Boeing F/A-18E/F Super Hornet

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Boeing F/A-18E/F Super Hornet
Боїнг F/A-18E/F «Супер Хорнет»
Приземлення А-18E на борт авіаносця (CVN-71) «Теодор Рузвельт», 2009
F/A-18
Призначення: палубний багатоцільовий винищувач 
Перший політ: 29 листопада 1995 
Прийнятий на озброєння: 1999 
Знятий з озброєння: планується в кінці 2030-х років[1][2] 
На озброєнні у: ВМС США, ВПС Австралії 
Історія виробництва
Виробник: Boeing 
Всього збудовано: 487 станом на листопад 2013[1]
заплановано 563[1] 
Модифікації: EA-18G Growler 
Характеристики
Екіпаж: F/A-18E — 1
F/A-18F — 2 чол.
Максимальна швидкість (МШ): 1915 км/г
Бойовий радіус: 722 — 1095 км
Дальність польоту: 2346 км
Практична стеля: 15240 м
Швидкопідйомність: 228 м/с
Розміри
Довжина: 18,31 м
Висота: 4,88 м
Розмах крил: в розгорнутому положенні: 13,62 м
в складеному положенні: 9,32 м
Площа крил: 46,45 м²
Маса
Споряджений: 21,320 кг
Максимальна злітна: 29,937 кг
Силова установка
Двигуни: 2 × General Electric F414-GE-400 
Тяга (потужність): 2×6357 кгс 
Тяга форсажна: 2×9990 кгс 
Озброєння
Гарматне озброєння: 20-мм авіаційна гармата M61 Vulcan 
Боєзапас: 570 снарядів 
Кількість точок підвіски: 11 
Маса підвісних елементів: 8 051 кг

Боїнг F/A-18E/F «Супер Хорнет» (англ. Boeing F/A-18E/F Super Hornet) — американський палубний багатоцільовий винищувач, створений на базі F/A-18 Hornet. Розробка почалася в 1992 році компанією McDonnell Douglas, але після її злиття з Боїнгом, останньому перейшли всі права на літак. Перший політ F/A-18E/F був здійснений 29 листопада 1995-го, серійне виробництво розпочалося в 1997-у. Для цього на авіазаводі в Сент-Луїсі була створена нова складальна лінія.

У 1999 році F/A-18E/F поступив на озброєння американських ВМС, замінивши F-14 Tomcat та доповнивши F/A-18C/D. Американські F/A-18E/F приймали участь в іракській та афганській війнах. Єдина закордонна країна, яка експлуатує «Супер Шершні» — Австралія. В 2007-у вона замовила для своїх військово-повітряних сил 24 F/A-18F.

Історія створення[ред.ред. код]

У 1980-х роках компанія McDonnell Douglas розробила концепцію нового варіанта F/A-18 зі збільшеною площею крил та довшим фюзеляжем. Збільшення розмірів літака дозволяло установити потужніші двигуни, збільшити бойове навантаження та запас палива. Цей проект дістав назву Hornet 2000.[3] Офіційно про роботу над проектом стало відомо у 1988 році. У цей час американські ВМС зіштовхнулися з рядом проблем, насамперед скороченням військового бюджету та припиненням розробки палубного бомбардувальника-«невидимки» A-12 Avenger II.[4] Останній мав замінити морально застарілі штурмовики A-6 Intruder та A-7 Corsair II. На розробку повністю нового літака не вистачало коштів і часу, тому Пентагон вирішив прийняти пропозицію McDonnell Douglas та профінансувати розробку «Супер Шершня».[5] Ще більші перспективи у літака з'явилися в 1992 році, коли американські ВМС відмовилися від розробки палубної версії F-22.[3]

7 грудня 1992 року було підписано контракт на розробку F/A-18E/F Super Hornet та виготовлення семи літаків для випробувань.[5][6] Хоча «Супер Шершень» розроблявся як новий літак, ВМС спеціально зберегли позначення F/A-18. Це допомагало військовим переконати Конгрес виділити кошти на проект. Адже після провалу програми A-12 Avenger II багато американських конгресменів досить скептично ставилися до розробки нових літаків для військово-морських сил.

