Metallica

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Metallica
фотографія
Metallica на концерті на О2 Арені у Лондоні в 2008 році. Зліва направо: Кірк Геммет, Ларс Ульріх, Джеймс Гетфілд і Роберт Трухільо.
Основна інформація
Жанр Треш-метал, спід-метал, хеві-метал, хард-рок
Роки 1981 — дотепер
Країна США США
Звідки Лос-Анджелес, Каліфорнія
Лейбл Warner Bros., Elektra, Vertigo, Megaforce, Universal Music, Rhino, Blackened
Склад Джеймс Гетфілд
Ларс Ульріх
Кірк Хаммет
Роберт Трухільо
Колишні
учасники
Дейв Мастейн
Рон Макговні
Кліфф Бертон
Джейсон Ньюстед
metallica.com

Аудіо Metallicaопис файлу (МФА: [məˈtælɨkə]) — американський метал-гурт з Лос-Анджелеса, Каліфорнія, для творчості якого характерний швидкий темп, інструментальна майстерність та агресивні гітарні соло, які й визначили їхнє місце у «великій четвірці треш-металу» разом з Slayer, Megadeth та Anthrax[1]. Заснований 1981 року, коли Джеймс Гетфілд відгукнувся на оголошення барабанщика Ларса Ульріха, розміщене у місцевій газеті. Зараз до складу гурту, окрім Гетфілда та Ульріха, входять гітарист Кірк Хеммет (який приєднався у 1983) та бас-гітарист Роберт Трухільо (з 2003 року). Також в різні періоди членами гурту були: гітарист Дейв Мастейн (який згодом заснував Megadeth), басисти Рон Макговні, Кліфф Бертон та Джейсон Ньюстед. Гурт також тривалий час співпрацював з Бобом Роком, який спродюсував усі їхні альбоми з 1990 до 2003 року, та виконував обов'язки бас-гітариста в період між відходом Ньюстеда та приходом Трухільйо.

Гурт отримав прихильників у середовищі прихильників андеґраундної музики та схвальні відгуки критиків, випустивши третій студійний альбом Master of Puppets (1986), який зараз вважається «класикою треш-металу» та суттєво вплинув на подальший розвиток цього жанру. Комерційний успіх прийшов після випуску п'ятого альбому (також відомого під назвою The Black Album), який дебютував на першій сходинці чарту Billboard 200. Після випуску цього альбому, подальша творчість гурту була напрямлена на задоволення потреб більш широкої аудиторії слухачів.

У 2000 році, Metallica був у числі музичних виконавців, які подали позов проти Napster, у зв'язку з безкоштовним поширенням матеріалів, захищених авторським правом, без дозволу авторів[2]. У результаті, було досягнено домовленості, за якою Napster став платним сервісом. Незважаючи на перше місце в Billboard 200, альбом St. Anger (2003), за винятком гітарних соло та «сталевого звучання» малих барабанів, розчарував багатьох фанатів гурту. У фільмі Some Kind of Monster показано процес створення St. Anger та відносини між учасниками гурту протягом цього часу. 2009 року Metallica було введено в Залу слави рок-н-ролу.

За свою кар'єру Metallica випустили дев'ять студійних альбомів, чотири концертні альбоми, п'ять міні-альбомів, 25 музичних відеокліпів та 45 синглів. Гурт отримав дев'ять нагород Греммі, а п'ять їхніх альбомів дебютували на першій сходинці чарту Billboard 200,[3], що зробило Metallica першим гуртом, якому це вдалося; цього результату пізніше досягнув, а згодом й перевершив Dave Matthews Band[4]. Альбом Metallica (1991) було продано у кількості понад 15 мільйонів копій у США та 28 мільйонів копій по всьому світу, що зробило його одним з 25-ти найкраще продаваних альбомів у країні[5]. У грудні 2009 року, він став найпродаванішим альбомом ери SoundScan, обігнавши Come On Over кантрі-виконавиці Шанайї Твейн[6]. З випуском останнього альбому Death Magnetic (2008), гурт продав понад 100 мільйонів альбомів у всьому світі. Станом на грудень 2009, Metallica — четвертий найпродаваніший музичний виконавець з початку ери SoundScan, продавши з 25 травня 1991 року більше 52,672,000 альбомів лише в Сполучених Штатах Америки[7].

2012 року Metallica заснували незалежний лейбл Blackened Recordings та викупили права на всі свої студійні альбоми[8][9][10][11].

Історія[ред.ред. код]

Початок (1981–1983)[ред.ред. код]

Metallica була заснована в Лос-Анджелесі 15 жовтня 1981 року гітаристом та вокалістом Джеймсом Хетфілдом та барабанщиком Ларсом Ульріхом після того, як обидва помістили оголошення про створення групи у виданні «The Recycler»[12]. Однак, як пізніше з'ясувалося з інтерв'ю Рона Макговні журналу «So What!», Джеймса та Ларса познайомив між собою їх спільний друг Хью Таннер, який в той час був соло-гітаристом у групі Рона і Джеймса «Leather Charm». Дует запросив басиста Рона Макговні, знайомого Хетфілда за його попередньої групі «Leather Charm», проте на ранніх стадіях існування групи постійно виникали проблеми з гітаристами, тому вже спочатку їх змінилося кілька: Ллойд Грант, Бред Паркер і Джеф Уорнер. Metallica отримала свою назву, коли Рон Куінтана попросив Ларса Ульріха допомогти йому вибрати назву для свого нового журналу про американських та британських хеві-метал-групах. Куінтана мав такі варіанти як «Metallica», «Metal Mania» і «Hesse». Ульріх збагнув, що «Metallica» буде відмінним назвою групи та сказав Рону, що таку назву навряд чи кому-небудь сподобається.

Натхненням для Metallica служила музика таких груп як Motörhead та Diamond Head (за словами Ульріха, стиль Metallica та склався з «50% кожної з цих двох Голов»), а також Black Sabbath, Saxon, Thin Lizzy, Judas Priest, Iron Maiden, Mercyful Fate, Venom та інших британських метал-груп. Також на музику Metallica вплинули панк-рок групи Misfits, Zeroption, Discharge та Ramones.

