Black Ball Line (1817, Нью-Йорк)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Вимпельний флаг «Black Ball Line» малиново-червоного кольору.

«Black Ball Line» — перша трансатлантична лінія за графіком — як сервіс за розкладом — породжена та заснована в місті Нью-Йорк у 1817 році групою комерсантів-квакерів на чолі з Джеремією Томпсоном і включавшу володарів «Isaac Wright & Son» Ісаака Райта: його сина Вільяма, Френсіса Томпсона (англ. Francis Thompson) і не квакером Бенджаміна Маршалла. Усі були квакерами за винятком Бенджаміна Маршалла.[1] «Black Ball Line» почала перше регулярне технічне обслуговування вантажних кораблів у світі, за даними Енциклопедії Нью-Йорку.[2]

«The New York Times» писав 19.08.2011 — «Black Ball Line», це звучить як щось з книги «Острів скарбів», почала перше регулярне технічне обслуговування вантажних кораблів у світі, за даними Енциклопедії Нью-Йорку.»[2]

«Montezuma» - пакет-вітрильник компанії «Black Ball Line» зі своєю чорною міткою — чорне коло (англ. black ball) на вітрилі.

Для свого трансатлантичного сервісу за розкладом «Black Ball Line» користувалася тільки вітрильними суднами — спочатку двох-щогловими пакетботами, а з 1843 року почали переходити на трьох-щьоглові пакет-вітрильники. Пакет-вітрильник — це вантажно-поштово-пассажирський двох- або трьох-щогловий вітрильний корабель, якій не мав гармат, а мав білі бортові смуги з чорними «фальшивими орудійними портами». Пакетбот — мав тільки дві щогли, у воєні часи мав гармати і був зазначений для поштово-пассажирської служби і для постачання запасів.

Лінія, кораблі якої можна було пізнати по великому чорному колу в центрі марселя на передній щоглі, діяла між Нью-Йорком і Ліверпулем (Англія) — вдержалась до 1878 року[2] і її закрито у 1879 році[3].

Засновники, інвентори та інші персони[ред.ред. код]

Початкові засновники[ред.ред. код]

  • Джеремія Томпсон — квакер, аболіціоніст, у 1801 році переїхав (емігрував) з Англії в Нью-Йорку до свого дядька з метою розгорнення сімейного вовняно-виробничого бізнесу (імпорт вовняних виробів з Англії в США, і налагодити експорт сировини бавовни в зворотньму напрямку). Він в 1817 році став першим, хто очолив «Black Ball Line». Він грав на тому, що як власники вантажів, так і пасажири, будуть готові платити вищу ціну в обмін на фіксовані дати відходу з порту, — якщо йому вдасться вдержати відповідний флот із завжди готовими кораблями в кожному порту. Його гра окупилася.[2] Схоже, що Сміт Томпсон був його родичем і завдяки цьому контакти Джеремія виходили через Деніеля Д. Томпкінса на Джеймса Монро.
  • Ісаак Райт — народжений в Англії і оселившийся в Нью-Йорку, квакер, судновласник. Його вітрильні судна ще до «Black Ball Line» курсували між Нью-Йорком і Англією, проте не за розкладом. Судновласники Ісаак Райт і його син Вільям мали компанію «Isaac Wright & Son». Ісаак Райт ще в 1815 році був співвласником невеликого вітрильного судна «Pacific» і мабуть інших вітрильників обслуговуючих «Black Ball Line». У 1825 році Ісаак став одним з нових засновників Міського Національного банку (англ. City National Bank) та був його президентом з 1827 по 1832 рік. Спекулював бавовною і це закінчилося великими втратами для Джеремія Томпсона.
  • Вільям Томпсон — син чи онук Ісаака Райта, схоже квакер, судновласник. Декілька джерел зазначають, що у Ісаака був син Вільям, бо пишуть «„Isaac Wright & Son“ (William)» чи «Френсіс Томпсон з Ісааком Райт і його син». Схоже, що фірму «Isaac Wright & Son» треба переводити як Ісаак Райт і нащадок, бо «Black Ball Line» мала вітрильник «William Thompson», який, схоже, носив ім'я сина Френсіса Томпсона і донькі Ісаака Райта (вони були одружені). Тоді схоже, що Ісаак не мав сина, бо в назві компанії зазначено «son», а не «sons» (один нащадок і не більше).
  • Бенджамін Маршалл — американець, імпортер текстилю до США, судновласник, оператор «Black Ball Line». Серед перших п'ятьох засновників компанії тільки він не був квакером. Пишуть, що йому належить ідея оперативного, надійного сервісу на вітрильних човнах, які вирушають і прибувають за розкладом незважаючи на те, що завантажені вони, чи ні.[1] Він був в «Black Ball Line» не довго.

