Helicobacter pylori

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Helicobacter pylori
Helicobacter pyloriмікрофотографія за допомогою СЕМ
Helicobacter pylori
мікрофотографія за допомогою СЕМ
Біологічна класифікація
Домен: Бактерії (Bacteria)
Тип: Proteobacteria
Клас: Epsilon Proteobacteria
Ряд: Campylobacterales
Родина: Helicobacteraceae
Рід: Helicobacter
Вид: H. pylori
Біноміальна назва
Helicobacter pylori
((Marshall et al. 1985) Goodwin et al. 1989)
Посилання
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 210
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Helicobacter pylori

Helicobacter pylori (вимовляється гелікоба́ктер піло́рі) — спіралевидна паличковидна грамнегативна бактерія, що інфікує різні області шлунка і дванадцятипалої кишки. Більшість випадків виразкової хвороби шлунку і дванадцятипалої кишки, гастритів, дуоденітів і деякі випадки лімфом шлунку і раку шлунку етіологічно пов'язані з інфікуванням Helicobacter pylori. Проте, хоча значна частина населення інфікована цією бактерією, більшість заражених не проявляють жодних симптомів хвороби.

Види роду Helicobacter є ацидофільними екстремофілами, єдиними відомими на сьогодні мікрорганізмами, здатними тривало виживати в надзвичайно кислому майже анаеробному середовищі шлунка і колонізувати його слизову оболонку. Спіралевидна форма бактерії, від якої походить родова назва Helicobacter, як вважається, пов'язана з розвитком у цієї бактерії здатності проникати в слизову оболонку шлунку і дванадцятипалої кишки, оскільки така форма полегшує її рух в слизовому гелі, що покриває стінки травного тракту[1].

Історія відкриття[ред.ред. код]

У 1875 році група німецьких вчених виявила спіралевидну бактерію в слизовій оболонці шлунку людини. Як це часто буває, бактерія не росла в культурі (на відомих у той час штучних поживних середовищах), і це випадкове відкриття було зрештою забуте[2].

У 1893 році італійський дослідник Джуліо Біззоцеро описав схожу спіралевидну бактерію, що живе в кислому вмісті шлунку собак[3].

У 1899 році польський професор Валерій Яворський з Ягеллонського університету в Кракові, досліджуючи осад з промивних вод шлунку людини, виявив крім бактерій, що нагадували за формою лозини, також деяку кількість бактерій характерної спіралеподібної форми. Він назвав виявлену ним бактерію Vibrio rugula. Яворський був першим, хто припустив можливу етіологічну роль цього мікроорганізму в патогенезі захворювань шлунка. Його робота на цю тему була включена в польський «Посібник із захворювань шлунку». Проте ця робота не мала великого впливу на решту медичного і наукового світу, оскільки була написана польскою мовою[4].

Бактерія була знов відкрита в 1979 році австралійским патологом Робіном Ворреном, який потім, починаючи з 1981 року, провів подальші її дослідження разом з Баррі Маршаллом. Воррену і Маршаллу вдалося виділити й ізолювати цей організм з проб слизової оболонки шлунка людини. Вони також були першими, кому вдалося культивувати цей організм на штучних поживних середовищах[5]. В оригінальній публікації[6] Воррен і Маршалл висловили припущення, що більшість виразок шлунку і гастритів людини викликаються інфікуванням цією бактерією, а не стресом або гострою їжею, як вважалося раніше[7].

Гистологічний препарат слизової оболонки шлунку, що демонструє гелікобактерний гастрит і колонізацію слизової оболонки бактерією Helicobacter. Забарвлення сріблом за Вартіном-Старрі.

Медичне і наукове співтовариства повільно і неохоче визнавали патогенетичну роль цієї бактерії в розвитку виразкової хвороби шлунку і дванадцятипалої кишки та гастритів, унаслідок поширеного на той час переконання, що жоден мікроорганізм нездатний вижити скільки-небудь тривалий час в кислому середовищі шлунка. Визнання науковим співтовариством етіологічної ролі цього мікроба в розвитку захворювань шлунку почало поступово приходити лише після того, як були проведені додаткові дослідження. Одним з найпереконливіших експериментів в цій області був поставлений Баррі Маршаллом: він свідомо випив вміст чашки Петрі з культурою бактерії H. pylori, після чого у нього розвинувся гастрит. Бактерія була виявлена в слизовій оболонці його шлунку, тим самим були виконані три з чотирьох постулатів Коха. Четвертий постулат був виконаний, коли на другій ендоскопії, через 10 днів після навмисного зараження, були виявлені ознаки гастриту і присутність H. pylori. Потім Маршалл зумів продемонструвати, що він може вилікувати свій гелікобактерний гастрит за допомогою 14-денного курсу лікування солями вісмуту і метронідазолом. Маршалл і Воррен потім пішли далі й зуміли показати, що антибіотики ефективні в лікуванні багатьох, якщо не більшості, випадків гастриту й виразкової хвороби шлунку та дванадцятипалої кишки.

