Heinkel

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Гайнкель
Heinkel Flugzeugwerke
Заснування 1922
Закриття (ліквідація) 1965
Причина закриття Злиття з «Vereinigte Flugtechnische Werke»
Штаб-квартира Варнемюнде, Мекленбург-Передня Померанія Німеччина Німеччина
Ключові особи Ернст Гайнкель
Галузь авіабудування, автомобільна промисловість

Heinkel Flugzeugwerke — німецька авіабудівна компанія, заснована Ернстом Гайнкелем, існувала з 1922 до 1965 року. Під час Другої світової війни компанія займалася виробництвом бомбардувальників для Люфтваффе та зробила важливий внесок у розвиток високошвидкісних літаків.

Історія[ред.ред. код]

Компанія Heinkel була заснована у Варнемюнде 1922 року, після того як були послаблені заборони на німецьке авіабудування, накладені Версальським договором. Перший успіх компанії пов'язаний з розробкою в 1932 році високошвидкісного літака Heinkel He 70(англ.)укр. Blitz, призначеного для поштових та пасажирських перевезень Deutsche Lufthansa, що побив кілька рекордів швидкості літаків свого класу. Він мав два двигуни від Heinkel He 111 Doppel-Blitz, що став основою для виробництва бомбардувальників Люфтваффе під час Другої світової війни.

Найвідомішими інженерами Heinkel того часу були брати Зігфрид та Вольтер Гюнтер, а також Генріх Гертель. Штаб-квартира знаходилася в Ростоку, при заводі Марієн, з додатковим підрозділом «Heinkel-Sud», відкритим у Швехаті (Австрія) після аншлюсу 1938 року.

Руїни штаб-квартири Heinkel в Ростоку

Компанія Heinkel відома насамперед як виробник літаків Люфтваффе під час Другої світової війни. Початок цьому поклала адаптація He 70 і, зокрема, He 111, для використання в якості бомбардувальників. Heinkel також постачав Люфтваффе важкі бомбардувальники типу Heinkel He 177, хоча він і не випускався у великих кількостях. Німецька Люфтваффе, оснащена цими бомбардувальниками з системами навігації Z-Gerät, Y-Gerät і Knickebein, що були розроблені Йоганессом Плендлом, стала першою, хто використовував системи нічної навігації, які зараз стали обов'язковими для всіх літаків.

Heinkel була менш успішна в продажу літаків-винищувачів. Перед війною Heinkel He 112 потіснила модель конкурента Messerschmitt Bf 109. Спроби Heinkel відповісти на розробки Messerschmitt моделлю Heinkel He 100 провалилися через політичний захист Рейсхміністрества авіації (РМА). У кінці війни компанія представила Люфтваффе нічний винищувач Heinkel He 219, який також був частково усунутий з ринку озброєнь через політичні рішення та вироблявся лише в обмежених кількостях.

З 1941 року і до кінця війни компанія була об'єднана з виробником двигунів Hirth(англ.)укр. разом з Heinkel-Hirth, що створило можливість виробництва власних військових літаків. Компанії були передані захоплені німцями польські виробничі потужності, зокрема заводи у Варшаві, Жешуві та Мелеці (Polskie Zakłady Lotnicze). Крім того компанія використовувала працю ув'язнених та військовополонених на основному підприємстві у Швехаті та в концентраційному таборі Маутхаузен[1].

Виробництво Heinkel He 111 (1939)

Ім'я Heinkel нерозривно пов'язане з піонерськими розробками в галузі створення авіаційних двигунів та ракетобудування. 1939 року Еріх Варзіц здійснив політ[2] на Heinkel He 176 та Heinkel He 178 і став першим льотчиком, що керував літаком з турбореактивними двигунами, які працювали на рідкому паливі. Після цього Heinkel розробив прототип Heinkel He 280(англ.)укр.. Ця модель так і не досягла стадії виробництва, у зв'язку з тим, що РМА бажав, щоб Heinkel зосередився на виробництві бомбардувальників, а не сприяв розвитку конкурентної моделі Messerschmitt Me 262. Винищувач Heinkel He 162 Volksjager таки піднявся в повітря у кінці війни, але Німеччина невдовзі вже оголосила про свою капітуляцію.

Після війни Heinkel перейшов від авіабудування до виробництва велосипедів, моторолерів (див. нижче) та Heinkel Kabine. У середині 1950-х компанія повернулася до виробництва літаків, виробляючи за ліцензією F-104 Starfighter для західнонімецького Люфтваффе.

1965 року компанія було поглинуто Vereinigte Flugtechnische Werke(англ.)укр. (VFW), яку 1980 року в свою чергу поглинула Messerschmitt-Bölkow-Blohm(англ.)укр..

Продукція[ред.ред. код]

Heinkel HD 24
Heinkel He 70
Heinkel He 114
Heinkel He 177
Heinkel He 178
EWR VJ 101 — спільна розробка Heinkel, Messerschmitt та Bölkow (концерн EWR)

Літаки[ред.ред. код]

HD — Heinkel Doppeldecker
HE — Heinkel Eindecker
He — Heinkel (RLM designator)

P — Projekt

Мікроавтомобілі[ред.ред. код]

Heinkel Kabine

1956 року Heinkel представив мотоколяску "Kabine". Одночасно були представлені мотоколяски BMW Isetta та Messerschmitt KR200(англ.)укр.. Він мав кузов монокок та чотиритактний одноциліндровий двигун.[3]

1958 року Heinkel зупинив виробництво Kabine, проте було розгорнуто виробництво за ліцензією компанією Dundalk Engineering в Ірландії, а згодом Trojan Cars(англ.)укр., яка припинила виробництво в 1966 році.[3][4]

Моторолери[ред.ред. код]

Heinkel Tourist 175 (1956)

У 1950-х роках Heinkel представив моторолер «Tourist», що став відомий своєю надійністю. Великий та відносно важкий, він надавав хороший захист від негоди завдяки обтічникові переднього колеса, що мав фіксовану область обертання. «Tourist» мав хорошу аеродинаміку, що не дивно, з урахуванням авіаційного минулого виробника, і хоча він мав лише чотиритактний двигун на 174 куб.см потужністю 9.5 л. з., він міг розвивати швидкість до 110 км/год (офіційно 93 км/год).

Heinkel також виробляв легкий 150 куб.см моторолер, названий Heinkel 150.[5]

Мопеди[ред.ред. код]

Heinkel Perle

З 1954 до 1957 року Heinkel виробляв мопед Perle.[6] Perle мав складну односплавную раму, задню підвіску, повністю закритий ланцюг з інтегральним амортизатором та змінні колеса. Через високий рівень складності конструкції його виробництво було високозатратними.[7][8] Всього було продано близько двадцяти семи тисяч мопедів Perles.[6]

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Jürgen Thorwald (Hrsg.), Ernst Heinkel: Stürmisches Leben. Europäischer Buchklub, Stuttgart / Zürich / Salzburg 1953.
  • Volker Koos: Ernst Heinkel Flugzeugwerke 1922–1932. Heel, Königswinter 2006, ISBN 3-89880-502-6. (Рецензія)
  • Till Bastian: High Tech unterm Hakenkreuz. Von der Atombombe bis zur Weltraumfahrt. Militzke, Leipzig 2005, ISBN 3-86189-740-7, S. 97-125, S. 222.
  • Norbert Rohde: Historische Militärobjekte der Region Oberhavel, Band 1: Das Heinkel-Flugzeugwerk Oranienburg. Velten Verlag GmbH, Leegebruch 2006, ISBN 3-9811401-0-9.

Посилання[ред.ред. код]