Буккросинг

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з BookCrossing)
Перейти до: навігація, пошук
Bookcrossing (Буккросинг)
URL bookcrossing.com
Гасло (девіз) «Книги, які Ви читаєте і люди, яких Ви зустрічаєте»
Комерційний ні
Тип Всесвітня онлайн енциклопедія зареєстрованих та звільнених книг
Реєстрація обов'язкова
Мова багатомовний
Автор Рон Хорнбекер
Започатковано 13 травня 2002 (12 років)
Буккроссинг: безпечна поличка для обміну книг між буккроссерами.

Буккроссинг (англ. Bookcrossing) — хобі та громадський рух, що діє за принципом соціальних мереж і близький до флешмобу. Буккроссинг — це процес визволення книг. Людина, прочитавши книгу, залишає («звільняє») її у громадському місці (парк, кафе, поїзд, станція метро), для того, щоб інша, випадкова, людина могла цю книгу знайти та прочитати; та у свою чергу повинна повторити процес. Спостереження за «подорожжю» книги здійснюється через спеціальні сайти в Інтернеті. Аналогія — орнітологічна практика окільцьовування птахів, щоб відстежити їх переміщення. В українському перекладі, рух буде мати назву як книгооберт.

Просто обмін книгами без реєстрації книг на спеціальному сайті — не вважається буккроссингом.

Історія[ред.ред. код]

Етапи маркування та випуск книги у Galassia Gutenberg(італ.)укр., 2008 рік.

Ідею буккроссингу запропонував спеціаліст з інтернет-технологій Рон Хорнбекер у травні 2002 року. Для початку він залишив 20 книг з пояснювальними написами в холі свого готелю. Через півроку на його сайті було біля 300 активних користувачів, які «відпускали» книги і приводили нових учасників. У квітні 2003 року сайт налічував 113 тисяч учасників, і в 2004 році Короткий словник Оксфорда[1] вже включив в себе слово «буккросинг». У тому ж році буккросинг був показаний як частина сюжетної лінії в австралійській мильній опері «Сусіди».[2] У тому ж році буккросинг мав хороший старт в Хорватії також, завдяки Велимиру Шуберту.[3] Станом на 23 липня 2010 року, Bookcrossing.com мав більш, ніж 871 000 учасників з більш, ніж 6 427 000 зареєстрованих книг.[4] У березні 2012 кількість учасників перевищила 1 000 000, а кількість зареєстрованих книг — 8 500 000. На травень 2013 року було зареєстровано 1 855 000 учасників і 9 710 000 книг.[1] На листопад 2014 року, на міжнародному сайті зареєстровано більше ніж 13 мільйонів книг.

У липні 2007 року Сінгапур став першою офіційною буккросінговою країною у світі. Ініціатива була запущена спільно з Національною бібліотекою Сінгапуру, і 2000 місць по всій країні були призначені «гарячими точками», як офіційні зони буккросингу. У 2008 році буккросинг був впроваджений в Абу-Дабі. як частина спільної діяльності з керівництвом Абу-Дабі з культури і спадщини. У 2010 році буккросінгові зони були відкриті в Сербіі. У 2014 році, вуличні публічні буккроссингові безпечні полиці нарешті з'явилися і в Україні, у містах Львів, Київ та Хмельницький[5].

Поширення буккроссингу[ред.ред. код]

Книга у дерева чекає на нового читача.

Найбільшу популярність буккроссинг завоював в Італії. В італійському буккроссингу, який називають по-італійськи PassaLibro, беруть участь навіть серйозні організації. Наприклад, адміністрація Флоренції подарувала руху 4000 книг, які були поширені по ринках міста й будинку мерії.

PassaLibro з'явився в Італії багато в чому завдяки щоденній радіопередачі Fahrenheit на третьому каналі державного радіомовлення Radio Tre. Одна радіослухачка розповіла про буккроссинг, журналістам ідея сподобалася, і ось в Мантує, з нагоди Фестивалю літератури, вперше «звільняються» кілька примірників книги «451° за Фаренгейтом» Рея Бредбері! Ініціативу підтримали читачі, і «забуті» книги стали з'являтися по всій Італії.