29 листопада 1995-го F/A-18E здійснив перший політ, наступного року розпочалися випробування літака.[5] Вони тривали 3,5 роки, за цей час «Супер Шершні» виконали 3100 польотів загальною тривалістю 4600 годин.[5] Американські адмірали залишилися задоволеними програмою випробувань: літак відповідав усім висунутим вимогам, а його вага виявилася навіть менша, ніж очікувалося.[7] 17 листопада 1999 року військово-морські сили отримали перші сім F/A-18E/F, які поступили на озброєння 122-ї винищувально-бомбардувальної ескадрильї.[5]

Серійне виробництво та вартість[ред.ред. код]

У вересні 1997 року Boeing випустив перший серійний F/A-18E/F Super Hornet.[5] Для виробництва літаків компанія побудувала окрему складальну лінію у місті Сент-Луїс, штат Міссурі. Замовлення на «Супер Шершні» росли по мірі успішного проходження випробувань. Якщо у 1997 фінансовому році американські ВМС замовили 12 літаків, то в наступному — 20, а у 1999-у — 32.[6] Серійне виробництво йшло досить швидкими темпами — уже 14 червня 2002 року заводські стіни покинув сотий «Супер Шершень».[5] Щорічно Boeing виробляє в середньому 44 F/A-18E/F та EA-18G (літак радіоелектронної боротьби розроблений на базі «Супер Шершня»).[8] У процесі виробництва F/A-18E/F Super Hornet бере участь понад 100 тисяч чоловік із різних компаній, які знаходяться у 46 штатах.[9]

Спочатку компанія Boeing планувала випустити від 548 до 785 літаків для військово-морських сил та Корпусу морської піхоти США.[6] Але пізніше керівництво морської піхоти відмовилося від придбання F/A-18E/F, очікуючи завершення розробки F-35B, який може розміщуватися на десантних кораблях.[10] 17 травня 2010 року ВМС зробили останнє замовлення на 66 «Супер Шершнів», плануючи придбати в загальній кількості 515 літаків.[11] В 2014 фінансовому році Пентагон припинив фінансування закупок F/A-18E/F.[12] Boeing, у свою чергу, намагається переконати американських військових придбати додаткову партію F/A-18E/F та шукає нових іноземних замовників. Якщо компанії не вдасться отримати нові замовлення, то виробнича лінія буде закрита в кінці 2016 року.[13]

На початку 2000-х років вартість одного F/A-18E/F складала $42 млн для американських ВМС і $51,2 млн для іноземних покупців.[6] Але пізніше, у зв'язку зі зростанням цін та встановленням на літак нових систем, його вартість зросла. Так у 2012 році придбання одного «Супер Шершня» обходилося американському флоту у $57,7 млн.[14] Але це тільки вартість самого літака, якщо включити до неї витрати на супутнє обладнання, запчастини, технічне обслуговування, то вартість одного F/A-18E/F за тим же контрактом дорівнювала $86,8 млн.[14]

Проект[ред.ред. код]

Особливості конструкції[ред.ред. код]

Хоча «Супер Шершень» і створений на базі F/A-18, в значній мірі це новий літак. У порівнянні з F/A-18C/D він має на 20% більший розмах крил та 1,2 м довший фюзеляж. Також "Супер Шершень" на 3200 кг важчий та має на 21% більшу злітну вагу. Більші розміри дозволили F/A-18E/F збільшити запас палива на 33%. Разом із економічнішими двигунами це призвело до зростання радіусу дії на 41%, а тривалісті польоту — на 50%. Не дивлячись на більші розміри та ряд нововведень F/A-18E/F має на 42% менше елементів конструкції, ніж F/A-18C/D.[15]

Одна із найбільш видимих відмінностей між "Супер Шершнем" та F/A-18 — розміри та будова повітрозабірників. У F/A-18E/F вони більші, що забезпечує кращий потік повітря до двигунів. Повітрязабірники "Супер Шершня" мають приблизно прямокутну форму, тоді як F/A-18 — напівкруглу. F/A-18E/F має більш витягнуту передню кромку крила, що забезпечує кращі аеродинамічні характеристики під час польотів на великих кутах атаки. Також це дозволило збільшити швидкість розвороту F/A-18E/F до 40 градусів за секунду.[16] "Супер Шершень" має 11 точок підвіски: по три знаходяться під кожним крилом, дві на кінчиках крил і три під фюзеляжем (дві із них конформні).[17] Максимальне бойове навантаження, у порівнянні з F/A-18C/D збільшилось на 30% до 8050 кг.

