Meddle

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
«Meddle»
Обкладинка альбому ««Meddle»» («Pink Floyd», 1971)
Студійний альбом «Pink Floyd»
Дата випуску 13 листопада 1971 Лондон, «Abbey Road Studios»
30 жовтня 1971 «Capitol Records»
Записаний січень-серпень1971
Жанр психоделічний рок
Тривалість 46 хв 46 с
Лейбл «Harvest», «EMI»Великобританія
«Harvest», «Capitol»США
Продюсери Норман Сміт, «Pink Floyd»
Країна ВеликобританіяВелика Британія
Професійні огляди
Хронологія «Pink Floyd»
«Atom Heart Mother»
(1971)
«Meddle»
(1971)
«The Dark Side of the Moon»
(1973)
Сингли з Meddle
  1. «One of These Days / Fearless»
    Випущений: 29 листопада 1971

Meddle (англ. Втручання) — шостий альбом британського рок-гурту «Pink Floyd». Вийшов 13 листопада 1971 року у Великій Британії. У США альбом вийшов раніше — 30 жовтня 1971 року під лейблом «Capitol Records». Під час запису альбому гурт вперше використав магнітофони з 16-ма доріжками.

Meddle досяг третього місця в хіт-параді y Великій Британії та 70-го місця в США. CD в новому цифровому мастерінгу був виданий 1992 року та перевиданий в серпні 1994 року в Європі і в квітні 1995 року в США.

Вважається, що цей альбом, в якому група вперше показала свій темперамент, без сумніву, є відображенням зростаючої впевненості Девіда Гілмора у своєму таланті. «Meddle» складається з двох музичних поем і чотирьох досить стандартних пісень, записаних групою в «Ер Студіос» (перші записи групи на 16 доріжках), на «Еббі-роуд», «Морган Саунд» і на кухні, в будинку у Райта.

Історія[ред.ред. код]

Назва альбому «Meddle» була придумана під час туру в Японію, і представляла, за висловом Гілмора, гру слів, щось середнє між «медаль» і «втручатися», а попросту - «медаль за втручання». За структурою «Meddle» був дуже схожий з попереднім альбомом «Atom Heart Mother». У альбомі вперше сформувався фірмовий саунд «Pink Floyd», звичний для більшості слухачів, основою якого став тандем Уотерс-Гілмор, також «Meddle» вперше ліквідує залишки психоделії і знаменує вступ до самого творчо-плідного для групи десятиліття. Девід Гілмор вже більше не розглядається як новачок, а стає провідним музикантом групи, у той час як Уотерс, який спочатку вимушено займався поетичною творчістю, у зв'язку з відходом Баррета, починає долати дитячо-пасторальний характер своєї ранньої лірики, в результаті чого вона стає більш глибокою і змістовною.

Одну сторону платівки займали короткі пісні і одна інструментальна п'єса, другу - розгорнута багаточастинна сюїта, 23-хвилинна «епічна звукова поема» (як її назвав Уотерс) під назвою «Echoes» («Відлуння»). У ній група вперше використовувала 16-трекові магнітофони взамін чотирьохканальної і восьмиканальної апаратури, а також новий синтезатор VCS3. При створенні центральної композиції альбому музиканти застосували новий метод: не маючи заздалегідь ніяких заготовок, вони усамітнилися в січні 1971 року в студії на «Еббі-роуд», і стали записувати всі ідеї, що виникають у них в головах. В результаті вийшло тридцять шість музичних фрагментів, з яких і була створена «Echoes».

Дуже цікавим дизайном обкладинки займалася студія «Hipgnosis» Сторма Торгерсона, за ідеєю членів групи, на фотографії, схожої на перший погляд на абстрактні чорнильні розводи, насправді було зображено поросяче вухо під водою, по якій розходяться концентричні кола від падаючих крапель, які втілюють "відлуння" ключової композиції.

Незважаючи на те, що «Meddle» зустрів змішану реакцію критиків і посів у британському хіт-параді 3 рядок (у США 70-е місце), він став великим кроком вперед для самої групи. У той час як фанати раннього «​​Флойда» були дещо спантеличені, група придбала численну нову аудиторію, якій подобався інтелектуальний рок, і якій було мало що відомо про «психоделічне» минуле групи. «Meddle» став своєрідним маніфестом для збільшення рядів шанувальників «Pink Floyd» і підготував грунт для подальшого успіху.

Альбом було видано на CD в новому цифровому мастерінгу та знову перевидано в серпні 1994 року в Європі і в квітні 1995 року в США.

