Douglas X-3

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Douglas X-3
X-3
Призначення: Експериментальний літак 
Перший політ: жовтня 1952 
Історія виробництва
Виробник: Douglas 
Характеристики
Екіпаж: 1 чол.
Максимальна швидкість: 1531,25 км/год
Розміри
Довжина: 20,3 м
Висота: 3,8 м
Маса
Порожнього: 6800 кг
Силова установка
Двигуни: 2 ТРД Вестінгауз J-34-17 з камерою форсажа 
Тяга: сумарна 4100 кг кг/с
Озброєння
Гарматне озброєння: Відсутнє 

Douglas X-3 — американський експериментальний літак фірми «Дуглас».

Конструкція[ред.ред. код]

Douglas X-З представляє собою моноплан звичайної схеми з нормальним оперенням. Крило літака пряме, трапецієподібне. Профіль крила ромбоподібний. Площа крила без подфюзеляжной частини становить 9,3-10,2 м ². На крилі є звичайні елерони, щілинні закрилки, опускаються шкарпетки і перегородки для запобігання стікання прикордонного шару. Для підвіски елеронів і шкарпеток встановлені зовнішні вузли, у зв'язку з чим під крилом є довгі обтічники. У зв'язку з великими навантаженнями (близько 1000 кг / м ²) крило було виготовлено з титану і має суцільне перетин (за вирахуванням каналів для проводок управління). Фюзеляж літака відрізняється досить великим подовженням (довжина його втричі більше розмаху крила) і загостреним носом, який переходить у низький ліхтар з гострими гранями. На догоду хорошому обтіканню довелося поступитися зручностями льотчика, який сидить в злегка нахиленому положенні з лівого боку кабіни. Оперення літака звичайне: кіль невеликій площі має кермо напряму, горизонтальне оперення цілком поворотний. Всі органи управління, очевидно, забезпечені незворотними гідропідсилювача. Можливо, що є демпфер рискання. З боків фюзеляжу розміщуються два ТРД Вестінгауз J-34-17 з камерою форсажа, між якими встановлений паливний бак. Воздухозаборники поміщені у верхній частині фюзеляжу, безпосередньо за кабіною. Вихлопні сопла виходять під фюзеляжем ззаду крила. Літак Х-3 був, по суті, літаючої аеродинамічній лабораторією, і тому на ньому було встановлено велику кількість випробувального та експериментального обладнання, спеціально розробленого NACA. У фюзеляжі розміщено близько 550 кг експериментального обладнання, на поверхнях літака є 850 дренажних отворів для виміру тиску, 185 електротензометров вимірюють повітряні навантаження і напруги, в 150 точках заміряються і реєструються температури на обшивці.

Система життєзабезпечення і порятунку[ред.ред. код]

Для створення нормальних життєвих умов у кабіні на літаку встановлена потужна система кондиціонування повітря. Носова частина фюзеляжу охолоджується паливом, циркулюючим під обшивкою. Система порятунку льотчика, розроблена фірмою «Дуглас» для літака Х-3, складається в основному з катапультованому вниз крісла зі стабілізуючими поверхнями. На висоті 4500 м льотчик автоматично відокремлюється від крісла і опускається до землі на звичайному парашуті. Якщо покидання літака відбувається на менших висотах, льотчик відокремлюється від крісла через три секунди після викидання.

Історія[ред.ред. код]

Контракт на проектування і будівництво експериментального літака, здатного досягти числа М = 3, було укладено з фірмою «Дуглас» у 1947 році. Роботи над будівництвом літака, що отримав позначення X-З, продовжувалися п'ять років. У процесі досліджень фірма «Дуглас» вивчила більш 60 варіантів різноманітних схем літака з усіма можливими типами силових установок: ТРД, ПВРД і РРД — окремо і в різних поєднаннях. Для будівлі був прийнятий варіант з двома ТРД Вестінгауз J-40, що дають сумарну тягу близько 7700 кг. Споруда літака була закінчена в листопаді 1951 року, але через труднощі з двигунами, які давали значно меншу тягу, ніж було заявлено в проспекті, льотні випробування затрималися майже на цілий рік. У жовтні 1952 року відбувся перший політ літака Douglas X-З.

Фінал[ред.ред. код]

Восени 1956а NASA закінчив випробування літака Х-3 і передав його ВПС США для подальшого використання. З літака було знято 545 кг випробувального обладнання. Через обмеженою тяги двох ТРД літак було використано тільки для експериментів при навколозвукових і невеликих надзвукових швидкостях.

Література[ред.ред. код]

  • Аегор1апе, № 2210, 27. 11. 1953; № 2211, 4. 12. 1953
  • Aviation Week, V. 61, № 22, 29. 11. 1954
  • Flight, № 2339, 20. 11; № 2340, 27. 11; № 2341, 4. 12. 1953
  • Interavia Air Letter, № 3264, 16. 7. 1955; № 3291, 24. 8. 1955; № 3556, 8. 9. 1956

Реальні літаки в серії X[ред.ред. код]