На початку 1982 року Ульріх переконав засновника та власника Metal Blade Records Брайана Слейджела включити пісню «Hit The Lights» у першу компіляцію Metal Massacre. Зневірившись у пошуках постійного лідер-гітариста, Ульріх помістив оголошення в журналі «The Recycler». Дейв Мастейн з Ханінгтон Біч, який у той час вже грав у групі Panic, відповів та зустрівся з учасниками Metallica для прослуховування. Ульріх та Хетфілд були так вражені обладнанням та однієї лише розминкою Мастейна, що вони попросили його приєднатися до групи ще до початку самого прослуховування[13].

У березні та квітні 1982 року було записано кілька демо, Включаючи Hit The Lights, для збірки Metal Massacre і так зване Power Metal demo (Hit The Lights, The Mechanix, Jump In The Fire, Motorbreath). Як згодом пояснив Рон, слова Power Metal в назві демо з'явилися за його ініціативою. Він порахував цікавим додати ці слова на супровідну візитку до демо-касеті, що розсилається на фірми грамзапису, оскільки вказівка ​​всього лише назви групи та телефону здалося йому вкрай неоригінальним. Кілька місяців потому група записала повноформатне демо No Life 'til Leather, яке швидко привернуло увагу незалежних розповсюджувачів — traders, які і допомогли отримати її всім, хто цікавиться фанам. 25 травня 1982 року відбувається історична подія: Metallica вперше виходить на сцену (група виступила з концертом у школі, в якій навчався Ларс Ульріх).

Після того як Metallica побачила, як грає група Trauma, колектив попросив басиста Кліффа Бертона приєднатися до них, замінивши тим самим менш професійного Макговні[14][15]. Бертон погодився, але з умовою, що група переїде в його рідне місто Сан-Франциско. Група з радістю прийняла цю пропозицію. В їх рідному Лос-Анджелесі переважно були представники глем-металу, і Metallica не відчувала себе «у своїй тарілці», виступаючи на концертах, в той час як в Сан-Франциско їх приймали, знали пісні та тексти переважно завдяки No Life 'Till Leather[15]. До кінця 1982 року важкий переїзд закінчився і група остаточно осіла в Сан-Франциско. З Кліффом Бертоном група записала Megaforce Demo. Після того як група зарекомендувала себе важливою одиницею в Bay Area thrash metal, Metallica поїхала в Нью-Йорк в 1983 році.

Kill 'Em All і Ride the Lightning (1983–1984)[ред.ред. код]

В травні 1983 року гурт Metallica поїхав у Рочестер, Нью-Йорк, щоб записати свій дебютний альбом, Metal Up Your Ass, з продюсером Полом Керкіо[16]. 11 квітня 1983 учасники гурту вирішили звільнити Мастейна з гурту через зловживання наркотиками і алкоголем та агресивну поведінку[17]. Того ж дня гітарист Exodus Кірк Геммет замінив Мастейна[18]. Мастейн, який після цього створив гурт Megadeth, висловлював свою неприязнь до Геммета під час інтерв'ю. Він сказав, що Геммет «вкрав мою роботу»[19]. Мастейн був розлючений, бо вважав, що Геммет став популярним завдяки гітарним партіям, які написав Дейв[20]. В 1985 році в інтерв'ю з Metal Forces uken, Мастейн дорікнув Геммету, сказавши: «Це справді кумедно, як Кірк Геммет зірвав усі лід-брейки, які я зіграв в тому записі No Life 'til Leather і став гітаристом № 1 у вашому журналі»[21]. В дебютний альбом Megadeth Killing Is My Business... and Business Is Good! (1985), Мастейн включив пісню «Mechanix», яку Metallica переробила, назвала «The Four Horsemen» і додала до альбому Kill 'Em All. Мастейн сказав, що зробив це для того, щоб «підтягнути Metallica», оскільки гурт відносився до Дейва Мастейна, як до алкоголіка і вважав, що той не може грати на гітарі[21]. Перший концерт Metallica з Хамметом відбувся 16 квітня 1983 року в нічному клубі The Showplace у Дуврі, Нью-Джерсі[18].

Дебютний альбом гурту планували назвати Metal Up Your Ass[16]. Оскільки лейбл і дистриб'ютори відмовилися випускати альбом з такою назвою, її було змінено на Kill 'Em All[22]. Платівка була випущена на лейблі Megaforce Records у США та Music for Nations в Європі. В 1988 році альбом піднявся на 120-ту позицію в чарті Billboard 200. Хоча альбом й не отримав очікуваного фінансового успіху, він забезпечив Metallica перших фанів на андеґраундній метал-сцені. Згодом гурт разом з Raven розпочав Kill 'Em All for One тур в підтримку альбому[16]. В 1989 році журнал Rolling Stone помістив його на 35 місце в списку «100 найкращих альбомів 1980-х»[23]. У лютому 1984 року Metallica підтримала Venom під час туру Seven Dates of Hell і виступила на фестивалі Aardschok у Зволле, Нідерланди[24].

Свій другий студійний альбом Ride the Lightning гурт записував на Sweet Silence Studios в Копенгагені, Данія[25]. Випущений в липні 1984 року, альбом досягнув 100-ї позиції у Billboard 200[26]. Французькі видавці помилково надрукували зелені обкладинки для альбому, які зараз є частиною приватних колекцій. До альбому, зокрема, входили пісні «For Whom the Bell Tolls», «Fade to Black», «Creeping Death» та інструментальна композиція «The Call of Ktulu». Мастейн отримав винагороду за «Ride the Lightning» та «The Call of Ktulu».

Master of Puppets, смерть Кліффа Бертона (1986–1987)[ред.ред. код]

Коли Ride the Lightning притягнув увагу великих звукозаписних компаній, Metallica підписала контракт з Elektra Records. Їх першим релізом з Elektra був Master of Puppets 1986 року, який вважається деякими критиками їх найкращим альбомом. Попри те, що з альбому не було випущено синглів, гурт отримав невеликий радіоефір завдяки пісням Master of Puppets і Welcome Home (Sanitarium). Гурт здобув ще більшу популярність, коли його запросили відкривати концерти Оззі Осборна[27]. Master of Puppets досяг 29 місця в чарті Billboard Top Album Charts[28][29]. Критики вважають Master of Puppets «одним з найвеличніших хеві-метал-альбомов усіх часів»[30]. У ті роки, крім того, гурт значно зловживав алкоголем і з цієї причини багато критиків і шанувальників гурту називали його «Alcoholica»[31].

Меморіал Кліффа Бертона біля місця аварії

27 вересня 1986 року, під час європейського турне, Кліфф Бертон загинув в Швеції, коли автобус гурту по дорозі в Стокгольм занесло на слизькій дорозі і він перекинувся[32][33].

