Lycalopex sechurae
| Lycalopex sechurae | ||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 |
||||||||||||||||||
|
|
||||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||
|
||||||||||||||||||
|
|
||||||||||||||||||
| Lycalopex sechurae Thomas, 1900 |
||||||||||||||||||
 Мапа поширення виду Lycalopex sechurae |
||||||||||||||||||
|
|
||||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||||
| Pseudalopex sechurae | ||||||||||||||||||
|
|
||||||||||||||||||
|
Lycalopex sechurae (Сечуранська лисиця[1] або Зорро сечуранський[2]) — вид родини псових роду Lycalopex (зорро).
Зміст |
Поширення [ред.]
Lycalopex sechurae можна знайти в прибережній зоні на північному заході Перу і південно-західному Еквадорі. Діапазон місць проживання простягається від піщаних пустель з низькою щільністю рослин до сільськогосподарських угідь і сухих лісів. [2]
Морфологія [ред.]
Морфометрія. Довжина голови й тіла: 500—780 мм, довжина хвоста: 270–340 мм, довжина вух: 60—80 мм, висота в плечах: 220—360 мм, вага: 2,6—4,2 кг. Морфометричні дані виведені на основі вимірювань чотирьох зразків (самців).
Опис. Голова маленька. Вуха відносно довгі. Обличчя сіре, навколо очей рудувато-коричневі кільця. Вуха можуть бути червонуваті із зовнішнього боку. Темна мордочка може мати світліше волосся навколо губ. Волосяний покрив складається з світлого підшерстя і агутієвого покривного волосся, в той час як нижні частини тіла жовтувато-коричневого або кремового кольору. Іноді на спині є темна смуга. Передні та задні кінцівки зазвичай червонуваті. Хвіст відносно довгий і густо опушений, закінчується темним кінчиком. Зубна формула: I 3/3, C 1/1, P 4/4, M 2/3 = 42. Роздиральні зуби трохи менші, і розмолювальні зуби більші, ніж у суміжних формах (Thomas 1900); ікла "лисяче-подібні".[3]
Поведінка [ред.]
У першу чергу веде нічний спосіб життя. Дітонародження відбуваються в основному в жовтні і листопаді.
Харчування. Універсальний, всеїдний вид. Узимку й ранньою весною основа раціону — рослинна їжа, в основному стручки Prosopis juliflora, Capparis scabrida, Capparis avicennifolia. Також живляться кониками, мишами, падлом, скорпіонами (Carica candicans), фруктами. Сільські жителі повідомляють про нанесення шкоди домашній птиці та морським свинкам, в основному в період з вересня по січень. Відсутність постійної води в пустелі дозволяє припускати, що сечуранський зорро може вижити без пиття. Однак, він може лизати вранці сконденсовану вологу з рослинності. Ховання їжі про запас не спостерігалось.
Міжвидові відносини. Подекуди конкурує щодо харчування з кульпео та чіллою. Як повідомляють місцеві жителі, удави полюють на дитинчат. Хижацтво інших м'ясоїдних тварин, таких як пуми, інші котові і кульпео можливі в деяких областях, але і пума і ягуар тепер рідкість в місцях проживання сечуранського зорро. Великі хижаки в цих областях зазвичай полюють на менших тварин.[3]
Загрози та охорона [ред.]
Найважливішими загрозами для цього виду є ринок ремісничих виробів і амулетів і переслідувань через пошкодження худоби. Зустрічається на кількох природоохоронних територіях в Еквадорі та Перу.[2]
Виноски [ред.]
- ↑ Don E. Wilson, DeeAnn M. Reeder Mammal species of the world: a taxonomic and geographic reference, Vol. 1 — JHU Press, 2005, p. 580
- ↑ а б в Веб-сайт МСОП
- ↑ а б C. Asa and E.D. Cossíos Sechuran fox Pseudalopex sechurae (Thomas, 1900) / Canids: Foxes, Wolves, Jackals and Dogs - IUCN, 2004, pp. 69-72
