Blue Lines

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Blue Lines
Студійний альбом
Виконавець Massive Attack
Дата випуску 8 квітня 1991
Записаний Coach House (Бристоль)
Eastcote (Лондон)
Cherry Bear
Abbey Road (Лондон)
Hot Nights (Лондон)
Жанр Трип-хоп
Тривалість 45:08
Лейбл Wild Bunch, Virgin
Продюсер Massive Attack, Джонні Долар
Хронологія Massive Attack
Попередній
←
Protection
(1994)
Наступний
→
Сингли з Blue Lines
  1. «Daydreaming»
    Випущений: 15 жовтня 1990
  2. «Unfinished Sympathy»
    Випущений: 11 лютого 1991
  3. «Safe from Harm»
    Випущений: 27 травня 1991
  4. «Hymn of the Big Wheel / Be Thankful for What You've Got»
    Випущений: 10 лютого 1992
Професійні огляди
Оцінки оглядів
Джерело Рейтинг
AllMusic 5/5 зірок[1]
Pitchfork 9/10[2]
Ґардіан 5/5 зірок[3]
The A.V. Club A[4]

Blue Lines — дебютний студійний альбом англійського електронного гурту Massive Attack, випущений 8 квітня 1991 року лейблами Wild Bunch та Virgin Records[5]. У записі брали участь учасники гурту Грантлі «Daddy G» Маршалл, Роберт «3D» Дель Наджа, Едріан «Tricky» Тоуз та Ендрю «Mushroom» Воулз, а співпродюсером виступив Джонні Доллар. У альбомі також взяли участь співаки Шара Нельсон і Горас Енді. Зазвичай вважається першим альбомом у стилі «трип-хоп». Blue Lines поєднав елементи хіп-хопу (такі як брейкбіт, семплінг та реп) з дабом, соулом, регі та електронною музикою.

Blue Lines був названий 21-м найкращим альбомом усіх часів в опитуванні «Музика тисячоліття» 1997 року, проведеному HMV, Channel 4, Ґардіан і Classic FM. У 2000 році читачі журналу Q поставили його на 9 місце в опитуванні «100 найкращих британських альбомів усіх часів». У 2003, 2012 та 2020 роках році альбом увійшов до "списку 500 найкращих альбомів усіх часів за версією журналу «Rolling Stone»[6][7]. Pitchfork поставив його на 85 місце у списку «100 найкращих альбомів 1990-х»[8].

Ремастирована версія альбому вийшла 19 листопада 2012 року[9].

Передісторія[ред. | ред. код]

«Ми працювали над Blue Lines близько восьми місяців, з перервами на Різдво та Чемпіонат світу з футболу, — розповідав Роберт „3D“ Дель Наджа, — але почали ми з добірки ідей, яким було до семи років. Такі пісні, як „Safe from Harm“ і „Lately“, існували вже давно, ще з часів, коли ми були The Wild Bunch, або з тих часів, коли ми працювали на звукових системах у Бристолі. Але чим більше ми працювали над ними, тим більше у нас з'являлося нових ідей — наприклад, „Five Man Army“ виникла як джем»[10]. Гурт також черпав натхнення з концептуальних альбомів у різних жанрах таких виконавців, як Pink Floyd, Public Image Ltd, Біллі Кобем, Воллі Бадару, Гербі Генкок та Айзек Гейз[11].

Daddy G розповів про створення альбому:

Ми були ледачими брістольськими виродками. Це Нене Черрі надрала нам дупи і затягнула в студію. Ми багато записувалися у неї вдома, в дитячій кімнаті. Там смерділо місяцями, і врешті-решт ми знайшли брудний підгузок за батареєю. Я все ще був діджеєм, але ми намагалися створювати танцювальну музику для голови, а не для ніг. Думаю, це наш найсвіжіший альбом, тоді ми були найсильнішими[12].

Шрифт, використаний на обкладинці альбому — Helvetica Black Oblique. Дель Наджа визнав вплив логотипу легкозаймистих матеріалів, використаного на обкладинці альбому Inflammable Material гурту Stiff Little Fingers.

