Одеса

From Вікіпедія
Jump to: navigation, search
Одеса
Coat of Arms of Odessa.svg Flag of Odessa.svg
Герб Одеси Прапор Одеси
Розташування міста Одеса
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Одеська область Одеська область
Район/міськрада Одеська міська рада
Код КОАТУУ 5110100000
Перша згадка 1415
Статус міста з 1794 року
Поділ міста 4 райони
Населення 1 016 743 (1 лютого 2014)[1]
Агломерація Одеська
Площа 162.42 км²[2]
Густота населення 6262 осіб/км²
Поштові індекси 65000—65480
Телефонний код +380-48
Координати 46°28′18″ пн. ш. 30°42′37″ сх. д. / 46.47167° пн. ш. 30.71028° сх. д. / 46.47167; 30.71028Координати: 46°28′18″ пн. ш. 30°42′37″ сх. д. / 46.47167° пн. ш. 30.71028° сх. д. / 46.47167; 30.71028
Висота над рівнем моря 53 м
Водойма Чорне море
Міста-побратими Александрія, Балтимор, Валенсія, Ванкувер, Варна, Генуя, Єреван, Йокоґама, Калькута, Кишинів, Констанца, Ліверпуль, Лодзь, Марсель, Нікосія, Оулу, Пірей, Регенсбург, Сеґед, Спліт, Стамбул, Хайфа, Циндао
День міста 2 вересня
Відстань
Найближча залізнична станція Одеса-Головна
До Києва
 - фізична 442 км
 - залізницею 654 км
 - автошляхами 489 км
Міська влада
Адреса 65004, Одеса, Думська пл., 1, 725-00-39
Веб-сторінка Офіційний сайт міської ради
Міський голова Олег Бриндак (в. о.)[3]

Оде́са (МФА: [ɔˈdɛsɑ]) — місто обласного підпорядкування на чорноморському узбережжі України; адміністративний центр Одеської області; культурний, освітньо-науковий, туристичний та торговий осередок країни; найбільший морський торговий порт у країні; великий автомобільний та залізничний вузол. За чисельністю населення Одеса є третім у країні містом після столиці держави, Києва, та великого мегаполісу Харкова (станом на 1 лютого 2014 року в Одесі проживало 1 016 743 жителів[1]). В Одесі діють: машинобудівна, хімічна, нафтопереробна, хіміко-фармацевтична, харчова, легка промисловості. Також налічується 37 вищих навчальних закладів, шість театрів, вісім кінотеатрів, філармонія, цирк, багацько музеїв, галереї.

Перші поселення на території сучасного міста були засновані ще приблизно у VI столітті до нашої ери — III столітті нашої ери давньогрецькими мореплавцями під час заснування колоній на північному Причорномор'ї. Згодом цю місцевість заселила Ногайська орда, яка через якийсь час влилася у Золоту орду. Приблизно у 1324 року місцевість захопило Велике князівство Литовське. Саме у той час було засновано фортецю та селище Коцюбіїв, що згодом був перейменований на Хаджибей. 14 (25) вересня 1989 року Хаджибей було завойовано російськими військами та чорноморськими козаками. Саме після захоплення фортеці поселення було перейменоване та воно отримало статус міста. З 1819 року по 1859 року у місті діяв торговий режим «порто-франко». 1932 року Одеса стала містом обласного значення.

Історичний центр Одеси з 2009 року знаходиться у попередньому списку об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО. У центральній частині міста — ансамбль будівель кінця XVIII століття — XIX століть у стилях класицизму, ампіру, модерну та інших стилів. Здебільшого культурних, архітектурних та історичних пам'яток міста знаходяться у межах області вулиць Приморської, Преображенської, Буніна та Польської.[4] У межах Одеси та її околицях знаходяться кліматичні та бальнеологічні курорти. Також під містом знаходиться велика мережа підземних ходів та лабіринтів, які утворюють одну з найбільших у світі катакомб з сумарною довжиною тунелів приблизно 2,5 тисячі кілометрів.

Contents

Походження назви[edit | edit source]

Докладніше у статті Одеса (назва)

До 1795 року мало назву Хаджибе́й (тур. той, що побував у Мецці) або Аджибе́й[5], а до XVI століття — Кацюбіїв. Деякі краєзнавці вважають, що назва поселення пов'язана з іменем кримського хана Кочуби, інші — що з іменем шляхтича Коцюби Якушинського. Наприкінці XIV — початку XV століття Північно-Західне Причорномор'я перейшло під владу Великого князівства Литовського. Вважається, що саме в цей час Коцюба Якушинський поблизу теперішнього Хаджибейського лиману заклав поселення, яке названо його ім'ям. Точна дата появи поселення невідома, а назви в різний час та в різних джерелах відрізняються, наприклад: Кацюбий, Качибей, Коцюбїїв, Хаджибей, Гаджибей, Аджибей тощо. Перша письмова згадка про замок-порт Великого Князівства Литовського Кацюбіїв[6] — 1415 рік[7].

Вперше назва Одеса з'являється 10 (21) січня 1795 року[8]. Назва пов'язана з давньогрецькою колонією Одессо́с. Наприкінці XVIII сторіччя була традиція називати міста грецькими іменами (наприклад, Севастополь, Тирасполь, Сімферополь тощо). У ті роки вважали, що античний Одессос існував неподалік від Одеської затоки (пізніше археологи знайшли цю колонію біля болгарського міста Варна).

Є також інша версія про те, що назва «Одеса» пішла від санскритського Godesha (або Godesa)[9].

Назва міста різними мовами звучить так: російською — Одесса (Одєсса), їдиш — אדעס (Одес), іврит — אודסה, грецькою — Οδησσός (Одіссос), англійською — Odesa (Одеса), болгарською — Одеса (Одеса), білоруською — Адэса (Адеса).

Одеса має також багато народних назв. Поширеною є «Одеса-мама», що має жаргонне походження і є скороченням від «Одеса-мама, Ростов-папа». Час від часу вживаються такі порівняння, назви та словосполучення, як «Перлина Чорного моря», «Південна Пальміра» (у порівнянні з Пальмірою — містом дивовижної краси; «Північна Пальміра» — Санкт-Петербург), «Південна столиця» тощо.

Символіка[edit | edit source]

Логотип міста

Офіційно затвердженими символами Одеси є герб, прапор, гімн, символи міського голови, опис та порядок використання яких визначається Положенням про міську символіку, яке затверджується міською радою. Крім того місто має свій туристичний логотип[10].

Герб міста являє собою іспанський щит червоного кольору із зображенням в середині білого якоря з чотирма лапами. Щит обрамлено декоративний золотим картушем й увінчано срібною міською короною у вигляді трьох веж. Під вежею розташовано зображення Золотої Зірки міста-героя, граненої золотом та діамантом. Перший герб міста було затверджено 22 квітня 1798 року. Прапор складається з прямокутного полотнища, поділеного на три вертикальні смуги — червону, білу та жовту. В центральній, білій, смузі в центрі знаходиться герб міста. Остання зміна стягу та гербу була затверджена 29 квітня 2011 року.

25 серпня 2011 року було затверджено «Статут територіальної громади міста Одеси»[11][12], 7 жовтня 2011 року зареєстрований органами юстиції[13]. Згідно 2-му зразку 1-му пункту 5-ї статті офіційним гімном міста є «Пісня про Одесу» з оперети Ісаака Дунаєвського «Біла акація»[14][15].

19 жовтня 2011[16] було затверджено в якості офіційних символів Одеського міського голови Штандарт міського голови і «Знак міського голови». Штандарт являє собою квадратне двостороннє із золотою бахромою полотнище, розділене на три частини — червону, білу і золотисто-жовту, в центрі — герб міста Одеса. «Знак міського голови» має форму орденського ланцюга, що складається з медальйона-підвіски з гербом міста Одеси та декоративних ланок, розташованих у відповідній послідовності. Згідно з рішенням, офіційні символи міського голови вручаються новообраному міському голові попереднім міським головою або головою міської виборчої комісії з виборів депутатів Одеської міської ради та міського голови, як правило, на початку пленарного засідання першої сесії міської ради чергового скликання після оголошення вищевказаної комісією рішення про обрання міського голови[17].

5 червня 2012 року дизайнерською студією Артемія Лебєдєва було представлено брендбук «Фірмовий стиль Одеси», в який, зокрема, увійшов логотип, який був прийнятий як «туристичний символ».[18][10]

Географія[edit | edit source]

Розташування та фізична географія[edit | edit source]

Автошлях М05, що поєднує Одесу із Києвом.

Одеса розташована на північно-західному узбережжі Чорного моря, на перетині шляхів з Північної та Центральної Європи на Близький Схід та в Азію, у центрі Одеської області, між Біляївським, Овідіопольським та Комінтернівським районами. Місто знаходиться у східноєвропейському часовому поясі. Площа міста сягає 162,42 км²[2], густота населення — 6261,54 осіб/км²[1]. Джерела питної води на території міста в даний час — бюветні комплекси, основне постачання водою Одеси та прилеглих околиць здійснюється з річки Дністер по сорокакілометровому водопровіду через водозабір в районі Біляївки[19]. Поблизу міста знаходяться три великих лимани: Куяльницький, Хаджибейський та Сухий.

Місто розташоване на відстані близько 39 кілометрів від кордону з Молдовою. Зокрема, саме така відстань між Одесою та пунктом пропуску через державний кордон України «Маяки-Удобне».[20] Одеса розташована у Причорноморській низовині. Середня висота міста над рівнем моря — 50 метрів. Найвища точка Одеси — Жевахова гора (65 метрів над рівнем моря), а найнижча — Куяльницький лиман (4,2 метри нижче рівня моря).

Відстань від Одеси до різних міст (автошляхами)[20][21]
Німеччина Берлін ~1674 км
Польща Варшава ~1142 км
Білорусь Могильов ~928 км
Україна Київ ~ 489 км
Росія Москва ~1382 км
Україна Дніпропетровськ ~468 км
Франція Париж ~2627 км
Австрія Відень ~1439 км
Compass Rose English North.svg
Україна Маріуполь ~664 км
Україна Южне ~45 км
Україна Білгород-Дністровський ~82 км
Болгарія Софія ~876 км

Клімат[edit | edit source]

Кліматограма Одеси
С Л Б К Т Ч Л С В Ж Л Г
 
 
42
 
1
-4
 
 
41
 
1
-4
 
 
31
 
5
0
 
 
34
 
12
6
 
 
39
 
19
12
 
 
42
 
24
16
 
 
49
 
26
18
 
 
34
 
26
17
 
 
36
 
21
13
 
 
26
 
15
8
 
 
42
 
8
3
 
 
48
 
4
-1
Температура в °CСума опадів в мм
Джерело: [22]

Загалом, клімат Одеси є помірно континентальним, з м'якою зимою, відносно затяжною весною і теплим, і довгим, нерідко дуже спекотним, літом і довгою і теплою осінню. Середньорічна температура повітря становить +10,1 °C, найнижча вона у січні (-1,7 °C), найвища — в липні (+21,4 °C). В останні 100–120 років температура повітря в Одесі, так само як і в цілому на Землі, має тенденцію до підвищення. Протягом цього періоду середньорічна температура повітря підвищилася щонайменше на +1 °С. Найтеплішим за всю історію спостережень виявився 2007 рік; Більшим у цілому є підвищення температури в першу половину року.