F/A-18E/F Super Hornet отримав нову систему бойової живучості. До неї входить губчастий заповнювач паливних баків, апаратура пожежогасіння з використанням "пасивної" піни, яка розміщується у нижній частині фюзеляжу розміщена і призначена для захисту гідравлічних комунікацій і проводки системи управління, що проходять в цій частині планера. Також до складу протипожежної системи входять активні датчики, що у разі загоряння автоматично вмикають систему подачі інертного газу. Площа незахищеної поверхні планера F/A-18E/F складає 13%, що майже вдвічі менше ніж у F/A-18C/D, хоча новий літак на чверть більший.[6]

Super Hornet спроектований таким чином, що будь-який серійний літак можна оснастити системою для дозаправлення літаків у повітрі. Це дозволяє використовувати F/A-18E/F як повітряний танкер для дозаправлення інших палубних літаків військово-морських сил США. При передачі з такого заправника 2900 кг палива іншому F/A-18E/F на відстані 610 км від авіаносця, його радіус дії зросте до 1600 км.[6] Запас палива у внутрішніх баках F/A-18E складає 6530 кг, крім того на зовнішніх підвісках можна розмістити до 4435 кг палива у підвісних паливних баках.[18]

Силова установка[ред.ред. код]

На F/A-18E/F Super Hornet установлені два турбореактивні двоконтурні двигуни General Electric F414-GE-400. Сам двигун був розроблений на основі F404, який використовується на F/A-18 Hornet. Силова установка «Супер Шершня» має такі ж самі розміри, як і F404, але на 7% важча. F414 має електронну системи керування двигуном, яка значно ефективніша за гідравлічну, що використовується на F404. Суттєво відрізняється і система подачі повітря нового двигуна: вентилятор F414 більший та потужніший, що дає можливість збільшити повітряний потік на 16%. Відповідно розміри вентиляторної секції були збільшені на 13 см. Щоб розміри двигуна залишилися такі як в F404, розробники зменшили розмір форсажної камери та камери згорання на 12 та 2,5 см відповідно. Інша відмінність — турбіни компресора високого тиску. Перші три із них виготовленні у виді блісків, що дало змогу зменшити вагу компресора на 23 кг.[19]

Кожен двигун розвиває тягу до 62,3 кН (6357 кгс) без використання форсажу, тяга на форсажі — 97,9 кН (9990 кгс). Таким чином максимальна тяга обох двигунів — 195,8 кН (19980 кгс), що дозволяє літаку розвивати швидкість до 1915 км/год. У порівнянні з F/A-18 C/D, сумарна тяга двигунів зросла майже на чверть, хоча через більшу масу «Супер Шершня» швидкість у них однакова. Але швидкість набору висоти у F/A-18E/F меньша і становить 228 м/с, тоді як у F/A-18 C/D — 254 м/с.

Авіоніка[ред.ред. код]

Спочатку комплекс авіоніки «Сепер Шершня» був на 90% аналогічний авіоніці F/A-18C/D, суттєво відрізнялося тільки обладнання кабіни.[6][20] Насамперед, це рідкокристалічний монохромний індикатор з сенсорним управлінням, розміщений у верхній частині приборної дошки. Інші відмінності — кольоровий рідкокристалічний індикатор тактичної обстановки та монохромний програмований рідкокристалічний індикатор, призначений для контролю роботи двигуна і паливної системи.[6][20]

На F/A-18E/F, які випускалися до 2005 року встановлювалася імпульсно-доплерівська БРЛС AN/APG-73. Вона має здатність виявляти цілі класу «винищувач» на відстані до 80 км. Одночасно БРЛС може відслідковувати до 10 цілей і наводити ракети на 4 із них.[6] Аналогічний радар установлений і на F/A-18C/D Hornet.