У 1994 році американський Національний інститут охорони здоров'я опублікував експертну думку, в якій затверджувалося, що більшість рецидивних виразок шлунку і гастритів з підвищеною кислотністю викликаються інфекцією бактерією H. pylori, і рекомендував включати антибіотики в терапевтичні режими при лікуванні цих хвороб[8]. Поступово накопичувалися дані також про те, що виразки дванадцятипалої кишки і дуоденіти також пов'язані з інфікуванням H. pylori[9][10]. У 2005 році першовідкривачі бактерії Робін Воррен і Баррі Маршалл були удостоєні Нобелівської премії з фізіології і медицини[11].

До того, як стала зрозуміла роль інфекції Helicobacter pylori в розвитку виразок шлунку і дванадцятипалої кишки та гастритів, ці хвороби зазвичай лікували ліками, що нейтралізують кислотність (антациди) або знижують її продукцію в шлунку (інгібітори протонного насоса, антагоністи H2-гістамінових рецепторів, холінолітики та ін.). Хоча таке лікування у ряді випадків бувало ефективним, виразки і гастрити вельми часто рецидивували після припинення лікування. Дуже поширеним препаратом для лікування гастритів і пептичних виразок шлунку і дванадцятипалої кишки був субсаліцилат вісмуту (пепто-бісмол). Хоча він часто був ефективним, цей препарат вийшов з вживання, оскільки його механізм дії залишався незрозумілим. Сьогодні відомо, що ефект пепто-бісмола був обумовлений тим, що солі вісмуту діють на Helicobacter pylori як антибіотик. Сьогодні більшість випадків виразок лікують антибіотиками, ефективними проти H. pylori.

Бактерія була спочатку названа Campylobacter pyloridis, потім Campylobacter pylori (після корекції назви відповідно до латинської граматики), і лише в 1989 році, після того, як аналіз послідовностей ДНК цієї бактерії показав, що насправді вона не належить до роду Campylobacter, її і близькі нею види виділили в окремий рід, Helicobacter. Назва pylori походить від слова «pylōri» (тобто той, що належить до pilorus — циркулярного жому, що перекриває прохід з шлунку в дванадцятипалу кишку), яке, у свою чергу, походить від грецького слова πυλωρός, що буквально означає «сторож».

Хоча H. pylori і залишається найбільш медично значимою бактерією, що населяє шлунок людини, у інших ссавців і деяких птахів були знайдені інші представники роду Helicobacter. Деякі з них здатні заражати і людину[12]. Види роду Helicobacter були також виявлені в печінці деяких ссавців, причому вони здатні викликати ураження і захворювання печінки[13].

Будова[ред.ред. код]

Розміри і схематична будова H. pylori

Helicobacter pylori — спіралеподібна грамнегативна бактерія, близько 3 мікронів у довжину, діаметром близько 0,5 мікрона. Вона має 4-6 джгутиків і здатна надзвичайно швидко рухатися навіть в густому слизі або агарі. Вона мікроаерофільна, тобто вимагає для свого розвитку наявність кисню, але в значно менших концентраціях, ніж атмосферні.

Бактерія містить гідрогеназу, фермент, що може використовуватися для отримання енергії шляхом окиснення молекулярного водню, що виділяється іншими кишечними бактеріями[14]. Бактерія також виробляє оксидазу, каталазу і уреазу.

Helicobacter pylori має здатність формувати біоплівки, в яких внутрішні шари захищені від дії кислоти та інших шкідливих чинників зовнішнім шаром слизу і бактерій[15] та переходу від спіральної до кокової форми[16]. Ймовірно, обидва фактори збільшують здатність її виживання в кислому й агресивному середовищі шлунку. Кокову форму поки-що не вдалося культивувати на штучних поживних середовищах, хоча вона може спонтанно виникати в міру «старіння» культур і була виявлена в деяких водних джерелах в США та інших країнах. Кокова форма бактерії також володіє здібністю до адгезії до клітин епітелію шлунка in vitro.

