Єхидна австралійська
| Єхидна австралійська | ||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
.jpg) Єхидна австралійська
| ||||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||
| Tachyglossus aculeatus (Shaw, 1792) | ||||||||||||||||||
 Розповсюдження єхидни австралійської | ||||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||||
| Myrmecophaga aculeata (Shaw, 1792) Echidna aculeata (Lydekker, 1894) | ||||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||||
|
Єхидна австралійська[1], або єхидна коротконоса[2] чи єхидна[3] (Tachyglossus aculeatus) — єдиний представник роду (Tachyglossus) родини Єхиднових. Має 5 підвидів. Вперше була знайдена та описана у 1792 році науковцями Д. Шоу та Ноддером. Етимологія: лат. tachyglossus — «швидкоязикий», лат. aculeatus — «колючий»[4].
Опис[ред. | ред. код]
Тулуб завдовжки до 45 см, морда — 75 мм, голки — 6 см (їх колір коливається від білого до чорного). На морді вузький рот, який відкривається максимум на 5 мм. Хвіст не розвинутий, майже не примітний. Єхидна австралійська має на лапах по 5 кігтів. Як і усі сумчасті має сумку.
Поширення[ред. | ред. код]
Коротконоса єхидна поширена на більшій частині Австралії, Тасманії та низовинах Нової Гвінеї, і не перебуває під загрозою зникнення.[5][6] В Австралії вона залишається значно розповсюдженою в широкому діапазоні умов, включаючи міські околиці, прибережні ліси і сухі внутрішні райони, і особливо широко розповсюджена в Тасманії та на острові Кенгуру,[7] зустрічається на деяких островах у Бассовій протоці.
Загрози[ред. | ред. код]
Найбільш поширеними загрозами для тварини в Австралії є транспортні засоби та руйнування середовищ існування, які призвели до локальних вимирань.[7] У Австралії коротконосі єхидни менше постраждали від очищення землі, ніж деякі інші види, оскільки вони не потребують спеціалізованого середовища існування за наявності достатньої кількості мурах і термітів.[6] Як наслідок, вони можуть вижити на очищеній землі, якщо зрізана деревина залишається в цьому районі, оскільки колоди можуть використовуватися як притулки та джерела комах. Однак у районах, де земля була повністю очищена для окремих культур, які можуть бути механічно зібрані, такі як пшеничні поля, спостерігали вимирання[7].
Протягом десятирічного періоду, близько однієї третини смертельних випадків єхидн, повідомлених органам охорони дикої природи у Вікторії, були пов'язані з автотранспортом, а більшість поранених тварин були потерпілими від ДТП[8]. Дослідження показали, що вони часто обирають для переходів водостічні труби під дорогами, тому це вважається життєздатним засобом зменшення смертності на дорогах з інтенсивним рухом у сільській місцевості або національних парках, де тварини більш поширені.[8]
Незважаючи на їхні колючки, на них полюють хижі птахи, тасманійські дияволи,[6] динго,[5] змії, ящірки, варани, кішки і лисиці[9], хоча майже всі жертви молоді. Варани відомі своїми копаючими здібностями і сильним нюхом, і вважається, що вони були основними мисливцями на єхидн перед ввезенням вищих звірів.[9] Відомо, що дінго вбивають єхидн, обертаючи їх на спину і атакуючи їх живіт.[7] Вивчення невеликої кількості єхидн на острові Кенгуру дозволило зробити висновок, що головними хижаками були варани та кішки, хоча лисиці - відсутні на острові Кенгуру - оцінюються як значна загроза.[9]
Єхидн вживали в їжу корінні австралійці та ранні європейські поселенці Австралії.[6] Полювання на єхидн і харчування ними на Новій Гвінеї з часом зростало і призвело до зниження чисельності популяції та районів поширення; в даний час, як вважають, вони зникли з гірських районів. Вбивство єхидн було табу в традиційній культурі, але оскільки племена ставали все більш вестернізованими, полювання збільшувалося, і тварин стало легше відстежувати за допомогою собак[10].
Зараження ввезеними паразитарними стрічковими червами Spirometra erinaceieuropaei[en] вважається фатальним для єхидн. Цей гельмінтоз передається через воду шляхом спільного використання водопоїв разом з інфікованими собаками, лисицями, кішками та динго, які не гинуть від паразита. Інвазія розглядається як більш небезпечна в більш сухих районах, де більше тварин користуються меншою кількістю водних об'єктів, що збільшує ймовірність передачі.[8] Товариство із збереження дикої природи Квінсленда проводить загальнонаціональне дослідження, яке називається Echidna Watch, для спостереження за видами єхидни. Також відомо, що єхидни заражаються іншими стрічковими червями, найпростішими і герпесвірусами, але мало відомо про те, як ці зараження впливають на здоров'я тварин або популяції.[11]
Утримання у неволі[ред. | ред. код]
Хоча вважається, що зберігати здоров’я єхидни в неволі легко,[12] розмножувати єхидн складно, частково через відносно рідкісний цикл. У 2009 році в зоопарку Перту вдалося розмножити декілька коротконосих єхидн,[13] а в 2015 році там були успішно розмножені перші єхидни, що народилися в зоопарку.[14] До 2006 року лише п'ять зоопарків зуміли розмножити коротконосих єхидн, але жодна з виведених в неволі, не досягла зрілості.[15] З цих п'яти зоопарків лише один в Австралії - Зоопарк Таронга в Сіднеї - єхидну вдалося розмножити в 1977 році. Інші чотири випадки мали місце в Північній півкулі: два в США, а інші в Західній Європі. У цих випадках розмноження відбувалося на шість місяців поза фазою порівняно з Австралією, після того, як тварини пристосувалися до сезонів Північної півкулі.[15] Невдала програма розведення в неволі має велике значення для збереження зникаючих видів проєхидни з роду Zaglossus, і менше для коротконосих єхидн.[15]
Спосіб життя[ред. | ред. код]
Це наземна тварина. Живе у заростях чагарників (австралійському буші), полюбляє кам'янисті ділянки. Використовує свої голки як захист на кшталт їжака. При небезпеці згортається у кулю.