Інші персони, які підтримували і мали вигоду з «Black Ball Line»[ред.ред. код]

  • Аріетта Мінтсорн Томпкінс (англ. Arietta Minthorn Tompkins) (31.07.1800 — 03.10.1837) — дочка Деніел Д. Томпкінса, яка у 1818 році вийшла заміж за Гілберта Ливингстон Томпсонсона, сина Сміта Томпсона,[7][8] і мабудь таким чином Томпсони і Томпкінси стали родичами.
  • Джеймс Кроппер — один з перших брокерів і агентів «Black Ball Line» в порту Ліверпуль. Його ім'ям був назван обслуговующий «Black Ball Line» пакет-вітрильник "James Cropper".[11]
  • Томас Волкер (1763-1842) — підприємець з виробництва тканини, цей бізнес вів з мамою, і судновласник. Він був родом з Гілдерсем, Лідс, Англія. Томас зі своєю першою дружиною Елізабет Джексон (1767-1800) переїхали в 1793 році в Нью-Йорк. Четверо дітей Волкера народилися в Нью-Йорці.[11]

Партнерські компанії[ред.ред. код]

Власники всіх нижчеперелічених компаній були також судновласниками суден (мали частку свого володіння на кожне конкретне судно, тобто совладельці судна) забезпечувавших сервіс «Black Ball Line» і суден ініх компаній.

  • «Isaac Wright & Son» - оператори «Black Ball Line» в Нью-Йорку, брокери і вантажовідправники в Нью-Йорку, підприємці з імпорту англійського металу і експорту сировини бавовни з Сполучених Штатів.
    Судновласники Ісаак Райт і його син Вільям мали компанію «Isaac Wright & Son», і ще в 1815 році Ісаак Райт був співвласником невеликого вітрильника «Pacific», і мабудь піздніше іншими вітрильниками (англ. sister ships) «Courier» (1816) та «Amity» (1822), «James Monroe», які стали першими суднами «Black Ball Line». «Isaac Wright & Son» працювала на лінії Нью-Йорк-Англія ще до заснування «Black Ball Line», але це були на заплановані перевезення пасажирів і частково вантажів. «Isaac Wright & Son» виконувала також агентські функції в «Black Ball Line».

Засновники «Black Ball Line» були знайомі з Вільямом Генрі Веббом, власником нью-йркської верфі «William H. Webb», який був співвласником чи деяких, чи всіх побудованих ним суден для «Black Ball Line». Так Вильям Генрі Вебб мав 1/16 1/16 частини властності понад пакет-вітрильником «Isaac Webb».