Фактори вірулентності[ред.ред. код]

Фактори вірулентності Helicobacter

Здатність H. pylori колонізувати слизову оболонку шлунку і викликати гастрит або виразку залежить не тільки від стану імунітету організму хазяїна, але і від наявності і кількості у конкретного штаму бактерії специфічних факторів вірулентності, що визначають її специфічну взаємодію з організмом хазяїна і її патогенність[17].

Важливими факторами вірулентності Helicobacter є наявність у неї джгутиків, завдяки яким забезпечується швидкий рух мікроорганізму в шарі густого слизу, що захищає слизову оболонку шлунку від дії кислоти, її можливість здійснювати хемотаксис в місця скупчення інших бактерій цього виду і, в результаті, швидка колонізація слизової оболонки[18].

Деякі ліпополісахариди і білки зовнішньої мембрани бактерії мають властивість адгезії до зовнішньої оболонки мембран клітин слизової оболонки шлунку. Крім того, ліпополісахариди зовнішньої оболонки H. pylori викликають імунну відповідь організму хазяїна і розвиток запалення слизової оболонки.

Літичні ферменти, що секретуються бактерією в зовнішнє середовище, — муциназа, протеази, ліпаза — викликають деполімерізацию і розчинення захисного слизу (що складається в основному з муцину) і пошкодження власне клітин слизової оболонки шлунку.

Молекулярна модель уреази H. pylori

Дуже важливу роль у вірулентності бактерії і в її здатності виживати в кислому вмісті шлунку грає секреція бактерією уреази — ферменту, що розщеплює сечовину з утворенням аміаку. Аміак нейтралізує соляну кислоту шлунку і забезпечує бактерії локальну підтримку комфортного для неї pH (близько 6-7). Одночасно з цим аміак викликає хімічне подразнення і запалення, а згодом і загибель клітин слизової оболонки шлунку.

Продукція бактерією різних екзотоксинів, зокрема, вакуолізуючого екзотоксину (продукту гена vacA), також викликає вакуолізацію, пошкодження і загибель клітин слизової оболонки шлунку[19].

Система секреції IV типу, що використовує ін'єкцію речовин через порожні ворсинки[20], може використовуватися для безпосереднього вприскування в клітки слизової оболонки шлунку різних ефекторних білків (зокрема, продуктів гена cagA), що викликають запалення, підвищення продукції інтерлейкіну-8, інгібування апоптозу і надмірний ріст певних типів клітин. Вважають, що саме цим зумовлена гіперплазія парієнтальних (кислотоутворюючих) клітин шлунку, що спостерігається при гелікобактерній інфекції, гіперсекреція соляної кислоти і пепсину, і, зрештою, підвищення ймовірності раку шлунку[21].

Штами H. pylori, виділені від хворих з виразкою шлунку або дванадцятипалої кишки, як правило, проявляють більшу біохімічну агресивність, ніж штами, виділені від хворих з гастритом, а штами, виділені від хворих з гастритом, зазвичай агресивніші і вірулентніші, ніж штами, виділені від безсимптомних носіїв. Зокрема, штами, виділені від хворих з виразковою хворобою, частіше бувають CagA-позитивними (тобто продукують ефекторний білок CagA). Штами, виділені від хворих з гастритом, частіше продукують екзотоксин VacA, ніж штами, виділені від безсимптомних носіїв. У патогенних штамів також вища продукція уреази, муцинази, протеаз, ліпази — відповідно вища продукція аміаку і здатність розчиняти й ушкоджувати слизову оболонку шлунку.

Колонізація шлунку[ред.ред. код]

Схематичне зображення патогенезу виразки шлунку

На початковому етапі після попадання в шлунок H. pylori, швидко рухаючись за допомогою джгутиків, долає захисний шар слизу і колонізує слизову оболонку шлунку. Закріпившись на поверхні слизової оболонки, бактерія починає виробляти уреазу, завдяки чому в слизовій оболонці і шарі захисного слизу поблизу від зростаючої колонії збільшується концентрація аміаку і підвищується pH. По механізму негативного зворотного зв'язку це викликає підвищення секреції гастріну клітинами слизової оболонки шлунку і компенсаторне підвищення секреції соляної кислоти і пепсину, з одночасним зниженням секреції бікарбонатів. Крім цього, аміак надає безпосередню дратівливу і роз'їдаючу дію на слизову оболонку шлунку, викликає хімічний опік і запалення.

