Альгінова кислота
| Альгінова кислота | |
|---|---|
| |
| Інші назви | E400 |
| Ідентифікатори | |
| Номер CAS | 9005-32-7 |
| Номер EINECS | 232-680-1 |
| DrugBank | 13518 |
| KEGG | C01768 |
| Назва MeSH | D02.241.081.844.915.162.249.500, D02.241.081.844.915.400.250, D02.241.152.811.162.500.500, D02.241.152.811.400.250, D02.241.511.902.915.162.500.500, D02.241.511.902.915.400.250, D09.698.068.500, D09.811.922.162.500.500 і D09.811.922.400.250 |
| ChEBI | 17548 |
| Код ATC | A02BX13 |
| SMILES | |
| InChI | |
| Номер Бельштейна | 8192143 |
| Властивості | |
| Молекулярна формула | (C6H8O6)n |
| Молярна маса | 10000 — 600000 |
| Якщо не зазначено інше, дані наведено для речовин у стандартному стані (за 25 °C, 100 кПа) | |
| Інструкція з використання шаблону | |
| Примітки картки | |
Альгінова кислота (англ. Alginic acid) — полісахариди, які побудовані із залишків β-D-маннуронової і α-L-гулуронової кислот, які знаходяться в піранозній формі і зв'язані в лінійні ланцюги 1,4-глікозидними зв'язками.[1] Цю в'язку гумоподібну речовину, отримують з водоростей родів Ламінарія (зокрема японської ламінарії) і Macrocystis класу Бурі водорості (Phaeophyceae).[1] Вміст альгінової кислоти в ламінарії коливається від 15 до 30 %.
Альгінова кислота нерозчинна у воді і в більшості органічних розчинників. 1 частина альгінової кислоти адсорбує 300 масових частин води, що обумовлює її застосування як загусника.
Альгінова кислота є полімерним ланцюгом, що складається з двох мономерів — залишків поліуронових кислот (D-мануронової і L-гулуронової) в різних пропорціях, що варіюються залежно від конкретного виду водоростей.
Назва утворена від лат. alga «водорость».
Альгінати[ред. | ред. код]
Альгінатами називають солі альгінової кислоти, зокрема: альгінат натрію (E401), альгінат калію (Е402), альгінат кальцію (Е404), альгінат амонію (Е403), пропіленглікольальгінат (Е405). Альгінати калію і натрію у воді утворюють колоїдні розчини, на відміну від нерозчинної альгінової кислоти. Альгінати в організмі людини не перетравлюються і виводяться через кишечник. За офіційними рекомендаціями ФАО-ВОЗ добове споживання людиною альгінових кислот і їх солей може досягати 25мг/кг маси тіла (в перерахунку на вільну альгінову кислоту).[1]
Застосування[ред. | ред. код]
Альгінова кислота і альгінати широко застосовуються в медицині (як антациди) і як харчові добавки (загусники). До одних з головних цінностей альгінатів як гелеутворювачів є їх властивість утворювати термостабільні гелі, які можуть формуватися вже при кімнатній температурі.
У переліку харчових додатків альгінова кислота має позначення E400. Харчові добавки з альгінатів широко застосовуються для виготовлення мармеладу, фруктових желе, цукерок і освітлення соків.[1] Пропіленглікольальгінат, який не осаджується в кислих розчинах, використовується як стабілізатор при виробництві морозива, концентратів апельсинового соку, приправи до салатів і сирів.[1]
Альгінова кислота виводить з організму важкі метали (свинець, ртуть та інші) і радіонукліди. Багато цінних властивостей морської капусти пояснюються саме альгіновою кислотою.
Альгінати (найчастіше — екстракт бурих водоростей) широко використовуються в косметології. Вони зміцнюють шкіру, зволожують її, зменшують почервоніння та подразнення.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г д Нечаев А. П., Кочеткова А. А., Зайцев А. И. Пищевые добавки. — М.: Колос, Колос-Пресс. 2002. — 256 с. — (Учебники и учеб. Пособия для студентов высших учебных заведений). ISBN 5-10-003579-X, ISBN 5-901705-15-7. с.:71-73
Посилання[ред. | ред. код]
- КИСЛОТА АЛЬГІНОВА. АЛЬГІНАТИ [Архівовано 16 березня 2016 у Wayback Machine.] //Фармацевтична енциклопедія
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
 | Ця стаття потребує додаткових посилань на джерела для поліпшення її перевірності. (березень 2016) |