У середньому за рік в Одесі випадає 464 мм атмосферних опадів, найменше — в жовтні, найбільше — в липні. Мінімальна річна кількість опадів (196 мм) спостерігалась у 1921 році, максимальна (765 мм) — в 2004 році. Максимальну добову кількість опадів (103 мм) зафіксовано 8 червня 1926 року. У середньому за рік у місті спостерігається 112 днів з опадами; найменше їх (6) у вересні, найбільше (14) — у грудні. Відносна вологість повітря становить в середньому 76%, найменша вона в серпні (66%), найбільша — у грудні (84%). Найменша хмарність спостерігається в серпні, найбільша — у грудні.

Найбільшу повторюваність в Одесі мають вітри з півночі, найменшу — з південного сходу. Найбільша швидкість вітру спостерігається в січні-лютому, найменша у червні-липні. У січні вона в середньому становить 4,6 м/с, у липні — 3,2 м/с. Найбільше ясних днів спостерігається у серпні, найменше — у грудні. Протягом року в Одесі спостерігаються різноманітні атмосферні явища: гроза, туман, роса, ожеледиця та ін. Зокрема туман найчастіше спостерігається у січні-березні, гроза — у червні та липні.[22]

Температура води Одеси (дані за 1977-1995 роки)
Показник Січ Лют Бер Кві Тра Чер Лип Сер Вер Жов Лис Гру Рік
Абсолютний максимум, °C 7,6 5,6 9,5 15,4 22,5 26,2 26 26,8 24,4 21,2 13,1 10,3 26,8
Середня температура, °C 2,2 1,3 3 7,8 13,9 17,7 19,1 19,8 17,6 13,9 8,5 4,2 10,9
Абсолютний мінімум, °C −2 −1,1 −0,9 −0,1 5,5 6 7,6 8 9,1 7,2 −0,4 −0,4 −2
Джерело: ЕСИМ. Температура воды - Одесса - порт - Статистика(рос.)

Екологічний стан[edit | edit source]

Діяльністю щодо екологічної інспекції та охорони довкілля в Одесі, які і в усій Україні займається Державна екологічна інспекція. Згідно з положенням про Державну екологічну інспекцію з охорони довкілля Північно-Західного регіону Чорного моря (надалі-Положення про Інспекцію), затвердженим наказом Міністерством охорони навколишнього середовища від 6 грудня 2006 року № 528 і зареєстрованим в Міністерстві юстиції 18 січня 2007 року № 40/13307, поширюється на територію від початку української частини ріки Дунай до її гирла, що обмежується урізом води річки Дунай, і далі від гирлової її частини на територію завширшки сто метрів від урізу води вздовж Чорного моря, навколо його заток та лиманів, до адміністративної межі території АР Крим з Херсонською областю (Каланчацький район).[23]

Площа зелених насаджень міста становить 17%.

Одеса є великим портом України та має два портові міста-супутники — Іллічівськ (на Сухому лимані) та Южне (на Григорівському лимані). Цей портовий вузол простягнувся вздовж Чорноморського узбережжя на 60 км та створює досить напружену екологічну обстановку для морської екосистемі даного регіону. Забруднення морського середовища відбувається через викиди в море неочищених або недостатньо очищених стічних вод Одеси, а також забрудненого поверхневого стоку з міської території.

Є загроза дії небезпечних виробництв у зоні Одеської затоки. У випадку розливу аміаку з аміаковозів і попадання його в атмосферу зона небезпечного для життя ураження охопить весь берег Одеси, починаючи з Чорноморки, включаючи саму Одесу, Крижанівку, Фонтанку, Нову Дофіновку та місто Южне. Після закінчення будівництва терміналу для нафти на 40 млн тон, з технологічною платформою на відстані 20 км від берега у випадку катастрофи можуть утворюватися смертельно-небезпечні території в радіусі 7,5 км; помірно небезпечний регіон у радіусі 12,5 км. Однак Одеський термінал, який призначений для прийому та подальшого транспортування азербайджанської нафти, частково ліквідує односторонню залежність України від поставок російської нафти.

Забрудненню атмосфери та утворенню значної кількості стічних вод сприяють промислові об'єкти машинобудування, хімії і нафтохімії, переробки риби та сільгосппродукції. 75% сумарного викиду забруднювачів в атмосферу дає автотранспорт та частково морські судна, особливо в літній період. Очисні споруди Одеси перевантажені та застарілі. Досить часто відбуваються розриви каналізації, і в море потрапляє велика кількість забруднених стічних вод. У місті постійно існує проблема нестачі питної води. Єдиним джерелом водопостачання є водозабір з річки Дністер. Практично щороку закриваються для купання одеські пляжі через небезпечний санітарний стан морського середовища на узбережжі. Дунай, Дніпро та Дністер разом узяті виносять у море за рік близько 100 тис. тон фосфатів, до 1 млн тон нітратів та понад 2 млн тон органічних речовин. Через окислення органічних речовин у воді зникає кисень. Вміст небезпечної для здоров'я бактеріальної мікрофлори у морській воді перевищує норми в сотні тисяч разів.

З 1965 по 1980 рік з метою запобігання зсувів уздовж берегової лінії було збудовано споруди від зсувів — хвилеломи та буни. Ці споруди не тільки відокремили пляжну зону від моря, туди вивели труби дренажних систем, якими скидають щорічно до 20 млн м3 прісної води. Внаслідок цього морська вода на узбережжі опрісніла настільки, що більшість морських тварин-біофільтраторів загинуло. Окрім того, споруди порушили природний водообмін, і пляжні місця для купань практично перетворилися на стічні канави, де купатися та бути на березі небезпечно через обсіменіння піску небезпечними бактеріями. В одному літрі морської води було виявлено понад 250 тис. клітин кишкової палички, а максимальна кількість бактерій в одному літрі морської води на популярному пляжі Аркадія досягала 2,4 мільйонів клітин.[24][25][26]

Історія[edit | edit source]

Давні часи та Античність[edit | edit source]

Докладніше у статті Історія Одеси (VI ст. до н.е.-375)
Залишки стародавньої грецької колонії «Гавань Істріан» на Приморському бульварі.

Перші ознаки людей та території сучасної Одеси та поряд з нею відноситься до епохи верхнього палеоліту (58 — 38 століття до н. е.). Першими людьми, що жили поряд з Одесою стали Неандертальці, що мали своє поселення біля сучасного села Іллінка, Біляївського району, що за 20 кілометрів від міста. Також у селищі Усатове, що знаходиться у передмісті, було знайдене поселення енеоліту. Дві тисячі років тому на території Одеси жили скіфи, кімерійці та сармати.

Згодом почалася нова епоха античної цивілізації. У V столітті до н. е. на місці сучасного центру Одеси існувало стародавнє грецьке поселення — «Гавань Істріан». Залишки цієї колонії залишилися під сучасним Приморським бульваром на глибині 1,5 метрів, а також на інших вулицях міста. На місці сучасного порту у давні часи також розташовувався порт колоністів, що прибули з Греції. Окрім поселення Гавань Істріан на території Одеси також налічується близько 12-ти інших грецьких поселень. Окрім інших, на протилежному березі Одеської затоки знаходилося поселення «Гавань Ісіякон», що було суперником Гавані Істріан. Суперництво між поселеннями було обумовлено й тим, що між ними проходив кордон між такими грецькими колоніями, як Ольвія та Істрія. У другій половині IV — початку III століття до н. е. Ольвія вступила конфлікт із сусідніми грецькими колоніями Херсонесом та Істрією. Причиною війни стало невдоволення правителями Ольвії сферами впливу у цьому регіоні. на той час Гавань Істріан була прикордонним форпостом Істрійської держави, тому через війну це поселення прийшло у запустіння наприкінці IV століття до н. е., а Гавань Ісіякон проіснувала ще два століття. Занепад грецьких колоній також був обумовлений вторгненням союзу кочових племен гунів у 375 році нашої ери. Приход кочовиків на ці землі повністю розорив місцеве населення перетворив ці землі у Дикий Степ де населення практично не було.[27]

Середньовіччя та Ранній новий період[edit | edit source]

Докладніше у статті Історія Одеси (375-1789)
Фрагмент карти Фра Мауро, 1459 рік.
Ладиженський, «Хаджибей», 1899 рік.

Того часу у місцевому степу панувала Ногайська орда. Приблизно 1300 року біля Одеси на березі лиману Куяльник («Куканлик» або «Куганлик»)[28] відбулася битва між військами хана Ногая та хана Золотої Орди Токти біля Куканлику (за іншою версією, ймовірно, нині річка Кагамлик у Полтавській області, за іншими даними — при річці Терек, що на Північному Кавказі[29]). Токта переміг після зради кількох воєначальників Ногая, а самого Ногая було вбито. Битва при Куяльнику справила великий вплив на подальшу долю Золотої Орди та інших держав Східної Європи. Токта об'єднав Орду і надовго припинив міжусобні війни у державі.

За часів Золотої Орди, у XIV столітті, на місті колишньої грецької колонії з'явилася генуезька факторія «Джинестра», що торгувала з кочовиками. Нова італійська колонія купувала у Північному Причорномор'ї здебільшого зерно та рабів. У цей же час, за думкою науковців, Куяльницький та Хаджибейський лимани почали віддалятися від Чорного Моря, у результаті чого утворився «Пересип». Це не могло не позначитися на економічному стані краю, адже у наступні роки на цих двох лиманах видобувалося багато солі. На початку 1320-х років одним з основних ворогів Золотої Орди стало Велике князівство Литовське, Руське та Жемайтійське. У 1324 році до литовського панування відійшли усі землі між Дніпром та Дністром.

