E-40

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
E-40
фотографія
Основна інформація
Повне ім'я Earl Stevens
Дата народження 15 листопада 1967(1967-11-15) (46 років)
Місце народження Вальєхо, штат Каліфорнія
Роки активності 1990 — понині
Країна США США
Професія Репер, підприємець, інвестор
Жанр Хіп-хоп
Псевдоніми 40 Water, The Ambassador of the Bay, Charlie Hustle, E-Fizzle, Forty Fonzarelli, The Ballatician, Mess Crunklin, E-Feezy, Bay City Black, Bay City Brown
Співпраця The Click, D-Shot, B-Legit, Suga-T, Lil Jon, Too Short, 2Pac, Spice-1
Лейбли Sick Wid It, Jive, BME, Warner Bros.
www.facebook.com/e40

E-40 (справжнє ім'я Ерл Стівенс) (народився 15 листопада 1967) — американський репер, підприємець, інвестор, засновник лейблу Sick Wid It Records, учасник нині розпущеного гурту The Click.[1] Виконавець випустив більше десятка альбомів, з'явився на численних саундтреках до фільмів та в якості гостя на альбомах інших виконавців.

Музична кар'єра[ред.ред. код]

1990–1999 рр.[ред.ред. код]

Після талант-шоу в Ґремблінгському державному університеті репер та його двоюрідний брат B-Legit вирішили зайнятися музичною кар'єрою. Згодом гурт переїхав назад до Вальєхо, де вони об'єдналися з D-Shot, братом E-40, щоб сформувати групу MVP (Most Valuable Players). Дядько E-40, Сейнт Чарльз, який співав ґоспел, допоміг їм з випуском платівки.[2] Пізніше до гурту увійшла Suga-T, сестра E-40, і колектив змінив назву на The Click. Дебют E-40 відбувся в 1990 р. на міні-альбомі Let's Side своєї групи. Співпродюсери релізу: Майк Мослі та Ел Ітон. Міні-альбом вийшов на Sick Wid It Records, незалежному лейблі, засновником якого став E-40. У 1992 р. гурт видав дебютну платівку Down and Dirty, а в 1993 р. з'явився дебютний сольний альбом E-40. Federal, 9-трекову платівку/14-трековий CD спродюсував Studio Ton і видали лейбли Sick Wid' It Records та реґіональний дистрибутор SMG (Solar Music Group).

Подібно до репу району Затоки, E-40 отримав реґіональне, а згодом й національне визнання через своє химерне флоу та свій підприємницький дух, втілений його власним лейблом Sick Wid' It Records, який багато зробив для розвитку реп-сцени сходу району затоки Сан-Франциско, в таких населених пунктах як Окленд і Вальєхо. Разом з Too Short, Spice 1 та Ентом Бенксом, E-40 став одним з перших реперів Західного узбережжя, хто підписав контракт з мейджор-лейблом, уклавши угоду з Jive Records у 1994 р., після кількох років кар'єри незалежного артиста. Альбом In a Major Way гарно сприйняли слухачі, він містив пісні за участі Тупака, Mac Mall та Droop-E, сина E-40.

Хоча репер мав велику фанбазу на Західному узбережжі, E-40 не був дуже популярним серед широкого загалу, тому лише дві композиції з платівки, 1-Luv та Things'll Never Change, потрапили до чарту Billboard Hot 100.[3]

2000–2010 рр.[ред.ред. код]

У 2003 р. E-40 почав вести E-Feezy Radio, щотижневу передачу на санфранцизькій хіп-хоп радіостанції KMEL, в якій висвітлювався хіп-хоп району Затоки.[4] KMEL регулярно транслювала програму до 2008 р. Після закінчення контракту з Jive Records він підписав його з Warner Bros. Records та BME Recordings, лейблом Ліл Джона. Сингл Tell Me When to Go, записаний за участі оклендського репера Keak Da Sneak, став популярним у США, через це E-40 з'явився на каналах MTV (Direct Effect) та BET (106 & Park). 14 березня 2006 р. його альбом My Ghetto Report Card дебютував на 1-му місці чарту Top R&B/Hip-Hop Albums та 3-ій сходинці чарту Billboard Hot 100.[5]

30 березня 2010 р. E-40 видав два студійних альбоми Revenue Retrievin': Day Shift та Revenue Retrievin': Night Shift в один день.[6] 29 березня 2011 р. він випустив таким же чином два альбоми Revenue Retrievin': Overtime Shift та Revenue Retrievin': Graveyard Shift.

2011-понині[ред.ред. код]

У грудні 2011 р. E-40 знявся у відеокліпі Дрейка The Motto.[7]

26 березня 2012 р. E-40 видав 3 студійні платівки The Block Brochure: Welcome to the Soil 1, The Block Brochure: Welcome to the Soil 2 та The Block Brochure: Welcome to the Soil 3 в один день. Виконавець також планує випустити спільний альбом, записаний з репером Too Short.[8]

Підприємництво та інвестування[ред.ред. код]

E-40 вклав гроші в акції Microsoft та Apple.[9] Разом з колишнім гравцем НФЛ Честером Макґлоктоном виконавець відкрив ресторан Fatburger у Плезант Гіллі, штат Каліфорнія, який наразі закрито. У 2003 р. репер написав книгу Книга сленгу від E-40, том 1 (англ. E-40's Book of Slang, Volume 1), яка з'явилася влітку того ж року в журналі Murder Dog. Він також став представником Landy Cognac та відкрив наразі неіснуючий Ambassador's Lounge, нічний клуб у центрі Сан-Хосе, штат Каліфорнія.[10] 16 листопада 2007 р. стало відомо, що Стівенс підписав угоду про виняткову знижку з мережею ресторанів Wingstop Restaurants, Inc. і відкрив один такий заклад у Саутгемптонському торговому центрі, який розташований у Беніції, штат Каліфорнія. Наприкінці 2007 р. E-40 заявив про нову лінію енергетичних напоїв 40 Water.

На початку листопада 2013 анонсував випуск білого й червоного вина Earl Stevens Selections.[11]

Дискографія[ред.ред. код]

Докладніше: Дискографія E-40
Студійні альбоми
Міні-альбоми
Спільні альбоми

Фільмографія[ред.ред. код]

  • «The Breaks» (1999)
  • «3 Strikes» (2000)
  • «Obstacles» (2000)
  • «Malibooty» (2003)
  • «Hair Show» (2004)
  • «Survival of the Illest» (2004)
  • «Dead Heist» (2007)

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]