The Velvet Underground

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
The Velvet Underground
фотографія
The Velvet Underground зліва на право: Ніко, Енді Воргол, Морін «Мо» Такер, Лу Рід, Стерлінґ Моррісон та Джон Кейл
Основна інформація
Жанр рок, психоделічний рок, авангард-рок, експериментальний рок, прото-панк
Роки 1965-1973, 1990, 1992-1994, 1996
Країна США
Звідки Нью Йорк
Мова англійська
Лейбл Verve, MGM, Atlantic, Polydor, Mercury, Sire
Колишні
учасники
Ніко
Морін «Мо» Такер
Лу Рід
Стерлінґ Моррісон
Джон Кейл
Анґуз МакЛіз
Даґ Юл
Волтер Паверс
Віллі Александер
http://olivier.landemaine.free.fr/vu/index.html

The Velvet Underground (дослівно з англ. — Оксамитове підпілля) — американський рок-гурт 1960-х и 1970-х років, що стояв біля витоків альтернативної музики, утворений 1964 року у місті Нью-Йорк під такими назвами: The Primitives, The Warlocks та The Falling Spikes. Назву часто скорочують до V.U. або The Velvets. Ключові учасники Velvet Underground — Лу Рід і Джон Кейл, досить успішно продовжували сольну кар'єру після відходу із групи.

Біографія[ред.ред. код]

До першого складу гурту входили: Лу Рід (Lou Reed), справжнє ім'я Луїс Алан Фербенк (Louis Alan Ftrbank), 2.03.1942, Фріпорт, Нью-Йорк, США — гітара, вокал; Джон Кейл (John Cale), 9.03.1942, Гарнант, Велика Британія — бас, орган та Уолтер Де Mapia (Walter De Maria) — гітара.

Лу Рід був контрактовим автором пісень та виконавцем на фірмі «Pickwick», де під різними псевдонімами зробив кілька записів та утворив гурт The Primitives. Джон Кейл отримав класичну музичну освіту, навіть був стипендіатом, однак коли його переманив Лу Рід до The Primitives, він почав грати дещо іншу музику. Третього учасника The Primitives Уолтера Де Маріа швидко замінив однокурсник Лу Ріда по Syracuse Univercity Стерлінг Моррісон (Sterling Morrison; 29.08.1942 Лонг Айленд, Нью-Йорк, США — 30.8.1995, Пофніск, Нью-Йорк, США) — гітара, бас, вокал. Новий склад також поповнив Енгус Меклайз (Angus Maclise) — ударні, який і запропонував назву Velvet Underground. Крім того, Меклайз відіграв ключову роль в організації перших виступів гурту на мультимедійних імпрезах та хеппенінгах. Однак десь у середині 1965 року він залишив колег, поїхав до Індії, де й помер 1979 року. Новою ударницею Velvet Undeground стала Моурін «Моу» Такер (Maureen «Mo» Tucker), 1945, Нью-Джерсі, США, що була подругою сестри Стерлінга Моррісона.

1965 року після виступу у «Cafe Bizarre» на гурт звернув увагу легенда поп-арту Енді Уорхол, який запропонував хлопцям взяти участь у циклі мультимедіа-шоу «The Exploding Plastic Inevitable». Також після протекції Уорхола до гурту приєдналась акторка та співачка Ніко (Nico), справжнє ім'я якої Кріста Пеффген (Christa Päffgen), 16.10.1938, Кельн, Німеччина.