У 1399 році після битви на Ворсклі вплив Великого князівства Литовського на Північне Причорномор'я поступово сходить нанівець. Однак, ще при правлінні Вітовта Великого (13921430) було засновано фортецю Кацюбіїв та торгову пристань біля неї. Перша згадка про це поселення датується 1415 роком.[30]. За словами польського історика Яна Длугоша саме з Коцюбіївського порту польсько-литовські правителі відправляли зерно до Константинополя, коли той узяли в облогу турки. Наприкінці XV століття литовська влада на цих землях послабилася і вони знову прийшли у запустіння. Так венеціанський монах та географ, Фра Мауро, у 1459 році на своїй мапі позначив Коцюбіївську фортецю руїнами. У 1484 році ці землі були завойовані Османською імперією, а місцеве населення складали переважно татари.[31]

У 1765 році турецька влада відбудувала стару литовську фортецю, назвавши її «Єні-Дунья» (в перекладі з турецької — «Новий Світ»), розташовану між сучасними Потьомкінськими сходами та Воронцовським палацом на Приморському бульварі. Цю фортецю неодноразово штурмували запорізькі козаки. Перший напад на нову турецьку фортецю стався 2 жовтня 1769 року. Під проводом Семена Галицького три тисячі козаків, не захопивши фортецю, забрали полонених та здобич і пішли. Наступного, 1770 року, на турецьку фортецю напав запорізький загін з сімох тисяч козаків під проводом кошового отамана Петра Калнишевського. У 1774 році фортеця була вперше захоплена об'єднаними козацько-російськими військами. Однак, за Кючук-Кайнарджийським мирним договіром фортеця знову відійшла до турків.[32]

Під час Російсько-турецької війни 1787–1791 років фортеця потрапила до уваги військ Олександра Суворова, який прямував на Бендери. Фортецю Хаджибей було взято на світанку між 4 та 5 годиною 14 (25) вересня 1989 року передовим загоном корпусу генерала Івана Гудовича. Загоном командував граф Хосе де Рібас. Активну участь у битві за Хаджибей брало Військо Чорноморських козаків на чолі з отаманом Захарієм Чепігою.[33]

Одеса у складі Російської імперії[edit | edit source]

Докладніше у статті Історія Одеси (1789-1914)

7 червня (27 травня) 1794 року Катерина II підписала рескрипт про влаштування у Хаджибеї військової гавані та пристані для купецьких суден. Призначенням нового порту на Чорному морі було розширення зв'язків та торгівлі з Європою. Проект будівлі міста, порту та нової фортеці імператриця доручила нідерландському військовому інженерові Францу де Воллану, який втілив при цьому принципи давньоримського містобудування. Будівництво портових споруд та головного собору міста розпочалося 2 вересня (28 серпня) 1794 року під керівництвом Жозепа де Рібаса і Бойонса. Цей день і досі відзначається в Одесі, як день міста.[30] Нова назва Хаджибея — Одеса вперше з'явилася у документі датованому 21 (10) січня 1795 року.

Вдало розташована географічно, Одеса швидко перетворилася з невеликого поселення в торговельний, промисловий та науковий центр європейського значення. Вже з перших років заснування місто стало основним постачальником зерна з Російської імперії до інших країн Європи та Передньої Азії. Багато у чому цьому сприяв прихід на посаду генерал-губернатора Новоросії та градоначальника Одеси Армана-Емманюеля де Віґнерота дю Плессі, герцога де Рішельє, що згодом у 18151818 та 18201821 очолював посаду прем'єр-міністра Франції. За час його головування цих посад з 1803 до 1814 року населення припортового міста виросло у п'ятнадцять разів і становило 20 тисяч осіб.[30] Рішельє займався торговельними відносинами міста де досяг неабиких успіхів, при цьому не випускав з уваги інших сторін життя міста. На початку XIX століття Одеса стала прихистком для багатьох греків, переслідуваних на батьківщині османською владою. 1814 року вони створили тут таємну організацію «Філікі Етерія», яка фактично підготувала Грецьку національно-визвольну війну. На околицях міста француз почав виділяти землі для заселення краю. Так з'явилися німецькі поселення Люстдорф, Кляйнлібенталь та Гросслібенталь, а також грецькі та болгарські поселення. Також під час управління містом герцогом тут з'явився перший комерційний банк, біржа, іноземні консульства тощо[34].

Наступні роки існування міста були тісно пов'язані з новим градоначальником — Луї Олександром Андро де Ланжероном. За часів його управління, у 1819 році, Одеському порту було дано режим порто-франко, що дозволяло право безмитного ввезення та вивозу товарів. Це дозволило неабияк розвинути зовнішню торгівлю та покращити умови у місті і зробити його одним з найбільших торгових центрів східної Європи. У той же час князь Михайло Воронцов, що у той час обіймав посаду генерал-губернатора Новоросії та Бессарабії зумів привернути до міста увагу багатьох аристократів та багатіїв з усієї Російської імперії, завдяки чому місто стало одним з найбільших промислових центрів імперії. У 1820 році вийшла перша міська газета, у 1825 році відкрився археологічний музей, що є найстарішим музеєм в Україні. Також у ті часи відкрився Рішельєвський ліцей, Інститут шляхетних дівчат, чоловіча та жіноча гімназії, школи, училища, міська публічна бібліотека тощо. Багато у чому Михайло Семенович допоміг місцевому єврейському населенню, підтримуючи його культури та допомагаючи будувати єврейські школи. Завдяки цьому, згодом, до міста перебралася велика єврейська громада з Австрійської імперії, що змогла заснувати у місті багато підприємств та допомогти Одесі і далі розвиватися.[30]

У другій половині XIX століття найбільш видатними керівниками міста стали: генерал-губернатор Новоросії та Бессарабії, граф Пауль Деметріус Коцебу, а також міські голови: Григорій Маразлі та Микола Новосельський. Граф Коцебу багато уваги приділяв устрою міста, а саме технічному оснащенню. При його керівництві проїжджа частина центру Одеси була заміщена гранітною бруківкою, замість каганців з'явилися гасові лампи, був побудований перший у місті водопровід, відкрита перша залізнична лінія тощо. Також Пауль Деметріус багато уваги приділяв розвитку освіти та науки у місті. Саме за часів його управляння Рішельєвський ліцей перетворився на Новоросійський університет, а також було засновано багато шкіл та училищ.[30] Також багато уваги розвитку міста приділяв Григорій Григорович Маразлі, що був родом з грецької родини, яка перебралася з Одеси, ховаючись від османської влади. Але, на відміну від Коцебу, Григорій Григорович більше приділяв уваги зовнішньому вигляду міста. Саме тому у часи керівництва Маразлі містом було побудовано Олександрівський парк, пам'ятник-колонну Олександру II, погруддя Олександру Пушкіну, Куяльницький курорт тощо. Однак, міська влада також підтримувала розвиток Одеси. Саме у ці часи було відкрито першу конку, введено електричне освітлення, засновано: перші в Російській імперії бактеріологічну станцію та хімічну лабораторію для дослідження продуктів, а також побудовано: дитячу та очну лікарні, кілька богоділень, дешевих їдалень, притулків, народних училищ у місті та передмісті.

До 100-ї річниці свого заснування, 1894 року, Одеса посідала четверте місце у Російській імперії за кількістю населення (403 тисячі осіб[30]) та рівнем економічного розвитку після Санкт-Петербурга, Москви та Варшави. У 1905 році сталося одна з найвідоміших[35] подій російської революції 1905–1907 років. Матроси панцерника «Князь Потьомкін-Таврійський» підняли повстання, що стало першим випадком військового заколоту під час революції. Після захоплення управління панцерника матросами, що стався безпосередньо у морі, «Потьомкін» прибув саме до Одеси. Після прибуття панцерника у порт натовп матросів та міська челядь почали грабувати та палити портові склади. Ці події спричинили великі жертви серед населення та збитки торговців. Всього померло від 500 до 1 тисячі людей, а збитки склали близько 1 мільйону російських рублів.[36] Під час тієї ж революції в Одесі, як і в багатьох інших містах Російської імперії пройшла хвиля анти-єврейських погромів. За даними сучасних ізраїльських істориків в Одесі 1905 року загинуло близько 400 євреїв під час погромів[37].

Одеса у роки російської Громадянської та Радянсько-української воєн[edit | edit source]

Вступ Червоної Армії в Одесу, квітень 1920 року
Докладніше у статті Історія Одеси (1914-1920)

Після проголошення Української Народної Республіки, 30 листопада (12 грудня) — 1 грудня (13 грудня) 1917 року в Одесі спалахнуло більшовицьке повстання, яке закінчилося перемогою українських військ. У січні 1918 року у місті владу зайняли більшовики, створивши 7 (20) лютого 1918[Джерело?] Одеську радянську Республіку, однак, вона проіснувала лише до 13 березня[Джерело?] того ж року після приходу до міста австро-німецьких військ. Після прибуття військ з міста почалися вивозитися продукти та устаткування. Щоправда, після початку німецької революції війська були вимушені покинути Одесу. Незабаром у місті висадився британсько-французькі війська підтримати прибуваючу з Катеринограду «Добровольчу армію» Антона Денікіна. Того ж року у грудні до Одеси підійшла армія української Директорії. Таким чином у різних частина міста налічувалося три різні влади: Антанта, «Білі» та Директорія.

На початку наступного року, за допомогою партизанів та розповсюдження у іноземних військах більшовицької пропаганди, місто зайняли «Червоні», однак це не допомогло подолати масовий голод та безробіття. За допомогою військ Антанти, що залишилися рейді ескадри, «Денікінцям» вдалося знову встановити свою владу у місті. Однак остаточно радянська влада була встановлена в Одесі ​​з 7 лютого 1920 року.[38]

Радянський період[edit | edit source]

Радянські артилеристи під час оборони Одеси
Докладніше у статті Історія Одеси (1920-1991)

У перші роки після багатьох воєнних протистоянь, що відбувалися в Одесі, місто опинилося у занепаді. Багато у чому цьому сприяла політика влади, через що інтелігенція міста масово почала виїжджати за кордон.

Майже з початку Німецько-радянської війни Одеса опинилася майже біля фронту. Оборона міста тривала більше місяця, з 5 серпня до 16 жовтня 1941 року, що її проводив генерал-лейтенант Приморської армії Георгій Сафронов. Спочатку евакуацію планувалося завершити 6 жовтня, але її вдалося завершити тільки через дев'ять днів, 15 жовтня, а наступного дня нацистські увійшли до міста. Велику кількість радянських військ вдалося евакуювати до Севастополя, що потім відіграло значну роль в обороні міста.[30] У перші ж дня оборони на зведення оборонних споруд владою було задіяно понад 100 тисяч робітників заводів міста. Також під час оборони міста відзначився контр-адмірал Гаврило Жуков, якого було призначено командуючим військами Одеського оборонного району. Увесь цей час місто піддавалося бомбардуванням по 12-15 разів на день, а місцеві підприємства, не зважаючи на це, працювали на підтримку армії, виробляючи техніку та зброю.[39] Радянські війська третього Українського фронту, під командуванням уродженця Одеси, Родіона Малиновського, знов увійшли у місто через три з половиною роки, 10 квітня 1944 року.