Стиль[ред. | ред. код]

Blue Lines зазвичай вважається першим альбомом у стилі трип-хоп[13], хоча цей термін не був широко вживаним до 1994 року. Поєднання електронної музики, хіп-хопу, дабу, соулу 1970-х та регі зробило Massive Attack одним з найбільш інноваційних британських гуртів 1990-х та засновником брістольського звучання трип-хопу[14]. Джон Буш з AllMusic також визнав альбом «першим шедевром» того, що пізніше стало відомим як трип-хоп, і описав його як «фільтрування американського хіп-хопу через призму британської клубної культури, стильне, нічне відчуття сцени, яке охоплювало музику від рідкісного груву до дабу і танцювальної музики»[1]. Альбом містив брейкбіти, семпли та реп у низці треків, але дизайн альбому відрізнявся від традиційного хіп-хопу[15]. Музичний критик Саймон Рейнольдс заявив, що альбом також ознаменував зміни в електронній та танцювальній музиці, «перехід до більш внутрішнього, медитативного звучання». Пісні на Blue Lines звучать у «косячковому» темпі — від м'яких 90 ударів на хвилину … до позитивно торпідних 67 ударів на хвилину"[11].

Відгуки[ред. | ред. код]

У сучасній рецензії на Blue Lines для NME Деле Фаделе описав альбом як «найбільш витончений, смертоносний, урбаністичний і заплутаний, який коли-небудь бачив 1991 рік», написавши, що Massive Attack «поставили поточні зміни на танцполі в перспективі і намітили плани того, що, безсумнівно, має прийти далі», і що «після Blue Lines кордони, що розділяють соул, фанк, регі, хауз, класику, хіп-хоп і спейс-рок, будуть розмиті назавжди»[16]. Ендрю Гаррісон з Select також похвалив різноманітне поєднання стилів на альбомі і назвав його «записом, що перевершує всі межі»[17], а Джим Ірвін у Melody Maker похвалив його як альбом, що «сподіваємось, назавжди зруйнує стіну снобізму, яка все ще існує між танцями та всією іншою музикою»[5]. Роберт Крістгау був більш стриманим у своїх похвалах, давши альбому три зірки і написавши: «ці постіндустріальні блюзи збили їх з ніг»[18]. На церемонії вручення Brit Awards 1992 року Blue Lines був номінований на кращий британський альбом[19].

Альбом досяг 13 місця в UK Albums Chart; продажі в інших країнах були обмежені. Blue Lines виявився популярним на клубній сцені, а також на студентських радіостанціях[14].

За словами Грега Кота в The Rolling Stone Album Guide 2004 року, Blue Lines став «проєктом» трип-хопу, який згодом перетвориться на комерційно популярний музичний стиль[20]. «Після виходу Blue Lines не був схожий ні на що інше», — писав Алексіс Петрідіс для Ґардіан після перевидання альбому у 2012 році, додаючи, що він «все ще звучить унікально, що вражає, зважаючи на те, наскільки всюдисущим мав стати трип-хоп»[3]. Майкл Галлуччі з The A.V. Club зазначив, що альбом «створив шаблон, на який трип-хоп виконавці широко покладалися» в наступні роки після його виходу[4]. Майлз Реймер з Pitchfork, тим часом, визначив Blue Lines як «в основі своїй … хіп-хоп», вважаючи, що він був «на передовій» музичного розвитку жанру від «блочних ритмів і мінімальних аранжувань» у 1980-х до «глибоких, органічних текстур» у 1990-х[2]. Завершуючи свою рецензію для AllMusic, Джон Буш назвав Blue Lines «одним з найкращих танцювальних альбомів усіх часів»[1].

Згідно з Acclaimed Music, сайтом, який використовує статистику для числового представлення критичного сприйняття, Blue Lines став 43-м альбомом усіх часів і третім альбомом 1990-х[21]. У 1997 році Blue Lines був названий 21-м найкращим альбомом усіх часів в опитуванні «Музика тисячоліття», проведеному HMV, Channel 4, Ґардіан і Classic FM. Наступного року читачі журналу Q поставили його на 58 місце у списку «100 найкращих альбомів усіх часів», а у 2000 році альбом посів 9 місце в опитуванні журналу «100 найкращих британських альбомів усіх часів». У 2003 році альбом посів 395 місце у списку «500 найкращих альбомів усіх часів» журналу Rolling Stone[22], 397 місце у переглянутому списку 2012 року[6], та 241 місце у переглянутому списку 2020 року[7]. Pitchfork поставив його на 85 місце у списку «100 найкращих альбомів 1990-х» у 2003 році[8]. Альбом також увійшов до книги «1001 Albums You Must Hear Before You Die»[23]. Трек «Unfinished Sympathy» також був відзначений похвальними відгуками на BBC Radio 2 як «один з найбільш зворушливих творів танцювальної музики, здатний пом'якшити серця і розбурхати уми так само гостро, як балада Бакараха або мелодія Маккартні»[24].