Як і у Америці, в книгу вкладається листок з телефонами, адресою електронної пошти та адресою сайту радіопередачі. А також з поясненнями умов «гри». По радіо оголошують про нові «забуті» книги (деякі слухачі вирушають у вказане місце в надії їх відшукати) і, звичайно, про знайдені. Простий, здавалося б, вчинок — забути книгу де-небудь на вулиці чи у громадському місці. Але яку бурю емоцій він може викликати! Про це розповідають радіослухачі. І про те, що відчувають, коли раптом випадково знаходять спеціально «забуту» книгу.

Буккроссинг проник у Францію з Італії, а головний винуватець — Дженнаро Капуано, директор флорентійського книжкового магазину Leggere per due, що має філію у Парижі. «Офіційно» операція стартувала у березні 2003 в Салоні книги у Парижі, там було «розсіяно» 2000 книг. В основному вони з'явилися завдяки підтримці муніципалітету Флоренції, але й французькі видавничі кола виявили зацікавленість. Наприклад, Жан-Марк Брессон, комерційний аташе одного з найулюбленіших французькими читачами видавництва Акт Сюд (Actes Sud), говорить, що він просто-таки «схопився за цю ідею». На його думку, акція Passe-Livre ніяк не може зашкодити книготоргівлі, навпаки, комусь вона допоможе дізнатися або згадати, яку насолоду дає читання, а там, можливо, і у книжковий магазин приведе. У всякому разі, Акт Сюд готове знову поповнити фонд Passe-Livre своїми виданнями.

Технологія[ред.ред. код]

Приклад типового «звільнення» книги у громадському місті.

Член руху буккроссингу (буккроссер) реєструється на спеціальному сайті (міжнародний[6], український[7]). Потім він реєструє книги, що готується відпустити, створюючи таким чином свою «книжкову полицю». При реєстрації кожна книга отримує унікальний код книги (англ. BCID — BookCrossing ID, а в українському варіанті КН). Буккроссер «звільняє» книгу на сайті (тобто робить запис, де, коли (буде) звільнена книга), і «звільняє» її в реалі. Людина, що знайшла («піймала») таку книгу, увійшовши на сайт і, ввівши код книги, потрапляє в журнал книги, робить там запис і також після читання відпускає книгу, про що повідомляється буккроссер, що відпустив цю книгу. Таким чином, деякі книги вже пройшли через сотні читачів.

Просто обмін книгами з рук у руки або в якихось місцях без реєстрації на спеціальному сайті — не вважається буккроссингом, оскільки втрачається ланка зв'язку, через що перша відпущена книга відправляється у свою першу і останню подорож, відповідно.

Різновиди буккроссингу[ред.ред. код]

  • "Класичний" (технологія описана вище);
  • за допомогою безпечних місць (полиць, шаф);
  • букрей (англ. bookray) — пересилання книги поштою, по ланцюжку, від одного учасника до наступного, часто перетинаючи кордони країн та континентів. Книга не повертається до буккроссера, що відпустив її.
  • букрінг (англ. bookring) — єдина відмінність від букрея — книга висилається назад власникові, що відпустив її, тобто утворюється коло (ring).

Буккроссинг в Україні[ред.ред. код]

Буккросинг в Україні розвинений помірно. Полички буккросингу є у Києві, Харкові, Миколаєві, Луцьку, Львові, Хмельницькому, Дніпропетровську, Кривому Розі, Одесі, Івано-Франківську, Тернополі, Рівному, Херсоні, Донецьку, Луганську, містах Криму та в багатьох інших великих містах. Активну участь беруть такі міста, як: Київ, Львів, Харків, Дніпропетровськ та Івано-Франківськ. В останні роки, буккроссинг почав поширюватися на містечка та навіть села.

З українським буккросинг співпрацюють багато магазинів, кафе, клубів, бібліотек. Вони відкривають «безпечні полиці», або «зони буккросингу», тобто місця, де книги залишаються у відносній безпеці і не потраплять до рук двірника, поліції або недобросовісних «любителів книг», які привласнюють відпущені книги. На кінець 2014 року на сайті українського буккроссингу[8] було зареєстровано більше 3000 книг та більше 1000 буккроссерів з усієї України.

Суперечки, скандали та критика[ред.ред. код]

У 2003 році буккросинг був розкритикований з боку Джесіки Адамс, автора кількох «чік-літ» новел (жіночий міський роман, який зазвичай розповідає про жінок, що прагнуть домогтися успіху в професійній сфері та у взаєминах із чоловіками), яка стверджувала, що книги були «знецінені» на веб-сайті, та те, що буккросинг може привести до зниження продажів книг і, отже, зниженню роялті, які виплачуються авторам. Однак більшість буккроссерів оспорювали цей аргумент. Вони стверджують, що веб-сайт знайомить читачів з авторами і жанрами, які вони не читали раніше, що веб-сайт закликає якомога більше людей зробити або повернути читання як хобі взагалі, і що деякі учасники, прочитавши книгу і отримавши від неї задоволення, придбають додаткові копії для розміщення через буккросинг.