Впродовж наступних років у місті «кипіла» робота по відновленню зруйнованих у часи війни споруд. До 1948 року в Одесі було відбудовано усі найважливіші портові та промислові споруди. Спочатку були відновлені підприємства машинобудування та металообробки. З'явилися нові заводи — фрезерних верстатів імені Кірова, радіально-свердлильних верстатів, дослідно-механічний, «Пресмаш», «Поліграфмаш», автоскладальний, кабельний, «Автогенмаш» тощо. За п'ять років радянській владі вдалося повністю відновити усі галузі промисловості.[30]

Наступні роки з історії Одеси, починаючи з 1950-х, багато у чому були пов'язані з розвитком будівельною справою. Так у 1968 році на «Новому молу» було побудовано сучасний, за тими мерками, морський порт. Станом на 1975 рік, житловий фонд міста склав рекордну кількість квадратних метрів — 12 мільйонів. Також у той час виникли нові міські райони: Південний, Південно-Західний, Північно-Східний та Таїровський.[30] Однак, поряд із розвитком промисловості та будівництва Одеса втратила своє значення, яке вона мала майже зі свого, так званого, «заснування» у 1794. Місто отримало неофіційний статус «провінційного». Окрім того, якщо у місті будувалися нові мікрорайони, то історичний центр майже не відновлювався, що призвело до занепаду багатьох пам'яток архітектури. Теж саме відбувалося і з комунікаціями.[40]

31 січня 1989 року було прийнято постанову Ради Міністрів УРСР про генеральний план розвитку Одеси. Генеральним планом розвитку Одеси передбачався подальший розвиток міста як одного з найбільших промислових, наукових, культурних центрів країни, адміністративного центру Одеської області, важливого вузла залізничних, морських, автомобільних і повітряних сполучень, центру групи курортів загальносоюзного значення з чисельністю населення станом на 2005 у 1,3 мільйонів осіб.

Місто у складі незалежної України[edit | edit source]

Докладніше у статті Історія Одеси (з 1991)

1 грудня 1991 року відбувся Всеукраїнський референдум, щодо проголошення незалежності України. За результатами референдуму по усій Одеській області з 1 412 228 опитаних (75,01%) за проголошення незалежності проголосували — 1 205 755 (85,38%), проти — 163 831 (11,6%), а також 42 642 бюлетені були визнані недійсними[41].


За роки незалежності України центр Одеси зазнав істотних змін. В історичному плані багатьом центральним вулицям за ініціативою колишнього мера Едуарда Гурвіца було повернуто дореволюційні назви: Мала Арнаутська, Велика Арнаутська, Базарна, Успенська, Катериненська, Маразліївська тощо. Одеса — одне з небагатьох міст на півдні та сході України, де позбулися топонімів радянських часів, принаймні у центральній частині. Втім, перейменування вулиць іноді має політичний характер. Так, у 1995 році один із центральних провулків було перейменовано на «провулок Романа Шухевича», що викликало неоднозначну реакцію жителів міста. Згодом провулку повернули стару дореволюційну назву «Покровський». У центральній частині міста поступово усунулись сліди комуністичного минулого, які ще частково залишилися. Після зими 20092010 років у місті було проведено великий ремонт доріг[42], було куплено для міста 20 нових тролейбусів.

Після обрання міським головою Олексія Костусєва у 2010 році міською радою була прийнята «Програма збереження і розвитку російської мови» (805 тисяч гривень), яка передбачає можливість документообігу російською мовою, переведення російською мовою фільмів в кінопрокаті, засобах масової інформації і сферу освіти.[43]. За час перебування на посаді в місті було встановлено пам'ятники російському полководцю Олександру Суворову, російському військовому Федіру Радецькому, радянському співаку Володимиру Висоцькому та відновлено пам'ятник російському імператору Олександру II[44]. 31 жовтня 2013 року Олексій Олексійович склад із себе повноваження міського голови[45]

Населення[edit | edit source]

Одеса — центр Одеської агломерації з населенням більше 1,5 мільйонів осіб. Станом на 1 лютого 2014 року населення Одеси становить 1 016 743 осіб[1]. Під час останнього перепису населення, який пройшов 2001 року, населення Одеси становило 1 010,3 тисяч осіб[46]; під час передостаннього радянського перепису, у 1989 році, — 1 115 тисяч осіб.

За національним складом, згідно перепису 2001 року, більшість населення міста становлять українці, значну частку становлять росіян, а усі інші національності мають не більше двох відсотків. Станом на 1959 рік дані розподілились таким чином: українці — 61,6%, росіяни — 29%, болгари — 1,7%, євреї — 1,2%, молдавани — 0,7%, білоруси — 0,6% та вірмени — 0,4%. У порівнянні з попередніми роками частка євреїв значно скоротилась, у 1926[47] році — вона становила 36,7% а у 1959 році вже 16,2%, тоді як українців було відповідно 17,6% та 41,5%, росіян 39,0% та 37,1%[48]. 10102,98 Щодо статевого складу населення, то згідно перепису населення 2001 року в місті проживає 470 353 чоловіків та 539 945 жінок, у відсотках відповідно 46,6% та 53,4%. Станом на той же рік діти до 16 років становлять 14,6%, а пенсіонери, тобто чоловіки старше 59 та жінки старше 54 років, становлять 22,5%, що вказує на старіння населення міста. Відсоток осіб працездатного віку ж становить 63,1%.[49]

У той же час за тим же переписом 64,75% жителів міста називають своєю рідною мовою — російську, 30,41% — українську, інші мови далеко не так розповсюджені. Однак, серед інших мов, які існують в Одесі можна відзначити білоруську, болгарську, вірменську, румунську тощо.[50]

Адміністрація[edit | edit source]

Устрій[edit | edit source]

Політична партія Депутатів
«Партія Регіонів» 69
«РОДІНА» 15
«Сильна Україна» 12
«Батьківщина» 4
«КПУ» 4
«Партія Зелених України» 3
«Народна Партія» 2
«Партія «Справедливість»» 1

Виконавчу владу у місті очолює міський голова та виконавчій комітет. Першим посаду міського голови Одеси обійняв Андрій Желєзцов у 1796 році. У 1920 році, після захоплення Української Народної Республіки більшовиками, посада мера була ліквідована й була замінена на «голову міської ради». Ця посада була скасована після окупації міста румунськими військами за часів Другої світової війни й на її місці було відновлено посаду міського голови, яку зайняв Герман Пинтя. Після повернення радянської влади до «Південної столиці» було засновано посаду голову виконкому міськради, яка проіснувала майже п'ятдесят років. Вже через кілька років після відновлення незалежності України посада міського голови міста Одеси була відновлена. До недавна міським головою Одеси був Олексій Костусєв, представник політичної партії «Партія регіонів». Однак, 31 жовтня 2013 року Олексій Олексійович склад із себе повноваження мера[51], а вже через п'ять днів міська влада призначила виконувачем обов'язків мера Олега Бриндака[3].

До складу міської ради входить 120 депутатів, що обираються громадою міста строком на 5 років. Після виборів у міську раду 2012 року Депутатські групи та фракції: Партія регіонів (74), Партія «РОДИНА» (11), Майбутнє Одеси (7), Фронт змін (6), Комуністична партія України (4), Зелена Одеса (3), позафракційні (15).[52]

Одеський муніципалітет надає свою підтримку тим галузям промисловості, виробництво яких спрямоване на задоволення різних споживчих потреб: охорона здоров'я, освіта, житлове будівництво, міський транспорт, культура, комунальні послуги, використання й продаж землі та нерухомості, що перебувають у муніципальній власності, перебувають під контролем і керуванням міської ради. Ліцензування підприємницької діяльності також стосується компетенції муніципалітету.

Одеський муніципалітет має діяти у двох напрямках: туризм та транспорт. Цей факт є давно відомим тому на даний момент в Одесі вже діють числені програми. Проте важливого значення набуває факт ефективності реалізації цих програм. Для цього відповідно до Законів України, підтримуючи ініціативу органів самоорганізації населення в місті Одесі з подальшого розширення їх участі в вирішенні питань соціально-економічного і культурного розвитку міста, Одеська міська рада вирішила затвердити Програму розвитку органів самоорганізації населення в місті.

Адміністративний поділ[edit | edit source]

Адміністративно Одеса поділяється на 4 райони: історичний центр та схід — Приморський район, південь — Київський район, захід — Малиновський район та північ — Суворовський район. До 1 січня 2003 року у місті, окрім сьогодні існуючих районі було ще чотири: Жовтневий, Іллічівський, Ленінський та Центральний[53]. До того ж, серед мешканців міста багато хто вживає історичні назви районів: 1-а Застава, 2-а Застава, Аркадія, Ближні Млини, Бугаївка, Великий Фонтан, Дальні Млини, Дерібасівка, Крива Балка, Куяльник, Ланжерон, Ленпосьолок, Лиманчик, Лузанівка, Малий Фонтан, Молдаванка, Пересип, Сахалінчик, Селище Котовського, Середній Фонтан, Слобідка, Таїрово, Черьомушки, Чорноморка, Чубаївка. Деякі з них відображені сьогодні у назвах вулиць.

Економіка та промисловість[edit | edit source]

Одеса — один із головних економічних центрів України, що поєднує в собі найбільший морський порт, розвинену промисловість, курортно-рекреаційний комплекс, транспортну, фінансову і соціальну інфраструктуру. Основними господарськими функціями, які виконує Одеса на рівні міжнародного поділу праці, є транспортна та зовнішньоторгівельна. Одеса є єдиним повністю сформованим в Українському Причорномор'ї локальним територіально-виробничим комплексом. В економіці Одеси домінують підприємства, пов'язані з морським бізнесом, наряду з ними, важливу роль у життєдіяльності міста відіграють продовольчі, переробні й підприємства легкої промисловості. Місто забезпечене висококваліфікованої робочої силою, що володіє іноземними мовами. Це дозволяє розвивати в Одесі бізнес з високими стандартами та вимогами до трудових ресурсів.[21]

Багато підприємств, що мали стратегічне значення у колишньому СРСР, нині втратили позиції, інші просто не існують. Найбільш відомі з них: завод «Краян» та Чорноморське морське пароплавство, яке на початку 1990-х втратило своє значення і розорилося.

Розвинена мережа автодоріг, розташування міста в близькості від річок Дунай, Дністер, Південний Буг і Дніпро, а також великі морські порти Одеса, Іллічівськ та Южне — у поєднанні з Одеським міжнародним Аеропортом та залізницею створюють сприятливі унікальні передумови для прийому, обробки, зберігання і транспортування вантажів, а також обробки потужних пасажиропотоків. Одеса є найбільшим морським портом України, в якому перевантажують зерно, цукор, вугілля, нафтопродукти, цемент, метали, джут, деревину, продукцію машинобудівної промисловості.

