G-білокспряжені рецептори

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з GPCR)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Родопсин
Структура білка родопсин бикових. Родопсин належить до найбільшої, I чи клас А підродини G-білокспряжених рецепторів.
Ідентифікатори
Символ Rhodopsin
Entrez 509933
PDB 1L9H
UniProt P02699
Інша інформація

G-білокспряжені рецептори (GPCR, англ. G protein-coupled receptors)[1] також відомі як рецептори, спряжені з G-білками чи 7TM-рецептори (сім-трансмембран, англ. 7 transmembrane) належать до найбільшої групи трансмембранних рецепторів. Це білки, які у відповідь на різноманітні сигнали, включаючи фотони світла, гормони, білки та ліпіди, активують поєднані з ними G-білків і передають сигнал всередину клітини.

G-білокспряжені рецептори беруть участь у найрізноманітніших фізіологічних процесах, включаючи відчуття смаку, зору та запаху, регуляцію тиску крові, імунологічну відповідь, поведінку та настрій[2].

Приблизно 30-40 % фармакологічних препаратів діють на G-білокспряжені рецептори, включаючи β-блокатори, опіоїдні агоністи, антигістаміни та блокатори ангіотензинових рецепторів[2].

Сигнальні шляхи[ред. | ред. код]

Активація G-білокспряженого рецептору, фосфорилювання ГДФ α-субодиниці, від'єднання її від βγ-димеру, активація сигнальних шляхів клітини.
Докладніше: G-білки

Після активації GPCR сигнал передається на поєднаний з рецептором G-білок, хоча деякі G-білокспряжені рецептори можуть діяти й на інші сигнальні шляхи, що не включають G-білки (наприклад, рецептор тирозинкінази чи протеїнтирозинфосфатази)[1].

Найбільшою родиною G-білків є гетеротримерні G-білки. Вони складаються з декількох субодиниць (α, β та γ). Активація GPCR призводить до фосфорилювання G-білку, а саме обмін ГДФ на ГТФ α-субодиниці, від якого G-білки й отримали свою назву. Фосфорильована α-субодиниця від'єднується від βγ-димеру. Вільні, вони можуть запускати різноманітні каскади біохімічних реакцій[en] в клітині через вторинні месенджери[3][1]. Мабуть, одним з найбільш відомих таких шляхів є шлях через інозитолтрифосфат[en] (ІФ3) та діацилгліцерол (ДАГ).

Класифікація[ред. | ред. код]

У геномі людини існує приблизно 800 генів, що кодують G-білокспряжені рецептори і це робить їх найбільшою родиною клітинних рецепторів. Всі вони відповідають на велике різноманіття активаторів за хімічною структурою і фізичною природою, тим не менш деякі структурні гомології можна викреслити. GPCR ділять на 6 класів[2][1]:

Будова[ред. | ред. код]

Структура G-білокспряженого рецептора в мембрані. 1-7 — сім трансмембранних альфа-спіралей (TM1-TM7), COO- — C-кінець та NH3+ — N-кінець білку, вони знаходяться по різні боки від плазматичної мембрани (сірий колір на рисунку), так, що C-кінець направлений всередину клітини, N-кінець — зовнішньоклітинний.

Станом на кінець 2014 року відома кристалічна структура 26 рецепторів, зв'язаних з їх агоністами, перша структура була отримана у 2007 році[2].

G-білокспряжені рецептори мають 7 трансмембранних альфа-спіралей (TM1-TM7), які є переважно гідрофобними й складаються з 25-35 амінокислотних залишків (а.к.з.), внутрішньоклітинний C-кінець, 12-359 а.к.з., та зовнішньоклітинний N-кінець довжиною 7-595 а.к.з. Трансмембранні петлі формують бочкоподібну серцевину рецептора, ділянки між ними утворюють 3 езо- та 3 цитопетлі (ECL1-3 та ICL1-3, відповідно), довжиною у 5-230 амінокислотних залишків[1].

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Шуба , Я. М. (2010). Основи молекулярної фізіології іонних каналів: навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів (Українська). Київ: Наукова думка. с. 89–118. ISBN 978-966-00-1042-0. Архів оригіналу за 29 листопада 2020. Процитовано 30 січня 2015. 
  • Вільям Френсіс Ґанонґ (2002). Фізіологія людини (Українська). (Наук.ред.перекладу: М.Гжегоцький, В.Шевчук, О.Заячківська) (вид. 10). Львів: БаК. с. 36-43. ISBN 966-7065-38-3.  {{cite book}}: |access-date= вимагає |url= (довідка)

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д Шуба , Я. М. (2010). Основи молекулярної фізіології іонних каналів: навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів (Українська). Київ: Наукова думка. с. 89–118. ISBN 978-966-00-1042-0. Архів оригіналу за 29 листопада 2020. Процитовано 30 січня 2015. 
  2. а б в г Eshan Ghosh, Punita Kumari, Deepika Jaiman & Arun K. Shukla (February 2015). Methodological advances: the unsung heroes of the GPCR structural revolution. Nature reviews. Molecular cell biology. 16 (2): 69–81. doi:10.1038/nrm3933. PMID 25589408. 
  3. Вільям Френсіс Ґанонґ (2002). Фізіологія людини (Українська). (Наук.ред.перекладу: М.Гжегоцький, В.Шевчук, О.Заячківська) (вид. 10). Львів: БаК. с. 36-43. ISBN 966-7065-38-3.