"Для мене цей альбом — музика для відпочинку, музика, під яку можна писати, — каже автор Чак Поланік. «Я зараз пишу під неї оповідання. Я ставлю його на повтор, як це робив Енді Воргол: Він ставив сингли і крутив їх нескінченно, поки мова не ламалася, і він малював під це трансове повторення»[25].

Станом на лютий 2010 року, за даними Nielsen SoundScan, у США було продано 266 000 копій альбому[26].

Трек-лист[ред. | ред. код]

#НазваАвторТривалість
1.«Safe from Harm»Daddy G, Ендрю Воулз, Роберт Дель Наджа, Шара Нельсон, Біллі Кобхем5:18
2.«One Love»Daddy G, Воулз, Дель Наджа, Клод Вільямс, Горас Енді4:48
3.«Blue Lines»Daddy G, Воулз, Дель Наджа, Tricky4:21
4.«Be Thankful for What You've Got»Вільям ДеВон4:09
5.«Five Man Army»Daddy G, Воулз, Дель Наджа, Tricky, Клод Вільямс6:04
6.«Unfinished Sympathy»Daddy G, Воулз, Дель Наджа, Джонні Долар, Нельсон5:08
7.«Daydreaming»Daddy G, Воулз, Дель Наджа, Воллі Бадару, Tricky4:14
8.«Lately»Daddy G, Воулз, Дель Наджа, Нельсон, Гас Редмонд, Ларрі Браунлі, Джеффрі Саймон, Фред Е. Саймон4:26
9.«Hymn of the Big Wheel»Daddy G, Воулз, Дель Наджа, Нене Черрі, Енді6:36
45:08

Персоналії[ред. | ред. код]

Студія[ред. | ред. код]

  • Coach House (Бристоль) — запис (1, 2, 6, 8, 9); зведення (8)
  • Matrix (Лондон) — зведення (1, 4–6, 9)
  • Konk Studios (Лондон) — зведення (2, 7)
  • Eastcote Studios (Лондон) — запис (3, 5)
  • Cherry Bear Studios — запис (4, 7)
  • Abbey Road Studios (Лондон) — запис (6)
  • Roundhouse (Лондон) — зведення (7)
  • Hot Nights (Лондон) — запис (9)
  • LOUD Mastering (Тонтон) — перезведення, ремастиринг (2012 Mix/Master)

Музиканти[ред. | ред. код]

  • Шара Нельсон — вокал (1, 6–8)
  • Горас Енді — вокал (2, 5, 9)
  • Massive Attack — вокал (3, 5, 7)
  • Пол Джонсон — бас-гітара (3)
  • Тоні Браян — вокал (4)
  • Віл Мелоун — аранжування струнних, диригент (6)
  • Гевін Райт — концертмейстер (6)
  • Нене Черрі — додаткове аранжування (9)
  • Майкі Генерал — бек-вокал (9)

Технічний персонал[ред. | ред. код]

  • Massive Attack — продюсування, зведення
  • Джонні Долар — продюсування, зведення
  • Booga Bear — виконавчий продюсер
  • Джеремі Аллом — інженер зведення (1, 3–7, 9)
  • Браян Чак Нью — інженер зведення (2, 8)
  • Кевін Петрі — звукоінженер (3, 5)
  • Haydn — звукоінженер струнних (6)
  • Джон Дент — рематстеринг (2012 Mix/Master)
  • Бруно Елінгем — перезведення (2012 Mix/Master)

Дизайн[ред. | ред. код]

  • Blame: Judy — художні роботи
  • «3D» Del Naja — художні роботи, дизайн
  • Майкл Неш — художні роботи, дизайн
  • Жан-Батист Мондіно — фото задньої обкладинки
  • Едді Муссон — фото

