White Pass and Yukon Railway

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Схема маршруту
White Pass Railway. Потяг на узбережжі озера Беннет
Клондайк: кінцева станція, 1900.

White Pass and Yukon Railway (WP&Y, WP&YR) — канадсько-американська вузькоколійна залізниця другого класу між населеними пунктами Вайтхорс (Юкон, Канада) і Скагвай (Аляска, США). Загальна довжина — 175 км.

Роботи з будівництва залізниці почалися у 1898. Провідним призначенням її була доставка пасажирів до місць золотої лихоманки. Траса проходила складним гірським перевалом Вайт, що сильно ускладнювало її будівництво, яке було закінчено у 1900.

Залізниця закрилася після завершення золотої лихоманки, але була знову відкрита під час чергового буму видобутку корисних копалин в околицях Фаро, Мейо і Клінтон-Крик. Остаточне закриття залізниці відбулося в 1982. Проте знову була часткова відновлена у 1988, як туристичний маршрут

Це ізольована лінія, не з'єднується з будь-якою іншою залізницею. Обладнання, вантажі і пасажири спочатку переправляються морським шляхом в Скагвай, а потім залізницею доставляються за призначенням. Лінія є підрозділом компанії Tri-White Corporation, а обслуговується компаніями Pacific and Arctic Railway and Navigation Company (на Алясці), British Columbia Yukon Railway Company (в Британській Колумбії) і British Yukon Railway Company, спочатку відомої як British Yukon Mining, Trading and Transportation Company (Юкон), яка володіє правами на торгову марку «White Pass and Yukon Route».

Будівництво[ред.ред. код]

Будівля управління залізницею White Pass and Yukon Route. Зараз тут розташовані музей и адміністрація Національного історичного парку Клондайкської золотої лихоманки

Залізниця з'явилася у результаті золотої лихоманки на Алясці у 1897 році. Найпопулярнішим маршрутом золотошукачів до золотих копалень в Доусоні була ненадійна стежка до канадського кордону зі Скагвея або Дайї, через перевали Чилкут або Вайт. Там старателі отримували дозвіл канадської влади на перетин кордону, за умови, що у них був запас продовольства. Для більшості старателів це вимагало кілька рейсів туди і назад для транспортування своїх припасів. Потрібна була система транспорту краще, ніж коні, що використовувалися на перевалі Вайт або люди на перевалі Чилкут. Ця потреба призвела до появи перших залізничних проектів. У 1897 році канадський уряд отримав 32 пропозиції про будівництво залізниць на Юконі, але більшість із них ніколи не було реалізовано.

У 1897 були засновані три окремі компанії для будівництва лінії, що зв'язує Скагвей і Форт-Селкерк, протяжністю 325 миль. Велика частина будівництва фінансувалася британськими інвесторами, і цю ділянку було невдовзі закінчено. Була обрана вузька колія 3 фути (914 мм); вузька колія дозволила спростити прокладку лінії і зекономила значні кошти. Але навіть при таких умовах, потрібно було 450 тонн вибухівки, щоб досягти перевалу Вайт. Вузька колія вимагала меншого радіусу поворотів, полегшуючи завдання і дозволяючи слідувати рельєфу місцевості, а не розчищати дорогу вибухами.

Будівництво почалося в травні 1898, але незабаром у будівельників виникли труднощі в переговорах з адміністрацією міста і місцевим кримінальним авторитетом Соапі Смітом. Президент Самуель Х. Грейвс (1852-1911) був обраний головою комітету пильності, метою якої було вигнання Сміта і його банди. Ввечері 8 липня 1898 року, Соапі Сміт був убитий в перестрілці з охоронцями зустрічі комітету пильності. Самуель Грейвс був свідком перестрілки. Залізниця допомогла відрізати шляхи відступу банди.

21 липня 1898 року екскурсійний поїзд перевіз пасажирів на відстань 6,4 км від Скагвея, це був перший потяг на Алясці. 30 липня 1898 року, права та концесії трьох компаній були придбані компанією White Pass & Yukon Railway Company Limited, новою компанією з Лондона. До середини лютого 1899 року будівництво досягло найвищої точки — 879,3 м перевалу Вайт, на відстані 32 км від Скагвея. 6 липня 1899 року залізниця дісталась до селища Беннетт, Британська Колумбія. Влітку 1899 будівництво продовжилася на північ, на ділянці Керкросс - Вайтхорс. Вайтхорс знаходився на відстані 110 миль (177 км) на північ від Скагвею. Будівельні бригади, які працювали на складній ділянці узбережжя озера Беннета, досягли Керкросса в наступному році, а останній костиль був забитий в полотно залізниці 29 липня 1900 року, рух поїздів почалося 1 серпня 1900 року. Проте до цього моменту золота лихоманка пішла на спад.