  • «Messer’s Cropper, Benson, Rathbone and Hodgkinson» - агенти «Black Ball Line» в Ліверпулі з 1817 року.[11]
Десь близько до Corlears Hook Ісаак Вебб заснував верф «Isaac Webb & Co.», яка пізніше переїхала до Стентон вулиці (англ. Stanton Street) і потім змінювала назви на «Webb & Allen» і «William H. Webb». Це карта Нью-Йорку 1931 року.
  • «Charles H. Marshall and Co.» - оператори.
    Ця компанія з'явилася піздніше і очолював її Чарльз Генрі Маршалл (1837–1912), син Александра Маршалла (Бенджамін Маршалл чи з іншої сім'ї, чи родич). Поступово всі судна «Black Ball Line» потрапили до «Charles H. Marshall and Co.». З'явилася ця компанія не раніше 1835 року і не пізніше 1855 року. Ця компанія продовжувала будувати вітрильники на верфі верфі «William H. Webb».
  • «William H. Webb» - суднобудівники і судно-ремонтники, тобто займалися техничним обслугованням, вітрильників «Black Ball Line».
    «The New York Times» писала 19 липня 2011 року — «„Black Ball Line“ почала перше регулярне технічне обслуговування вантажних кораблів у світі, за даними Енциклопедії Нью-Йорку.»[2] На мою думку це обслуговання вітрильників на верфі верфі «William H. Webb» в Нью-Йорку, яка з 1843 року будувала судна для «Black Ball Line» власник цієї верфі Вильям Генрі Вебб мав свою частку, як властник побудованих їм же вітрильників. Схоже що судна мали регулярно технічне обслуговання на цій верфі.
    Крім перших чотирьох обслуговуючих «Black Ball Line» вітрильників всі послідуючи, починаючи з 1843 року, були пакет-вітрильниками побудованими на верфі «William H. Webb». Властником цієї верфі і суднобудівником був Вильям Генрі Вебб, син першо-засновника цьго сімейного бізнесу Ісаака Вебба. Ісаак помер у 1840 році, до червня місяца, і для компаній «Black Ball Line» партнером з суднобудування став його син Вильям Генрі Вебб зі своєю верфю «William H. Webb». Вильям Генрі Вебб «народився математиком» в епоху, коли суднобудування вважалося такою ж мірою мистецтво як наука,[17] приніс нові рівні професіоналізму до корабельного ремесла через своє об'єднання мистецтва дизайну з дисципліною обережних математичних розрахунків. З цієї причини, Вільям позначен як перший справжній морський архітектор Америки.[18]

Історія[ред.ред. код]

Міжнародна ситуація і перша зустріч будучих засновників «Black Ball Line»[ред.ред. код]

1815 рік

  • Джеймс Монро знову став державним секретарем США в 1815 році і займав цю посаду з 1815 до 1817 роки.
  • 3-го березня 1815 року Конгрес Сполучених Штатів прийняв закон, який забороняв будь-якому іноземному судну доставляти товари в Америку (США), окрім як від країни, до якої воно належить. Цей акт був законодавчою зброєю, яку нещадно використовуя США протягом декількох років отримали можливість отримати від кожної іноземної держави договір про взаємність в торгівлі, щоб зламати, один за іншим, сутяжніческі перешкоди з іноземного права на безкоштовне підприємство американських громадян до балансової торгівлі світу.[19] Завдяки цьому закону в США почався розвиток суднобудування і підприємства з іноземної торгівлі. Мала сенс торгівля судноплавних компаній обидвих держав на лінії між портами цих держав. Ось чому, для відкриття і процвітання свого бізнесу деякі члени англійських родин еммігрували в США, щоб заснувати сімейний бізнес в США з судами побудованими в США, тоді як інші члени цієї ж родини засновували зустрічний бізнес в Англії, якби компаніями різних держав. Компанії були дійсно різні за назвою, але тісні за зв'язками і давали добрі результати.
  • Побудований у 1815 році вітрильник «James Monroe» був назван на честь Джеймса Монро[1], і мабудь сам Джеймс Монро чи його родичи були лвастниками чи співвласниками цого вітрильника. Вітрильник могли назвати і в честь його племінника Джеймс Монро (сина його брата, державного серетаря США Монро), який піздніше став видним політиком Нью-Йорка.
  • Губернатор Нью-Йорка Даніел Д. Томпкінс заснував в 1815 році поселення вздовж східного берега острову Стейтен-Айленд і в зоні поруч з існуючою карантинною станцією порту Нью-Йорк. Поселення стали звани на його честь - Томпкінсвілл (англ. Tompkinsville) (укр.: Поселення Томпкінса).[20]
  • Наполеонівська Франція програла в червні 1815 року.
  • У 1815 році Бенджамін Маршалл повертався в Нью-Йорк з туру європейських міст на вітрильному судні і йому доводилося миритися з усіма незручностями в каюті і невизначеностями мореплавання. На судні були попутники Френсіс Томпсон, його брат Джеремія і Ісаака Райт. Результатом цієї випадкової зустрічі подалі стало формування знаменитої «Black Ball Line».[21] Серед попутників були судновласники, комерсанти з продажу вовни, текстилю і планувалось вивозити з США сировину бавовни.