У 1999 році, коли «Супер Шершень» тільки поступив на озброєння, компанія Raytheon розпочала розробку нової БРЛС з активною фазованою антенною решіткою AN/APG-79. Перший F/A-18E/F оснащений AN/APG-79 був випущений у 2005 році.[5] Новий радар, у порівнянні з AN/APG-73, має кращу роздільну здатність, надійніший та може відслідковувати більшу кількість цілей.[21] Дальність виявлення повітряних цілей класу «винищувач» у AN/APG-79 складає 150–165 км, що майже у двічі більше, ніж у AN/APG-73.[6] Крім того нова БРЛС має в 10-15 разів більшу надійність, що значно знижує вартість її експлуатації.[22] Американські військово-морські сили планують встановити AN/APG-79 на 400 «Супер Шершнів». Більшість літаків випущених з БРЛС AN/APG-73, отримають новий радар пройшовши модернізацію.[23]

На двох підфюзеляжних вузлах підвіски може розміщуватися інфрачервона система переднього огляду та наведення. Її наявність дозволяє літаку ефективно діяти у нічний час і в складних метеоумовах, а також застосовувати високоточну зброю з лазерним наведенням. Спочатку на "Супер Шершні" установлювалася система AN/AAS-38 "Nitehawk", аналогічна тій, що використовується на F/A-18C/D. Вона складається з двох підвісних контейнерів: у одному із них розміщується інфрачервона апаратура переднього огляду, а в іншому — лазерний далекомір-цілевказувач.[6] В 2003 році система AN/AAS-38 почала замінятися на більш досконалу AN/ASQ-228 ATFLIR. Нова система була доповнена низькорівневою телекамерою, а дальність виявлення цілей збільшилась до 48 км.

З травня 2007 року у військово-морські сили США почали поступати F/A-18E/F оснащені нашоломною системою цілевказування JHMCS.[24] Вона дозволяє виводити частину інформації з приборної панелі на нашоломний дисплей, що підвищує обізнаність екіпажу про навколишню обстановку та параметри роботи літака. JHMCS значно полегшує наведення ракет під час ближнього повітряного бою, тому що вона дозволяє наводити ракети на цілі в полі до 80° по обидві сторони від носа літака.

Для зв'язку та передачі даних F/A-18E/F використовує радіо AN/ARC-210 та високозахищену систему обміну інформацією Link 16, керує інформаційними потоками термінал MIDS. У 2010 році літак почав оснащуватися новою системою зв'язку та передачі інформації JTRS, яка має в 10 разів більшу смугу пропускання.

Комплекс радіоелектронної боротьби F/A-18E/F спочатку складався із системи попередження про радіолокаційне опромінення ALR-67(V)3, пристрою для відстрілу теплових приманок та дипольних відбивачів AN/ALE-47, буксирувальної радіолокаційної приманки AN/ALE-50 та бортової системи постановки активних перешкод AN/ALQ-165. Але під час експлуатації комплекс РЕБ зазнав значних змін. У першу чергу на літак була встановлена нова система постановки активних перешкод AN/ALQ-214.[25] Ця система більш ефективна, ніж AN/ALQ-165 та має вбудовані датчики попередження про можливу загрозу. Також літак отримав нову буксирувальну радіолокаційну ціль AN/ALE-55, яка може транслювати активні перешкоди від AN/ALQ-214.[25]

На озброєнні[ред.ред. код]

Австралія Австралія
США США

Тактико-технічні характеристики[ред.ред. код]

Наведені нижче характеристики відповідають модифікації F/A-18E:

Технічні характеристики[ред.ред. код]

