Uriah Heep

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Uriah Heep
фотографія
Основна інформація
Жанр рок-музика, прогресивний рок
Роки 1969 — Дотепер
Країна Велика Британія Велика Британія
Лейбл Vertigo, Bronze, Island, Warner Bros., Mercury, Chrysalis, Sanctuary, Castle і інші.
Склад Мік Бокс
Тревор Болдер
Берні Шоу
Філ Лейзон
Рассел Гілбрук
Колишні
учасники
Девід Байрон
Пол Ньютон
Алекс Нейпір
Кен Хенслі
Найджел Олссон
Кейт Бейкер
Іен Кларк
Лі Керслейк
Марк Кларк
Гері Тейн
Джон Веттон
Джон Лоутон
Джон Сломен
Кріс Слейд
Пітер Голбі
Боб Дейслі
Джон Сінклейр
www.uriah-heep.com

Uriah Heep — британський рок-гурт, утворений в Лондоні у грудні 1969 року з ініціативи Девіда Байрона (David Byron; 29 січня 1947, Еппінг, Велика Британія — 7 березня 1985, Редінг, Велика Британія) — вокал та Міка Бокса (Mick Box; 9 червня 1947, Лондон, Велика Британія — гітара.

Історія[ред.ред. код]

Зустріч та перші записи[ред.ред. код]

Музиканти зустрілись ще у середині 1960-х років, граючи у гурті Stalkers, після розпаду якого утворили новий під назвою Spice. До складу цієї формації, крім Байрона та Бокса, також увійшли: Пол Ньютон (Paul Newton; 1946, Андовер, Велика Британія) — бас та Алекс Нейпір (Alex Napier) — ударні. Наприкінці 1969 року після приєднання до цього квартету за рекомендацією Ньютона Кена Хенслі (Ken Hensley; 24 серпня 1945, Лондон, Велика Британія) — клавішні, гітара, вокал, відомого своєю роботою у таких формаціях, як Kit & The Saracens, Jimmy Brown Sound, The Gods, Cliff Bennett Band та Toe Fat, музиканти взяли назву Uriah Heep. Таке ім'я мав герой повісті Чарльза Діккенса «Дейвід Копперфілд» («David Copperfield»), а 1970 року саме відзначалось сторіччя з дня смерті цього великого письменника. Екс-менеджер Spice та майбутній опікун Uriah Heep Джеррі Брон підкинув новій формації саме таку думку про Чарльза Діккенса.

На початку 1970 року своїх колег залишив Алекс Нейпір, і новим ударником групи став Найджел Олссон (Nigel Olsson) (майбутній співпрацівник Елтона Джона). Записаний того ж року дебютний альбом «Very 'eavy, Very 'umble» був витонченим переходом від електро-фолку до потужнішого звучання. Після його появи у складі групи замість Олссона з'явився Кейт Бейкер (Keith Baker). Проте і цей перкусист довго у гурті не протримався, взявши участь у запису лише альбому «Salisbury». Ця платівка з'явилась на музичному ринку у січні 1971 року і презентувала зовсім інше обличчя гурту. Так, на цьому лонгплеї можна було почути складні сольні партії, а в запису 16-хвилинного титульного твору взяв участь духовий оркестр. Тим самим гурт віднайшов для себе незвичайно багатий і вишуканий музичний стиль, названий пізніше прогресивним роком.

Ще в жовтні 1970 року в Uriah Неер з'явився черговий ударник — Іен Кларк (Ian Clarke), якого у листопаді 1971 року змінив екс-The Gods та Toe Fat Лі Керслейк (Lee Kerslake). Також у цей період гурт залишив Ньютон. На його місце спочатку прийшов Марк Кларк (Mark Clarke) (раніше він грав у Downbeats та Colosseum), а в лютому 1972 року це місце дісталось новозеландцю Гері Тейну (Gary Thain).