Муциназа, протеаза і ліпаза, що виробляються бактерією, викликають деполімерізацию і розчинення захисного слизу шлунку, внаслідок чого соляна кислота і пепсин дістають безпосередній доступ до клітин епітелію шлунку і починають роз'їдати їх, викликаючи хімічний опік, запалення і виразку слизової оболонки. Екзотоксини, що виробляються бактерією, викликають вакуолізацию і загибель клітин слизової оболонки. Протеази і ефекторні білки (зокрема, CagA) додатково підсилюють запалення і загибель клітин. Привернуті запаленням (зокрема, секрецією інтерлейкіна-8 клітинами слизової оболонки) лейкоцити виробляють різні медіатори запалення і хімічно агресивні речовини (зокрема перекис водню), що приводить до прогресу запалення і росту виразки[22].

Діагностика інфекції[ред.ред. код]

Імуногістохімічне забарвлення H. pylori в біоптаті слизової оболонки шлунка.

Діагностика гелікобактерної інфекції зазвичай проводиться шляхом опитування хворого на наявність диспептичних скарг і симптомів, а потім виконання тестів, які можуть допомогти підтвердити або спростувати факт наявності гелікобактерної інфекції.

Неінвазивні (без застосування ендоскопії) тести на наявність бактерії включають визначення титру антитіл в крові до антигенів H. pylori, визначення наявності антигенів H. pylori в калі, а також уреазний дихальний тест, що полягає в тому, що пацієнт випиває розчин міченої 14C- або 13C-вуглецем сечовини, яку бактерія розщеплює з утворенням міченого 14C- або 13C- двоокису вуглецю, який потім може бути виявлений в повітрі, що видихається, за допомогою вимірювання радіоактивності (у випадку мічення радіоактивним ізотопом вуглецю C-14) або мас-спектрометрії (у випадку мічення стабільним ізотопом вуглецю C-13).

Проте найнадійнішим методом діагностики інфекції цією бактерією залишається біопсія, що проводиться під час ендоскопічного обстеження шлунка і дванадцятипалої кишки. Узяту при біопсії тканину слизової оболонки піддають швидкому тестуванню на наявність уреази і антигенів H. pylori, гістологічному дослідженню, а також культуральному дослідженню з виділенням бактерії на штучних живильних середовищах.

Жоден з методів діагностики інфекції H. pylori не є повністю достовірним і захищеним від діагностичних помилок чи невдач. Зокрема, результативність біопсії в діагностиці гелікобактерної інфекції залежить від місця взяття біоптата, тому при ендоскопічному дослідженні обов'язкове взяття біоптатів з різних місць слизової оболонки шлунку. Тести на наявність антитіл до антигенів бактерії мають чутливість всього лише від 76 % до 84 %. Деякі ліки можуть впливати на активність уреази, що виділяється H. pylori, внаслідок чого при дослідженні уреазної активності за допомогою міченої сечовини можуть вийти помилково негативні результати.

H. pylori в слизовій оболонці шлунку. Забарвлення за Романовським-Гімзе.

Гелікобактерна інфекція може супроводжуватися симптомами або протікати безсимптомно (без будь-яких скарг з боку інфікованого). Передбачається, що до 70 % випадків гелікобактерної інфекції протікають безсимптомно і що від 1/2 до 2/3 людської популяції у світовому масштабі інфіковано H. pylori. Дійсна кількість безсимптомних носіїв бактерії варіює від країни до країни. У розвинених країнах Заходу (Західна Європа, США, Канада, Австралія) ця частка становить приблизно 25 %, проте вона значно вища в країнах так званого «третього світу» та в посткомуністичних країнах Східної Європи і особливо в країнах колишнього Радянського Союзу. У країнах третього світу і в посткомуністичних країнах, унаслідок порівняно низьких санітарних стандартів і умов, не рідкісні випадки виявлення інфекції H. pylori у дітей і підлітків.

Різниця в частоті гелікобактерної інфекції в розвинених країнах Заходу і в країнах «третього світу» пояснюється строгішим дотриманням гігієнічних стандартів і широким використанням антибіотиків. Проте з часом стала виявлятися проблема резистентності до антибіотиків деяких штамів H. pylori[23]. В наш час[Коли?] багато штамів цієї бактерії в Європі, США і навіть в країнах, що розвиваються, вже стійкі до метронідазолу.

H. pylori була виділена з калу, слини і зубного нальоту інфікованих пацієнтів, що пояснює можливі шляхи передачі інфекції — фекально-оральний або оральний-оральний (наприклад, при поцілунках, користуванні спільним посудом, спільними столовими приладами, спільними зубними щітками). Можливе (і вельми часто зустрічається) зараження бактерією в установах громадського харчування. Іноді можливе зараження через інфіковані ендоскопи при проведенні діагностичної гастроскопії.