« Я бачив, як з-під автобуса стирчали його ноги. Пам'ятаю, водій намагався витягнути з-під нього ковдру, щоб використати її для інших людей . Тут мене прорвало: «Не чіпай його, твою матір». Я готовий був убити його. Я не знаю, чи був він п'яний або провиною всьому ожеледь. Я тільки знав, що він був за кермом і Кліффа більше немає.
Оригінальний текст (англ.)

I saw the bus lying right on him [Cliff]. I saw his legs sticking out. I freaked. The bus driver, I recall, was trying to yank the blanket out from under him to use for other people. I just went, 'Don't fucking do that!' I already wanted to kill the guy. I don't know if he was drunk or if he hit some ice. All I knew was, he was driving and Cliff wasn't alive anymore.

 »

— Джеймс Гетфілд[34][35]

Смерть Кліффа залишила гурт в сумніві, що робити далі. Три учасники Metallica, що залишилися, вирішили, що Кліфф Бертон побажав би, щоб вони продовжували; з благословення сім'ї Бертона Metallica розпочала пошуки заміни і майже відразу почала прослуховування[36]. Серед претендентів був Лес Клейпул, друг дитинства Кірка Хаммета. Клейпул сподобався гуртові, але стиль його гри не підходив для нього. У серії Behind the Music, присвяченій Metallica, Гетфілд пояснює, що Клейпул був «занадто хороший» для Metallica. Кінець кінцем замість Клейпула місце в гурті було запропоноване Джейсону Ньюстеду, колишньому членові гурту Flotsam and Jetsam. Ньюстед офіційно увійшов до складу групи 28 жовтня 1986 року — через три тижні після похоронів Кліффа Бертона[37]. Гурт закінчив своє турне на початку 1987 року. Услід за турне в липні 1987 року Metallica записала The $5.98 E.P.: Garage Days Re-Revisited з новим басистом[38][39].

…And Justice for All (1988–1990)[ред.ред. код]

Metallica під час туру Damaged Justice.

…And Justice for All, перший студійний альбом, записаний після смерті Кліффа Бертона, був випущений в 1988 року. Альбом мав комерційний успіх, досягнувши шостої позиції в Billboard 200 — це перший альбом гурту, який увійшов в топ-10[40] і став платиновим через дев'ять тижнів після його релізу[41]. Басова партія Ньюстеда ледве чутна на альбомі. Ньюстед згодом в інтерв'ю говорив, що приглушення басових партій було частиною процесу того, що третирує «новачка» Ньюстеда[42]. Рецензент Allmusic відмітив зростаючу композиторську майстерність і лірику, присвячену занепаду суспільства, але низько оцінив продакшн через те, що ударні Ульріха звучали занадто глухо і гітари мали занадто слабке звучання[43] За виходом альбому послідував промо-тур «Damaged Justice»[44][45].

Незважаючи на критику в 1989 році Metallica була вперше висунена на Греммі в нещодавно створеній категорії «Найкращий вокальний або інструментальний хард-рок/метал виступ». Проте нагороду отримав гурт Jethro Tull за альбом Crest of a Knave[46][47]. Це спровокувало багато суперечок, оскільки Metallica була очікуваним переможцем і залишилася чекати отримання нагороди за виконання пісні «One» для телеефіру. Jethro Tull (яку більшість навіть не рахувала хард-рок/метал гуртом) навіть не стежила за церемонією, вважаючи, що їх шанси отримати нагороду занадто малі. Через три роки на церемонії вручення Греммі за «Enter Sandman» Ларс Ульріх іронічно відізвався про Jethro Tull, сказавши: «Ми повинні дякувати Jethro Tull за те, що вони не випустили альбом цього року.»

Услід за випуском …And Justice for All Metallica випустила дебютний кліп на пісню «One»[48]. Гурт виконував пісню на покинутому складі, також в кліпі були вставки з фільму Джонні узяв рушницю ukru. Замість організації майбутньої угоди з власниками ліцензії Metallica просто повністю купила права на фільм[49]. Кінцевий результат був послідовною, але укороченою «міні-версією» фільму «Johnny Got His Gun» з хитромудрою синхронізацією між піснею і діалогами фільму. В 1999 році відеокліп на пісню посів 38 місце в списку «100 найкращих відеокліпів всіх часів», складеному MTV[50].

Metallica (1991–1992)[ред.ред. код]

Кірк Геммет і Джеймс Гетфілд в кліпі на пісню Sad But True.

У 1991 році Metallica випустила альбом без назви (також відомий прихильникам як Metallica або The Black Album). Співродюсером альбому був Боб Рок, який також працював з The Cult ukru, Bon Jovi і Motley Crue[51]. Обкладинка альбому була чорною з дуже блідим зображенням змії в правому нижньому кутку і логотипом гурту в протилежному. Робота в студії зайняла шість місяців[52], а увесь процес випуску альбому, за словами музичного критика Яна Крісті, коштував мільйон доларів і зруйнував три подружжя[53]. Альбом стартував на першій позиції в Billboard 200 і залишався на вершині чотири тижні[54]. Альбом зайняв 16 місце у списку «100 найкращих альбомів 1990-х» за версією журналу Rolling Stone[55], а також увійшов до списку «500 найкращих альбомів усіх часів»[56].

Першим синглом з альбому був «Enter Sandman», який показав понижений темп нового альбому в порівнянні з попередніми роботами Metallica. Black Album став найуспішнішою роботою гурту[52], за станом на 2010 рік: він був проданий накладом в 15 мільйонів копій і входить в сотню найпродаваніших альбомів США усіх часів[5]. В той же час відхід від треш-метал звучання і робота з мейнстрім-продюсером Бобом Роком дали привід багатьом фанатам критикувати гурт за те, що він, на їх думку, зробив величезний крок у бік комерціалізації своєї музики[57][58]. Одним з найуспішніших синглів і постійним концертних номерів стала балада «Nothing Else Matters», яка по духу і структурі не була властива гурту і його попереднім роботам.

