Cahiers du cinéma

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Cahiers du Cinéma
Тематика Кіно
Періодичність виходу щомісячно
Мова французька
Головний редактор Стефан Делорм
Засновник Андре Базен, Жак Дониоль-Валькроз, Жозеф-Марі Ло Дюка
Видавець (країна) Phaidon Press Франція
Рік заснування: 1951
ISSN 0008-011X

Веб-сторінка: www.cahiersducinema.com

Cahiers du Cinéma (французька транскрипція: [kaje dy sinema], Кінематографічні зошити) — впливовий французький журнал, заснований у 1951 році Андре Базеном, Жаком Доніоль-Валькрозом та Жозефом-Марі Ло Дюка. Він успадкував багато ідей журналу Revue du Cinéma (Кіноогляди), серед дописувачів якого були учасники двох паризьких кіноклубів — Objectif 49 (Об'єктив 49) (Роберт Брессон, Жан Кокто, Олександр Астрюк та ін.) та Ciné-Club du Quartier Latin (Кіноклуб Латинського кварталу). Першим редактором журналу був Ерік Ромер, а до колективу постійних авторів журналу входили Жак Рівет, Жан-Люк Ґодар, Клод Шаброль та Франсуа Трюффо.

Історія журналу[ред.ред. код]

В історії журналу виділяють два ключові періоди: період 1950-х років, протягом якого було закладено засади феномену Нової Хвилі та сформульовано ключові поняття теоретичних дебатів про кіно у Великобританії та США, та період політизації журналу після революції травня 1968 року[1].

Серед рис, які об'єднували Cahiers з авторами Кінооглядів називають зацікавленість у американському (Гоукс, Гічкок, Форд, Ланґ), італійському (Дзаваттіні, Вісконті, Росселліні) та радянському кіно (Ейзенштейн, Довженко), а також у «мистецтві кіно» взагалі (Берґман, Бунюель, Мідзогуті, Вайда) та полеміку про французьке кіно у статтях Кокто, Бекера, Ренуара, Віго, Франжю, Шаброля, Трюффо та Рене.

У 1952-53-х роках у Cahiers з'явилися перші статті Ґодара (під псевдонімом Ганса Лукаса), Жана Домарши, Франсуа Трюффо, Жака Ріветта та Клода Шаброля, після чого вони стали постійними авторами журналу. У січні 1954 року була опублікована стаття Трюффо Певні тенденції французького кіно, у якій вперше були сформульовані ключові положення політики журналу на багато років і яка поклала початок сучасним Cahiers. В історії Cahiers Доніоль-Валькроз пише про те, що після цієї статті було зрозуміло, що автори журналу проголошують відданість певним авторам (Ренуару, Росселліні, Гічкоку, Кокто, Брессону) та критику інших, формулюючи основні положення politique des auteurs[2], одного з основних концептів Cahiers, який уявляв з себе більше доктрину, аніж теорію. Найголовнішою була ідея про «логічність» переходу від критики до створення самих фільмів [3].

Після невдачі Кайе створити «Революційний культурний фронт» у 1973 році Серж Дане, разом з Сержем Тобіана, став займатися журналом. Вони запросили до журналу філософів Мішеля Фуко, Жака Рансьєра та Жіля Дельоза – жест, що його пізніше було названо «поверненням до кіно».

Примітки[ред.ред. код]

  1. Hillier J. Introduction / Jim Hillier // Cahiers du Cinema. The 1950s: Neo-Realism, Hollywood, New Wave / ed. by Jim Hillier. — Cambridge, Massachusetts: Harvard University Press, 1985. — P. 1.
  2. Робін Вуд переклав це англійською як «(про)авторська політика», критикуючи «романтизований» переклад цього виразу Ендрю Саррісом як «теорія автора».
  3. Jacques Doniol-Valcroze, L'Histoire des Cahiers, Cahiers 100, October 1959, p. 68.

Посилання[ред.ред. код]