Генерал-бас

Мелодія "Thy Hand, Belinda" з опери Генрі Перселла Дідона і Еней (1689) з генерал-басом ( Play^{опис файлу},  Play^{опис файлу} з розшифровкою).

Генера́л-бас (нім. Generalbaß, буквально загальний бас), basso continuo (ба́ссо контінуо, італ. безперервний бас), цифрований бас (італ. basso numerato) — басовий голос багатоголосного музичного твору з цифрами (позначають співзвуччя) на основі яких виконавець будує (певною мірою імпровізує) акомпанемент. Генерал-бас склався в італійській інструментальної століття музиці XVI. Отримав загальне поширення в гомофонній і поліфонічній музиці XVII - середини XVIII століть, особливо в епоху бароко.

Партія генерал-басу могли виконувати дві групи інструментів:

• Багатоголосні - здатні до акордової гри, напрклад клавесин, орган, лютня.
• Низькі мелодичні - контрабас, віолончель, віола да гамба, фагот.

Генерал-бас записували за допомогою нот і цифр під цими нотами. Цифри позначали кількість ступенів між басом і акордовими звуками, які будувалися на ньому. Наприклад, цифра 7 означала побудову септакорду (з характерним тоном - септимою), 6 - секстакорду і т.п.

Зразки генерал-баса зустрічаються у творчості таких композиторів, як Клаудіо Монтеверді, Генріх Шютц, Арканджело Кореллі, Алессандро Скарлатті, Йоганн Себастьян Бах, Георг Фрідріх Гендель, Джованні Перголезі. Починаючи з віденської класичної школи, що обмежила масштаб виконавського "волюнтаризму", генерал-бас вийшов з композиторської практики.

В XX столітті техніка генерал-басу була відроджена у вигляді «цифровки», або цифрованого басу, найбільше розповсюдження ця техніка отримала у джазі та естрадній музиці.

Джерела

• Музична енциклопедія, М., 1973—82
• Юцевич Ю. Є. Музика. Словник-довідник. — Тернопіль: «Навчальна книга — Богдан», 2003 р. ISBN 966-7924-10-6