The Kinks
| The Kinks | |
|---|---|
 |
|
| Основні дані | |
| Роки: | 1963—1996 |
| Країна: |  Велика Британія |
| Жанр(и): | рок-н-рол, рок-музика, прото-панк, хард-рок |
| Лейбл(и): | Pye, RCA, Arista |
| Склад: | Рей Девіс Дейв Девіс Піт Куейф Мік Еворі Джон Далтон (1970—76) Джон Гослінг (1970—72) Джим Родфорд (1970—76) Ян Гіббонс (1970—76) Боб Генріт (1978—86) Майк Хейлі (1980—96) |
The Kinks («Кінкз») — британський рок-гурт, заснований в 1963 році. Сформував відмітне британське звучання в рок-музиці 1960-х років , вплив якого можна простежити на прикладі безлічі напрямків від панк-року до брітпопа. Одні з основоположників субкультури модів. Творчого піка група досягла в другій половині 60-х рр., коли виходили їхні концептуальні альбоми. Члени Зали слави рок-н-ролу
Зміст |
Історія [ред.]
Витоки і перші роки (1963—1965) [ред.]
У витоків групи стояли брати Дэвіси, Рей и Дейв, що виросли в Лондоні. Певний час на роль вокаліста претендував юний Род Стюарт. Більшу частину пісенного репертуару групи написав Девіс. В 1963 році брати назвали свою команду The Ravens і спробували укласти контракт на запис альбому. Подібно до більшості британських груп того часу, The Ravens грали блюз, а їх кумирами були ритм-енд-блюзові музиканти з США. Першим синглом Девіс, випущених під ім'ям The Kinks, була кавер-версія «Long Tall Sally» Літтл Річарда.
В серпні 1964 року динамічний, в стилі гаражний рок сингл «You Really Got Me» дебютував у Великобританії на першому місці. Гучний успіх супроводжував його і в США. Слухачам запам'ятався шалений гітарний програш (рифф), побудований всього лише на двох акордах. Інструментовка пісні вражала своєю підкресленою грубістю, необробленістю. Успіх цієї композиції, поряд з деякими композиціями The Beatles і The Who, призвів до "поважчення" рок-музики в цілому і проклав шлях для виникнення таких течій, як хард-рок, панк-рок і хеві-метал.
Протягом наступного року The Kinks випустили ряд успішних записів («All Day and All of the Night», «Tired of Waiting for You») і безперервно виступали - головним чином у США. Музичні критики включили їх поряд з The Beatles, The Rolling Stones і The Who у «велику четвірку» (Big Four) рок-груп «британського вторгнення» у Штати. Тим часом американські консерватори обурювалися тим, що популярність англійських груп у США призвела до занепаду національної музичної індустрії. Мабуть, саме в протекціоністських цілях на кінець літа 1965 року The Kinks було заборонено виступати з концертами в цій країні.
Концептуальні альбоми (1965—1973) [ред.]
Закритість американського ринку призвела до того, що The Kinks зазнали перетворення на самий англійський з усіх рок-гуртів. Протягом наступних кількох років вони черпали натхнення не в каліфорнійській психоделії, а в лондонських мюзик-холах і національній естраді. В 1966 році у вони випустили один з перших концептуальних альбомів - «Face to Face». Влітку того ж року найбільшим хітом у Великобританії стала їх сатирична пісня «Sunny Afternoon». До цього часу стало ясно, що Девіс виріс у по-справжньому великого поета-пісняра. В 1967 році була записана чи не найвідоміша його мелодія, «Waterloo Sunset», яка за опитуванням Бі-бі-сі визнана самими англійцями кращою піснею про [[Лондон].
З поширенням психоделії в Європі популярність The Kinks у себе на батьківщині стала падати. Якраз в цей час їм було дозволено в'їзд в США. Вони вирушили в чергові гастролі по Америці, попередньо випустивши один зі своїх найсильніших концептуальних альбомів - «Arthur (or The Decline And Fall Of The British Empire)». Період з 1967 по 1972 вважається золотим часом в історії гурту. З виходом хітового синглу «Lola» (1970) вони повернулися до більш важкого звучання, яке вирізняло їх ранні роботи. Головний герой цієї пісні - трансвестит: вельми ризикована тема для популярної музики того часу.
Останні альбоми (1973-1996) [ред.]
З 1973 по 1976 роки The Kinks в черговий раз переосмислили свій образ. У цей період Рей Девіс зайнявся написанням рок-опер, для постановок яких склад групи був значно розширений. Перша рок-опера Девіса, «Preservation», мала багато спільного з водевілем і з тріском провалилася. Незважаючи на холодний прийом, за нею послідували ще три аналогічних проекти. На початку 1980-х The Kinks частково змогли повернути колишню популярність. Їх нові записи були близькі за стилістикою до «нової хвилі»; особливо успішним виявився сингл «Come Dancing» (1983).
З другої половини вісімдесятих відносини між Реєм і Дейвом - двома стовпами групи - стали псуватися. Нові записи колективу не користувалися успіхом ні у критиків, ні у публіки. Обидва брати все більше часу приділяли особистому життю і сольним проектам, а з 1996 року і зовсім перестали спілкуватися. В 1983 році у Рея Девіса і Кріссі Хайнд із The Pretenders народилася дочка. Певний сплеск інтересу до The Kinks спостерігався в середині 1990-х, коли молоді команди Blur і Oasis визнали в англоцентрічних братів Девіс попередників брит-попу.
Возз'єднання групи (2008) [ред.]
В листопаді 2008 року BBC News повідомило, що Рей Девіс підтвердив численні чутки про возз'єднання групи найближчим часом [1]. Розпад колективу (який не був заявлений офіційно) був пов'язаний з поганим станом здоров'ям Дейва Девіса, котрий пережив серцевий напад у 2006 році. Сам Дейв брати участь у відновленні групи відмовився, ніяк це не прокоментувавши.
Дискографія [ред.]
Вказані лише британські альбоми.
Примітки [ред.]
Посилання [ред.]
 |
ВікіСховище має мультимедійні дані за темою: The Kinks |
 |
Це незавершена стаття про музичний гурт. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
