Supermarine Spitfire

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Supermarine Spitfire
Супермарін Спітфайр
Спітфайр. Фото 2005 року
Spitfire Mk Vb
Призначення: винищувач, перехоплювач, розвідник 
Перший політ: 6 березня 1936 
Прийнятий на озброєння: 4 серпня 1938 
Знятий з озброєння: 1957 
На озброєнні у: Велика Британія і ще 32 країни 
Історія виробництва
Виробник: Supermarine 
Всього збудовано: 20351 
Характеристики
Екіпаж: 1 чол.
Максимальна швидкість (МШ): 605 км/г
Бойовий радіус: 760 км
Дальність польоту: 1840 км
Практична стеля: 11300 м
Швидкопідйомність: 13,5 м/с
Розміри
Довжина: 9,12 м
Висота: 3,86 м
Розмах крил: 11,23 м
Площа крил: 22,48 м²
Маса
Споряджений: 3 000 кг
Силова установка
Двигуни: 1× Rolls-Royce Merlin 45 12-циліндровий 
Озброєння
Боєзапас: 8x350 
Підвісне озброєння 2 авіабомби 110 кг 
Кулеметне озброєння 8x7,7 мм 

Супермарі́н Спітфа́йр (англ. Supermarine Spitfire) — британський винищувач часів Другої світової війни. За своєю конструкцією це одномоторний суцільнометалевий моноплан з низькорозташованим крилом і шасі що прибирається. Різні модифікації літака використовувалися в ролі винищувача, винищувача-перехоплювача, висотного літака, винищувача-бомбардувальника і літака-розвідника. Всього було побудовано 20 300 екземплярів, включаючи двомісні тренувальні машини. Частина машин залишалася в строю до середини 50-х років.

Конструкція[ред.ред. код]

Spitfire був по суті найменшим і найкомпактнішим винищувачем, якого можна було б сконструювати навколо двигуна, пілота і 8-кулеметного озброєння. Суцільнометалевий, з працюючою обшивкою, свободонесучий моноплан-низькоплан відрізнявся витонченою еліптичною формою крила (ця конструктивна особливість була навіяна подібним, але товщим в перерізі, крилом Heinkel He 70) аеродинамічні переваги якого переважували створювані ним технологічні проблеми. Тонке крило (що дає хороші швидкісні якості) мало на 25% хорди лонжерон, що складається з трубчастого стержня і плоскої полиці. Перед лонжероном крило покривалося товстими дюралевими панелями, які разом з полицею лонжерона створювали жорстку, міцну на скручування коробку. Окрім забезпечення чудової форми носу крила, цей тип конструкції давав дуже хороші характеристики анти-флаттерів. За лонжероном тонка обшивка підтримувалася балочними нервюрами і фальшлонжероном, до якого потім кріпилися щілинні закрилки і елерони, обтягнуті тканиною. Фюзеляж конструктивно складався з трьох секцій. Передня частина, що складала мотораму, мала трубчасту конструкцію. З а нею була монококова секція, утворена з поперечних шпангоутів і стрингерів, що проходили, за винятком чотирьох головних лонжеронів, крізь їх ребра. Передній шпангоут цієї секції утворював вогнетривку перегородку, а через центр секції проходив головний лонжерон крила (традиційного центроплану для стикування крил з фюзеляжем не було). Хвостова секція, що включала кіль, мала подібну монококову конструкцію і від'єднувалася цілком.

Модифікації[ред.ред. код]

Mk1[ред.ред. код]

Перший промисловий варіант Spitfire. Перший політ відбувся в травні 1939 року. Літаки почали поступати у бойові частини в серпні того ж року. Озброєння складалось з восьми 7,7 мм кулеметів Browning M2.

Mk2[ред.ред. код]

Подальший розвиток моделі Mk.I.Основною відмінністю була установка нового двигуна Merlin 12, також трилопатевими гвинтами і броньованим лобовим склом.

Mk5[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Supermarine Spiteful

Посилання[ред.ред. код]


Авіація Це незавершена стаття з авіації.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.