Свій дебютний лонгплей гурт записав ще навесні 1966 року, однак його не прийняли багато фірм, яким не подобалися ні контроверсійний матеріал, ні довгі композиції. Альбом «The Velvet Underground & Nico» з'явився лише у вересні 1967 року на фірмі «MGM/Verve». Лонгплей відразу здобув славу не в останню чергу завдяки великому внеску Енді Уорхола, який був автором обкладинки, та як продюсер мав вплив на атмосферу всієї роботи. Він вдало презентував зачарування Лу Ріда вуличною культурою та аморальність, що межувала з воєризмом. Однак талант Ріда виходив за межі звичайного опортунізму. Його досконале відчуття ритм-енд-блюзу підкреслювало ліричний зміст творів, що розповідали, наприклад, про наркотики («I'm Waiting For The Man», «Heroin») чи садомазохізм («Venus In Furs»). Вони запам'яталися не тільки порушеними у них темами, а також і завдяки музичній досконалості. Майстерність Лу Ріда гарно поєднувалась з зворушливою грою Кейла на альті, готичною інтонацією вокалу Ніко, а також об'єднаною динамікою всіх членів гурту. Однак на сьогодні дебютний альбом Velvet Underground вважається одним з найкращих досягнень, а тоді відразу після появи на музичному ринку він зіткнувся з найгіршою реакцією. 1967 року Ніко покинула гурт, а четвірка музикантів, що залишилась, відмовилася від співпраці з Уорхолом. Проте робота у студії над другим альбомом «White Light/ White Heat», лише поглибила внутрішні непорозуміння у гурті, що відбилося на динаміці записів. Наприклад, у той час, коли заглавний твір та «І Heard Her Call My Name» гарно поєднувався з «I'm Waiting For The Man», то дві довгі композиції «The Gift» та «Sister Ray» презентували найрадикальніше творче обличчя групи. Ця остання гостра та безжалісна сексуальна какофонія була записана живцем у студії і попри те, що Рід згодом зізнався, що намагався наблизитися до звучання свого кумира, фрі-джазового саксофоніста Орнетта Колемана, цей сімнадцятихвилинний твір хіба що найкраще презентував атональну гру Джона Кейла.

1968 року з гурту було усунуто Кейла, а замість нього взяли ортодоксального басиста, колишнього учасника групи Glass Menagerie Дуга Юла (Doug Yule). Третій альбом під простою назвою «The Velvet Underground» продемонстрував м'який підхід до матеріалу, приховуючи водночас тривожні настрої попередніх робіт. Залишаючись під впливом Лу Ріда, квартет відчував стабільність, хоча час від часу на поверхню виходили їх старі непорозуміння.

Альбом «Loaded» був типово комерційним і підкреслював нову орієнтацію Velvet Underground. До цього альбому, виданого 1970 року, ввійшла одна з найпопулярніших композицій Лу Ріда «Sweet Jane», а сам лонгплей, матеріал для якого було взято з багатої спадщини поп-музики, вийшов повністю оптимістичним, що рідко можна було почути у попередній творчості формації. Однак коли альбом з'явився на ринку, Лу Рід вирішив залишити гурт, який утворив, і керівництво ним передав Юлу. Прохолодно зустрінутий лонгплей «Squeeze», на якому домінували пісні Дуга Юла, підтвердив те, що історія гурту закінчилася разом з відходом Ріда. Ця платівка була видана лише в Європі і офіційно не входить до дискографії Velvet Underground.

15 червня 1990 року гурт з'явилася в оригінальному складі на відкритті фундації пам'яті Енді Уорхола у Jony en Josas під Парижем. Наслідком поновлення контактів між музикантами стало реанімування гурту 1993 року — він записав альбом «Live MC-МХС III» і провів світове турне.

Попри те, що платівки групи продавалися невеликими тиражами, Velvet Underground вплинула на рок-музику другої половині XX століття. Добре демонструє вплив Velvet Underground відома фраза (яку часто приписують Брайану Іно) про те, що мало хто купував платівки Velvet Underground у той час, коли вони виходили, але кожен, хто купив, заснував свій власний гурт[1]. Критики погоджуються, що творчість гурту стала поворотним моментом в історії рок-музики[2]. Velvet Underground був одним з перших гуртів, що експериментували в авангардному напрямку. Складний експериментальний звук, як і реалістичні тексти Лу Ріда, вплинули на розвиток панка, нойз-року й альтернативного року. Медитативність, тягучість композицій першого альбому гурту вплинула на становлення пост-панку. Експерименти з шумом на другому альбомі — на нойз-рок, особливо на гурт Jesus And Mary Chain.

Дискографія[ред.ред. код]

Студійні альбоми[ред.ред. код]

Записи живих виступів[ред.ред. код]

Бокс сети і компіляції ауттейків[ред.ред. код]

Компіляції[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. MusicBox.ru. Странная красота The Velvet Underground (часть 1).
  2. www.trouserpress.com

Посилання[ред.ред. код]