20 квітня 1992 року Metallica з'явилася на концерті пам'яті Фреді Мерк'юрі ukru, виконавши три пісні[59]. Гетфілд пізніше виконав «Stone Cold Crazy» з іншими членами Queen і Тоні Айоммі[60]. 8 серпня 1992 року, в час дуже фінансово успішного туру разом з Guns N' Roses Хетфілд отримав опіки другої і третьої міри лівої руки із-за піротехнічних ефектів під час вступу пісні «Fade To Black», які привели до того, що він не міг грати на гітарі частину турне[61]. Піротехніки встановили нові піротехнічні ефекти, але забули попередити, що під час виконання пісні будуть використані і старі. Джеймс, будучи не в курсі цього, встав на місце, звідки повинен був вирватися стовп вогню, і отримав опіки. Гітарист Metal Church Джон Маршал (що був супроводжуючим Metallica) грав на гітарі частину турне, що залишилася, а Гетфілд продовжував співати[62]. Перший бокс-сет гурту був випущений в листопаді 1993 року під назвою Live Shit: Binge & Purge. Колекція містила три концертні компакт-диски, три домашніх відео і книги, заповнені райдерами та листами[63].

Load, ReLoad, Garage Inc. і S&M (1994–1999)[ред.ред. код]

Джеймс Хетфілд на концерті в Кардіффі в 1996 році.

Майже після трьох років гастролей на підтримку Metallica, включаючи виступ на Вудстоку '94[64], Metallica повернулися в студію, щоб написати і запис свій шостий студійний альбом. Гурт пішов на коротку паузу влітку 1994 року і грав три шоу, які включали Парк Донингтона в Великобританії, підтримане Slayer, Skid Row, Slash's Snakepit, Therapy? і Corrosion of Conformity. Короткий тур був названий Escape from the Studio '95[65]. Гурт провів приблизно один рік, пишучи і роблячи запис нових пісень, приводячи до випуску Load у 1996 році, який дебютував на першій позиції в Billboard 200 і ARIA Charts, відзначаючи другу першу позицію гурту. Обкладинку Load створив Андрес Серрано і назвав Кров і Сперма III. Серрано використав суміш своєї власної сперми і бичачу кров між листами органічного скла[66]. Реліз зазначив кілька змін в музичному напрямку гурту і нового іміджу учасників. Metallica були хедлайнерами на фестивалі альтернативного року Lollapalooza влітку 1996 року[67].

Під час раннього виробництва альбому гурт написав достатньо матеріалу для подвійного альбому. Було вирішено, щоб половина пісень повинна була бути випущена, і гурт продовжить працювати над рештою піснями і виступив їх у наступному році. Це призвело до подальшого альбому, ReLoad. Обкладинку було створено Серрано, на цей раз використовуючи суміш крові і сечі[68]. Reload дебютував номер один на Billboard 200 і досяг два номери на Головному канадському Хіт-параді альбомів[40]. Гетфілд зазначив у фільмі документального фільму 2004 року «Some Kind of Monster», що деякі пісні на цих альбомах, як спочатку думала гурт, мали середню якість, і «полірувалися і перероблялися» поки не оцінено, щоб бути випущеними[69]. Щоб просунути ReLoad, Metallica, виконані у Saturday Night Live NBC в грудні 1997 року, виконуючи «Fuel» і «The Memory Remains» з Маріанною Фейтфул[70].

Конфлікт з «Напстером» (2000)[ред.ред. код]

У 2000 році Metallica записує пісню «I Disappear» для фільму «Місія нездійсненна 2»[71]. Незабаром Ларс Ульріх виявив, що демозапис «I Disappear» вільно поширюється (як і всі інші їхні пісні) у мережі Інтернет завдяки компанії Napster. Ларс Ульріх задав питання своїм фанам: «Чому музика повинна поширюватися безкоштовно, якщо були витрачені гроші на те, щоб її записати і випустити?». Музиканти затіяли судову тяжбу з Napster, заодно вчинив позов університетам Південної Каліфорнії, Єля і Індіани за те, що їх керівництво не перешкодило безкоштовному розповсюдженню. У 2001 році Metallica і Napster прийшли до певної угоди. Подія була обіграно в мультсеріалі «Південний Парк». Metallica з'явилася в дев'ятій серії 7-го сезону «Парку». Серія присвячена суперечці Кайла з Картманом; в результаті суперечки Кайл протестує проти скачування музики з Інтернету, і до протесту приєднується Metallica.

Ньюстед покидає гурт, St. Anger (2001–2005)[ред.ред. код]

Концерт Metallica в Лондоні, 2003. Зліва направо: Роберт Трухільо, Кірк Хаммет, Ларс Ульріх, Джеймс Хетфілд

У 2001 Ньюстед залишив гурт із-за, як він сказав, «фізичної шкоди, яку він наніс собі за роки гри музики, яку він любить». Проте з подальших інтерв'ю з Ньюстедом і учасниками Metallica, що залишилися, стало відомо, що бажання Ньюстеда випустити запис свого проекту Echobrain і відправитися з ним в турне і наполегливий опір цьому Хетфілда стали головними причинами відходу басиста з групи. Також інтерв'ю журналу Playboy розкрило той факт, що жартування над Ньюстедом як над новачком, що почалися з моменту його приходу в групу, не припинилися з часом. Плюс до всього, у Ньюстеда ніколи не було статусу партнера в написанні пісень, який був у Кліфф Бертон в піснях — «Blackened» з '…And Justice for All, «My Friend Of Misery» з Metallica, «Where The Wild Things Are» з ReLoad). Документальний фільм 2004 року Some Kind of Monster пролив більше світла на відхід Ньюстеда з Metallica.

У липні 2001 Хетфілду довелося пройти курс реабілітації в зв'язку з «алкоголізмом і іншими шкідливими звичками». Близько року Metallica не робила нічого важливого. Ларс Ульріх і Кірк Хаммет перший час серйозно вважали, що з групою може бути все кінчено[72]. Врешті-решт Джеймс повернувся в групу, але працював лише по чотири години в день, решту часу проводив зі своєю сім'єю. Повільно Metallica вигадувала і записувала матеріал для свого нового альбому. Боб Рок виконував партії бас-гітари. Створення альбому було документоване у фільмі Some Kind of Monster.

Після запису нового альбому Metallica проводила прослуховування для постійної заміни Ньюстеда на початку 2003 року. Роберт Трухильо, колишній член гуртів Suicidal Tendencies і Ozzy Osbourne, був вибраний в якості нового басиста Metallica[73]. Резюме Роберта включало також Infectious Grooves і роботу з Black Label Society на їх DVD Boozed, Broozed, and Broken — Boned. Оскільки Metallica продовжила своє існування, Джейсон Ньюстед також знайшов собі музичний притулок в легендарному канадському треш-метал гурті Voivod в 2002 році. Також варто відмітити той цікавий факт, що Джейсон став заміною Роберта Трухільо в групі Ozzy Osbourne упродовж турне Ozzfest в 2003 року (у цьому турне також брала участь гурт Voivod).

