Sciurus vulgaris ognevi
| Sciurus vulgaris ognevi | ||||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 Вивірка підвиду «білка» в московському «парку на Соколі»
| ||||||||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||
| Sciurus vulgaris ognevi Migulin, 1928[1] | ||||||||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||||||||
|
Sciurus vulgaris ognevi (відома також як векша або білка) — один із найвідоміших підвидів гризунів виду Вивірка звичайна (Sciurus vulgaris), до якого відносять переважно середньоросійські популяції цього виду.
Таксономічна історія[ред. | ред. код]
Як зоологічний таксон, підвид описано 1928 року Олексієм Мигуліним; його повна наукова назва — «Sciurus vulgaris ognevi Migulin, 1928».
Для цього підвиду характерні: забарвлення зимового хутра від сірого, з домішкою полових тонів («єловкі») до попелясто-сірого («сосновки»); літнє хутро — від буро-коричневого до вохристо-іржавого. «Червонохвосток» в популяції не менше 25—30 %.
Поширення підвиду: на півночі — до Новгорода, на заході — до Пскова, Великих Лук, Торжка, Вязьми та Калуги, на південь — до Тули, Пензи, Сизрані, Єлабуги, на сході — по р. Кама до Пермі.[2]
Вернакулярні назви[ред. | ред. код]
.jpg)
У російськомовній науковій літературі цей підвид відомий як «среднерусская белка, векша».
З історії цих двох назв відомо, що «Вивірка, або вівериця — один з найдавніших зоонімів і найпоширеніша назва Sciurus в європейських мовах, широко вживана і в оглядах фауни України. «Білка» з'явилася у східнослов'янських мовах лише в 14 ст.,[3], можливо, як скорочення від «біла вівериця» і в українській набула поширення здебільшого на Наддніпрянщині.
В 1933—1953 рр. в СРСР термін «вивірка» був у статусі репресованих українських назв, і її штучно замінювали словом „білка“, яким витісняли також і російське „векша“ („вѣкъша“), яке, за Фасмером, є зменшувальною формою від „вѣвериця“. Векшу розглядають як рівнозначний термін із „вівериця“ при описах „кунних систем грошей“.»[4]
Більшість словників української мови (зокрема словники Грінченка[5], Огієнка[6] та Тимченка[7], а також Енциклопедія українознавства[8]) подають слова «білка» та «вивірка» як синоніми. Огієнко у своєму Стилістичному словнику української мови вказує, що на Наддніпрянській Україні слово «вивірка» — невідоме, замість нього вживають слово «білка»[6]
Див. також[ред. | ред. код]
Інші відомі підвиди вивірок із власними назвами:
- вивірка телеутка (Sciurus vulgaris exalbidus)
- вивірка карпатська (Sciurus vulgaris carpathicus)
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Don E. Wilson & DeeAnn M. Reeder (editors). 2005. Mammal Species of the World. A Taxonomic and Geographic Reference (3rd ed). Архів оригіналу за 10 квітня 2016. Процитовано 26 березня 2016.
- ↑ Громов И. М., М. А. Ербаева. 1995. Млекопитающие фауны России и сопредельных территорий. Зайцеобразные и грызуны. СПб., 522 с.
- ↑ (с. 28-29) Індоєвропейська спадщина в лексиці слов’янських, балтійських, германських і романських мов: семантичні та словотвірні зв’язки і процеси / Відп. ред. В. П. Пономаренко. – К.: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2013. – 604 с. ISBN 978-966-489-206-0. Архів оригіналу за 16 травня 2019. Процитовано 16 травня 2019.
- ↑ Загороднюк І., Дикий І. [[https://web.archive.org/web/20160407214055/http://zoomus.lviv.ua/files/HUNT_MAMM-UKRAINE.pdf Архівовано 7 квітня 2016 у Wayback Machine.] Мисливська теріофауна України: видовий склад і вернакулярні назви]] //Вісник Львівського університету. Серія біологічна. — 2012. — Випуск 58. — С. 21–44.
- ↑ Словарь української мови. Том I. Київ, 1907 (репринт. вид., Київ, 1958). с. 65
- ↑ а б Іван Огієнко. Український стилістичний словник. Львів, 1924. c. 52 [Архівовано 8 січня 2018 у Wayback Machine.]
- ↑ Історичний словник українського язика (під ред. Е. Тимченка). Харків, 1930. с. 170
- ↑ Енциклопедія українознавства (гол. ред. В. Кубійович). Париж - Нью-Йорк, 1955. с. 130
Джерела[ред. | ред. код]
- Грінченко Б. Словарь української мови (томи І–IV). К.: Довіра – Рідна мова, 1997. — Т. А–Н. — 578 с.; Т. О–Я. — 564 с. (Ротапринт з видання 1909 р.).
- Делеган І. В., Делеган І. І. Біологія лісових птахів і звірів. — Львів: Поллі, 2005. — 600 с.
- Загороднюк І., Дикий І. Мисливська теріофауна України: видовий склад і вернакулярні назви] //Вісник Львівського університету. Серія біологічна. — 2012. — Випуск 58. — С. 21–44.
- Загороднюк І. Ссавці східних областей України: склад та історичні зміни фауни] [Архівовано 7 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Теріофауна сходу України. — Луганськ, 2006. — С. 216–259. (Серія: Праці Теріологічної Школи. Вип. 7).
- Фасмер М. [[https://web.archive.org/web/20160325160852/http://www.classes.ru/all-russian/russian-dictionary-Vasmer.htm Архівовано 25 березня 2016 у Wayback Machine.] Этимологический словарь русского языка]] / Пер. с нем. — М.: Прогресс, 1964, 1967, 1971, 1973. — Т. 1–4. (Онлайн версія).