У березні 2005 року Керолайн Мартін, директор видавництва Harper Press, сказала у своєму виступі, що «книговидання в цілому має свою власну потенційну Napster-кризу через зростання практики буккросингу». Буккроссери спростували посилання на Napster, заявивши, що в той час, як файлообмін музикою включає в себе дублювання звукових файлів незліченну кількість разів, буккросинг не передбачає дублювання книги (а також не пов'язаний з порушенням авторських прав, так як книги можуть бути продані або віддані вільно без дозволу видавця на це). Засновник буккросингу, Рон Хорнбакер, спочатку здивувався, коли люди зробили таке порівняння, коли BookCrossing.com вперше був запущений.

Проблема автономізації буккроссингу[ред.ред. код]

Існує проблема мовних відгалужень і окремих сайтів буккроссингу, відокремлених від першого та міжнародного, які призводять до занепаду буккросингу або домінування одних сайтів над іншими для вигоди власників сайтів. Наприклад, в Україні, була вибудувана російська система, особливо через російську соціальну мережу ВКонтакті, з посиланнями на російський сайт буккроссингу, а не український. 70% спільнот буккроссингу у мережі ВКонтакті підпорядковуються саме російському сайту. Таким чином, українці втрачають можливість користуватися власним сайтом та підтримують саме російський буккроссинг. Більш того, коли міжнародний сайт був перекладений і для російськомовних людей, російський сайт встановив цензуру на цю інформацію і забанював усіх, хто повідомляв про цю новину, щоб тримати у руках монополію та прибуток від сайту. Російський сайт був викуплений бізнесменом з Одеси, Олексієм Гладковим, і після цього російський сайт роками не оновлювався та не розвивався. Також російським сайтом керує Дмитро Олексійович та Анютка Васільєва. Починаючи із 2009 року вони почали встановлювати монополію російського сайту у країнах СНГ. З того часу, буккроссинг почав занепадати. Сам Олексій Гладков дуже необачно похвалився тим, що він розвинув один дуже вдалий на його думку проект — інтернет-аукціон грошових купюр[9]. Це аукціон, на якому користувачі продають і купують грошові купюри, оплачуючи користування сервісом якийсь невеликий відсоток. Гладков та інші керуючі російського сайту буккроссингом ніколи не займалися та не цікавилися[10]. Таким чином, деякі буккросери зробили висновок, що підприємець Гладков має на меті збільшити собівартість російського сайту за рахунок активності буккроссерів і продати його за більші гроші.

Проблеми в Україні[ред.ред. код]

За твердженнями деяких лідерів буккроссингу, головною проблемою буккроссингу в Україні є самі так звані буккроссери (більшість з яких, такими не є), більшість з яких не дотримується правил буккроссингу і через це не відбувається якісного розвитку руху. Книги не реєструються, наліпки (ексілібри) - не клеяться. А людина, яка знаходить книгу - не отримує через це бодай якоїсь інформації, і тому книга знову кладеться на поличку, але вже нового власника, який її ніколи не відпустить, замість того, щоб продовжити свою подорож. На цьому подорож книги і закінчується. Деякі вважають, що розуміння принципів буккроссингу тими, хто ним намагається займатися - головний чинник, який впливає на успіх чи занепад руху. Адже буккроссинг - це книгооберт книг у суспільстві [11].

Нагороди[ред.ред. код]

У травні 2005 року сайт BookCrossing.com завоював дві премії народного голосування в Webby Awards, як кращий веб-сайт спільноти і кращий соціальний/мережевий веб-сайт. Буккроссинг був також представлений проектом радіо ВВС, як 84 буккросингові дороги, в якому брали участь 84 копії книги Еллен Ханф на 84 Чарінг-Кросс-Роуд (вулиця в центральній частині Лондона, відома книгарнями) по всьому світу. Програма «Падіння дерев'яного виробництва» була створена Тімом Хеферу і Аланом Халамом і була номінована на премію Sony Radio Academy Award у 2006 році.

Галерея[ред.ред. код]

Пов'язані поняття[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]