У червні 2003 року дебютував восьмий студійний альбом Metallica St. Anger, який зайняв перші рейтинги в чартах[74]. Будучи навмисно «сирим» та невідшліфованим альбомом, St. Anger був суворо розкритикований фанатами. «Сире» звучання запису, «гнучкість» висоти вокалу Хетфілда, «металева» подзвучка ударних Ульріха та повне відсутність гітарних соло отримали окрему критику[75][76][77]. Незважаючи на все це, пісня St. Anger виграла премію Премія Ґреммі за «Найкращий метал-виступ» у 2004 році.

Обширне турне «Summer Sanitarium Tour 2003» на підтримку St. Anger тривало два роки, на концертах виступали також групи Mudvayne, Deftones, Linkin Park, і Limp Bizkit. Також варто зауважити, що під час тривалого турне Metallica «Madly in Anger with the World» із групою Godsmack майже кожний виступ професійно записувалося і продавалося на сайті LiveMetallica.com. Група зробила перерву 2005 року, провівши більшу частину часу з друзями та сім'єю, проте відіграла два історичних шоу на відкритті для The Rolling Stones в Сан-Франциско.

Death Magnetic (2006–2011)[ред.ред. код]

16 лютого 2006 Metallica на своєму офіційному сайті оголосила, що продюсер Боб Рок, який продюсував усі альбоми з 1991 року, не братиме участі в записи наступного альбому. Новим продюсером був вибраний Рік Рубін, що раніше працював з групами Linkin Park, Danzig, Slipknot, Slayer, Red Hot Chili Peppers і System of a Down[78]. Вихід дев'ятого студійного альбому Metallica був призначений на 12 вересня 2008 року.

6 червня 2006 у Берліні у рамках туру «Escape from the Studio '06» група зіграла нову пісню, тимчасово названу «The New Song». 12 серпня 2006 в Токіо у рамках Азіатської гілки турне Metallica продемонструвала ще одну нову пісню, названу «The Other New Song». Якщо друга з них багато в чому не відповідала стилю групи, то фрагменти першої, названої фанатами «Death Is Not the End» зважаючи на часте повторення цієї фрази упродовж пісні, знайшли своє застосування в новому альбомі (а саме в композиції «The End of the Line»).

Група і до цього грала нові пісні ще до їх виходу: чотири пісні з Ride the Lightning («Fight Fire with Fire», «Ride The Lightning», «Creeping Death» і «The Call Of Ktulu») були уперше зіграні ще до виходу альбому; «Disposable Heroes» з альбому [[Master of Puppets була уперше представлена публіці 14 вересня 1985 року; пісню «Harvester of Sorrow» з альбому …And Justice for All зіграли 23 травня 1988 ; пісню «2x4» (альбом Load), «Devil's Dance», — під час міні-турне Escape from the Studio 95 року; і чотири пісні з ReLoad («Fuel», «The Memory Remains» гралися на декількох концертах 1996-97 років.

13 жовтня 2006 року Metallica анонсувала випуск нового DVD, що містить усі їх відеокліпи з 1989 по 2004 рік. Диск The Videos 1989–2004 був випущений 4 грудня 2006 року у всьому світі і 5 грудня в Північній Америці.[79] Незабаром The Videos 1989–2004 також стало можливим придбати через iTunes.[80]

Група також випустила кавер-версію композиції Енніо Морріконе «The Ecstasy of Gold» в спільному триб'ют-альбомі We All Love Ennio Morricone, який вийшов 20 лютого 2007 року на честь композитора. «The Ecstasy of Gold» програвалася на початку концертів Metallica понад 20 років, але у своїй оригінальній версії (у записі). У версії ж, представленій на We All Love Ennio Morricone, група виконує її в новій інтерпретації, грунтованій на гітарах.[81]

12 березня 2007 року Metallica почала безпосередньо запис нового студійного альбому. Також було анонсовано літнє турне (пізніше назване «Sick of the Studio '07»)[82]

2 вересня 2008} року (за десять днів до офіційно призначеної дати) в одному французькому музичному магазині почалися продажі альбому Death Magnetic, дев'ятої по рахунку повноформатної студійної роботи Metallica.[83] Це привело до появи нових пісень в доступному для скачування виді в P2P-мережах. Зважаючи на це офіційний дистриб'ютор Metallica на території Великобританії, Vertigo Records, вимушений був змістити дату виходу Death Magnetic на два дні назад.

На даний момент невідомо, чи буде Metallica або Warner Bros. робити спроби скарги на вищезгаданий магазин в судовому порядку, але барабанщик групи Ларс Ульріх в одному з інтерв'ю прокоментував витік альбому так:

« ...До виходу альбому залишилося десять днів.

Я маю на увазі, що у нас і так все прекрасно. Якщо наш альбом можна буде викачати сьогодні або завтра - будь ласка. Жодних проблем. Повірте мені.
<.>
За сьогоднішніми мірками, це навіть перемога. Якби мені півроку тому сказали, що наш альбом стане доступним публіці усього лише за десять днів до офіційного релізу, я б цьому тільки порадів.

Оригінальний текст (англ.)

…We're ten days from release. I mean, from here, we're golden. If this thing leaks all over the world today or tomorrow, happy days. Happy days. Trust me.[84]
<…>
By 2008 standards, that's a victory. If you'd told me six months ago that our record wouldn't leak until 10 days out, I would have signed up for that.[85]

 »

Death Magnetic дебютував на першому рядку чартів у багатьох країнах, у тому числі в Австралії, Канаді і Мексиці, а також в європейському чарті альбомів. У США було продано 490 000 копій платівки. Крім того, Metallica стала першою групою, яка випустила п'ять альбомів, що йдуть підряд і займають перше місце в Billboard 200.[86] Через тиждень після релізу, Death Magnetic утримував перше місце в Billboard 200, європейському чарті альбомів, а також став альбомом, що найшвидше продавався, в Австралії в 2008 році.[87] Навіть після трьох тижнів Death Magnetic все ще лідирував в чарті Billboard 200. Таке досягнення в 2008 році було на рахунку тільки у Metallica і Джека Джонсона. А в чартах Billboard «Hard Rock», «Modern Rock/Alternative» і «Rock» альбом залишався на першій позиції цілих п'ять тижнів підряд.

