Скарабей священний
| Скарабей священний | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | ||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
| Scarabaeus sacer Linnaeus, 1758 | ||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||
|
Скарабе́й свяще́нний[1] (Scarabaeus sacer) — вид комах із родини пластинчастовусих (Scarabaeidae). Перероблює гній великої рогатої худоби та коней, тому сприяє збагаченню ґрунтів біодобривами та мінералами.
Морфологічні ознаки[ред. | ред. код]
11–41 мм. Тіло широке, овальне, слабко випукле; наличник з 4 сильними зубцями по зовнішньому краю.
Поширення[ред. | ред. код]
Західне Передкавказзя (на північ до Анапи), Закавказзя та південь Дагестану (Дербент); все Середземномор'я на північ до південної Франції, Середньої Італії, Югославії, Туреччини, північного Ірану (південне узбережжя Каспійського моря), також в Північній Африці, Аравії та Передній Азії.
Раніше вид траплявся на крайньому півдні степової України (Асканія-Нова) та Криму. За останні 50 р. в Україні не знайдено жодного екземпляра цього виду; всі знахідки відносяться до іншого більш пластичного виду Scarabaeus typhon Fischer-Waldheim, 1823.
Особливості біології[ред. | ред. код]
Заселяє степові біотопи з різними типами ґрунтів, піщані ділянки річкових долин і морського узбережжя, іноді — засолені стації, піщані кучугури з розрідженим степовим різнотрав'ям. Живиться гноєм овець та великої рогатої худоби. Робить з гною великі кулі, котрі іноді відкочує на велику відстань від місця виготовлення. Потім закопує кулю в ґрунт на невелику глибину (від 7 до 40 см), де з'їдає, або виготовляє з неї своєрідну «грушу», у вузькій частині якої відкладає яйце. Личинка з'їдає заготовлені для неї запаси та заляльковується в залишках «груші», де і зимує молодий жук після виходу з лялечки. У посушливі весни жуки масово гинуть, оскільки не в змозі покинути місця заляльковування.
Загрози та охорона[ред. | ред. код]
Загрози: розорювання цілинних степових ділянок. Зменшення чисельності виду пов'язане зі зміною землекористування в природних місцях його перебування. Цей вид жука також поширений і в Україні. Він є рідкісним, а тому перебуває під охороною і входить до Червоної книги України[2].
Скарабей священний у міфології[ред. | ред. код]
У єгипетській міфології шанували символ священного скарабея, жука-гнойовика з родини Scarabaeidae. Священні скарабеї живляться гноєм тварин, з якого спершу скачують кульки. Стародавні єгиптяни в цій поведінці вбачали прообраз руху Сонця — світила, якому вони поклонялися найбільше[3]. Культ священного скарабея був настільки поширеним у Стародавньому Єгипті, що у формі жука виготовляли печатки, амулети, магічні предмети й прикраси, його зображували на папірусах, фресках гробниць. У храмовому комплексі Карнак недалеко від Луксора збереглася колона, яку вінчає кам'яний скарабей. Єгипетського бога Хепрі зображували з головою у вигляді скарабея. Символічне значення жука-скарабея відбито і в його науковій назві: Scarabaeus sacer, де видова назва sacer в перекладі з латинської мови означає святий, священний. Звідси й українська калькована назва виду.
-
Зображення Скарабея на стіні гробниці в Долині царів -
Єгипетський амулет
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Маркевич О. П. Російсько-українсько-латинський зоологічний словник / О. П. Маркевич, К. І. Татарко. — К.: Наукова думка, 1983. — 410 с.
- ↑ Червона книга України: Скарабей священний
- ↑ УРЕ. — Т. 10. — 215.
Посилання[ред. | ред. код]
|