1816 рік

1817 рік

Початок діяльності. Покровителі «Black Ball Line»[ред.ред. код]

Можна казати, що «Black Ball Line» була створена за підтримкою президента США і його команди з одного берега Атлантичного океану і від королівської сім'ї Британської імперії з другого берега. Не випадково, що разом з «Black Ball Line» Нью-Йорк став першим портом США, опередивши Бостон, Філадельфію і інши порти. «Black Ball Line» — це ще й показник потепління між США і Британською імперією. Не можуть такі компанії (лінії) вирастати невість з чого і без підтримки зовнє. Тим більше, мабудь усі засновники «Black Ball Line» були народжені в Англії і переїхали до Нью-Йорку.

1817 рік
До жовтня 1817 року, до початку діяльності «Black Ball Line», регулярні перевезення вантажів і пасажирів через Атлантику не завжди були такими, як сьогодні. Суднам вдавалося виходити в рейс в абсолютно непередбачуваний час. Якщо судно було завантажено тільки наполовину, воно могло залишитися в гавані протягом тижня або двох очікуючи більше вантажу.[1][2] Мало того, що це коштує грошей вантажовідправників, але пасажири також повинні були бути готові виїхати до будь-який момент.[1]

Все це змінилося в жовтні 1817-го, коли «Black Ball Line» вирішила створити політику регулярних рейсів.[1] Спочатку «Black Ball Line» стала відома за революційну ідею імпортера текстилю Бенджаміна Маршалла — ідею оперативного, надійного сервісу на вітрильних човнах, які вирушають і прибувають за розкладом незважаючи на те, що завантажені вони, чи ні.[1] Початковий план пояснював, що судно повино виходити з Нью-Йорка 5 числа кожного місяця, а 1-го числа кожного місяця судно покине Ліверпуль.[1] Так сумнозвісна «Black Ball Line» почала заплановані рейси з нового пірсу Нью-Йорка у 1817 році пакет-вітрильником «James Monroe».[1]

У 1817 році «Evening Post» пишався, що командири всіх цих суден були «люди з великим досвідом і енергією». Ця стаття також припусла, що «регулярність їх часу відхода … зробить їх дуже бажаними можливостями для транспортування товарів». Це, звичайно, виявилося досить вірно. Завдяки інноваціям «Black Ball Line», Нью-Йорк став першокласним портом, затьмарюючи Бостон та Філадельфію.[1]

З початку заснування «Black Ball Line» у 1817 році її агентами в Ліверпулі стали «Messer’s Cropper, Benson, Rathbone and Hodgkinson».[11]

Так у 1817 році була заснована перша регулярна трансатлантична комапнія, яка діяла близько 60 років.[1] Ций сервіс отримав свою назву від прапора компанії — чорна куля на червоному тлі.[1] На вітрильних суднах компанії одне вітрило на фок-щоглі мало чорну мітку — чорне коло.

1818 рік
Пакет-вітрильник «James Monroe» прибув в Ліверпуль (Англія) 2 лютого 1818 року, респектабельний відрізок часу до сезону, особливо в порівнянні з більшістю інших суден, які бігали в ті часи.[1]

3-го березня 1818 року почався зворотній рейс, але корабель був змушений повернутися в Ліверпуль на ремонт після шторму в Ірландському морі.[1]

В квітні 1818 року укладено угоду про права США і Британської імперії на рибальські угіддя.[24]

«James Monroe» повернувся в Нью-Йорк лише за тиждень до свого наступного запланованого відбуття.[1]

Нью-Йорк, Фултон Стріт, 1819 рік.

