Liberum veto

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Сесія сейму в Королівському замку у Варшаві, 1622 р.

Liberum veto — принцип одноголосного прийняття рішень, який в головних рисах утвердився у сеймовій практиці Речі Посполитої наприкінці XVI ст. Полягав у збереженні за меншістю права не допустити затвердження обговорюваного закону. liberum veto — право кожного депутата своїм вето зупинити діяльність сейму з анулюванням усіх раніше затверджених цим же сеймом положень (скасоване 1791 р.). За підрахунками В. Чаплинського через протести меншості у 15501600 рр. скінчилися безрезультатно 9 із 40 сеймів, у 16001650 рр. — 6 із 46; у другій половині XVII ст. число зірваних сеймів зросло до 35%.

Слід враховувати, що «liberum veto» не було насправді настільки руйнівним як це часто змальовується в публіцистиці. Це був робочий інструмент за системи прийняття одноголосних рішень. Оскільки багато людей ніяк не можуть мати однакову думку, то подібна одностайність досягалася за рахунок прийняття взаємоузгоджених компромісних рішень, консенсусу. Основна сеймова діяльність таким чином переміщалася в кулуари і полягала в узгодженні позицій та вироблені прийняттного для всіх рішення. Хоч формально «liberum veto» накладалося одним послом (депутатом) сейму, але насправді за кожним таким одинаком стояла значна, опозиційна до більшості група.

Тадеуш Рейтан вважається одним з останніх, хто позитивно застосовував вето «Liberum veto»[1].

Примітки[ред.ред. код]

  1. Historia sejmu polskiego, praca zbiorowa pod redakcją Jerzego Michalskiego. Tom I do schyłku szlacheckiej Rzeczypospolitej, Warszawa 1984, s. 374. (пол.)

Джерела[ред.ред. код]

  • Чаплинский В. Органы государственной власти в Польше XVI–XVII веков//ВИ.— 1977.—№ 12.— С. 157–158. (рос.)