Єхидна австралійська – нічна тварина. Вдень вона відпочиває у своєму лігві, а вночі полює.
Харчується здебільшого комахами, насамперед мурахами, термітами, але інколи вживає дощових хробаків. Її кігті та лапи досить сильні, щоб зруйнувати мурашник або вдертися до термітника.
Зубів єхидна австралійська не має. Але на задній частині язика є рогові зубчики, які, стикаючись з гребінчастим піднебінням, перетирають комах. Також єхидна ковтає землю та детрит, які допомагають перетравлювати їжу.
Єхидна австралійська має дуже добрий слух, при пересуванні здебільшого користується нюхом.
Під час холодів впадає у короткочасну сплячку. Зібраний перед тим підшкірний жир допомагає єхидні прожити без їжі більше місяця.
Розмноження[ред. | ред. код]
Вагітність триває 21—28 днів. Виношує 1 яйце розміром до 13—17 мм у діаметрі, вагою 1,5 г. Його єхидна австралійська «висиджує» у сумці. З появою дитинча довгий час годує його молоком.
Стосунки з людиною[ред. | ред. код]
Єхидна австралійська гарно пристосовується до життя в неволі. Тому люди часто виловлюють її для утримання вдома. Водночас аборигени полюбляють полювати на єхидну задля її смачного жиру.
Підвиди[ред. | ред. код]
- Tachyglossus aculeatus acanthion, Північна Територія, Західна Австралія.
- Tachyglossus aculeatus aculeatus, Квінсленд, Новий Південний Уельс, Південна Австралія та Вікторія
- Tachyglossus aculeatus lawesii, в прибережних регіонах і високогір'ях Нової Гвінеї, північно-східний Квінсленд
- Tachyglossus aculeatus multiaculeatus, ендемік острова Кенгуру
- Tachyglossus aculeatus setosus, о. Тасманія, острови у протоці Басса
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Мороз, В.Ф. Механізми функціонування м'язово-скелетної системи та закономірності її розвитку у хребетних. — Київ : Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора ветеринарних наук, 2005. — 40 с.
- ↑ Решетило О. Зоогеографія. — Львів : ЛНУ імені Івана Франка, 2013. — С. 232. — ISBN 978-966-613-977-4.
- ↑ Брошко, Є.О., Ковтун, М.Ф. Морфометричні та біомеханічні особливості організації скелету кінцівок деяких наземних хребетних з різним типом локомоції і орієнтації кінцівок // Вісник Черкаського університету. Сер.: Біологічні науки. — 2014. — Вип. (295. — № 2. — С. 23–31.
- ↑ Stephen Jackson. Australian Mammals: Biology and Captive Management: Biology and Captive Management. — Csiro Publishing, 2007. — С. 109. — ISBN 0643098585.
- ↑ а б Egerton, p. 38.
- ↑ а б в г Short-beaked Echidna. Parks & Wildlife Service Tasmania. 22 жовтня 2013. Архів оригіналу за 16 лютого 2017. Процитовано 1 жовтня 2017.(англ.)
- ↑ а б в г Augee, Gooden and Musser, p. 120.
- ↑ а б в Augee, Gooden and Musser, p. 121.
- ↑ а б в Augee, Gooden and Musser, pp. 120–121.
- ↑ Augee, Gooden and Musser, p. 119.
- ↑ Augee, Gooden and Musser, p. 122.
- ↑ Augee, Gooden and Musser, pp. 122–125.
- ↑ Baby echidnas make first appearance at Perth Zoo. Perthnow.com.au. 4 листопада 2009. Архів оригіналу за 11 березня 2012. Процитовано 29 травня 2010.(англ.)
- ↑ Laschon, Eliza (8 лютого 2017). Perth Zoo welcomes second puggle from short-beaked echidnas Chindi and Nyingarn. ABC News (Australia). Perth. Архів оригіналу за 29 травня 2017. Процитовано 30 серпня 2017.(англ.)
- ↑ а б в Augee, Gooden and Musser, p. 126.
Джерела[ред. | ред. код]
- Augee, M. L., Gooden, B. A. and Musser, A. 2006. Echidna : extraordinary egg-laying mammal [Архівовано 16 грудня 2019 у Wayback Machine.]. Collingwood, Victoria, CSIRO Publishing. ISBN 0643092048(англ.)
- Egerton, L. ed. 2005. Encyclopedia of Australian wildlife. Reader's Digest ISBN 1-876689-34-X(англ.)
Література[ред. | ред. код]
- Родини ссавців світу: огляд таксонів та їхні українські назви / С. Харчук, І. Загороднюк // Geo & Bio. - 2019. - Т. 17. - С. 90. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Vnnpm_2019_17_10
- Єхиднові (Tachyglossus) // Біологічний словник : 2-е вид. / за редакцією академіка АН УРСР К. М. Ситника, члена-кореспондента АН УРСР В. О. Топачевського. — К. : Головна редакція УРЕ, 1986. — С. 217.
- Augee, M. L. and Gooden, B. A. 1993. Echidnas of Australia and New Guinea. Australian National History Press, Sydney ISBN 978-0-86840-046-4(англ.)
- Cason, M. 2009. "Tachyglossus aculeatus" (On-line), Animal Diversity Web [Архівовано 29 липня 2016 у Wayback Machine.] (англ.)
- Tachyglossus aculeatus | ARKive (англ.)