  • Екіпаж: 1 людина
  • Довжина: 18,31 м
  • Розмах крила: 13,62 м
    • Зі складеним крилом: 9,32 м
  • Висота: 4,88 м
  • Площа крила: 46,45 м²
  • Маса порожнього: 13 387 кг
  • Маса спорядженого: 14 790 кг
  • Нормальна злітна маса: 21 320 кг
  • Максимальна злітна маса: 29 937 кг
  • Маса палива:
    • У внутрішніх баках: 6 559 кг
    • На зовнішній підвісці: 7430 кг (до 5х 1 816 кг ПТБ)
  • Двигуни: 2 × ТРДД General Electric F414-GE-400
    • Тяга максимальна: 2 × 6400 кгс (2 × 62,3 кН)
    • Тяга на форсажі: 2 × 10000 кгс (2 × 97,9 кН)

Льотні характеристики[ред.ред. код]

Озброєння[ред.ред. код]

Порівняння з аналогами[ред.ред. код]

Aircraft Dassault Rafale[26] Eurofighter Typhoon[27][28] F-16IN
«Super Viper»
[29][30]
F/A-18E/F
Super Hornet
[31][32][33][34]
JAS 39 NG
[35][36][37][38]
МіГ-35
[39][40][41][42][43]
Країна-розробник Франція Франція Німеччина Німеччина
Італія Італія
Іспанія Іспанія
Велика Британія Велика Британія
США США США США Швеція Швеція Росія Росія
Виробник Dassault Aviation Eurofighter GmbH Lockheed Martin Boeing Defense, Space & Security Saab РСК «МіГ»
довжина 15.27 м
15.96 м
15.03 м
18.31 м
14.1 м
17.3 м
Розмах крил 10.80 м
10.95 м
10.0 м
13.62 м
8.4 м
12 м
Висота 5.34 м
5.28 м
5.09 м
4.88 м
4.5 м
4.7 м
Площа крила 45.7 м²
50.0 м²
27.9 м²
46.5 м²
30.0 м²
38.0 м²
Маса пустого 9,500 кг
11,000 кг
9,979 кг[44]
14,552 кг[34]
7,100 кг
11,000 кг
Максимальне бойове навантаження 9,500 кг
7,500 кг
7,800 кг
8,050 кг
5,300 кг[45]
6,500 кг
Максимальна злітна вага 24,500 кг
23,500 кг
21,800 кг
29,937 кг[34]
14,300 кг[46]
29,000 кг
Силова установка SNECMA M88-2 Eurojet EJ200 GE F110-132 GE F414-400 GE F414G Клімов РД-33MK
Тяга
• Максимальна тяга
50 кН кожен
(5100 кгс)
60 кН кожен
(6120 кгс)
84 кН
(8570 кгс)
62.3 кН кожен
(6360 кгс)
62.3 кН
(6360 кгс)
53 кН кожен
(5410 кгс)
• Тяга на форсажі: 75 кН кожен
(7650 кгс)
90 кН кожен
(9180 кгс)
144 кН
(14690 кгс)
98 кН кожен
(10000 кгс)
98 кН
(10000 кгс)
88.3 кН кожен
(9010;кгс)
Паливо
• Внутрішнє
• Зовнішнє
4,700 кг
7,500 кг
4,996 кг[47] 3,265 кг
5,880 кг
F/A-18E: 6,780 кг
7,381 кг
3,360 кг[38]

3,800 кг[38]

4,800 кг
4,200 кг
Точки підвіски 14 (5 «вологих») 13 (3 «вологі») 11 (3 «вологі») 11 (5 «вологих») 10 (4 «вологих») 9 (5 «вологих»)
Максимальна швидкість
   
1.8+ Маха
(Надзвукова крейсерська: 1+ Маха[48])
2.0+ Маха[49]
(Надзвукова крейсерська: 1.2 Маха)
2.05 Маха 1.8 Маха 2.0+ Маха
(Надзвукова крейсерська: Mach 1.2[50])
2.25 Маха
Дальність польоту
(з ПТБ, без дозаправлення у повітрі)
3,700+  км 3,790 км 4,220 км 3,054 км 3,200 км 3,100 км
Бойовий радіус 1,800 км 1,390 км[51] 1500+  км 722 км 1300 км 1000 км
Практична стеля 17,000 м
19,812 м
18,000 м
15,000 м
15,240 м
17,500 м
Швидкість підйому 305 м/с
315 м/с
254 м/с
228 м/с
Н/Д 330 м/с
Тягооснащеність 1.13 1.18 1.1 0.93 1.18 1.1
Керований вектор тяги Немає Відсутній в базовій версії, але може бути встановлений у результаті модернізації[52] Немає Немає Немає Так
Необхідна довжина ЗПС 400 м[53] 700 м
Вартість літака ~US $84.48 млн
64 млн
~US $108 млн
80 млн[54]
US $50 млн[55] US $55 млн[56] US $48 млн US $38.5 млн