Учасники запису[ред.ред. код]

Pink Floyd:

Девід Гілмор

  • гітара в «A Pillow of Winds», «Fearless» та «Echoes».
  • електрична гітара в «One of These Days», «A Pillow of Winds» та «Echoes».
  • Акустична гітара в «A Pillow of Winds», «Fearless» та «Seamus».
  • бас-гітара в «A Pillow of Winds».
  • Вокал в «A Pillow of Winds», «Fearless», «Seamus» та «Echoes».
  • Гармоніка в «Seamus».

Роджер Вотерс

Річард Райт

  • клавішні в «Fearless», «San Tropez», «Seamus» та «Echoes».
  • орган в «A Pillow of Winds» та «Echoes».
  • вокал в «Echoes».

Нік Мейсон

  • ударні в усіх композиціях.
  • Промовляє текст в «One of These Days».

Seamus — пес, який виє в «Seamus».

Примітка: Не зрозуміло, хто грає на арфі в «Seamus», можливо Гілмор.

Технічний персонал:

  • Роб Блек – інженерінг («Morgan Studio»)
  • Пітер Боун – інженерінг («Air» і «EMI Studios»)
  • Пітер Карзон – ремастерінг
  • Боб Доулінг – оформлення
  • Джеймс Гатрі – ремастерінг
  • «Hipgnosis» – оформлення
  • Джон Лекі – інженерінг («Air» і «EMI Studios»)
  • Тоні Мей – оформлення
  • «Pink Floyd» – дизайн
  • Роджер Куестед – інженерінг («Morgan Studio»)
  • Даг Сакс – ремастерінг
  • Сторм Торгерсон – дизайн і ремастерінг

Автори та виконавці[ред.ред. код]

  1. «One of These Days» (Роджер Вотерс, Річард Райт, Дэвід Гілмор, Нік Мейсон) — 5:57
    • Промовляє текст: Нік Мейсон
  2. «A Pillow of Winds» (Waters, Девід Гілмор) — 5:10
    • Вокал: Девід Гілмор
  3. «Fearless» (Waters, Дэвід Гілмор) — 5:50
    • Вокал: Девід Гілмор
  4. «San Tropez» (Роджер Вотерс) — 3:43
    • Вокал: Роджер Вотерс
  5. «Seamus» (Роджер Вотерс, Річард Райт, Нік Мейсон, Дэвід Гілмор) — 2:15
    • Вокал: Девід Гілмор
  6. «Echoes» (Роджер Вотерс, Річард Райт, Дэвід Гілмор, Нік Мейсон) — 23:31
    • Вокал: Девід Гілмор та Річард Райт

Композиції[ред.ред. код]

One Of These Days[ред.ред. код]

На днях
(Мейсон, Гілмор, Уотерс, Райт)

У фільмі «Live At Pompeii» і на багатьох концертах цю пісню оголошували, як «Днями я розріжу тебе на дрібні шматочки» - саме так звучить єдина фраза, сказана уповільненим голосом Ніка Мейсона в композиції. Вітер поступається місцем загрозливій мелодії бас-гітари («Бінсон» з ефектом відлуння), до якої приєднуються клавішні, що грають стаккато, і досить нескладний ритм ударних; потім слідує досить переконливе гітарне соло. Бас-гітара записана на двох доріжках - Гілмор грає в одному стереоканалі, а Уотерс - в іншому. Мелодія на четвертій хвилині композиції не що інше, як музична тема телевізійного серіалу «Doctor Who». Композиція завжди була однією з улюблених на концертах, її включили в передачу «In Concert» на «Бі-Бі-Сі» в жовтні 1971 року - останній раз, коли «Пінк Флойд» спеціально щось виконували для «Бі-Бі-Сі» (запис у студії включав також блюзовий інструментал який транслювався тільки в США). Під час світового турне 1987-88 років, композиція відкривала другу частину програми, а на концертах 1994 року була записана версія, що потрапила на другу сторону синглу «High Hopes/Keep Talking».

A Pillow Of Wind[ред.ред. код]

Подушка вітрів
(Гілмор, Уотерс)

Пасторально-задумлива і дуже "англійська" композиція пов'язана воєдино органом Ріка Райта, який, знаходився на другому плані в аранжуванні інструментів. Так само як «Fearless» і «San Tropez», пісня не виконувалася на концертах, очевидно музиканти розглядали її як "заповнювач" альбому, ніж центральну композицію.

Fearless[ред.ред. код]

Безстрашний
(Гілмор, Уотерс)

Непримітна композиція, хоча слова Уотерса, виконувані Гілмором, і натякають на якісь майбутні події. Наприкінці композиції ми чуємо, як уболівальники на стадіоні Енфілд в Ліверпулі виконують "місцевий" гімн - пісню Роджерса і Хаммерстейна «You Will Never Walk Alone» («Ти ніколи не підеш поодинці»).