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в John Bush. Blue Lines Review by John Bush (англ.). AllMusic. Процитовано 16 травня 2023.
  2. ↑ а б Miles Raymer. Blue Lines, Massive Attack (англ.). Pitchfork. Процитовано 16 травня 2023.
  3. ↑ а б Alexis Petridis. Massive Attack: Blue Lines (remastered) – review (англ.). Ґардіан. Процитовано 16 травня 2023.
  4. ↑ а б Michael Gallucci. Massive Attack: Blue Lines (англ.). The A.V. Club. Процитовано 16 травня 2023.
  5. ↑ а б Jim Arundel. RHAPSODY IN BLUE (англ.). Melody Maker. Процитовано 16 травня 2023.
  6. ↑ а б 500 Greatest Albums List (2003) (англ.). Rolling Stone. Процитовано 16 травня 2023.
  7. ↑ а б The 500 Greatest Albums of All Time (англ.). Rolling Stone. Процитовано 16 травня 2023.
  8. ↑ а б Top 100 Albums of the 1990s (англ.). Pitchfork. Процитовано 16 травня 2023.
  9. ↑ Massive Attack announce specially remastered Blue Lines reissue (англ.). Fact. Процитовано 16 травня 2023.
  10. ↑ You know the score!. Select. № 19. Лондон. Січень 1992. с. 51. ISSN 0959-8367.
  11. ↑ а б Reynolds, Simon (1998). Generation Ecstasy: Into the World of Techno and Rave Culture. Little, Brown and Company. с. 321. ISBN 0-316-74111-6.
  12. ↑ Ben Thompson. Blue Lines, Massive Attack (англ.). Обзервер. Процитовано 16 травня 2023.
  13. ↑ Guy Garcia. MUSIC; Trip-Hop Reinvents Itself to Take on the World (англ.). Нью-Йорк таймс. Процитовано 16 травня 2023.
  14. ↑ а б Schwartz, Mark (1999). Planet Rock: Hip Hop Supa National. У Light, Alan (ред.). The Vibe History of Hip Hop. New York: Three Rivers Press. с. 361–372. ISBN 0-609-80503-7.
  15. ↑ Melissa Chemam. Massive Attack Out of the Comfort Zone - An Excerpt (англ.). The Honest Ulsterman. Процитовано 16 травня 2023.
  16. ↑ Dele Fadele. NME Magazine Review #1 (англ.). NME. Процитовано 16 травня 2023.
  17. ↑ Harrison, Andrew (Квітень 1991). Power Gem. Select. № 10. London. с. 80. ISSN 0959-8367.
  18. ↑ Christgau, Robert (2000). Massive Attack: Blue Lines. Christgau's Consumer Guide: Albums of the '90s. St. Martin's Griffin. с. 196. ISBN 0-312-24560-2. Процитовано 16 травня 2023.
  19. ↑ Brit Awards 1992 (англ.). Brit Awards. Архів оригіналу за 14 листопада 2012. Процитовано 16 травня 2023.
  20. ↑ Kot, Greg (2004). Massive Attack. У Brackett, Nathan; Hoard, Christian (ред.). The New Rolling Stone Album Guide (вид. 4th). Simon & Schuster. с. 517–518. ISBN 0-7432-0169-8.
  21. ↑ Massive Attack (англ.). Acclaimed Music. Архів оригіналу за 29 квітня 2021. Процитовано 16 травня 2023.
  22. ↑ Blue Lines - Massive Attack (англ.). Rolling Stone. Архів оригіналу за 20 грудня 2010. Процитовано 16 травня 2023.
  23. ↑ McIver, Joel (2006). Massive Attack: Blue Lines. У Dimery, Robert (ред.). 1001 Albums You Must Hear Before You Die. Universe Publishing. с. 673. ISBN 978-0-7893-1371-3.
  24. ↑ Unfinished Sympathy, Massive Attack (англ.). BBC Radio 2. Процитовано 16 травня 2023.
  25. ↑ Andrew Wadsworth. Chuck Palahniuk: “I Was Choking on Animal Hair!” (англ.). Blender. Архів оригіналу за 8 березня 2010. Процитовано 16 травня 2023.
  26. ↑ Paul Sexton. Massive Attack Prove New Album Was Worth The Wait (англ.). Billboard. Процитовано 16 травня 2023.
Massive Attack
Студійні альбоми
Альбоми реміксів
Компіляції
Мініальбоми
Сингли
Саундтреки
Інше
Статті за темою
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Blue_Lines&oldid=41649621