Концерт Metallica в Сіднеї під час «World Magnetic Tour» (2010)

Альбом Death Magnetic отримав широке визнання публіки і позитивні відгуки критиків. Death Magnetic є успішним альбомом групи і відродженням колишнього звучання, яке було присутнім в ранній творчості до періоду The Black Album.

В цілому Death Magnetic займав перші рядки хіт-парадів в 32 країнах світу.[88]

Ввиду успіху дев'ятого альбому Metallica MTV Europe номінувало групу на свою премію Music Awards в категоріях «Rock Out» і «Headliner», а MTV Latin America запросило музикантів виступити на їх церемонії Music Awards.[89] Metallica зіграла композицію «The Day That Never Comes».

У листопаді 2008 збіг термін дії контракту групи з Warner Bros., і Metallica зараз розглядає різні плани на майбутнє, включаючи (згідно з Ларсом Ульріхом) можливість випуску наступного альбому через інтернет.[90]

Крім того, Джеймс Хетфілд і Кірк Хаммет нещодавно були включені в список «100 найдосконаліших гітаристів усіх часів» під номерами 14 і 26 відповідно.[91]

4 квітня 2009 Metallica була введена до Зали слави рок-н-ролу. Зі вступною промовою на церемонії виступив басист групи Red Hot Chili Peppers Флі. На церемонію були запрошені численні друзі групи. Також в церемонії брали участь Джейсон Ньюстед і батько Кліффа Бертона — Рей Бертон. Дейв Мастейн був запрошений на церемонію, але відмовився, пославшись на зайнятість гастролями своєї групи Megadeth в Європі. Під час церемонії група зіграла два свої хіти — Master Of Puppets і Enter Sandman. Група грала уп'ятьох: Джеймс Хетфілд — ритм-гітара, Кірк Хаммет — соло-гітара, Ларс Ульріх — ударні і два басисти: Роберт Трухільо і Джейсон Ньюстед. Після виконання двох пісень до групи приєдналися Джефф Бек, Джиммі Пейдж, Джо Перрі, Ронні Вуд і Флі і виконали Джем-сейшн, який дістав назву Train Kept A Rollin' (All Star Jam).

Турне World Magnetic Tour тривало два роки і завершилося трьома концертами в Мельбурне, Австралія, в листопаді 2010 року.

Lulu, Metallica: Through The Never і десятий студійний альбом (2011-наш час)[ред.ред. код]

Джеймс Гетфілд на концерті в 2012 році.

15 червня 2011 року на офіційному сайті Metallica з'явилася інформація про новий матеріал, що раніше називається «секретним проектом». Цей проект включає 10 пісень, записаних за участю Лу Ріда[92]. Запис був здійснений в домашній студії штаб-квартири Metallica; звукозаписні сесії тривали декілька останніх місяців і закінчилися напередодні 15 червня. 22 серпня було оголошено, що спільний альбом музикантів буде випущений 1-го листопада в Північній Америці і на один день раніше (31 жовтня) в іншій частині світу. Спільна пластинка американських музикантів дістала назву «Lulu» і була натхненна п'єсами німецького поета-експресіоніста Франка Ведекінда «Дух землі» і «Скринька Пандори»[93]. Лу Рід написав пісні і музику для театральної постановки «Лулу» за мотивами Ведекинда, але після спільного виступу з Metallica на честь 25-річчя Залу слави рок-н-ролу музиканти вирішили записати альбом[94]. 16 жовтня 2011 року Роберт Трухільо підтвердив, що гурт повернулася в студію і вже пише новий матеріал. Також Роберт помітив, що гурт вже працює з Ріком Рубіном над парою нових пісень і збирається записувати новий матеріал упродовж більшої частини наступного року[95].

У жовтні Metallica оголосила про свій виступ в Індії на фестивалі «India Rocks», щоб відмітити Гран-прі Індії[96]. З «технічних причин» група не змогла виступити, із-за чого фанати почали бунтувати і розгромили сцену. Пізніше Metallica вчинила свій дебют в Індії 30 жовтня у Бангалорі. 5 грудня стартувала серія чотирьох ювілейних концертів групи Metallica, присвячена тридцятиріччю групи. Концерти пройшли на батьківщині Metallica, «Bay Area», в місті Сан-Франциско. Глядачами стали друзі групи і члени фан-клуба. Усі чотири концерти відрізнилися «екзотичним» сет-листом і запрошеними зірками. На кожному з чотирьох концертів була зіграна пісня, що не увійшла на їх дев'ятий студійний альбом. Всього їх було чотири: «Hate Train», «Just a Bullet Away», «Hell and Back» і «Rebel of Babylon». Пісні відразу ж потрапили в інтернет.

7 травня 2012 року Metallica почала новий тур по Європі, особливістю якого стало те, що уперше за 20 років The Black Album («Metallica») був повністю виконаний. Відбулися такі прем'єри як «Don' t Tread on Me», «My Friend of Misery», «The Struggle Within». У липні планується проведення фестивалю музики Orion Music в Атлантік-Сіті, організаторами якого є Metallica.

У недавньому інтерв'ю Ларс Ульріх заявив, що «2014 буде всіма про створення нової платівки Metallica», і що альбом буде найбільш ймовірно випущений протягом 2015 року[97]. Кірк Гемет і Роберт Трухільо пізніше підтвердили намір гурту попрямувати в студію, кажучи Пост-ЗМІ, «Ми збираємося зробити інший альбом наступного року»[98].

8 червня 2013 року гурт виступив під фальшивим іменем «Dehaan» на фестивалі Orion Music + More в Детройті, щоб святкувати 30-у річницю Kill 'Em All[99]. «Dehaan» — посилання на актора Дейна Дехаана, який грає головну роль у «Metallica: Через Ніколи» (2013)[100].

Насліддя і вплив[ред.ред. код]

Metallica став одним з найвпливовіших хеві-метал гуртів всіх часів і входить до «великої четвірки» треш-металу, разом з Slayer, Anthrax і Megadeth[1]. Гурт продав понад 100 мільйонів альбомів у всьому світі[101].

Гітаристи Trivium Корі Буальє і Метт Гефі сказали, що коли вони почули Metallica, вони захотіли почати грати на гітарі[102][103].