H. pylori в слизовій оболонці шлунку. Забарвлення гематоксилін-еозіном.

Вважається, що при відсутності лікування гелікобактерна інфекція, одного разу колонізувавши слизову оболонку шлунку, може існувати протягом всього життя людини. Проте у літніх людей, а також у хворих з давнім гастритом, гелікобактерна інфекція, ймовірно, може самостійно зникати, оскільки з віком або з давністю захворювання гастритом слизова оболонка шлунку стає дедалі атрофічною, тонкішою і менш придатною для колонізації бактерією. Разом з тим, атрофічний гастрит у немолодих, або гастрит, що перейшов в стадію атрофічного гастриту після багатьох років хвороби, піддається лікуванню набагато важче, ніж гелікобактерні гастрити. Тому не слід відкладати лікування хворих з гострим або хронічним гелікобактерним гастритом в надії, що інфекція «пройде сама».

Відсоток гострих гелікобактерних інфекцій, які переходять в хронічну форму, точно не відомий, проте, в декількох дослідженнях, в яких вивчався природний перебіг хвороби без лікування в людських популяціях, повідомлялося про можливість спонтанного самовилікування (спонтанного усунення мікроба-збудника)[24][25].

Лікування інфекції[ред.ред. код]

У пацієнтів з пептичною виразкою шлунка, у яких діагностована гелікобактерна інфекція, стандартним протоколом лікування є «ерадикація Helicobacter pylori», тобто лікувальний режим, направлений на повне знищення цього мікроба в шлунку з метою забезпечити умови для загоєння виразки.

Стандартною терапією при гелікобактерній інфекції сьогодні є так звана «однотижнева потрійна терапія». Австралійський гастроентеролог Томас Бороді ввів перший відомий режим «потрійної терапії» в 1987 році[26]. Сьогодні стандартною «потрійною терапією» є комбінація амоксициліну, кларітроміцину й інгібітора протонного насоса, такого, як омепразол[27]. За останні десятиліття були розроблені різні варіанти «подвійної» або «потрійної» терапії, зокрема такі, що використовують інші, сучасніші й потужніші інгібітори протонної помпи, наприклад, езомепразолу, пантопразолу, лансопразолу, рабепразолу, або використовують метронідазол замість амоксициліну або замість кларітроміцину для хворих з алергією до похідних пеніциліну чи до макролідів[28][29].

Ці види терапії значно підвищили ефективність лікування пептичних виразок і зробили можливим лікування хвороби, тоді як раніше єдиною можливістю були традиційні методи симптоматичного лікування за допомогою антацидів, антагоністів H2-рецепторів або використання окремо інгібіторів протонної помпи[30][31].

Аналіз клінічних випробувань також пропонує додаткове використання пробіотиків, що здатні підвищити темпи ерадикації H. pylori й зменшити побічні ефекти[32].

На жаль, дедалі більше число хворих зараз інфіковані штамами, резистентними до деяких антибіотиків. Як наслідок, перше лікування може закінчитися невдало, після чого потрібне повторне лікування новою комбінацією ліків. Наприклад, для лікування штамів, резистентних до кларитоміцину, рекомендується використання в складі терапії левофлоксацину. Сполуки вісмуту також часто бувають ефективними в комбінації з деякими із згаданих препаратів.

Деякі дослідження показують ефективність лікувальних препаратів рослинного походження, наприклад броколі інгібує ріст H. pylori[33] за допомогою сульфорафану, що міститься в ній[34]. Інші дослідження показують ефективність зеленого чаю у стриманні росту H. pylori[35] та інгібуванні адгезії бактерії до епітеліальних клітин[36]. Зазвичай, проте, використання виключно рослинних препаратів недостатнє для ерадикації H. pylori.

Зв'язок з раком[ред.ред. код]

Зараз частота інфекції H. pylori знижується в розвинених країнах[37][38], ймовірно через покращення санітарії та збільшення використання антибіотиків, це зниження корелює з тим фактом, що в США кількість хворих на виразкову хворобу шлунка та дванадцятипалої кишки скоротилося на 80 % з 1900 до 2000 року. Подібна кореляція також простежується в епідеміологічному зв'язку між H. pylori і раком. Детальніше, як рак шлунку, так і лімфома лімфоїдної тканини, асоційованої зі слизом, пов'язані з H. pylori, а бактерія категоризується як канцероген I групи Міжнародним агенством досліження раку (IARC). Попри ці дані, прямого причинно-наслідкового зв'язку не було продемонстровано. Однак, з-поміж бактерій H. pylori вважається найнебезпечнішим канцерогеном.