Місто є одним з найбільш перспективних міст країни в плані іноземних інвестицій. В Одесі працюють понад 460 спільних підприємств з іноземним капіталом. І їх кількість неухильно зростає. Загальний обсяг реалізованої продукції по місту становив: за 2008 рік — 15,6 млрд грн., за 2010 рік — 14,6 млрд грн. 2008 рік: основні галузі переробної промисловості(14,2 млрд грн.); переробка нафти-46,6%, харчова і алкогольна промисловість-16,4%, машинобудування-10.3%.

Нині беззаперечними лідерами у своїх галузях промисловості є такі підприємства, як «ЛУКОЙЛ — Одеський нафтопереробний завод», Одеський припортовий завод, Стальканат, Одескабель тощо.[30]


Міжнародна співпраця[edit | edit source]

Ще з часів Української Народної Республіки Одеса стала одним з центрів міжнародної співпраці України. На початку XX століття у місті налічувалося три генеральних консульства: Великої Британії, Австро-Угорщини та Німецької імперії, а також консульства США, Іспанії та Франції.[54]

Нині Одесі налічується 23 міст-побратимів[55] та 16 міст-партнерів[56]. На честь деяких із міст-побратимів названо навіть вулиці «Південної столиці», зокрема, вулиці Варненська, Генуезька, Марсельська, Сегедська тощо. У той же час в угорському місті Сеґед на честь Одеси названо мікрорайон.

Також у місті налічується дев'ять генеральних консульств: Болгарії, Румунії, Греції, Росії, Туреччини, Польщі, Китаю, Білорусі та Вірменії; сім почесних консульств: ПАР, Казахстану, Німеччини, Пакистану, Сирії, Кіпру та Литви. Окрім того, у місті працюють консульства Грузії, Молдови та консульське представництво Посольства Італії, а також Ізраїльський, Арабський та Французький культурні центри і Місія Європейського Союзу з прикордонної допомоги Молдові та Україні.[57] 22 травня 2012 року у місті також було відкрито перший в Україні дипломатичний клуб, що має допомогти дипломатам та представника інших країн, що живуть в Одесі, проводити зустрічі та вирішувати найважливіші політичні та дипломатичні питання[58]. Також Одеса є членом організацій: «Eurocities»[59], «Міжнародний Чорноморський Клуб»[60] та «League of Historical Cities»[61].

Міста-побратими[edit | edit source]

Міста-партнери[edit | edit source]

Інфраструктура[edit | edit source]

Комунальне господарство[edit | edit source]

Докладніше у статті Житлово-комунальне господарство Одеси

Міським монополістом з послуг водопостачання та водовідведення є комунальне підприємство «Інфоксводоканал»[92], що у грудні 2003 року міською владою було передано в оренду на 49 років іншому підприємству — ООО «Інфокс»[93]. Вода для Одеси передається із річки Дністер[94], що знаходиться у 41 кілометрі від міста, міські водопровідні мережі мають довжину 1,3 тисяч кілометрів. Забезпечення Одеси водою здавна було однією з найбільших проблем міста, розташованого на вододілі. Перше постачання місцевих жителів водою відбувалося за допомогою колодців. Так 1797 року на місці сучасної вулиці Балківської було вирито близько двадцяти свердловин, звідки населення купувало воду, але ще на початку 2000-х більшість одеситів мала воду лише 18 годин на добу[95], з 2005 року в Одесі було запроваджено цілодобове водопостачання.

Вуличне освітлення здійснюється в Одесі комунальним підприємством «Одесміськсвітло»[92]. Постачання електроенергії міським споживачам здійснює ВАТ «Одесаобленерго» — найбільша енергопостачальна компанія на Півдні України[96]. Постачання теплової енергії здійснюють комунальне підприємство «Теплопостачання міста Одеси»[92].

Проблемним є для Одеси вивіз сміття, який здійснюється компанією «Союз», власником якої вважається український політик та українофоб Ігор Марков. Однак на початку 2014 року міська рада вирішила розірвати договір із компанією про оренду Одеського сміттєзвалища, що робить її де-факто монополістом на ринку вивозу сміття в Одесі. До речі, договір про оренду було підписано у 1999 році на 50 років. За деякими даними можливо, що міська рада планує відродити комунальне підприємство «Одескомунтранс», що нині знаходиться під арештом через борги.[97][98][99]

Сфера послуг[edit | edit source]

Станом на 1 лютого 2014 року в Одесі налічується 1 п'ятизірковий, 15 чотиризіркових, 7 тризіркових та 51 інший готель[100]. Найбільш відомі з одеських готелів є «Брістоль», «Лондон», «Лондонська», «Одеса» тощо.

У місті розвинена інфраструктура гуртової та роздрібної торгівлі. Мережа роздрібної торгівлі становить 14 670 об'єктів. У місті розвинена соціальна інфраструктура. Діє 10 театрів, 9 кінотеатрів. У місті функціонують 126 загальноосвітніх навчальних закладів комунальної власності. До послуг жителів близько 1,5 тисячі спортивних споруд: тенісні корти, футбольні поля, спортивні зали, басейни, тири тощо. Міська система охорони здоров'я представлена 61 лікувально-профілактичним закладом. Станом на 2010 рік в Одесі знаходиться 648 об'єктів ресторанного господарства (ресторанів, кафе, барів тощо).[21]

Транспорт[edit | edit source]

Одеський залізничний вокзал
Докладніше у статті Транспорт Одеси

Одеса є одним з найважливіших транспортних вузлів України і має розвинену транспортну інфраструктуру. Розвинені такі види транспорту: морський, повітряний, залізничний та автомобільний. Через місто проходять міжнародні автошляхи М05, М14, М15, М16, М22, E58, E87, E95, E581 та національний Н04, завдяки місто з'єднане з Санкт-Петербургом, Кишинівом, Віднем, Ростовом-на-Дону та багатьма іншими іноземними та українськими містами.[101] Через місто також проходять три міжнародні транспортні коридори:

Транзитні автомобільні потоки оминають місто об'їзною дорогою, проте це не вирішує внутрішньоміських транспортних проблем. Вони спричинені передовсім автомобільними заторами, погодними умовами та незадовільним станом дорожнього покриття.[102][103] Проблемою міського транспорту Одеси також є те, що система громадського транспорту міста недостатньо розвинена та перебуває у неналежному стані[104]. Серед причин, що до цього призвели це недосконала законодавча система, а також відсутність будь-яких електронних систем, що могли б полехшити усю систему пасажирських перевезень. Також у місті повністю відсутній розклад руху громадського транспорту, що також спричиняє проблеми у внутрішньоміських громадських перевезеннях[105]. В Одесі працюють трамваї, тролейбуси, автобуси, маршрутні таксі, таксі, фунікулер та катери.

Одеський морський порт — найбільший торговельний порт в Україні. Технічні можливості порту дозволяють переробляти до 21 мільйон тонн сухих і 25 мільйонів тонн наливних вантажів щороку. Він пов'язаний з більш ніж 600 портами зі 100 країн світу. За загальним класифікаційним параметрам порт відноситься до класу найбільших портів, має міжнародну категорію і активний баланс вантажообігу, є торговельним портом багатофункціонального типу. Активно розвивається контейнеризація порту. Контейнерні термінали розраховані на обробку до 900 тисяч TEU на рік. Пасажирський комплекс здатний обслужити до 4 мільйони туристів на рік. Також у порті діють дві паромні переправи — одна у Туреччину, до Стамбула, а друга у Грецію.[30] На колишній околиці, а нині практично у центрі міста, розташовано залізничний вокзал. Одеська залізниця — головна транспортна мережа на півдні Україні, щомісяця обслуговує близько 700 тисяч пасажирів, відправляється понад 2 мільйони тонн вантажів. З місцевого вокзалу без пересадок можна доїхати найпівнічніше до Санкт-Петербурга, найсхідніше до Челябінська, найпівденніше до Баку та найзахідніше до Берліну.

На південно-західній околиці, за 7,5 кілометрів від центра міста, знаходиться Міжнародний аеропорт «Одеса». Цей аеропорт займає третє місце в Україні за обсягом пасажирських перевезень. Повітряними лініями аеропорт пов'язаний більш ніж з 60 містами світу тп обслуговує 111 регулярних рейсів на тиждень. Авіалініями місто пов'язане з великими містами Європи та Азії, курортами Середземномор'я та Близького Сходу.[21]

Освіта та наука[edit | edit source]

Станом на 2011 рік за даними Департаменту освіти та науки Одеської обласної держадміністрації охоплення дошкільною освітою становить 70% серед усіх дітей, при тому, що станом на 2010 рік ця цифра складала 60%. У тому числі серед дітей 5-річного віку ця цифра становить майже 100%, що краще порівняно з минулим роком (89%). За тими ж даними, станом на 2010 рік, у місті працюють 152 дошкільних навчальних закладів, де навчаються 26 247 дітей.[106] Позаяк, місць у дитячих садках Одеси на усіх охочих місця не вистачає, через що батькам доводиться свати у чергу, для того, що б їх дитина потрапила у дошкільний заклад[107]. Однак, за останні роки ситуація з дошкільними закладами поліпшується, порівняно з 1990-ми роками, коли дитсадки масово закривалися. Так, у 2013 році у місті дуло відкрито новий державний дитячий садок[108], а найближчим часом планується відкриття ще двох[109].

У місті також діють 136 середні навчальні заклади. Усі вони забезпечені комп'ютерними комплексами та мають підключення до мережі Інтернет, також учні старшої школи навчаються за профілем.[106]. Діє також 18 вищих навчальних закладів I-II рівнів акредитації (технікуми, коледжі, училища)[110] та 19 вищих навчальних закладів III—IV рівнів акредитації (інститути, консерваторії, академії, університети)[111][112].