Золоті роки[ред.ред. код]

Альбом "Look At Yourself", який у листопаді 1971 року видала фірма «Bronze Records», що належала менеджерові гурту Джеррі Брону (попередні альбоми з'явились на «Vertigo»), піднявся у британському чарті до 39 місця. Після закінчення останніх кадрових змін у кар'єрі Uriah Неер розпочався найплідніший період. У цей час повна розмаху музика гурту доповнювалась ексцентричними, повними фантастичних видінь текстами. Новим складом було записано п'ять альбомів, з яких перший — «Demon & Wizards» — потрапив у першу тридцятку американського чарту. Музичні та ліричні теми гурт продовжив розвивати на платівках «Magicians Birthday», «Uriah Неер Live», «Sweet Freedom» та «Wonderworld» (остання потрапила 1974 року до американського Тор 40).

Роки випробувань[ред.ред. код]

У лютому 1975 року внаслідок непорозумінь гурт залишив Гері Тейн (19 березня 1976 року він помер від надмірного вживання наркотиків). У березні того ж року його замінив Джон Веттон (John Wetton), який раніше співпрацював з King Crimson, Family та Roxy Music, і додав Uriah Heep таку необхідну у той період творчу енергію. Однак багато спостерігачів відзначили, що музикант зробив неправильний крок, приєднавшись до гурту, який швидко почав відходити у минуле. Попри те, що перша робота нового складу — альбом «Return To Fantasy» — вперше (і востаннє) злетіла до британського Тор-10, подальша співпраця з Вентоном не принесла очікуваних результатів. Після запису чергового альбому «High & Mighty» у серпні 1976 року Веттон покинув гурт і приєднався спочатку до Браяна Феррі, а згодом до квартету U.K.

Того ж 1976 року все частіше спалахували сварки між учасниками Uriah Heep, які незабаром дійшли до висновку, що формула, яка приносила раніше успіх, уже не діє. Хенслі, який почав стверджувати, що вони стали «машинами, які крокують до швидкої загибелі», влітку 1976 року під час американського турне поставив ультиматум: або він, або Байрон. Після гострої боротьби у жовтні 1976 року Байрон був змушений залишити гурт. Спочатку вокаліст потрапив до формації Rough Diamond, а пізніше зосередився на сольній кар'єрі.

На виданому 1977 року альбомі «Firefly» у ролі вокаліста дебютував екс-Lucifer's Friend Джон Лоутон (John Lawton), а новим басистом став Тревор Болдер (Trevor Bolder) — колишній музикант Девіда Боуї. Таким складом гурт проіснував більше двох років і записав три альбоми. На третьому — «Fallen Angel» — востаннє заспівав Лоутон. На альбомі «Conquest», який вийшов 1980 року, у складі Uriah Неер з'явився Джон Сломен (John Sloman) — вокал, гітара, клавішні. Ще 1978 року гурт залишив Лі Керслейк, якого змінив Кріс Слейд (Chris Slade). Через два роки втратив сенс продовжувати музичну кар'єру і Хенслі. Проте незабаром до групи повернувся Керслейк.

У групі тривали персональні зміни. Поряд з Боксом, Керслейком з'явились Пітер Голбі (Peter Goalby) — вокал, Боб Дейслі (Bob Daisley) — бас, вокал та Джон Сінклейр (John Sinclair) — клавішні, вокал. Таким складом було записано два чергових альбоми: 1982 року «Abominog» та 1983-го «Head First».

1985 року в Uriah Неер знову з'явився Болдер, який цього разу змінив Дейслі. Вже за його участю була записана платівка «Equator». У цей період групі довелось укласти угоду з фірмою «Portrait», до чого її примусив занепад «Bronze Records». Наступні роки принесли серію ретроспективних альбомів, до яких потрапили студійні та концертні записи періоду найбільшої популярності Uriah Heep.

