Yersinia pestis

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Перейти до: навігація, пошук
Yersinia pestis
Yersinia pestis,імунофлюоресцентне зображення
Yersinia pestis,
імунофлюоресцентне зображення
Біологічна класифікація
Домен: Бактерії
Тип: Proteobacteria
Клас: Gamma Proteobacteria
Ряд: Enterobacteriales
Рід: Yersinia
Вид: Y. pestis
Біноміальна назва
Yersinia pestis
(Lehmann & Neumann, 1896)
van Loghem 1944
Посилання
NCBI: 632

Чумна паличка (Yersinia pestis) — грам-негативна бактерія родини Enterobacteriaceae[1]. За формою Yersinia pestis — біполярні кокобацили. Також як інші представники Enterobacteriaceae, вони мають ферментатівний метаболізм. Y. pestis виробляє антіфагоцитарний слиз. Рухома в ізоляції бактерія стає нерухомою, потрапивши в організм ссавця.

Yersinia pestis — інфекційний агент бубонної чуми, також може викликати пневмонію і септичну чуму. Всі три форми відповідають за високий рівень смертності в епідеміях, що мали місце в історії людства, наприклад таких як Велика чума або «Чорна смерть», на рахунку останньою з яких — смерть третини населення Європи за проміжок з 1347 по 1353 роки. Проте, роль Yersinia pestis в «Чорній смерті» спірна. Деякі стверджують, що Чорна смерть розповсюдилася занадто швидко, щоб бути викликаною цією бактерією[2]. ДНК цієї бактерії, проте, була знайдена в зубах померлих від Чорної смерті, тоді як тестування середньовічних останків людей, що померли від інших причин, не дало позитивної реакції на Yersinia pestis[3][4]. Це доводить, що Yersinia pestis була як мінімум супутнім чинником в деяких (можливо, не у всіх) європейських епідеміях чуми. Можливо, що влаштований чумою відбір міг вплинути на патогенність бактерії, відсіявши індивідуумів, які були найбільш до неї придатливі.

Зміст

[ред.] Історія

Y. pestis була відкрита в 1894 році швейцарсько-французьким медиком і бактеріологом Інституту Пастера Александром Єрсіном (Alexandre Yersin) під час епідемії чуми в Гонконзі. Ерсін був прихильником школи Пастера. Японський бактеріолог Шибасубаро Китасато (Shibasaburo Kitasato), що пройшов підготовку в Германії та практикував метод Коха також в цей час був привернутий до пошуків збудника чуми. Проте, саме Ерсін фактично зв'язав чуму з Y. pestis. Спочатку названа Pasteurella pestis, бактерія була перейменована в 1967 році.

Відомі три біовари бактерії, вважають, що кожен відповідає одну з історичних пандемій бубонної чуми. Біовар Antiqua вважають відповідальним за Юстініанску чуму. Невідомо, чи був цей біовар причиною раніших, менших епідемій, або ж ці випадки взагалі не були епідеміями бубонної чуми. Біовар Medievalis вважають пов'язаними з Чорною смертю. Біовар Orientalis пов'язують з Третею пандемією і більшістю сучасних спалахів чуми.

[ред.] Патогенність і імунітет

Патогенність Yersinia pestis полягає в двох антіфагоцитарних антигенах, званих F1 і VW, обидва істотні для вірулентності [1]. Ці антигени виробляються бактерією при температурі 37 °C. Окрім цього, Y. pestis виживає і виробляє F1 і VW антигени усередині кровяных клітин, таких, наприклад, як моноцити, виключенням є поліморфно-ядерні нейтрофільні гранулоцити [5].

Деякий час тому в США інактивована формаліним вакцина була доступна для дорослих, що знаходяться під великим ризиком зараження, проте потім продажі були припинені по вказівці FDA, агентства міністерства охорони здоров'я США, унаслідок низької ефективності і вірогідності серйозного запалення. Ведуться перспективні експерименти в генній інженерії по створенню вакцини, заснованої на антигенах F1 і VW, хоча бактерії не що мають антигена F1 зберігають достатню вірулентність, а антигени V достатньо мінливі, так що вакцинація, заснована на цих антигенах може не давати достатньо повного захисту [6].