Одеса — великий центр вищої освіти і академічної та галузевої науки. У 29 ВНЗ I–IV рівнів акредитації навчаються близько 130 тисяч студентів, 9 з них мають статус національних.[21] Серед найвідоміших вищих навчальних закладів міста є Одеський національний університет імені І. І. Мечникова та Одеський національний політехнічний університет, кожний з яких охоплює багато спеціальностей та працюють у сферах гуманітарних та технічних наук відповідно. У 2013 році у рейтингу університетів України III, IV рівнів акредитації найвище місце серед одеських ВНЗ зайняв ОНУ імені І. Мечникова — 20-те. Також у список перших 50-ти ВНЗ потрапили ОНПУ (33 місце), Одеський національний медичний університет (35), Одеський національний економічний університет (36), Одеська національна академія харчових технологій (40) та Національний університет «Одеська юридична академія» (48). Усього у рейтингу ТОП-200 представлено 13 одеських ВНЗ з 19-ти.[113]

Найвизначнішими академічними інститутами Одеси є Фізико-хімічний інститут імені О. Богатського НАНУ та Інститут проблем ринку і економіко-екологічних досліджень НАНУ. Серед інших наукових установ міста слід також відзначити: філіал Інституту біології південних морів імені О. Ковалевського НАНУ; Одеський археологічний музей НАНУ; Селекційно-генетичний інститут «Національний центр насіннєзнавства та сортовивчення» відділення гідроакустики севастопольського Морського Гідрофізичного інституту НАНУ; радіоастрономічну обсерваторію «Уран-4» Радіоастрономічного інституту НАНУ та філію Центру гуманітарної освіти НАНУ. Також у місті та на його околицях існує багато науково-дослідних, проектно-конструкторських інститутів та інші організації, що працюють у різних галузях науки. Серед відомих науковців, що працювали, народилися або вчилися в Одесі багато видатних постатей. Серед них були лауреати Нобелівської премії: Дмитро Менделєєв, Ілля Мечников, Ігор Тамм, а також багато інших визначних науковців: Марк Аганін, Ераст Андрієвський, Яків Бардах, Олександр Богомолець, Микола Бокаріус, Микола Гамалія, Джордж Гамов, Валентин Глушко, Микола Зелінський, Петро Каришковський, Сергій Корольов, Олександр Ляпунов, Леонід Мандельштам, Степан Некрашевич, Микола Пирогов, Борис Резнік, Ігор Сапожников, Іван Сєченов, Василь Таїров, Костянтин Ушинський, Володимир Філатов, Григорій Фіхтенгольц, Володимир Шевальов тощо.

Культура[edit | edit source]

Театри та музика[edit | edit source]

Докладніше у статті Театри Одеси

Одеса — одне з найбільш розвинених міст в Україні у плані культури. У цьому припортовому місті існує безліч театрів та музеїв, які мають багаторічну історію. В Одесі також народилося та виросло багацько діячів культури — музиканти, актори, письменники, художники тощо.

Помітне місце в культурному житті міста займає театральне мистецтво. Найвизначнішим та найвідомішим театром Одеси є Національний академічний театр опери та балету. Його сучасна будівля була зведена у 1887 році, є однією з найкрасивіших у Європі архітектурних споруд та одним із символів міста. Урочисте відкриття сучасного оперного театру відбулося 1 (13) жовтня 1887 року[114]. У ньому бували видатні письменники та композитори, як, наприклад, Петро Чайковський, на його сцені виступали відомі співаки: Федір Шаляпін, Енріко Карузо, Леонід Собінов, танцювала Айседора Дункан тощо.

Український музично-драматичний театр імені В. Василька серед інших одеських театральних сцен вирізняється сміливістю, широтою, творчими пошуками. Цей театр було засновано у 1920-х роках і відкрито 7 листопада 1925 року виставою «Полум'ярі» за п'єсою Анатолія Луначарського[115]. Сьогодні в одеському українському театрі ставляться вистави за п'єсами найкращих українських та світових драматургів — Пантелеймона Куліша, Григорія Квітка-Основ'яненка, Івана Котляревського, Мольєра, Бертольта Брехта, тощо. На противагу українському театру в Одесі також існує російський драматичний театр імені А. Іванова, що є найстарішим на півдні України театром[115], адже побудовано його було 1874 року місцевим купцем, Великановим. Спочатку він так і називався — «Театр Великанова», але згодом, після продажу театру іншому купцю, Рафаловичу, його було перейменовано на «Російський театр»[116]. Ще до початку радянсько-української війни російський театр був популярним серед багатьох європейських театральних зірок. Тут виступали такі видатні особистості, як Сара Бернар, Елеонора Дузе, Бенуа Коклен, а також українські майстри — Панас Саксаганський, Марія Заньковецька, Марко Кропивницький тощо.

Окрім українського та російського у місті існують інші театри: Театр юного глядача імені М. Островського та Обласний театр ляльок. Одеський театр юного глядача було засновано, як пересувний театр і довгий час він так і працював. Лише через десять років після заснування ця театральна установа отримала приміщення і, наразі знаходиться у сусідній будівлі російського драмтеатру. Однак, спектаклі ставляться не тільки для дітей, а й для молоді та дорослих. У 1932 році при театрі юного глядача було засновано театр ляльок який очолив Юзеф Гімельфарб. З 1944 року театр набув самостійного статусу і працює до сьогодні.

Наймолодшим з одеських театрів є Академічний театр музичної комедії імені М. Водяного, який було засновано у перші післявоєнні роки у Львові. Однак, у 1953 році театр переїхав до Одеси. Першим успіхом музкомедії стала оперета «Біла акація», написана Ісааком Дунаєвським. Серед інших лідером театру став Михайло Водяной, а після його смерті 1987 року театр отримав його ім'я. Нині у репертуарі одеської музкомедії є спектаклі усіх напрямів: оперети, мюзикли, рок-опери тощо. Також у місті працює «Залізний цирк», що був заснований 1894 року.[117]

Особливе місце у культурному житті міста займає філармонія. Будівля, де розташована філармонія, раніше слугувала, як біржа. Однак з приходом радянської влади, задля подолання «буржуазного націоналізму» будівля стала основним місцем проведення концертів міського оркестру. За час існування на сцені філармонії виступали видатні музичні особистості: Володимир Висоцький, Олександр Гольденвейзер, Микола Малько, Давид Ойстрах, Леонід Утьосов, Дмитро Шостакович тощо.[115]

Кіно[edit | edit source]

Одеса — одне з найперших українських міст, де з'явився кінематограф. Місто стало одним найбільших центрів кіновиробництва у Східній Європі, тут знімалося велика кількість фільмів за часів СРСР. Поява в Одесі кіно великою мірою залежала від Мирона Гроссмана. У 1885 році він одним з перших, а можливо, і найпершим у Російській імперії організував в Одесі фабрику сухих фотографічних пластинок. Згодом, у 1907 році Гроссман створив кіноательє «Мірограф», де почав знімати власні фільми. Згодом це кіноательє переросло у кінофабрику, а у 1919 році, разом із іншими кінофабриками об'єдналося у міську кіностудію. Згодом на одеській кіностудії почали знімати багато відомих фільмів, як «Десять негренят», «Небезпечні гастролі», «Зелений фургон», а також перший український мультфільм «Казка про солом'яного бичка»[118] тощо. Також у місті функціонує місцева студія мультиплікації, яка є одною з найбільших анімаційних студій в Україні. За 20 років існування ця мультиплікаційна студія випустила 2 повнометражних мультиплікаційних фільми, більш ніж 50 мульт-клипів та більш ніж 1000 рекламних роликів для телеканалів та телепередач.[119]

Серед постатей з Одеси у кінематографі прославилися такі люди, як Віктор Добровольський, Марко Донськой, Михайло Разумний, Андрій Сова, Леонід Трауберг, Леонід Утьосов та інші. Серед українських зірок кінематографу в Одесі також знімалася Віра Холодна, визначна акторка німого кіно 1910-х років.

Також в Одесі досить розвинена система кінотеатрів. Нині у місті працюють вісім кінотеатрів: «Cinema City», «Москва», «Родіна», «Золотий Дюк», «Зоряний», «U-Cinema», «Маскі», «Планета кіно IMAX»[120]. До недавно на головній вулиці міста існував найстаріший кінотеатр Одеси та один з найстаріших кінотеатрів усієї Російської імперії, «Кіно-Уточкіно», однак через брак коштів його було вирішено перебудувати у ресторан та нічний клуб[121].

Кінотеатри «Зоряний», «Родіна» та «Москва» входять до мережі кінотеатрів «Одеса-Кіно», власник якої, медіамагнат та українофоб, Артем Вознюк[122] проводить проросійську політику, намагаючись русифікувати іноземні фільми[123][124]. Також у місті є представник найбільшого оператора мультикомплексних кінотеатрів у Центральній та Східній Європі, а також в Ізраїлі, «Cinema City International»[125]. Кінотеатр «Cinema City» має найбільшу кількість залів серед усіх своїх конкурентів — сім.[126]

Музеї[edit | edit source]

Докладніше у статті Музеї Одеси

В Одесі працюють близько 30-ти музеїв. Серед найвідоміших: археологічний — найстаріший в Україні археологічний музей, що також працює, як науково-дослідний інститут при НАН України[127]; художній — один з найбільш розвинених художніх музеїв в Україні та має у своїх фондах майже усі види художнього мистецтва: живопис, графіку, скульптуру, декоративно-прикладне мистецтво і містить витвори російських і українських майстрів іконопису від XVI століття до сучасності, нараховуючи понад 10 тисяч оригінальних робіт[128]; західного та східного мистецтва — один з найкращих музеїв такого виду в Україні[129]; «Філікі Етерія» — музей національно-визвольного руху Греції, що почався в Одесі із заснування однойменної таємної організації[130]. У місті також працює низка історичних музеїв різного ґатунку: військово-історичний, «Стара Одеса», музей оборони Одеси, музей історії євреїв Одеси «Мігдаль-Шорашим», історико-краєзнавчий та інші музеї. Також у місті є декілька музеїв на морську тематику: морського флоту України, Одеського морського порту імені Ф. де Воллана та музей якорів. Також діють декілька будинків-музеїв: Пушкіна, Паустовського та Реріха. А також декілька галузевих музеїв, як, кіно, футболу та анатомії людини.

За останні роки до старих музеїв додалися також більш сучасні та цікаві музеї, що також мають попит у жителів міста та туристів: музей нумізматики, музей футбольного клубу «Чорноморець», музей сучасного мистецтва Одеси, музей воскових фігур «У Баби Уті» тощо.