Учасники гурту[ред.ред. код]

Поточні учасники
Колишні учасники

Схема[ред.ред. код]

Дискографія[ред.ред. код]

Докладніше у статті Дискографія Metallica
Студійні альбоми

Література[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Lee, Cosmo. (2007-05-07). «Get Thrashed: The Story of Thrash Metal». Stylus Magazine uken. Архів оригіналу за 2013-08-13. Процитовано 2013-08-13.  (англ.)
  2. Doan, Amy. (14 квітня 2000). «Metallica Sues Napster». Forbes. Процитовано 13 серпня 2013.  (англ.)
  3. «Metallica scores fifth straight number 1 album». Billboard. Процитовано April 12, 2010. 
  4. «Dave Matthews big debuts at number 1». Billboard. June 10, 2009. Процитовано April 12, 2010. 
  5. а б «Top 100 Albums». RIAA.com. Архів оригіналу за 2011-08-23. Процитовано 2010-06-03. 
  6. «METALLICA's 'Black' LP Is Top-Selling Album Of SOUNDSCAN Era». blabbermouth.net. 2009-12-23. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2011-06-07. 
  7. «METALLICA's 'Black' Album Remains Top-Selling LP Of SoundScan Era». BlabberMouth. 2011-01-07. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2011-06-07. 
  8. «Metallica forms Blackened Recordings». 3 News NZ. December 3, 2012. 
  9. Roberts, Randall (2012-11-30). «Metallica leaves Warner Music with its masters, forms Blackened Records». latimes.com. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2012-12-17. 
  10. «Blackened Recordings Launches». Metallica.com. 2010-11-30. Архів оригіналу за 2013-08-16. Процитовано 2013-08-13.  (англ.)
  11. Hogan, Marc. (2012-11-30). «Metallica Name Their New Label: Blackened Recordings». Spin. Архів оригіналу за 2013-08-16. Процитовано 2013-08-13.  (англ.)
  12. «History Part 1» (англійською). Metallica.com. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 30-5-2010. 
  13. «Metallica Timeline March 14, 1982 – July 6, 1982» (англійською). MTV Networks. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 30-5-2010. 
  14. «Metallica Timeline (3)» (англійською). MTV.com. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 30-5-2010. 
  15. а б «The King of Metal Bass» (англійською). Bassplayer.com. 1-2-2005. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 30-5-2010. 
  16. а б в Макайвер, 2009, p. 166
  17. Cecolini Vinny. Foreclosure of a Team // Metal Hammer. — (Листопад 1998).
  18. а б Макайвер, 2009, p. 132
  19. «Dave Mustaine: James Hetfield Is Jealous Of Me». BlabberMouth.net. 21 вересня 2004. Архів оригіналу за 31 травня 2009. Процитовано 31 травня 2009. 
  20. AskMen.com Editors. «Interview: Dave Mustaine news». AskMen.com. IGN Entertainment. Архів оригіналу за 31 травня 2009. Процитовано 31 травня 2009. 
  21. а б Doe, Bernard. «Love it to Death – Bernard Doe speaks to Dave Mustaine about life after Metallica». Metal Forces uken. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2012-06-16. 
  22. Макайвер, 2009, p. 167
  23. 100 Best Albums of the Eighties // Rolling Stone. — (16 листопада 1989). Процитовано 9 серпня 2013. (англ.)
  24. Макайвер, 2009, p. 179
  25. Макайвер, 2009, p. 181
  26. Макайвер, 2009, p. 191
  27. «Metallica Tileline (6)» (англійською). MTV.com. 1986-03-27. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2010-05-30.  (англ.)
  28. «Discography - Metallica». Billboard.com. Процитовано 2 червня 2010.  (англ.)
  29. «Metallica - Master of Puppets» (англійською). Billboard.com. Процитовано 29 липня 2011.  (англ.)
  30. Steve Huey. «Master of Puppets - Review». Allmusic.com. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2010-05-30.  (англ.)
  31. Metallica. Some Kind of Monster, січень 2004, Paramount Pictures
  32. «Cliff Burton». Metallicaworld.co.uk. Архів оригіналу за 2013-06-22. Процитовано 30-5-2010.  (англ.)
  33. McIver, 2009, p. 204
  34. «Metallica timeline June 26, 1986 – September 27, 1986». MTV. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2007-11-16.  (англ.)
  35. «About Cliff». Cliffinourminds.com. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2010-06-21.  (англ.)
  36. «Biografy Metallica, 2 part». Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2007-11-11.  (англ.)
  37. «Metallica Tileline (8)» (англійською). MTV.com. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2010-05-30.  (англ.)
  38. «Metallica Tileline (9)». MTV.com. 21-8-1987. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2010-05-30.  (англ.)
  39. «Garage Days Re-Revisited». Metalkingdom.net. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 30-5-2010.  (англ.)
  40. а б «Metallica Chart Positions». Allmusic. Процитовано 3 грудня 2007. 
  41. Christe, 2003, p. 196
  42. «Playboy Interview: Metallica». Playboy. Квітень 2001. Процитовано 2011-05-14. 
  43. «...And Justice For All - Рецензія» (англійською). AllMusic. Архів оригіналу за 2011-08-23. Процитовано 23 грудня 2006. 
  44. «Damaged Justice World Tour». metworld.co.uk. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2007-12-09. 
  45. Ian Christe, p. 196
  46. Rockin' on an Island // Kerrang!. — (30 вересня 1989) (258). Процитовано 3 серпня 2013. (англ.)
  47. Помилка цитування: Неправильний виклик <ref>: для виносок ...And_Justice_For_All не вказаний текст
  48. «Metallica Tileline (10)». MTV.com. 6-12-1988. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 30-5-2010. 
  49. «Information of song One». Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2011-06-07.  (англ.)
  50. «MTV: 100 Greatest Music Videos Ever Made». Rockonthenet.com. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2007-12-08. 
  51. «Bob Rock discography». discogs.com. Процитовано 2011-06-07.  (англ.)
  52. а б Malcolm Dome, Mick Wall The complete guide to the music of Metallica. — 1997. — P. 57. — 88 p. — ISBN 9780711949027
  53. «Metallica Timeline 1990-1991». MTV. Архів оригіналу за 2011-08-23. Процитовано 2010-11-10. 
