Мінога струмкова

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Lampetra planeri)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Мінога струмкова
Мінога річкова
Мінога річкова
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Підцарство: Справжні багатоклітинні (Eumetazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Підтип: Черепні (Craniata)
Інфратип: Безщелепні (Agnatha)
Надклас: Круглороті (Cyclostomata)
Клас: Непарноніздрьові (Cephalaspidomorphi)
Ряд: Міногоподібні (Petromyzontiformes)
Родина: Міногові (Petromyzontidae)
Рід: Lampetra
Вид: Мінога струмкова
Lampetra planeri
(Bloch, 1784)
Посилання
Вікісховище: Lampetra planeri
Віківиди: Lampetra planeri
EOL: 206412
ITIS: 159720
МСОП: 11213
NCBI: 7750

Мінога струмкова (Lampetra planeri) — прісноводна тварина роду Lampetra родини Міногові. Інша назва європейська струмкова мінога.

Опис[ред. | ред. код]

Дрібна непаразитична, непрохідна мінога. Загальна довжина сягає 12-14 см, інколи 18 см. На відміну від річкової міноги у струмкової спинні плавники стикаються, а всі зуби тупі. Верхньощелепна пластина широка, з 2 зубами по краях. На нижньощелеповий зазвичай 7 зубів. Внутрішніх бічних зубів по 3 з кожного боку. У самок перед нерестом з'являється анальний плавець, а у самців — урогенитальна папілла. Забарвлення спини темна, з буруватим відтінком, на череві світла, з золотавим відливом.

Спосіб життя[ред. | ред. код]

Струмкова мінога ніколи не виходить в море, весь життєвий цикл проходить у річці. Личинки (піскорийки) частіше населяють невеликі річки та струмки, воліють замулені ділянки, ведуть потайний спосіб життя, зариваються в ґрунт. На 5-6-му році життя відбувається метаморфоз, у результаті якого личинка перетворюється на дорослу міногу, при цьому зменшується довжина тіла. Тому дорослі особини завжди менше личинок, вони не живляться і живуть за рахунок накопиченого жиру.

Доросла струмкова мінога не живиться і має атрофований кишечник. Личинки живляться діатомовими та іншими дрібними водоростями, споживають також детрит із розкладених рослинних і тваринних залишків.

Цю міногу поїдають багато видів риб, зокрема форель.

Розмноження[ред. | ред. код]

Після метаморфоза починається швидкий ріст гонад, дуже скоро міноги приступають до розмноження. Статевозрілі особини мають довжину 11-14 см і вагу 2-3 г. Нерест буває в травні-червні на кам'янистих перекатах, при температурі води 14-19°С. Самець прикріплюється ротової воронкою до каменя і розчищає гніздо овальної форми. Один самець поперемінно запліднює ікру декількох самок. Під час статевого акту самець присмоктується ротової воронкою до потилиці самки і обвиває її своїм хвостовим відділом.

За період розмноження одна самка відкладає в нього 800–1500 ікринок. Нерест груповий, зазвичай в одне гніздо відкладають ікру 2-10 особин. Абсолютна плодючість коливається від 870 до 2170 ікринок. Ікра велика, її діаметр 0,9-1,0 мм. Ікру міноги можуть поїдати подкаменщик і вусатий голець. Період інкубації ікри триває 11-14 днів залежно від температури. Через 2 місяці після нересту (липень) цьогорічки мають довжину 1,3-1,6 см, а до осені (вересень) виростають до 2,0-2,6 см.

Незабаром після нересту дорослі особини гинуть, причому самки гинуть в більшій кількості, ніж самці. Це призводить до того, що на нерестовищах завжди більше самців.

Розповсюдження[ред. | ред. код]

Мешкає у басейні річок Північного і Балтійського морів від Франції та Англії до Швеції, Фінляндії та Карелії, а також в Італії (Сардинія) та на Балканах (у верхів'ях Дунаю). Окремі популяції поза основного ареалу є в басейні Верхньої і Середньої Волги. Її ареал багато в чому збігається з ареалом річкової міноги, але в річках Центральної Європи струмкова мінога займає верхні ділянки річок або більше дрібні річки, розташовані далі від моря.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Kelly F.L. & King J.J., 2001. A review of the ecology and distribution of three lamprey species, Lampetra fluviatilis (L.), Lampetra planeri (Bloch) and Petromyzon marinus (L.): A context for conservation and biodiversity considerations in Ireland. Biology and Environnement: Proceeding of the Royal Irish Academy, vol. 101B, N°3. pp 165–185.