Зараз досліджуються два пов'язаних між собою механізми, за допомогою яких H. pylori може викликати рак. Один механізм стосується збільшення виділення «вільних» радикалів в районі колонії H. pylori, та, як наслідок, збільшення мутацій клітин хазяїна. Інший механізм називається «перигенетичним» шляхом[39]. Він стосується транформації фенотипу клітин за рахунок зміни деяких білків, таких як білки клітинної адгезії. Існує гіпотеза, що ці зміни пов'язані із запаленням, викликаним H. pylori, та збільшенням рівнів фактора некрозу пухлин альфа і інтерлейкіну 6. За цією гіпотезою зміни в адгезії призводять до полегшення міграції мутантних епітеліальних клітин без необхідності додаткових мутацій[39].

Генетичні дослідження[ред.ред. код]

Електронна мікрофотографія H. pylori

Відомі кілька штамів Helicobacter pylori, і геном двох з них повністю секвенований[40][41]. Геном штаму 26695 складається з приблизно 1,7 мільйонів пар основ та містить біля 1550 генів. Два досліджені штами демонструють значні генетичні відмінності, до 6 % послідовності у них різні.

Вивчення генома H. pylori ведеться в основному з метою поліпшити розуміння патогенезу гастритів і виразкової хвороби шлунку, причин здатності цього мікроорганізму викликати ці захворювання. У наш час в базі даних геному Helicobacter pylori 62 гени віднесено до категорії «патогенних» (тобто їх наявність у бактерії корелює з її патогенністю). Обидва досліджені штами мають загальний «патогенний острівець» (загальну послідовність генів, що мають відношення до вірулентності і патогенності цієї бактерії) завдовжки близько 40 kbp, так званий Cag. Цей острівець зазвичай відсутній у штамів, виділених з людей, що є безсимптомними носіями H. pylori. Ген cagA кодує один з головних факторів вірулентності H. pylori. Бактеральні штами, що мають ген cagA, пов'язані із здатністю викликати найбільш тяжкі виразки. Цей ген кодує відносно довгий (1186 амінокислоти) білок. Продукт гена, CagA, потрапляє до людських клітин, де може руйнувати нормальне функціонування цитоскелету. Острівець патогенності Cag містить близько 30 генів, що кодують комплекс системи секреції IV типу. Після приєднання H.pylori до епітеліальних клітин, білок CagA вприскується до них за допомогою цієї системи. Патогенні штами H. pylori активують рецептор епідермального фактору росту (EGFR), мембранний білок з активністю тирозинової кінази. Ця активація пов'язана зі змінами сигнальних систем клітин і експресії генів в епітеліальних клітинах хазяїна, що, ймовірно, сприяє патогенезу. Також відомо, що C-термінальний регіон CagA (амінокислоти 873—1002) може регулювати транскрипцію генів клітини незалежно від фосфорилювання тирозину. Через низький вміст GC гену cagA порівняно з рештою геному, вважається, що він був отриманий від іншого виду бактерій за допомогою горизонтального переносу генів.