В цілому, протягом першого року експлуатації Блек Боллери (англ. Black Ballers), так прозвали судна «Black Ball Line», в середньому потребували для перетину Атлантіки 25 днів на східному напрямку (Нью-Йорк - Ліверпуль) і 43 дня на західному напрямку (Ліверпуль - Нью-Йорк). Через перенасичення доставки через Північну Атлантику прибуток був низький в перші три роки сервісу і витрати не були повернені до 1821 року, ось чому наступний регулярний пакет-сервіс був встановлен «Новою Лінією» (англ. «New Line»), подалі змінила назву на «Red Line Star».[1]

Нью-Йорк, Бродвей і Сіті Холл Парк, 1819 рік.

17 червня 1818 року донька Деніеля Д. Томпкінса Аріетта Мінтсорн Томпкінс (1800—1837) була одружена з Гілбертом Ливингстон Томпсоном (1800—1874), який був сином Сміта Томпсона поставленого в 1818 році президентом Джеймсом Монро на пост міністра військово-морського флоту США.[7][25] Схоже, що Томпсони, які заснували «Black Ball Line», були родичами Сміта Томпсона і тоді через шлюб Аріетти і Гілберта стали далекими родичами Деніеля Д. Томпкінса, який був правою рукою президента Джеймса Монро.

20 жовтня 1818 року в Лондоні підписали англо-американську конвенцію 1818 року, договір 1818 року (англ. Treaty of 1818), визначивший кордон між незалежними США і центральною частиною Британської Північної Америки.[24]

Регулярні трансатлантичні рейси і конкуренти[ред.ред. код]

З 1820-х років до 1840-х років включно регулярні трансатлантичні рейси проводилися круглий рік з вулиці Південна в Нью-Йорці до Ліверпуля (Англія) і назад.[1]

Президент США Джеймс Монро назначив Джонатана Томпсона колектором порту Нью Йорк в листопаді 1820 року. Джонатан займав цю посаду до 1829 року, коли був віддален президентом США Ендрю Джексоном. Дуже цікаво, що з 1820 року почався пік розвитку першой трансатлантичної компанії пакет-вітрильників за графіком «Black Ball Line» засновниками якої були, але не тільки вони, Джеремія Томпсон і Френсіс Томпсон і один з пакет-вітрильників цієї компанії був вітрильник «James Monroe».

Перша судноплавна компанія, яка взяла концепцію «Black Ball Line», була заснована у 1817 році під назвою «Byrnes, Trimble & Co.». Лінія цієї компанії під назвою «Red Star Line» (також відома за назвю «Red Star Packet Line») почала працювати з 1822 року між портами Нью-Йорк — Ліверпуль. Первісне оголошення нової конкуренції для «Black Ball Line» прийшло на початку січня 1822 року від «Byrnes, Trimble & Co.» і їх «Red Star Line», яку також стали звати «New Line» («Нова Лінія») чи «Second Line» («Друга Лінія»). А «Black Ball Line» стали також звати «Old Line» («Стара Лінія»).[26]

Вітрільні пакетботи «Black Ball Line» виходили в рейси між Нью-Йорком і Ліверпулєм раз на місяць. Це був перший регулярний судноплавний шлях у Сполучені Штати. Лінія спочатку складалася з чотирьох пакет-вітрильників: «Amity», «Courier», «Pacific» і «James Monroe». Всі ці судна бігали між Ліверпулем (Англія) і Нью-Йорком.[1]

Вид Нью-Йорку з річки Гудзон. 1825 рік.

У 1822 році «Red Star Line» також почала рейси між Нью-Йорком і Ліверпулєм чотирма пакет-вітрильниками.[27], і також щомісячно ії судна виходили 25-го кожного місяця з Нью-Йорка, а з Ліверпуля 12-го. У 1823 році «Red Star Line» змінила дати на 24-е і 8-е[26].