Див. також[ред.ред. код]

Аналоги:

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в "Navy Weighs Possible Upgrade to Advanced Super Hornet." Defensetech, NOVEMBER 4, 2013
  2. "Australia plans to buy 12 EA-18G Growler aircraft." Washington Examiner, MAY 3, 2013
  3. а б Jenkins, Dennis R. F/A-18 Hornet: A Navy Success Story. New York: McGraw-Hill, 2000. ISBN 0-07-134696-1.
  4. Donald 2004, p. 45.
  5. а б в г д е ж и Основні дати з історії розробки та експлуатації F/A-18E/F Super Hornet
  6. а б в г д е ж и к л м F/A-18E/F Super Hornet
  7. «F/A-18 fact file.» U.S. Navy, 13 October 2006.
  8. «Boeing bullish on E/A-18G despite US budget omission.» Flightglobal, 5 Mar 2014.
  9. F/A-18E/F SUPER HORNET
  10. Cavas, Christopher P. «Navy: Super Hornet rep for problems untrue.» marinecorpstimes.com, 17 June 2010.
  11. Trimble, Stephen. «US DoD agrees to buy 124 F/A-18E/Fs and EA-18Gs over 4 years.» Flight International, 14 May 2010.
  12. «Pentagon proposes buying fewer fighters, unmanned aircraft in FY2015 budget.» Flightglobal, 5 Mar 2014.
  13. «Boeing remains confident in additional F/A-18 orders.» Flightglobal, 9 Feb 2014.
  14. а б «Department Of The Navy Fiscal Year (FY) 2012 Budget Estimates, Aircraft Procurement, Vol. I, BA 1-4.» Department of the Navy, February 2011, p. 33.
  15. "F/A-18E/F Super Hornet – maritime strike attack aircraft." naval-technology.com
  16. "F/A-18E/F Super Hornet" Офіційний сайт компанії Boeing
  17. Elward, pp. 74–75.
  18. "Boeing F/A-18E/F Super Hornet."
  19. «Confident GE heads to F414 CDR next month» (1994). Aerospace Daily. Vol 169, No. 34; p. 270.
  20. а б Elward, p. 77
  21. «The revolutionary APG-79 AESA radar provides F/A-18 aircrews with powerful capabilities.» www.raytheon.com
  22. «Raytheon Delivers 300th APG-79 AESA Radar for Domestic and International Aircraft»
  23. «F/A-18E/F Block II upgrades add to Super Hornet's potent arsenal.» Boeing Frontiers, June 2005
  24. "Boeing Dual-Cockpit Cueing System Introduced to U.S. Navy Squadron." defense-aerospace.com
  25. а б "Navy Details New Super Hornet Capabilities." Free Republic, Feb 25, 2007
  26. Official Rafale specifications, FR: Dassault, http://www.dassault-aviation.com/en/defense/rafale/aircraft-characteristics.html?L=1 
  27. Official Typhoon Specifications, Eurofighter, http://www.eurofighter.com/et_ap_pd_ov.asp 
  28. (German) Eurofighter Typhoon, DE: Luftwaffe, http://www.luftwaffe.de/portal/a/luftwaffe/kcxml/04_Sj9SPykssy0xPLMnMz0vM0Y_QjzKLNzKI93AMA8mB2e4-AfqRUFYIQtTLGSoKUhuUkqrv65Gfm6rvrR-gX5AbGlHu6KgIAPMomGo!/delta/base64xml/L2dJQSEvUUt3QS80SVVFLzZfMjBfSDVQ?yw_contentURL=%2F01DB060000000001%2FW26E7J9E579ITSRDE%2Fcontent.jsp 
  29. F-16C/D Factsheet. US Air Force
  30. F-16 Specifications. Lockheed Martin
  31. F/A-18E/F Super Hornet page. Boeing
