Heliophobius argenteocinereus
| Heliophobius argenteocinereus | ||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 |
||||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||
|
||||||||||||||||||
|
|
||||||||||||||||||
| ''Heliophobius argenteocinereus'' Peters, 1846 |
||||||||||||||||||
|
|
||||||||||||||||||
|
|
||||||||||||||||||
|
Heliophobius argenteocinereus (Сріблястий землекоп) — вид ссавців родини землекопових.
Зміст |
Поширення [ред.]
Вид був зареєстрований в Кенії, Танзанії, Малаві, Замбії, Мозамбіку та Демократичній Республіці Конго на висотах до 2200 м над рівнем моря. Ці райони характеризуються високою кількістю опадів, яка в середньому перевищує 900 мм. Це підземний вид відкритих або лісистих саван, також присутній в найрізноманітніших місцях проживання в тому числі на скелястих схилах і в передгірних луках. Використовує широкий спектр типів ґрунту від добре дренованого піщаного ґрунту до такого, який дуже твердий, коли сухо і липкий, коли йде дощ. [1]
Морфологія [ред.]
Зубна формула: I 1/1, C 0/0, P 3/3, M 3/0 = 28. [2]Не має видимого статевого диморфізму, вага дорослих тварин в середньому 160 г. Хутро блідо-піщане, червонувате або сірувате зверху і дещо тьмяніше знизу. [3]
Генетика [ред.]
Каріотип характеризується диплоїдним числом, 2n=60.[4]
Поведінка [ред.]
Солітарний і агресивний. Порівняно мало відомо про його екологію та поведінку в умовах дикої природи.[3]
Загрози та охорона [ред.]
Серйозних загроз для виду нема. Вважається сільськогосподарським шкідником в деяких частинах ареалу, а також як чудове джерело білка. Живе на кількох природоохоронних територіях.[1]
див. також [ред.]
Виноски [ред.]
- ↑ а б Веб-сайт МСОП
- ↑ Terry A. Vaughan, James M. Ryan, Nicholas J. Czaplewski Mammalogy / Jones & Bartlett Learning, 2010, p. 349
- ↑ а б Nigel C. Bennett, Chris G. Faulkes African mole-rats: ecology and eusociality / Cambridge University Press, 2000, p. 12
- ↑ Stephen J. O'Brien, Joan C. Menninger, William G. Nash Atlas of mammalian chromosomes / John Wiley and Sons, 2006, p. 174