К 1824 року Нью-Йорк хвалився десятками пакет-послуг в напрямках на декілько європейських портів і кожен значний американський порт. Нью-Йорк, абсолютно домінуючи в американській зовнішньій торгівлі, далеко випередив своїх суперників Бостон, Балтімор та Філадельфію. Пакет-обслуговування було настільки ефективно, що британці відмовилися від своїх канадських поштових пакетів, відправляючи пошту через прибережні пакети в Нью-Йорк. Таке безперервне змагання за швидкість допомогло вивести військово-морську архітектуру для розробки швидкого, більш великого судна — процес, який в кінцевому підсумку вивів на будівництво великих кліперів.[5]

У 1825 році Ісаак Райт став одним з нових власників Городського Національного банку (англ. City National Bank) Нью-Йорка, який був заснован у 1812 році. Іншими підприємцями банку були квакер Вільям В. Фокс (англ. William W. Fox), який пізніше стане президентом «New York Gas Light Company», і Бенджамін Маршалл, один з засновників «Black Ball Line».[28]

Нью-Йорк з вихідом на гавань. 1827 рік.

У 1827 році Джеремія Томпсон вважався найбільшим судновласником в країні. Вірніше, він був найбільшим експортером бавовни в ті роки до 1827 року. Масштаб бізнесу був настільки великий, що на загальну думку це зробило його третім за величиною законопроектом в Сполучених Штатах. Джеремія Томпсон, людина "великий, добрих пропорцій розміров, " тепер стала «шанована так високо», що він став клерком Щорічних Мітінгів в Нью-Йорку (англ. New York Yearly Meeting).[5]

«The New England Palladium» 16 лютого 1827 року пропонує можливо чітке формулювання Джеремія Томпсона історичного значення: «Я вважаю комерцію лінейними суднами з визначеними датами винахідом віку і такою близькою за важливостю, як навігація пароплавами, і в результаті Нью-Йорк має вигоду тому, що очоливши прийняв це так, як Великий канал[5] Томпсон мав на увазі канал Ері, який вів від Нью-Йорку до Великих озер.

Карта порту Нью-Йорка, південний край острова Манхеттен, у 1851 році. Жирноюою ламаною лінією відзначається набережна нижче City Hall Park у 1784 році. Площа була забудована до 1820 року. Доки «Black Ball Line» знаходяться у верхній частині малюнка.
Гавань Нью-Йорка. 1860 роки.

Навесні 1829 року Джонатан був віддален с посади колектора порту Нью Йорк президентом США Ендрю Джексоном.

Менгл Мінтсорн Томпкінс, син Даніеля Д. Томпкінса і брат дружини одного з Томпсонів, був амеріканським політиком в Нью-Йорці. У 1833 і 1834 роках Менгл Мінтсорн Томпкінс був членом законодавчих зборів (New York Co.) в штаті Нью-Йорк.[29]

1835 рік — помер Джеремія Томпсон, який ніколи не був одруженим.[5] У 1835 році в Нью-Йорку сталася Велика пожежа. Чи зазнали пошкодження будівлі та споруди «Black Ball Line» та пов'язані з нею компанії. Мабудь так.

1836 рік (чомусь в цих джерелах вказан 1836 рік, але Чарльз Генрі Маршалл народився в 1837 році) — компанія «Charles H. Marchall & Co.» стала наступницею першозасновникам «Black Ball Line», але прапор компанії ставши прямокутним такод мав чорне коло на красному фоні і ім'я лінії «Black Ball Line» залишилось.[30] Ця компанія становиться оператором «Black Ball Line».

У 1840 і 1841 роках Менгл Мінтсорн Томпкінс був членом Сената штату Нью-Йорк (від Першого округу) від демократів.[29]

Незважаючи на те, що було принаймні чотири судноплавних компаній, які взяли участь в цьому бізнесі, «Black Ball Line» і «Swallowtail Line» мабуть найвідоміши з них.[1]

У 1848 року на трансантлантичній арені з'явилася «New York & Liverpool United States' Mail Steamship Company», яка стала більш відомою як «Collins Line». Пароплави цієї компанії також працювали на лінії Ліверпуль — Нью-Йорк і головним соперником «Collins Line» стає нью-йоркська «Black Ball Line».[31]

Менгл Мінтсорн Томпкінс, який вже декілька разів був начальником порта Нью-Йорк, десь у 1869 році став Президентом колегії начальників порта.[29]

«Black Ball Line», чиї кораблі були пізнавані по великому чорному колу в центрі марселя на передній щоглі, тривалася до 1878 року.[2] Причинами її закриття були відкриття більш вігідних пароплавних трансатлантичних ліній. «Black Ball Line» була однією з найвідоміших і найсильніших трансатлантичних ліній вітрильних кораблей в свій час.