[ред.] Геном

Доступні повні генетичні послідовності для двох з трьох підвидів бактерії: штаму KIM (з біовару Medievalis) [7] і штаму CO92 (з біовару Orientalis, отриманого з клінічного ізолятора в США) [8]. За станом на 2006 рік генна послідовність штаму з біовару Antiqua ще не закінчена. Хромосоми штаму KIM складаються з 4 600 755 парних підстав, в штамі CO92 — 4 653 728 парних підстав. Як і споріднені Y. pseudotuberculosis і Y. enterocolitica, бактерія Y. pestis містить плазміди pCD1. Додатково, вона також містить плазміди pPCP1 і pMT1, яких немає у інших видів роду Yersinia. Перераховані плазміди і острів патогенності, названий HPI, кодують білки, які і є причиною патогенності цієї бактерії. Крім всього іншого ці вірулентні чинники потрібні для бактерійної адгезії і ін'єкції білків в клітку «господаря», вторгнення бактерії в клітку-господаря, захоплення і скріплення заліза, здобутого з червоних кров'яних тілець. Вважають, що бактерія Y. pestis виникла від Y. pseudotuberculosis, відмінність тільки у присутності специфічних вірулентних плазмідов.

[ред.] Лікування

Традиційним засобом першого етапу лікування від Y. pestis були стрептоміцин [9][10], хлорамфенікол або тетрациклін [11]. Також є свідоцтва позитивного результату від використання доксицикліну або гентаміцину [12].

Треба відмітити, що виділені штами стійкі до одному або двох перерахованих вище агентів і лікування по можливості повинне виходити з їх сприйнятливості до антибіотиків. Для деяких пацієнтів одного лише лікування антибіотиками недостатньо, і може потрібно підтримка кровопостачання, дихальна або ниркова підтримка.

[ред.] Посилання

  1. ↑ а б Collins FM. Pasteurella, Yersinia, and Francisella. In: Barron's Medical Microbiology (Barron S et al, eds.), вид. 4th ed. (1996), Univ of Texas Medical Branch. (via NCBI Bookshelf) �1�.
  2. ↑ Ал Бухбиндер. Между чумой и эболой — в статье, напечатанной в журнале «Знание—Сила» № 2 за 2002 год приводятся размышления, критикующие связь бактерии с чумой.
  3. ↑ Drancourt M; Aboudharam G; Signolidagger M; Dutourdagger O; Raoult D. (1998). «Detection of 400-year-old Yersinia pestis DNA in human dental pulp: An approach to the diagnosis of ancient septicemia». PNAS 95 (21): 12637–12640.
  4. ↑ Drancourt M; Raoult D. (2002). «Molecular insights into the history of plague.». Microbes Infect. 4: 105–9.
  5. ↑ Salyers AA, Whitt DD. Bacterial Pathogenesis: A Molecular Approach, вид. 2nd ed. (2002), ASM Press. pp207-12.
  6. ↑ Welkos S et al.. (2002). «Determination of the virulence of the pigmentation-deficient and pigmentation-/plasminogen activator-deficient strains of Yersinia pestis in non-human primate and mouse models of pneumonic plague». Vaccine 20: 2206–2214.
  7. ↑ Deng W et al.. (2002). «Genome Sequence of Yersinia pestis KIM». Journal of Bacteriology 184 (16): 4601–4611.
  8. ↑ Parkhill J et al.. (2001). «Genome sequence of Yersinia pestis, the causative agent of plague». Nature 413: 523–527.
  9. ↑ Wagle PM. (1948). «Recent advances in the treatment of bubonic plague». Indian J Med Sci 2: 489–94.
  10. ↑ Meyer KF. (1950). «Modern therapy of plague». JAMA 144: 982–5.
  11. ↑ Kilonzo BS, Makundi RH, Mbise TJ. (1992). «A decade of plague epidemiology and control in the Western Usambara mountains, north-east Tanzania». Acta Tropica 50: 323–9.
  12. ↑ Mwengee W, Butler T, Mgema S, et al. (2006). «Treatment of plague with gentamicin or doxycycline in a randomized clinical trial in Tanzania». Clin Infect Dis 42: 614–21.
Отримано з http://uk.wikipedia.org/wiki/Yersinia_pestis
Особисті інструменти