дерева. Виявивши групу бойовиків, він дочекався, поки всі вони вийдуть на відкриту місцевість і, відкривши вогонь на дальності ефективного вогню, знищив всю групу перш, ніж вони розібралися звідки ведеться вогонь[1].

Грузино-осетинський конфлікт[ред.ред. код]

Під час грузино-осетинського конфлікту ВСС використовувалася обома сторонами (як осетинської, так і грузинської[6]), а під час російсько-грузинської війни 2008 — російськими військами.

Зокрема, 29 січня 2007 року з боку Грузії стався напад на південноосетинських міліціонерів з використанням АКМ і ВСС. Троє міліціонерів були поранені[7].

Конфлікт на сході України[ред.ред. код]

Використовувалась проросійськими силами в конфлікті на сході України 2014р.

Події[ред.ред. код]

5 червня 2009 року з гвинтівки «Вінторєз» був убитий міністр внутрішніх справ Дагестану Адільгірей Магомедтагіров [8].

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д е ж и к л м В. Кораблин и В. Красников Специальный выпуск 1, посвящённый ВСС «Винторез» и АС «Вал» «Техника молодёжи».
  2. а б в г д «Система бесшумного вооружения» (російською). Центральный научно-исследовательский институт точного машиностроения. Архів оригіналу за 2013-07-16. 
  3. а б в Максим Попенкер. «бесшумная снайперская винтовка ВСС "Винторез" (СССР / Россия)» (російською). world.guns.ru. Архів оригіналу за 2013-07-16. 
  4. «9-мм винтовка специальная снайперская ВСС «Винторез»» (російською). Яндекс.Словари. Процитовано 2010-08-31. 
  5. В. Моісеєв: Російський спецназ у Чечні. Свідоцтво учасника подій. Газета «Столиця С» за 8.09.1995 р.
  6. «Спецподразделения Грузии» (російською). osinform.ru. 2007-03-20. Архів оригіналу за 2012-02-18. Процитовано 2010-08-31. 
  7. «Группа военных наблюдателей: Нападение на пост МВД Южной Осетии было совершено грузинской стороной» (російською). rol.ru. 2007-02-01. Архів оригіналу за 2012-02-18. Процитовано 2010-08-31. 
  8. «Министра внутренних дел Дагестана застрелили из оружия коммандос». Русская служба BBC. 2009-06-07. Архів оригіналу за 2012-02-18. Процитовано 2010-08-31. 

Посилання[ред.ред. код]