  32. Super Hornet Overview. Boeing (PDF)
  33. Aircraft Museum — F/A-18E/F Super Hornet. Aerospace Web. Retrieved 1 February 2011.
  34. а б в (JPEG) BP, Blogspot, http://3.bp.blogspot.com/_qrjFeNOsuEY/TS0pRdh1k2I/AAAAAAAAAGU/1Nao6ZHY2_Q/s1600/page0022.jpg 
  35. PICTURES: Saab reveals Gripen Demo aircraft Flightglobal.com, 23 April 2008.
  36. Official Gripen IN Technical Specifications, SE: Saab, http://www.saabgroup.com/en/Air/Gripen-Fighter-System/Gripen-for-India/The-Fighter-Gripen-IN/ 
  37. (Dutch) (PDF) Pressbrief Gripen NG, NL, 8 August, http://www.jsfnieuws.nl/wp-content/NLGRIPENPRESSBRIEFAug08.pdf, процитовано 1 February 2011 
  38. а б в (PDF) Saab NG presentation, JSF Nieuws, p. 5, http://www.jsfnieuws.nl/wp-content/JSF15_ERIC_GRIPEN_DEMOROLLOUT2008.pdf 
  39. MiG-35, RU: MiG Aravia, http://www.migavia.ru/eng/military_e/MiG_35_e.htm 
  40. MiG-29M2 specifications. RAC MiG (МіГ-29M2 за характеристиками майже аналогічний МіГ-35).
  41. MiG-35, Deagel, http://www.deagel.com/Strike-and-Fighter-Aircraft/Mig-35_a000357007.aspx 
  42. MiG-35 specifications. Airforce technology. (Ferry range with three external fuel tanks 3,100 km).
  43. Aero India 2007 Brochure, Bharat-Rakshak, http://www.bharat-rakshak.com/media/AeroIndia2007/Brochures/DSC03906.JPG.html 
  44. F-16 Versions — F-16E/F. F-16.net.
  45. «Gripen Dimensions». Saab
  46. http://www.saabgroup.com/Global/Documents%20and%20Images/Air/Gripen/Gripen%20product%20sheet/Gripen_Dimensions.pdf
  47. (German) Technische Daten Eurofighter Austria, AT: Air Power, http://eurofighter.airpower.at/technik-daten.htm 
  48. «Fox Three.» dassault-aviation.com.
  49. Austrian Airforce
  50. Gripen Supercruises
  51. EFA-2000 Eurofighter. Fas.org.
  52. «Upgraded Eurofighter offered to Indian Air Force». Thaindian News, 4 January 2010.
  53. «Rafale.» Federation of American Scientists. Retrieved: 10 February 2012.
  54. Eurofighter Typhoon |. Eurofighter.com.
  55. Report on U.S. Competitiveness in the Fighter Aircraft Export Market. CSIS
  56. Capaccio, Tony (16 December 2010). «Lockheed F-35 Program Faces $1 Billion Cut in U.S. Senate Spending Measure». Bloomberg L.P. Процитовано 12 September 2011. 

Література[ред.ред. код]

  • Donald, David. «Boeing F/A-18E/F Super Hornet», Warplanes of the Fleet. London: AIRtime Publishing Inc, 2004. ISBN 1-880588-81-1.
  • Elward, Brad. Boeing F/A-18 Hornet (WarbirdTech, Vol. 31). North Branch, MN: Specialty Press, 2001. ISBN 1-58007-041-8.
  • Holmes, Tony. US Navy Hornet Units of Operation Iraqi Freedom. London: Osprey Publishing, 2004. ISBN 1-84176-801-4.
  • Jenkins, Dennis R. F/A-18 Hornet: A Navy Success Story. New York: McGraw-Hill, 2000. ISBN 0-07-134696-1.
  • Winchester, Jim. The Encyclopedia of Modern Aircraft. San Diego: Thunder Bay Press, 2006. ISBN 1-59223-628-6.

Посилання[ред.ред. код]