San Tropez[ред.ред. код]

Сан-Тропе
(Уотерс)

Є цинічною карикатурою Уотерса на самого себе, яка пояснює, наскільки добре соціалістичні ідеали вживаються в ньому з замашками багатої рок-зірки. Деякі, втім, вважають, що найбільш туманні місця пісні мають відношення до першого досвіду Роджера з ЛСД, якого він спробував в Греції разом зі своїм кембріджским другом Найджелом Гордоном.

Seamus[ред.ред. код]

Шимус
(Мейсон, Гілмор, Уотерс, Райт)

З'явилася на світ як жарт. Собака Seamus належала Стіву Мерріоту, який грав у «Small Faces» та «Humble Pie», і навчив пса вити, як тільки той почує блюз. В студію пса привів Дейв Гілмор, друзі якого наглядали за собакою, поки господаря не було вдома . До того часу музиканти вже були дуже обкурені. Коли Гілмор почав імпровізувати щось блюзове, пес став скиглити і вити, що викликало у присутніх істеричний регіт та заклики до інженера Джона Леккі негайно включити запис.

Echoes[ред.ред. код]

Відлуння
(Мейсон, Гілмор, Уотерс, Райт)

Друга сторона альбому заповнена шедевром тривалістю 23,5 хвилини, який став результатом накладання студійної гри на монтаж більше двадцяти мелодій і музичних тем. Фрагментам були спочатку отримали робочі назви «Нічого, частини 1--24». У міру того як розвивалася робота, окремі плівки отримували свої назви - в стилі японських кінофільмів про монстрів - «Син з нічого» і «Повернення сина з нічого». Іноді композиції давалися більш земні назви, які тиражувалися піратами. Під час перших концертних виконань музиканти пов'язували поезію тематично з різними планетами і космосом, але на час виходу альбому лірика ставала все більш замкнутою в собі. Хто відкриває композицію писк сонара вийшов випадково, коли Рік підключив своє фортепіано через підсилювач «Леслі». Пізніше у музикантів пішло багато часу на те, щоб спробувати відтворити цей звук, і коли спроби не вдалися, ефект запозичували з оригіналу однієї з демонстраційних плівок, записаної в студії на «Еббі-роуд». В основному ж робота над альбомом проходила в «Ер Студіос». Напруга в крещендо, яке вело до третьої частини, досягає апогею, але сам куплет є не антиклімаксом, а скоріше посткоїтальним мерехтінням. У багатьох концертних виступах публіка не хотіла, щоб закінчувалася музика «Echoes», пісня виповнювалася з найбільшим ефектом у фільмі «Pink Floyd - Live At Pompeii», де її грали двома частинами, завершуючи концерт в порожньому Колізеї. Також композиція стала цвяхом студійної програми «In Concert» на «Бі-Бі-Сі» в 1971 році. Ще одне виконання було записано «Бі-Бі-Сі» для «In Concert» в 1974 році, одночасно з «Dark Side ...». Середня частина «Echoes» періодично використовувалася музикантами при концертних виконаннях «Embryo». Незважаючи на зростаючий успіх концертів, Роджеру Уотерсу це швидко набридло і він став частенько бавитися тим, що оголошував композицію під безглуздими іменами, наприклад, «Дивлячись через дірки колготок на дерев'яну ногу бабусі» або «Ми виграли двічі» - після виграшу улюбленої футбольної команди «Арсенал» в кубку і завоювання нею першого місця в лізі в 1971 року. Студійний запис «Echoes» звучить також у фільмі про серфістів «Crystal Voyager», де вона супроводжує сцени хвиль і моря, зняті камерою, встановленою на серфінгу. Очевидно, ці сцени справили належне враження на музикантів, так як вони використовували подібні іміджі в світлових ефектах при відкритті цією композицією кількох концертів турне 1987 року. На початку 90-х років одне з рекламних агентств намагалося отримати дозвіл на використання композиції і кадрів з фільму «Crystal Voyager» для реклами засобу для чищення сантехніки, але безрезультатно.

Нова версія цієї композиції була виконана Девідом Гілмором на концерті «Remember That Night» у червні 2006 року у лондонському «Альберт-холлі», на підтримку свого сольного альбому «On an Island». Концерт був присвячений також пам'яті Сіда Баретта, що помер у тому ж році.

Сингли[ред.ред. код]

Чарти[ред.ред. код]

Рік Чарт Позиція Країна
1971 UK Albums Chart 3 (Великобританія)
1971 Billboard 70 (США)

Посилання[ред.ред. код]