  54. Guy Garcia; Patrick E. Cole (14 жовтня 1991). «Heavy Metal Goes Platinum». TIME. Архів оригіналу за 2011-08-23. Процитовано 2010-11-10. 
  55. «Metallica, 'Metallica'». 100 Best Albums of the 90's. Rolling Stone. Архів оригіналу за 2013-08-13. Процитовано 2013-08-11.  (англ.)
  56. «Metallica, 'Metallica'». 500 Greatest Albums of All Time. Rolling Stone. 2012-05-31. Архів оригіналу за 2013-08-13. Процитовано 2013-08-11.  (англ.)
  57. Francesco Gallina. «Metallica». Metallized.it. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2010-05-30.  (італ.)
  58. Riccardo Mezzera (20 січня 2003). «Metallica». Truemetal.it. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2010-05-30. 
  59. «Freddie Mercury Tribute Concert (1992)». mygnr.com. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2011-06-07.  (англ.)
  60. Макайвер, 2009, p. 307
  61. «Metallica Tileline (12)». MTV.com. 9-8-1992. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 30-5-2010.  (англ.)
  62. Rosenberg, Axl. (2009-04-22). «John Marshall Metallica». MetalSucks uken. Архів оригіналу за 2013-08-13. Процитовано 2013-08-11.  (англ.)
  63. Макайвер, 2009, p. 314
  64. Макайвер, 2009, p. 355
  65. Макайвер, 2009, p. 317
  66. Макайвер, 2009, p. 322
  67. Макайвер, 2009, pp. 326-332
  68. Помилка цитування: Неправильний виклик <ref>: для виносок Metallica_timeline_December_1995_.E2.80.94_June_27.2C_1996 не вказаний текст
  69. Помилка цитування: Неправильний виклик <ref>: для виносок Some_Kind_of_Monster_film не вказаний текст
  70. «Metallica timeline November 18, 1997 – December 8, 1998». MTV. Архів оригіналу за 2013-04-04. Процитовано 2007-12-05. 
  71. «Metallica Timeline (18)» (англійською). MTV. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 30-5-2010. 
  72. «Metallica Timeline (21)» (англійською). MTV.com. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 30-5-2010. 
  73. «Metallica Timeline (22)» (англійською). MTV.com. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 30-5-2010. 
  74. «Metallica - St. Anger» (англійською). Billboard.com. Процитовано 29-7-2011. 
  75. Fabio Rossi. «St. Anger». Metallized.it. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 30-5-2010. 
  76. Vincenzo Tiziani. «Recensione St. Anger». Heavy-metal.it. Процитовано 30-5-2010. 
  77. Johnny Loftus. «St. Anger review» (англійською). Allmusic.com. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 30-5-2010. 
  78. «Metallica Studio Update». Metallica. February 16, 2006. Процитовано December 23, 2006. [недійсне посилання]
  79. «Раскрыты деталі Metallica : 'The Videos 1989-2004'» (англійською). Blabbermouth.net. 2006-10-14. Процитовано 14 жовтня 2006. 
  80. «Metallica's music videos now on iTunes!» (англійською). Metallica.com. 2007-02-26. Архів оригіналу за 2011-08-23. Процитовано 2007-02-28. 
  81. «We All Love Ennio Morricone» (англійською). Metallica.com. 2007-02-20. Процитовано 2007-02-20. 
  82. «Новости Metallica» (англійською). Metallica.com. February 9, 2007. Процитовано 10 лютого 2007. 
  83. METALLICA's 'Death Magnetic' Sold Two Weeks Early At French Record Store?
  84. «Kerrang! Metallica album leak...». kerrang.com. Архів оригіналу за 2011-08-23. Процитовано 2008-09-17. 
  85. Gundersen, Edna (2008-09-11). «Metallica remains calm over 'Magnetic' leaks». USA TODAY.com. Архів оригіналу за 2011-08-23. Процитовано 2008-09-17. 
  86. «Metallica's Death Magnetic reigns on European Album Chart». Blabbermouth.net. 2008-09-25. Архів оригіналу за 2011-08-23. Процитовано 2008-09-29. 
  87. «Metallica's Death Magnetic is fastest - selling album of the year in Australia». Blabbermouth. 2008-09-21. Архів оригіналу за 2011-08-23. Процитовано 2008-09-29. 
  88. «Metallica's Death Magnetic Tops Album Chart for Third Week in a Row». EuroInvester. 2008-10-01. Архів оригіналу за 2011-08-23. 
  89. «Metallica nominated in the EMA's and playing live at the VMA's in Latin America». Alternativeware. 2008-10-08. Архів оригіналу за 2008-12-16. Процитовано 2008-10-08. 
  90. http://www.ultimate-guitar.com/news/general music news/metallica consider releasing next album online.html Metallica Consider Releasing Next Album Online | News @ Ultimate — Guitar.Com
  91. BLABBERMOUTH.NET — JIMMY PAGE, JIMI HENDRIX, EDDIE VAN HALEN, STEVE VAI Among 'Chop Shop'& #39;s Top Guitarists
  92. «Secret Recording Project?». Metallica.com (англійською). 2011-06-15. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2011-06-16. 
  93. Thiessen, Brock (2011-08-19). «Metallica and Lou Reed Set Release Date for Collaborative Album». Exclaim!. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2011-08-21. 
  94. «Лу Рід і Metallica : "Це найкраще з усього створеного людством"». Rolling Stone. Серпень 2011. Архів оригіналу за 2012-01-24. Процитовано 2011-08-27. 
  95. Warner, Brett (2011-10-26). «Metallica Begin Work on Their Next Studio Album». Ology. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2011-10-30.  (англ.)
  96. «Metallica in India». Withjim.Com. Процитовано 2012-02-15. 
  97. «Metallica to Hit the Studio in 2014: 'We'll Run Out of Excuses for Not Doing It by Then'». Ultimate-Guitar. 
  98. Dekel, Jonathan (9 September 2013). "Metallica to record new album in 2014." Postmedia Network.
  99. Who Is Dehaan? It's Metallica, Playing 'Kill 'Em All' at Orion Music Festival
  100. «Metallica Surprise by Playing ‘Kill ‘Em All’ Set Under Fake Name Dehaan». Noisecreep. 
  101. «Metallica, Limp Bizkit and Linkin Park committed to the Sanitarium». Metallica.com. 2003-02-05. Архів оригіналу за 2013-08-13. Процитовано 2013-08-13.  (англ.)
  102. «Trivium interview». Metal Theater. 2007-11-02. Архів оригіналу за 2013-08-13. Процитовано 2013-08-13.  (англ.)
  103. «Interview with Matt from Trivium at RoadRage '04». Metal Underground. 2004-08-09. Архів оригіналу за 2013-08-13. Процитовано 2013-08-13.  (англ.)

Посилання[ред.ред. код]