Bacillus anthracis

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Bacillus anthracis
Мікрофотографія Bacillus anthracis (фарбування фуксін-метиленом).
Мікрофотографія Bacillus anthracis (фарбування фуксін-метиленом).
Біологічна класифікація
Домен: Бактерії (Bacteria)
Тип: Firmicutes
Клас: Bacilli
Ряд: Bacillales
Родина: Bacillaceae
Рід: Bacillus
Вид: B. anthracis
Біноміальна назва
Bacillus anthracis
Cohn 1872
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Category:Bacillus anthracis
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 1392
Структура клітин Bacillus anthracis.

Bacillus anthracis — грам-позитивна, факультативно анаеробна паличковидна бактерія роду Bacillus. B. anthracis звичайно живе у ґрунті, формує ендоспори та є причинним агентом сибірки[1].

Морфологія і фізіологія[ред.ред. код]

B. anthracis (лат. anthrax — вуглина) — велика Гр(+) нерухома паличка 3-10 мкм завдовжки і 1-1,5 мкм завширшки. В організмі тварин і людини утворює капсулу, яка оточує одиноку клітину або весь ланцюжок (рис. 81, вкл.). Капсули можуть утворюватися і при культивуванні на живильних середов. із нативним білком. У мазках із культур на рідкому середов. сибіркові бацили виглядають довгими ланцюжками, кінці клітин обрубані або злегка втягнуті, що надає ланцюгу форму бамбукової тростини з характерними колінчастими зчленуваннями. У зовнішньому середов. бацили сибірки утворюють овальні спори, які розташовані в клітині центрально й не перебільшують її поперечного діаметру. В ґрунтах, багатих гумусом, при 25-40 °С спори можуть проростати у вегетативні форми. При температурах вище 43 °С і нижче 15 °С спороутворення припиняється. За типом дихання збудник сибірки є аеробом і факультативним анаеробом. До живильних середовищ невибагливий. На бульйоні дає ріст на дні пробірки у вигляді жмутика вати, залишаючи середов. прозорим. При посіві уколом у стовпчик желатини ріст нагадує ялинку, перекинуту вниз верхівкою. При посіві на МПА вірулентних штамів виростають R-форми колоній із нерівними хвилястими краями, які нагадують голову медузи або лев'ячу гриву. Невірулентні або слабовірулентні штами утворюють круглі гладенькі S-форми колоній із чітко окресленим краєм. При посіві на середов. з пеніциліном сибіркові бацили втрачають клітинну стінку, фрагментуються на кульки і нагадують намисто. Збудник сибірки ферментує до кислоти глюкозу, сахарозу й інші вуглеводи, розріджує сироватку й желатин, пептонізує молоко, утворює аміак і сірководень. Антигени. Сибіркові бацили мають білковий антиген, який міститься в капсулі, і полісахаридний антиген, розташований в клітинній стінці. Полісахаридний антиген можна виявити за допомогою реакції термопреципітації за Асколі. З досліджуваного матеріалу кип'ятінням екстрагують цей антиген, який при додаванні до преципітуючої протисибіркової сироватки утворює кільце преципітації. При розмноженні в організмі, а також на середов. з плазмою й екстрактами з тканин збудники утворюють протективний антиген, який має сильні імуногенні властивості.

Токсиноутворення[ред.ред. код]

B. anthracis при культивуванні на рідкому середов. продукує справжній екзотоксин, який складається принаймні з трьох компонентів: набряковий токсин викликає некроз і набряк шкіри у гвінейських свинок; летальний токсин («мишачий токсин») спричиняє смерть білих мишей, протективний антиген, який має імуногенні властивості.

Екологія[ред.ред. код]

У звичайних природних умовах на сибірку хворіють різні види травоїдних тварин — велика і дрібна рогата худоба, коні, рідше олені, верблюди, свині. Вони заражаються ч/з рот спорами сибіркових бацил. У них переважно розвиваються кишкова і септична форми сибірки. Хворі тварини виділяють збудник у зовнішнє середовище з випорожненнями і сечею. Людина заражається при безпосередньому контакті з хворими тваринами ч/з предмети і вироби із зараженої сировини (кожухи, рукавиці, шапки, коміри, пензлі для гоління тощо) або ч/з м'ясо хворих тварин. Улітку можливе зараження ч/з укуси гедзів. Захворювання на сибірку носить професійний характер. Частіше хворіють робітники м'ясокомбінатів, вовнопрядильних фабрик, тваринницьких ферм, шкірники, сортувальники хутра. Потрапивши в ґрунт, сибіркові бацили утворюють дуже стійкі спори, які зберігають життєздатність десятки років. Широко вживані дезинфектанти викликають їх загибель лише ч/з декілька годин, кип'ятіння — через 15-20 хв. Вегетативні форми мають таку ж резистентність, як і більшість неспороносних бактерій.

Захворювання людини[ред.ред. код]

Детальніші відомості з цієї теми Ви можете знайти в статті Сибірка.

Посилання[ред.ред. код]

  1. Ryan KJ; Ray CG (editors) (2004). Sherris Medical Microbiology (вид. 4th ed.). McGraw Hill. ISBN 0-8385-8529-9.