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  1. Розділ 23: Campylobacter and Helicobacter в книзі Samuel Baron, ред. (1996). Medical Microbiology (вид. 4th). ISBN 0963117211. 
  2. Blaser MJ An Endangered Species in the Stomach // Scientific American, 292 (2005) (2) С. 38–45. — PMID 15715390. — PMID:15715390.
  3. Bizzozero Giulio Ueber die schlauchförmigen Drüsen des Magendarmkanals und die Beziehungen ihres Epitheles zu dem Oberflächenepithel der Schleimhaut // Archiv für mikroskopische Anatomie, 42 (1893) С. 82–152.
  4. Konturek JW Discovery by Jaworski of Helicobacter pylori and its pathogenetic role in peptic ulcer, gastritis and gastric cancer // J Physiol Pharmacol., 54 Suppl 3 (2003 Dec) С. 23–41. — PMID:15075463.
  5. «Barry Marshall biography». The Tall Poppy Campaign. Процитовано 2006-09-09. 
  6. Marshall BJ Unidentified curved bacillus on gastric epithelium in active chronic gastritis // Lancet, 1 (1983) (8336) С. 1273–1275. — PMID:6134060.
  7. Marshall BJ, Warren JR Unidentified curved bacilli in the stomach patients with gastritis and peptic ulceration // Lancet, 1 (1984) (8390) С. 1311–1315. — PMID:6145023.
  8. «Helicobacter pylori in peptic ulcer disease». NIH Consensus Statement Online Jan 7–9;12(1):1-23. Архів оригіналу за 2013-06-21. Процитовано 2004-12-21. 
  9. Pietroiusti A, Luzzi I, Gomez MJ, Magrini A, Bergamaschi A, Forlini A, Galante A. Helicobacter pylori duodenal colonization is a strong risk factor for the development of duodenal ulcer. (April 2005). — PMID:15801926.
  10. Ohkusa T, Okayasu I, Miwa H, Ohtaka K, Endo S, Sato N. Helicobacter pylori infection induces duodenitis and superficial duodenal ulcer in Mongolian gerbils // Gut, 52 (2003) (6) С. 797-803. — PMID:12740333.
  11. «The Nobel Prize in Physiology or Medicine 2005 awarded to Barry J. Marshall and J. Robin Warren «for their discovery of the bacterium Helicobacter pylori and its role in gastritis and peptic ulcer disease»». Беб-сайт Нобелівського комітету. Архів оригіналу за 2013-06-21. 
  12. Mobley, Harry L. T.; George L. Mendz, Stuart L. Hazell (2001). Helicobacter Pylori: Physiology and Genetics. ASM Press. ISBN 1555812139. 
  13. Starzyñska T, Malfertheiner P Helicobacter and digestive malignancies // Helicobacter, 11 Suppl 1 (2006) С. 32-5. — PMID:16925609.
  14. Jonathan W. Olson and Robert J. Maier. Molecular Hydrogen as an energy source for Helicobacter pylori // Science, 298 (2002) (5599) С. 1788–1790. — PMID:12459589.
  15. Stark RM, Gerwig GJ, Pitman RS, Potts LF, Williams NA, Greenman J, Weinzweig IP, Hirst TR, Millar MR Biofilm formation by Helicobacter pylori. (1999). — PMID:10063642.
  16. Chan WY, Hui PK, Leung KM, Chow J, Kwok F, Ng CS Coccoid forms of Helicobacter pylori in the human stomach. (1994). — PMID:7524304.
  17. Amieva MR, El-Omar EM Host-bacterial interactions in Helicobacter pylori infection // Gastroenterology, 134 (2008) (1) С. 306-323. — PMID:18166359.
  18. O'Toole PW, Lane MC, Porwollik S Helicobacter pylori motility // Microbes Infect., 2 (2000) (10) С. 1207-1214. — PMID:11008110.
  19. Purification and characterization of the vacuolating toxin from Helicobacter pylori // J Biol Chem., 267 (1992) (15) С. 10570-10475. — PMID:1587837.
  20. Andrzejewska J, Lee SK, Olbermann P, Lotzing N, Katzowitsch E, Linz B, Achtman M, Kado CI, Suerbaum S, Josenhans C Characterization of the pilin ortholog of the Helicobacter pylori type IV cag pathogenicity apparatus, a surface-associated protein expressed during infection. // J Bacteriol., 188 (2006) (16) С. 5865-5877. — PMID:16885455.
  21. Hatakeyama M SagA of CagA in Helicobacter pylori pathogenesis // Curr Opin Microbiol., [Epub ahead of print] (2008). — PMID:18243773.
  22. Andersen LP Colonization and infection by Helicobacter pylori in humans // Helicobacter, 12 Suppl 2 (2007) С. 12-15. — PMID:17991171.
  23. Mégraud F H pylori antibiotic resistance: prevalence, importance, and advances in testing // Gut, 53 (2004) С. 1374-1384. — PMID:15306603.
  24. Goodman K, Orourke K, Day R, Wang C, Nurgalieva Z, Phillips C, Aragaki C, Campos A, de la Rosa J Dynamics of Helicobacter pylori infection in a US-Mexico cohort during the first two years of life // Int J Epidemiol, 34 (2005) (6) С. 1348–55. — PMID:16076858.