Література[edit | edit source]

Докладніше у статті Література в Одесі
Pushkin Alexander by Sokolov P..jpg Ciesielski Adam Mickiewicz.jpg
Lesya Ukrainka portrait crop.jpg Isaac Babel.jpg
Paustovsky.jpg Yevgeny Petrov.jpg

Одеса — це один з українських літературних центрів. Однак, на відміну від іншого літературного осередку України, Львова, що славиться книговидавництвом, Одеса — це місце, де частіше книги писалися, а не видавалися. В Одесі бувало дуже багато вітчизняних та іноземних письменників, поетів, драматургів, мемуаристів тощо. Першим літературним доробком, пов'язаним з Одесою вважається однойменний вірш, опублікований 1806 року у петербурзькому журналі «Лицей», автором якого був невідомий, що підписався, як «П. Ф. Б.». Перша книга, пов'язана із містом була написана 1810 року російським поетом та мемуаристом Іваном Долгоруковим, що називалася «Славны бубны за горами, или Путешествие мое кое-куда 1810 года». На початку XIX століття місто також відвідало багато літераторів тодішньої Російської імперії: Костянтин Батюшков, Миколай Гнедич, Павло Морозов, Михайло Розенберг, Павло Свіньїн, Олімпіада Шишкіна тощо.[131]

Одеса багато у чому пов'язана з ім'ям видатного російського поета, драматурга та прозаїка, реформатора та творця сучасної російської літературної мови, Олександра Сергійовича Пушкіна. Сюди російський класик приїжджав чотири рази під час служби у Кишиневі. У 1823 році Пушкін почав працювати у канцелярії генерал-губернатора Новоросії і уповноваженого намісника Бессарабської області, князя Михайла Семеновича Воронцова, що мешкав тоді саме в Одесі. Поет у ті часи мешкав у готелі «Hotel du Nord» на вулиці Італійській (нині вулиця Пушкінська). Саме тут Пушкін написав три глави одного зі своїх найвідоміших творів, «Евгений Онегин». Згодом письменник переїхав на ріг Рішельєвської та Дерібасівської вулиць, де дописав поему «Бахчисарайский фонтан» та розпочав поему «Цыганы», а також написав близько 30-ти ліричних віршів. Всього у місті Пушкін провів тринадцять місяців. За свій вклад у розвиток місцевої літератури місцеві жителі у 1889 році встановили погруддя відомому росіянину. А у 1999 році на честь 200-річчя письменника було відкрито другий пам'ятник навпроти його першого помешкання в Одесі, де нині знаходиться будинок-музей Олександра Сергійовича.[132] Після того як Пушкін написав свої вірші про Одесу ця тема стала популярною у колах російської інтелігенції. Такими стали Володимир Бенедиктов, Іван Бороздна, Андрій Подолинський, Семен Раїч, Василь Туманський.[133]

Одеса пов'язана не тільки з російською літературою. Так у лютому 1825 року до міста приїхав видатний польський поет, засновник польського романтизму, діяч національно-визвольного руху, Адам Міцкевич. В Одесу Міцкевич засланий за участь в діяльності польських таємних студентських організацій, які боролися за визволення Польщі і провів у місті дев'ять місяців. Саме в Одесі поляк написав близько 50-ти поетичних творів, серед яких «Sonety krymskie», а також почав писати поему «Konrad Wallenrod». Одесу двічі відвідував видатний український російськомовний письменник, класик російської літератури, Микола Васильович Гоголь, що вперше приїздив весною 1848 року[134]. В Одесі Гоголь готував нове видання чотиритомного зібрання своїх творів, а також працював над другим томом «Мертвих душ». Він жив на вулиці Надєждінській (нині вулиця Гоголя). Саме під час перебування Миколи Васильовича в Одесі у місцевому театрі було поставлено його п'єсу «Ревізор». На початку 1920-х років в одеській газеті «Моряк» працювало багацько у майбутньому відомих радянських письменників. Зокрема, Ісак Бабель, Едуард Багрицький, Валентина Катаєва, Юрій Олеша та Костянтин Паустовський.[132]

«Південна Пальміра» стала малої батьківщиною для багатьох різнопланових у майбутньому письменників, що у ній народилися, зокрема, Ганни Горенко (у майбутньому Ахматова), Алена Боске, Івана Бриля (відомого також, як Янка Бриль), Володимира Жаботинського, Ієхієла-Лейба Файнзільберга (відомого також, як Ілля Ільф), Євгена Катаєва (відомого також, як Євген Петров) тощо. У різні роки в Одесі бувало багацько іноземних літераторів. Зокрема, Іван Бунін, що прожив багато років в Одесі, Іван Вазов, Максим Горький, що згодом описав цей період життя у майбутньому в оповіданні «Челкаш», Олександр Грін, який саме в Одесі вперше побачив море, Теодор Драйзер, Аветік Ісаакян, що разом із Мовсісяном був засланий до міста 1898 року, Олександра Купріна, Володимир Маяковський, який згадав Одесу у поемі «Облако в штанах», Олександр Мовсісян (також відомий, як Олександр Ширванзаде), що під враженням перебування у місті написав повість «Артист» та розпочав іншу — «Меланія», Менделе Мойхер-Сфорім, Олександр Островський, Яків Полонський, який пізніше описав своє перебування в Одесі у напів-автобіографічному романі «Дешевый город», Марк Твен, Лев та Олексій Толсті, що побували у місті за часів Кримської війни, Антон Чехов, Корнія Чуковський, Шолом-Алейхем, що писав у газети «Одесские новости» та «Одесский листок», а також вітчизняні: Людмила Василевська-Березіна (також відома, як Дніпрова Чайка), Володимир Короленко, Михайло Коцюбинський, Іван та Юрій Липи, Іван Нечуй-Левицький, що описав життя української інтелігенції в Одесі кінця століття у повісті «Над Чорним морем», Петро Ніщинський (також відомий, як Петро Байда)", тричі приїжджала українська письменниця Леся Українка, Іван Франко тощо.[135][132] Нині серед відомих одеських літераторів можна відзначити поета Бориса Барського, письменника-літератора Михайла Жванецького тощо. У місті існує міжнародна книжкова виставка «Зелена хвиля» і фестивалі української книги.[136]

Традиції[edit | edit source]

Фестивалі[edit | edit source]

До 1991 року у складі Радянського союзу в Одесі майже не проходили жодні фестивалі. Єдиний фестиваль, що може похвалитися багаторічною історією це «Гуморина», щорічний фестиваль гумору та сатири, який проводиться 1 квітня у день сміху, починаючи з 1973 року. У радянські часи «Гуморину» деякий час навіть забороняли[137], але після відродження і до сьогодні проводиться. У 2013 році організатори цього фестивалю відсвяткувати 40-річчя «Гуморини»[138]. У 1990-х роках фестивалі почали потроху з'являтися у місті, але широко розголосу так і не змогли набути і через 2-3 роки зникали. Єдині фестивалі, що були засновані ще у 90-ті і досі тривають це: «Два дні й дві ночі нової музики», музичний фестиваль експерементальної музики українських та іноземних авторів[139]; а також байкерський фестиваль рок-музики «Гоблін Шоу»[140].

2010 року в Одесі з'явилося відразу декілька фестивалів нового покоління — камерний, але самобутній Фестиваль німого кіно та сучасної музики «Німі ночі», проведений просто неба на причалі Морського вокзалу, а також масштабний Одеський міжнародний кінофестиваль, який відразу ж викликав великий інтерес серед кінолюбителів та резонанс як в Україні так і за кордоном. Якщо «Німі ночі» спеціалізуються більше на німому кіно, то ОМКФ зарекомендував себе, як фестиваль арт-мейнстрима: кіно високого художнього рівня, розраховане на широку аудиторію. Організатори кіноподії поставили перед собою досить амбітні цілі — перетворити ОМКФ на один з головних кінофорумів Східної Європи і називають його «східноєвропейськими Каннами»[141]. Кожного року цей фестиваль проводить, як платні покази так і безплатні, а також ретроспективи та прем'єри фільмів. Окрім того, на ОМКФ діють одразу декілька конкурсних програм, для українського, російського, короткометражного кінематографу, а також головний приз, «Золотий Дюк», за найкращий фільм.

Релігія[edit | edit source]

Докладніше у статті Список релігійних споруд Одеси
Cathedral Odessa 01.jpg Будівля Бродської синагоги та огорожа.jpg Assumption Cathedral in Odessa.JPG Odessa St. Gregory the Illuminator Armenian Church.jpg Будинок Кірхи (Лютеранська церква св. Павла) 3.jpg 1st Odesa Baptist Church.JPG
Спасо-Преображенський собор
(Кафедральний собор УПЦ МП
в Одесі)
Костел Успіння пресвятої
Богородиці
(Кафедральний
костел РКЦ в Одесі)
Собор Святого Павла
(Центральний лютеранський
собор України)
Mosque in Odessa.JPG Украина, Одесса - Арабский культурный центр 02.jpg Evreyskaya-25-9.jpg Nativity Church, Odessa.jpg
Собор Різдва Христового
(Кафедральний собор УПЦ КП в Одесі)
Торговий центр «Новий Привоз»

Архітектура та пам'ятки[edit | edit source]

Від захоплення цих земель Російською імперією Одеса активно розвивалася не тільки економічно, але й у містобудуванні. Зокрема, перший план міста було розроблено ще наприкінці XVIII століття відомим інженером Францом де Волланом. План міста, розроблений Волланом, предбачав заснування центральної частини міста із чіткою системою вулиць з однаковою шириною та довжиною кварталами. Із першої половини XIX століття в Одесі почалося масова забудова. У XIX столітті місто пережило кілька архітектурних етапів, що відзначалися різними стилями. Зокрема, класицизмом (Спасо-Преображенський собор, Рішельєвський ліцей, Грецький Свято-Троїцький собор, Циркульний корпус тощо, архітектори — Франц Боффо, Олександр Дігбі, Тома де Томон, Джованні та Франсіско Фраполлі, Франсуа Шаль)[142], ампіром (Стара біржа, Воронцовський палац, пам'ятник дюку де Рішельє, будинок Маразліа, Потьомкінські сходи, Успенський собор Святоуспенського монастиря, Будинок Фелікса де Рібаса, Сабанські казарми тощо, архітектори — Каетано Даллаква, Грегоріо Торрічеллі, Никифор Черкунов, Вільгельм Шмідт), палладіанством (Пале-Рояль, будинки на Театральній площі, будинок Археологічного музею)[143], неоготикою (палац Бжозовського, Бродська синагога, Нова біржа, дача Маразлі, Кірха, костел Петра і Павла, архітектори — Олександр Бернардацці, Франц Боффо, Фелікс Ґонсьоровський, Йосип Колович, Адольф Мінкус, Франц Моранді, Микола Толвінський)[144] тощо.