Другий подих[ред.ред. код]

У грудні 1987 року гурт здійснив безпрецедентний вчинок, виступивши десять вечорів поспіль на переповненому стадіоні Москви. До складу цього разу входили Бокс, Керслейк, Болдер, Берні Шоу (Bernie Shaw) — вокал та Філ Лейзон (Phil Lazon) — клавішні. Фрагменти з цих концертів увійшли до виданого 1988 року альбому «Live In Moscow». 1989 року цей же склад гурту записав першу за останні чотири роки студійну платівку Uriah Heep — альбом «Raging Silence». 1991 року на музичному ринку з'явився черговий лонгплей «Different World». Незважаючи на постійні зміни складу, гурт і сьогодні продовжує концертувати і записувати нові альбоми.

6 квітня 1999 Uriah Heep дали великий концерт в "Палаці "Україна" в Києві в рамках турне у підтримку альбому "Sonic Origami". Після концерту даний альбом декілька тижнів входив у п'ятірку продаваних альбомів виконавців у Києві (за тогочасною версією рейтингу альбомів "Радіо Рокс").

26 червня 1999 Uriah Heep були учасниками концерту на Майдані Незалежності в Києві в рамках акції «Крок до перемоги».

18 жовтня 2007 Uriah Heep дали концерт у Центрі культури та мистецтв НАУ в Києві.

21 жовтня 2012 Uriah Heep виступили в Докер-пабі в Києві в рамках туру на підтримку альбому "Into the Wild".

21 травня 2013 від раку підшлункової залози помер басист Тревор Болдер. Йому було 62 роки.

10 червня 2014 року вийшов 24-й альбом групи "Outsider".

Дискографія[ред.ред. код]

Студійні альбоми[ред.ред. код]

Концертні альбоми[ред.ред. код]

  • 1973: Uriah Heep Live — January 1973
  • 1986: Live At Shepperton'74
  • 1987: Live In Europe 1979
  • 1988: Live In Moscow
  • 1996: Spellbinder Live
  • 1997: King Biscuit Flower Hour Presents In Concert '74
  • 1999: Spellbinder
  • 2000: Future Echoes Of The Past
  • 2001: Acoustically Driven
  • 2001: Electrically Driven
  • 2002: The Magician's Birthday Party
  • 2003: Live in the USA
  • 2004: Magic Night
  • 2005: Between Two Worlds
  • 2009: Official Live Bootlegs
  • 2009: Live At Sweden Rock

Компіляційні альбоми[ред.ред. код]

  • 1975: The Best Of Uriah Heep
  • 1986: Anthology
  • 1990: Still 'Eavy, Still Proud
  • 1990: Two Decades In Rock
  • 1990: The Uriah Heep Story
  • 1991: Echoes In The Dark
  • 1991: Rarities From The Bronze Age
  • 1993: The Lansdowne Tapes
  • 1994: A Time of Revelation (антологія на чотирьох дисках, що включає раніше не виданий матеріал 1968—1995 р.р.)
  • 1995: Lady In Black
  • 1995: Free Me (Німеччина)
  • 2000: The Collection
  • 2001: Remasters: The Official Anthology
  • 2001: 20th Century Masters: The Millennium Collection: The Best of Uriah Heep
  • 2004: Rainbow Demon: Live & In the Studio 1994—1998
  • 2005: Chapter & Verse (антологія на шістьох дисках, що включає раніше не виданий матеріал 1968—1998 р.р., плюс книга та плакат-бонус)
  • 2006: The Very Best of Uriah Heep
  • 2006: Easy Livin': Singles A's & B's (антологія, що включає майже всі сінґли гурту, у тому числі декілька пісень, які не увійшли до оригінальних альбомів)
  • 2007: Loud, Proud & Heavy: The Very Best of Uriah Heep (складанка з 3 компакт-дисків, що містить пісні майже з усіх альбомів гурту від 1970 до 1991 р.р. за винятком альбому «Wonderworld»)
  • 2009 The Definitive Spitfire Collection
  • 2010 The Rebound Very ‘eavy 40th Anniversary Collection

Посилання[ред.ред. код]

Шаблон:Uriah Heep

Валторна Це незавершена стаття про музичний гурт.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.