Deep Purple

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Deep Purple
фотографія
Основна інформація
Жанр хард-рок
хеві-метал
Роки 19681976
1984 — наші дні
Країна Велика Британія Велика Британія
Звідки Великобританія
Склад Іен Пейс (Ian Paice)
Ієн Гіллан (Ian Gillan)
Роджер Гловер (Roger Glover)
Стів Морс (Steve Morse)
Дон Ейрі (Don Airey)
Колишні
учасники
Род Еванс (Rod Evans)
Нік Сімпер (Nick Simper)
Річі Блекмор (Ritchie Blackmore)
Джон Лорд (Jon Lord)
Девід Ковердейл (David Coverdale)
Гленн Х'юз (Glenn Hughes)
Томмі Болін (Tommy Bolin)
Джо Лінн Тернер (Joe Lynn Turner)
Джо Сатріані (Joe Satriani)
http://www.deeppurple.org

Deep Purple (читається як Діп Пепл[1]) — британський рок-гурт, утворений у 1968 році у Хартфорді. Разом з гуртами Led Zeppelin та Black Sabbath вважаються засновниками музичних стилів хард-рок й хеві-метал, хоча самі учасники гурту не відносять себе до якогось окремого жанру [2]. Також творчість групи включає елементи класичної музики, блюз-року, популярної музики та прогресивного року. Гурт внесено до книги рекордів Гіннеса, як один з найгучніших гуртів, та тих, що продали понад 100 мільйонів альбомів. Deep Purple займає 22 позицію в рейтингу програми «Найкращі виконавці хард-року» каналу VH1.

Протягом свого існування склад гурту зазнавав численних змін, а в період з 1976 по 1984 взагалі тимчасово не існував. Склади 1968-76 прийнято позначати як Марк I, II, III і IV. Найвдалішим з комерційної точки зору був другий склад, до якого входили Іен Ґіллан (вокал), Річі Блекмор (гітара), Джон Лорд (клавіші), Роджер Ґловер (бас-гітара) та Іен Пейс (барабани). В цьому складі група проіснувала в період 1969-73. Потім цей склад відновлювався в 1984-89 та у 1993 році, після чого відбувся розкол між Блекмором та іншими учасниками. До поточного складу гурту входить гітарист Стів Морс.

Історія гурту[ред.ред. код]

(1967–1968) Передісторія появи Deep Purple[ред.ред. код]

У 1967 році Кріс Кьортіс, колишній барабанщик гурту The Searchers, зв'язався з лондонським бізнесменом Тоні Едвардсом у надії що той візьметься керувати новою групою Roundabout, яку вони разом мають створити. Назва Roundabout (карусель) мала символізувати те, що учасники гурту будуть входити і виходити з групи, як на музичній каруселі. План вразив Едвардса на стільки, що той погодився фінансувати авантюру, разом з двома своїми партнерами по бізнесу: Джоном Колетта та Роном Хайе.

Першим до складу гурту запросили Джона Лорда, навченого класичній грі на органі Хаммонда. Раніше той грав в гурті The Artwoods.

З другої спроби Едвардс переконав гітариста Річі Блекмора повернутись з Гамбургу для того, щоб взяти участь у прослуховуваннях.

На роль бас-гітариста Джон Лорд запропонував свого старого друга, Ніка Сімпера, з яким він грав в групі The Flower Pot Men and their Garden (відомішої під назвою The Ivy League) у 1967. Свій творчій шлях до слави Сімпер почав у Johnny Kidd and The Pirates, був одним з потерпілих в аварії, що забрала з життя Кідда. Також був учасником гурту The Savages, де він грав з Блекмором.

(1968–1970) Прорив[ред.ред. код]

У жовтні 1968 до групи прийшов успіх після випуску кавер-версії пісні «Hush» Джро Сауза, яка сягнула 4-го місця в американському чарті US Billboard і 2-го — за версією канадського музичного видання RPM. Пісню було взято з дебютного альбому Shades of Deep Purple. Після цього відправились в тур на підтримку альбому Goodbye гурту Cream. Другий альбом групи, The Book of Taliesyn (включно з кавером пісні «Kentucky Woman» Нейла Даймонда), був представлений у Сполучених Штатах під час туру цією країною, сягнув 38-го місця в американських чартах і 21-го — у чартах RPM, у той час як у рідній країні гурту альбом був презентований лише наступного року. У 1969 в світ вийшов третій альбом гурту, Deep Purple, при створенні якого були використані струнні та духові інструменти. У новому альбомі простежується вплив творчості Vanilla Fudge і «класичного» минулого Лорда — музики Баха та Римського-Корсакова.

Після випуску трьох альбомів і турів Сполученими Штатами, їх американська компанія звукозапису Tetragrammaton вийшла з бізнесу, залишивши гурт без грошей перед невизначеним майбутнім. Компанію Tetragrammaton викупили Warner Bros. Records, які й здійснювали усі записи альбомів гурту у 1970-х. Повернувшись у 1969 році до Англії, гурт записує сингл «Emmaretta».