  25. Goodman K, Cockburn M The role of epidemiology in understanding the health effects of Helicobacter pylori // Epidemiology, 12 (2001) (2) С. 266-71. — PMID:11246592.
  26. Borody Thomas J., P. Cole, S. Noonan, A. Morgan, J. Lenne, L. Hyland, S. Brandl, E. G. Borody, and L. L. George Recurrence of duodenal ulcer and Campylobacter pylori infection after eradication // Medical Journal of Australia, 151 (16 жовтня, 1989) (8) С. 431–435. — PMID:2687668.
  27. Mirbagheri SA, M. Hasibi, M. Abouzari, and A. Rashidi Triple, standard quadruple and ampicillin-sulbactam-based quadruple therapies for H. pylori eradication: a comparative three-armed randomized clinical trial. // World Journal of Gastroenterology, 12 (14 серпня, 2006) (30) С. 4888–4891. — PMID:16937475.
  28. Malfertheiner P, Mégraud F, O'Morain C, Hungin AP, Jones R, Axon A, Graham DY, Tytgat G; European Helicobacter Pylori Study Group (EHPSG) Current Concepts in the Management of Helicobacter pylori Infection // Aliment Pharmacol Ther, 16 (2002) (2) С. 167-180. — PMID:11860399.
  29. «Helicobacter Pylori Treatment Regimens». Drug Digest. Процитовано 2008-02-09. 
  30. Rauws EA, Tytgat GN Cure of duodenal ulcer associated with eradication of Helicobacter pylori // Lancet, 335 (1990) (8700) С. 1233-5. — PMID:1971318.
  31. Graham DY, Lew GM, Evans DG, Evans DJ, Klein PD Effect of triple therapy (antibiotics plus bismuth) on duodenal ulcer healing. A randomized controlled trial // Ann. Intern. Med., 115 (1991) (4) С. 266-9. — PMID:1854110.
  32. Tong JL, Ran ZH, Shen J, Zhang CX, Xiao SD Meta-analysis: the effect of supplementation with probiotics on eradication rates and adverse events during Helicobacter pylori eradication therapy // Aliment. Pharmacol. Ther., 25 (2007) (2) С. 155-68. — DOI:10.1111/j.1365-2036.2006.03179.x. — PMID:17229240. ACP Journal Club
  33. Galan MV, Kishan AA, Silverman AL Oral broccoli sprouts for the treatment of Helicobacter pylori infection: a preliminary report // Dig Dis Sci., 49 (August 2004) (7–8) С. 1088–90. — PMID:15387326.
  34. Fahey JW, Haristoy X, Dolan PM, Kensler TW, Scholtus I, Stephenson KK, Talalay P, Lozniewski A Sulforaphane inhibits extracellular, intracellular, and antibiotic-resistant strains of Helicobacter pylori and prevents benzo[a]pyrene-induced stomach tumors. (May 2002). — PMID:12032331.
  35. Matsubara S, Shibata H, Ishikawa F, Yokokura T, Takahashi M, Sugimura T, Wakabayashi K. Suppression of Helicobacter pylori-induced gastritis by green tea extract in Mongolian gerbils. (October 2003). — PMID:14550260.
  36. Lee J, Shim J, Lee J, Kim J, Yang I, Chung M, Kim K Inhibition of pathogenic bacterial adhesion by acidic polysaccharide from green tea (Camellia sinensis) // J Agric Food Chem, 54 (2006) (23) С. 8717–23. — PMID:17090112.
  37. Haruma K, Okamoto S, Kawaguchi H, Gotoh T, Kamada T, Yoshihara M, Sumii K, et al Reduced incidence of Helicobacter pylori infection in young Japanese persons between the 1970s and the 1990s // J Clin Gastroenterol, 25 (1997) С. 583-586. — PMID:9451667.
  38. Ciociola AA, McSorley DJ, Turner K, Sykes D, Palmer JB Helicobacter pylori infection rates in duodenal ulcer patients in the United States may be lower than previously estimated // Am J Gastroenterol, 94 (1999) С. 1834-1840. — PMID:10406244.
  39. а б Tsuji S, Kawai N, Tsujii M, Kawano S, Hori M Inflammation-related promotion of gastrointestinal carcinogenesis — a perigenetic pathway // Aliment Pharmacol Ther, 18 (2003) (Suppl 1) С. 82–9. — PMID:12925144.
  40. Tomb JF, White O, Kerlavage AR, Clayton RA, Sutton GG, Fleischmann RD, Ketchum KA, Klenk HP, Gill S, Dougherty BA, Nelson K, Quackenbush J, Zhou LX, Kirkness EF, Peterson S, Loftus B, Richardson D, Dodson R, Khalak HG, Glodek A, McKenney K, Fitzegerald LM, Lee N, Adams MD, Hickey EK, Berg DE, Gocayne JD, Utterback TR, Peterson JD, Kelley JM, Cotton MD, Weldman JM, Fujii C, Bowman C, Watthey L, Wallin E, Hayes WS, Weidman JM, Fujii C, Borodovsky M, Karp PD, Smith HO, Fraser CM, Venter JC The complete genome sequence of the gastric pathogen Helicobacter pylori // Nature, 288 (1997) (6642) С. 539-547. — PMID:9252185.
  41. Вебсайт Pylori Gene пропонує доступ до геномної інформації H. pylori штамів 26695 і J99. Інший інтерфейс запропонований NCBI для штамів 26695 і J99.

Зовнішні посилання[ред.ред. код]