Інша «Black Ball Line» і кінець обидвих «Black Ball Line»[ред.ред. код]

У 1852 році була заснована британська компанія «Black Ball Line» в Ліверпулі, яка діяла на лінії Ліверпуль-Австралія, а потім також ії пароплави ходило до Індії, Крима, Китаю, Нової Зеландії. Ліверпульська «Black Ball Line» впала в кризу і почала продавати свої судна з 1866 року. Вона проіснувала до 1872 року. Обидві «Black Ball Line» були пов'язані, бо головний засновник нью-йоркської «Black Ball Line» Джеремія Томпсон був з Йоркшира, Англія. Та й нова ліверпульська «Black Ball Line» не працювала в напрямку Англія-США, на якому працювали судна американської «Black Ball Line».

«Black Ball Line» і фольклор[ред.ред. код]

«Black Ball Line» згадується в декількох морських піснях «шанті» (фольклорні пісні, які спивали моряки), такі як "Blow the Man Down, " «Homeward Bound» і «Hurrah for the Black Ball Line.»

Судна «Black Ball Line» (США)[ред.ред. код]

В таблиці вказан рік покупки засновниками компанії перших 4-х суден суден — може це і є рік спуску на воду, а може й ні. Схоже, що James Monroe був побудован у 1815 році, але в компанію увійшов наприкінці 1817 рока тому, що зазначається червертим судном на першій лінії після Pacific, Amity, Courier.

Рік будівлі Назва Брутто
регістровий
тоннаж
Побудован на верфі Статус / Доля
1815 Pacific Судновласники «Isaac & Son». Вже у 1815 ходив на між Новим і Старим Світами, але не за графіком.
1816 Amity 382 BRT Нью-Йорк 24 квітня 1824 викинутий на берег in Manasquan
1817 Courier
1815 James Monroe Наприкінці 1817 року став 4-м пакет-вітрильником «Black Ball Lane».У 1850 сів на мілину у узбережжя Тасманії
1822 James Cropper
1843
Montezuma
924 BRT «William H. Webb»,
Нью-Йорк
18 травня 1854 викинутий на берег у Нью-Йорку
1844 Yorkshire 996 BRT «William H. Webb»,
Нью-Йорк
У лютому 1862 втрачен під час рейсу з Нью-Йорка
1845 Fidelia 895 BRT «William H. Webb»,
Нью-Йорк
1846 Columbia 1050 BRT «William H. Webb»,
Нью-Йорк
1847 Isaac Wright 1129 BRT «William H. Webb»,
Нью-Йорк
пожежа 23 грудня 1858 on the Mersey і затонув
Orpheus
New York
1850 Manhattan 1299 BRT «William H. Webb»,
Нью-Йорк
втік 14 березня 1863 з Ліверпулю і на шляху до Нью-Йорку зник
1851 Isaac Webb 1359/1497 BRT «William H. Webb»,
Нью-Йорк
у зв'язку з розпуском «Black Ball Line» перейшов до «Charles H. Marshall & Co.» і затонув 25 жовтня 1880
1851 Great Western 1443 BRT «William H. Webb»,
Нью-Йорк
Eagle
Orbit
Nestor
William Thompson
Albion
Canada
Britannia
1854 1383 BRT затонув 31 грудня 1875 після зіткнення в Північній протоці (Ірландський канал)
1855 James Foster, Jr. 1410 BRT «William H. Webb»,
Нью-Йорк
у 1881 значився як «Hudson» і проданий германським власникам
1855 Neptune 1406 BRT «William H. Webb»,
Нью-Йорк
в квітні 1876 вискочив на узбережжя Нової Шотландії і зламався
1860 Alexander Marshall 1177 BRT «William H. Webb»,
Нью-Йорк
У 1869 затонув в Північній Атлантиці
1869 1683 BRT «William H. Webb»,
Нью-Йорк
У 1887 продан в Норвегію як «Sovereign» і 20 березня 1891 загорівся в час завантаження вугілля