У травні 1969 Блэкмор, Лорд і Пэйс таємно домовляються про зміну вокаліста і басиста. Причиною було те, що ці троє музикантів швидко вдосконалювали свою майстерність, у той час як Еванс і Симпер досягли у розвитку своєї межі. У пошуках заміни вокаліста Блекмор звернувся із відповідною пропозицією до 19-річного Треррі Рейда, який рік тому відмовив щойно утвореним Led Zeppelin. І хоча Рейд знайшов цю пропозицію лестивою, він був змушений відмовитись через те, що мав контракт з Мікі Мостом. Крім того він більше був зацікавлений у сольній кар'єрі. Тож Блекмору нічого не лишалось, як продовжити пошуки.

Тоді гурт почав полювання на Іена Гіллана, вокаліста гурту Episode Six, який видав у Британії декілька синглів без значного комерційного успіху. На прослуховування Гіллан прийшов із басистом Episode Six — Роджером Гловером, на велике здивування якого після проб він отримав запрошення увійти до постійного складу гурту.

Так утворився склад гурту «Марк ІІ», який пізніше визнають класичним складом Deep Purple. Першою роботою нового складу став комерційно-невдалий запис «Hallelujah».

Таку необхідну популярність гурт здобув завдяки Концертові Гурту з Оркестром (Concerto for Group and Orchestra) — епопеї у трьох діях, написаної Лордом і виконаної музикантами гурту у королівському концертному залі Альберт-холл, разом із королівським філармонічним оркестром, деригованим Малкольмом Арнольдом.

Разом із альбомом Five Bridges гурту The Nice, це стало одним з перших прикладів співробітництва рок-гуртів з симфонічними оркестрами. Проте, окремі члени Deep Purple (особливо Блекмор і Гіллан) були дуже незадоволені тим, що гурт отримав ярлик «колектив, який виступає разом із оркестрами», у той час як вони мали на меті розвинути звучання до жорсткішого, хард-рокового стилю. Тим не менше, Лорд написав, а увесь гурт разом із оркестрам у кінці 1970 року записали іще один альбом у тому ж ключі, названий Gemini Suite.

Популярність і розпад (1970–1976)[ред.ред. код]

Одразу після «оркестрових» релізів, гурт перейшов до реалізації насиченого графіку концертів та звукозаписів, розрахований на найближчі три роки, з короткими перервами на відпочинок. Перший альбомом цього періоду, що з'явився у середині 1970, було названо In Rock, на противагу попереднім «оркестровим» альбомам. Донього увійшли пісні «Speed King», «Into The Fire», та «Child in Time». До того ж гурт потрапив до англійської топ-десятки із сінглом «Black Night». Взаємодія між гітарою Блекмора і органом Лорда, доповнена вокалом Гіллана і ритмічною секцією Гловера і Пейса, зробили звучання, створюване музикантами гурту, унікальним, таким що легко впізнавалося рок-фанами по усій Європі.

Склад і дискографія[ред.ред. код]

Склади Deep Purple прийнято нумерувати Mark X (скорочено Mk), де X — номер складу. Існують два різних способи нумерації — хронологічний і персональний. Перший дає на два склади більше через те, що в 1984 й 1992 роках група поверталася до класичного складу Mark 2.

Склад колективу
Mk I
(1968-1969)
Mk IIa
(1969-1973)
Mk III
(1973-1975)
Mk IV
(1975-1976)
(1976-1984) Розпад колективу.
Mk IIb
відновлення гурту
(1984-1989)
Mk V
(1989-1991)
Mk IIc
(1992-1993)
Mk VI
(1993-1994)
Mk VII
(1994-2002)
Mk VIII
(2002-дотепер)

Студійні альбоми[ред.ред. код]

Концертні альбоми[ред.ред. код]

Концерти на DVD[ред.ред. код]

Компіляційні альбоми[ред.ред. код]

Сінгли[ред.ред. код]

  • 1968 Hush
  • 1968 Kentucky Woman
  • 1969 River Deep — Mountain High
  • 1970 Black Night
  • 1971 Strange Kind of Woman
  • 1971 Fireball
  • 1972 Never Before
  • 1972 Smoke on the Water
  • 1973 Woman From Tokyo
  • 1974 Might Just Take Your Life
  • 1977 New Live and Rare EP
  • 1978 New Live and Rare EP II
  • 1980 Black Night (ponowne wydanie)
  • 1980 New Live and Rare EP III
  • 1984 Knocking at Your Back Door
  • 1984 Perfect Strangers
  • 1985 Knocking at Your Back Door / Perfect Strangers
  • 1988 Hush
  • 1990 King Of Dreams
  • 1991 Love Conquers All
  • 1995 Black Night"

Триб'ют-альбоми Deep Purple[ред.ред. код]

Виноски[ред.ред. код]

  1. Правильно із англійської — Діп Пепл, але традиційно в українській мові закріпилось неправильне прочитання — Діп Перпл або Діп Пьорпл
  2. Інтерв'ю на www.deep-purple.net (англ.)

Посилання[ред.ред. код]


Література[ред.ред. код]

  • Chris Charlesworth, Deep Purple — The Illustrated Biography (Omnibus Books 1983)
  • Michael Heatley, The Complete Deep Purple (Reynolds & Hearn 2005)
  • Dave Thompson, Smoke on the Water- The Deep Purple Story (ECW 2004)


Валторна Це незавершена стаття про музичний гурт.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.