Примітка[ред.ред. код]

Про цю «Black Ball Line» зібрано, завдяки аналізуванню і пошуку інформації, більше даних ніж у інших статтях і стаття буде поширюватися. Прошу, у разі повного копіювання або у разі копіювання частини тексту, який не має посилань на джерела, посилатися на автора статті Грищук Ю. Н.

Посилання[ред.ред. код]

  1. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х «A Tribute To A Dynasty. The Black Ball Line and The Pacific Northwest 1817~2006» (www.TacomaScene.com)
  2. а б в г д е ж «Answers to Questions About New York City». («The New York Times», 19.08.2011. nytimes.com)
  3. Модель пакет-вітрильника Isaac Webb.
  4. "Mystic Seaport. The Museum of America and the Sea." Seamen's Protection Certificate Register Database, Francis Thompson
  5. а б в г д е Neptune's Needle — An Interactive Database of American Maritime History
  6. Richard Cornelius McKay "South Street: A Maritime History of New York", page 128.
  7. а б в г The world's largest online family history resource. Gilbert Livingston Thompson
  8. а б в The world's largest online family history resource. Arietta Minthorne Tompkins Thompson.
  9. Smith, Jean Edward (1998). John Marshall: Definer of a Nation (Macmillan), p. 470.
  10. Tomlins (2005), p. 522.
  11. а б в г д Caleb Grimshaw, Transatlantic. Shipping Pioneer of the 1800s in Liverpool. Caleb Grimshaw and Co..
  12. а б «Mystic Seaport. The Museum of America and the Sea.» Samuel Thompson's Nephew & Company Shipping Office.
  13. а б «Mystic Seaport. The Museum of America and the Sea.» Samuel Thompson's Nephew & Co. Collection (Coll. 60).
  14. «Mystic Seaport. The Museum of America and the Sea.» Portrait of Catherine, Elizabeth, and Mary Thompson, daughters of Samuel Thompson.
  15. а б Caleb Grimshaw, Transatlantic. Shipping Pioneer of the 1800s in Liverpool. Caleb Grimshaw 1801–1847.
  16. «Mystic Seaport. The Museum of America and the Sea.» Portrait of Catherine, Elizabeth, and Mary Thompson, daughters of Samuel Thompson.
  17. «William Henry Webb», New York Times, July 11, 1897.
  18. Cuneo.
  19. Richard Cornelius McKay "South Street: A Maritime History of New York", page 90.
  20. а б в г [1]
  21. «South Street: A Maritime History of New York.» Автор: Richard Cornelius McKay, Дата видання: 1934 рік. Страниця 128.
  22. Статті з Английської Вікіпедії Daniel D. Tompkins і President James Monro.
  23. Стаття з Английської Вікіпедії John Kwincy Adams.
  24. а б P Английської Вікіпедії, стаття Treaty of 1818.
  25. The world's largest online family history resource. Arietta Minthorne Tompkins Thompson.
  26. а б Across the Oceans by Seija-Riitta Laakso, page 41.
  27. «eraoftheclipperships.com». Взято з вебсайту 30 березня 2009.
  28. Стаття Англійської Вікіпедії Isaac Wright
  29. а б в Стаття Англійської Вікіпедії Mangle Minthorne Tompkins
  30. «Mystic Seaport. The Museum of America and the Sea.» Directory of Private Signals Flown by American Merchant Sail. Flag — Chapter 6. Red-Black.
  31. The Unlucky Collins Line from AmericanHeritage.com

Див. також[ред.ред. код]