На зовнішньому вигляді міста великий вплив позначив клімат. Зокрема це стосується широкого застосування у виді будівельного матеріалу вапнякового каменя, ракушняка. Він допомагав жителям від пекучої спеки, також для цього застосовували при будуванні портики, лоджії, криті галереї тощо. Наприкінці століття популярним стало змішання різних стилів, а також необарокко, модерн тощо, що зобразилися у Пасажі, готелях «Імперіал» та «Велика Московська», будинках Руссова та Блюмберга, будівлі Оперного театру тощо.[145]

Початок XX століття зобразився шаленим попитом на новий архітектурний стиль, конструктивізм (будівлі інституту холоду, інституту очних хвороб імені В. Філатова та школи-інтернату імені П. Столярського, готель «Лондонський» тощо, архітектори — Олександр Дубінін, Ной Каневський, Файфель Троуп'янський). Багато у чому велика кількість будівель у стилі конструктивізму, а також сталінського ампіру пов'язана із неодноразовим бомбардуванням міста під час Другої світової війни. Зокрема, так було відбудовано залізничний вокзал, побудовано велику кількість «Хрущовок». У результаті того, що під кінець століття багатьом жителям міста не вистачало квартир було збудовано декілька «спальних» мікрорайонів з однотипних панельних будинків, як Селище Котовського, Таїрово, Черьомушки тощо. Також були збудовані готелі «Одеса» та «Чорне море», головна будівля порту. Серед сучасних забудов слід відзначити також житловий комплекс «Чудо-місто», ТЦ «Афіна», будинок «Шах-наме», Арабський культурний центр тощо.[146] Серед сучасних місцевих архітекторів слід зазначити Дмитра та Михайла Повстанюків тощо.

Спорт[edit | edit source]

Футбольна команда ОБАК, 1914 рік
Стадіон Чорноморець
Докладніше у статті Спорт в Одесі

Найпопулярнішим командним видом спорту у Одесі є футбол. Найпопулярніший одеський футбольний клуб «Чорноморець» неодноразово здобував спортивні трофеї як у СРСР та і в Україні, а також приймав участь у міжнародних змаганнях найвищого ґатунку. Окрім того «Чорноморець» став спортивним символом міста. Також слід відзначити аматорський футбольний клуб «Рішельє», що здобув багацько перемог у безлічі змагань з футзалу та є дійсним рекордсменом чемпіонату України серед ветеранів.

Історія спорту в Одесі починається з 1884 року, коли членами міського атлетичного клубу, вихідцями з Великої Британії було побудоване перше в місті закрите футбольне поле, яке розташовувалось навпроти сучасної кіностудії на Французькому бульварі[147]. Крім ОБАКу треба відмітити, ще такі спортивні клуби, як Местран, Спортинг-Клуб, Шерємєтьєвський кружок спорту та ЄСК «Маккабі». Вже в 1910 в Одесі була заснована футбольна ліга та входила до Всеросійського футбольного союзу[148].

У також популярному виді спорту, баскетболі, місто також має свого вагомого представника в українському чемпіонаті — БК «Одеса», що неодноразово привозив у рідні «Пальміру» золоті медалі. У жіночому волейболі в Одесі відомий клуб «Джинестра» у рядах якого багато років волейбольні професіоналки приймають участь у змаганнях найвищого рівня.

Головною спортивною спорудою Одеси є стадіон «Чорноморець», що вміщає 34 164 глядачів. Крім того в місті функціонують стадіони «Спартак», «СКА», «Краян» та інші. Також у місті існує іподром, що є найстарішим в Україні. На ньому, окрім кінно-спортивних змагань, також проводилися випробувальні польоти одних з перших льотчиків Російської імперії: Михайла Єфімова та Сергія Уточкіна.[149]

Причорноморське місто також неодноразово дарувало країнам різних епох чудових спортсменів у найрізноманітніших видах спорту:

Туризм[edit | edit source]

Одеський клімат вирізняється м'якістю та великою кількістю сонячних днів. Під час перебування у місті відомого українського класика, Миколи Гоголя, він писав:

« Про себе скажу, що Бог зберігає, дає силу працювати і працювати. Ранок постійно проходить у заняттях... Зима тут (в Одесі) цього року особливо сприятлива. Часом сонце гляне так радісно, так по-південному! Так раптом і нагадав шматочок Ніцци...
Оригінальний текст (рос.)

О себе скажу, что Бог хранит, дает силу работать и трудиться. Утро постоянно проходит в занятиях... Зима здесь в этом году особенно благоприятна. Временами солнце глянет так радостно, так по-южному! Так вдруг и напомнится кусочек Ниццы...

 »

— З листа Миколи Гоголя до Олександри Смирнової, [151]

Влітку, завдяки бризам, навіть у спекотні дні тут комфортніше, ніж у прилеглих степах. Лікувальні грязі лиманів та мінеральні джерела приваблюють до Одеси багато охочих відпочити. Курортна зона Одеси простягнулася на десятки кілометрів вздовж берега Чорного моря та його лиманів і є однією з найстаріших та найпопулярніших у країні. Світову популярність має Куяльницький лиман — унікальна природна лабораторія з лікувальною солоною водою та муловими грязями. Куяльник є одним з найстаріших грязьових курортів у країні. У місті безліч різноманітних місць відпочинку: боулінг-клуби, картинги, роллердроми, ковзанки, цирк, зоопарк, яхт-клуби тощо. Одеса має значний туристичний потенціал та передумовами для його розвитку. Уздовж усього узбережжя Одеси розташовані пляжі, санаторії та будинки відпочинку. Уздовж всього узбережжя Одеси розташувалися пляжі: Лузанівка, Ланжерон, Відрада, Дельфін, Аркадія, група пляжів Великого Фонтану, Люстдорфу, а також безліч пляжів-санаторіїв та будинків відпочинку. На пляжі «Аркадія» працює найбільший в країні дельфінарій.[21]

Готелі та санаторії[edit | edit source]

Одеса відома своїми санаторіями, курортами, пансіонатами тощо. Здебільшого такі заклади знаходяться у малозаселених приморських місцевостях, як Малий, Середній та Великий Фонтан, Аркадія, Ланжерон та Люстдорф. Серед відомих санаторіїв можна відзначити санаторії імені Горького, «Одеський», «Одеса», «Біла акація», «Червоні зорі», «Магнолія», імені Чкалова та «Лермонтовський».[152] Серед відомих курортів, що знаходяться у місті або біля нього. Зокрема треба відзначити курорт, що знаходиться у у смт Затока, Сергіївка та Чорноморське, у селах Грибівка та Кароліно-Бугаз[153], а також курорт «Куяльник», що знаходиться біля однойменного лиману.

В Одесі багацько готелів. Станом на 1 лютого 2014 року в Одесі налічується 1 п'ятизірковий, 15 чотиризіркових, 7 тризіркових та 51 інший готель[154]. Деякі з них мають столітню історію. Там зупинялися такі відомі особистості, як Антон Чехов, Роберт Льюїс Стівенсон, Ісідора Дункан, Іван Айвазовський, Дмитро Шостакович, Марк Твен, Теодор Драйзер. Серед таких готелів можна відзначити «Брістоль», «Велика Московська», «Імперіал», «Лондонська» тощо. Серед готелів, що були засновані нещодавно можна відзначити у першу чергу «Лондон», «Моцарт», «Одеса» тощо.

Персоналії[edit | edit source]

Докладніше у статті Люди, пов'язані з Одесою

Засоби масової інформації[edit | edit source]

В Одесі працюють понад 60 друкарських видань ЗМІ[155], більш 20 радіостанцій та понад 20 телевізійних телеканалів, а також багато кабельних операторів. Серед друкарських ЗМІ понад 11 суспільно-політичних газет (україномовна — «Чорноморські новини»), 8 рекламно-інформаційних газет (Авізо, Маклер, Одеська газета оголошень, Автогород, Трудоустройство, Еволюція ремонту), а також безоплатні газети оголошень. Найпопулярніша суспільно-політична газета «Вечірня Одеса». Поширюється на території Одеси й Одеської області (наклад 50 000 примірників)

Радіостанції[edit | edit source]

  • 101,8 — Радіо Feel
  • 102,7 — Гармонія миру
  • 103,2 — Народне радіо
  • 103,8 — Моє радіо
  • 106,6 — Радіо Глас
  • 107,0 — Шлягер
  • 107,4 — Європа плюс
  • 107,9 — Наше радіо

Інше[edit | edit source]

Одеса у мистецтві[edit | edit source]

Тема «Південної столиці», як називають Одесу, неодноразово потрапляла до робіт різних митців — художників, письменників, архітекторів, музикантів тощо. Так перший вірш про Одесу з однойменною назвою було опубліковано 1806 року у петербурзькому журналі «Лицей». Його автором став невідомий, що підписався, як «П. Ф. Б.».

Одним з найперших хто описав Одесу у літературі був Олександр Пушкін. Якийсь час Пушкін жив у місті, де написав три глави одного зі своїх найвідоміших творів, «Евгений Онегин», де частково описав Одесу. Окрім того письменник написав близько 30-ти ліричних віршів, багато з яких були присвячені місту.[131]. Наприкінці XIX століття український письменник Іван Нечуй-Левицький описав життя української інтелігенції кінця століття в Одесі у повісті «Над Чорним морем», а у творі «Микола Джеря» подає деталі, які тісно пов'язані із містом. Зокрема, головний герой оповідання крімак, що збігає з панщини та перебирається до Чорного моря до місцевих рибалок.[156]

Визнання[edit | edit source]

  • 1 травня 1945 року указом верховного головнокомандувача Йосипа Сталіна місту було надано звання «Міста-героя».[157]
  • 1998 року місто отримало «Прапор Честі Ради Європи». Одеса була першим містом серед країн колишнього Радянського Союзу, удостоєних цієї нагороди[158]. Ця нагорода вручається тим містам, що «поширюють європейську ідеологію». Але тільки 28 грудня 2006 року нагороду було передано місцевій владі.
  • 2009 року Одеса отримала іншу нагороду Ради Європи — «Таблиця Ради Європи», що є другою за важливістю нагородою цієї організації[158].
  • У лютому 2010 року Аналітично-дослідницький центр «Інститут міста» назвав Одесу найкращим українським містом за якістю життя населення[159].
  • Того ж року журнал «fDi Magazine» у рейтингу найбільш привабливих європейських міст визнав Одеси четвертою. Обігнали українське місто лише представники ЄС — Амстердам, Рига та Вільнюс[160][161].
  • 2011 року за версією журналу «Фокус» Одеса посіла перше місце у рейтингу українських міст за рівнем життя.[162][163]

Див. також[edit | edit source]

Примітки[edit | edit source]

  1. а б в г Демографічна ситуація за даними Головного управління статистики в Одеській області
  2. а б «Постанова Верховної ради України «Про зміну меж міста Одеси Одеської області»». Офіційний сайт ВР України. 07-02-2002. 
  3. а б «Одесса получила "временного" мэра». lb.ua (ru). 04-11-2013. 
  4. «Historic Center of the Port City of Odessa». Офіційний сайт ЮНЕСКО. 
  5. Карта новоприобретенной области от Порты Отоманской, и присоединенной к Екатеринославскому наместничеству // Российский атлас, из сорока четырех карт состоящий и на сорок два наместничества империю разделяющий. — СПб.: 1792.
  6. Болдирєв О. В. Одесі — 600: Іст. нарис.. — Одеса: Юг, 1994. — 72 с.
  7. Саркисьян К., Ставницер М. Улицы рассказывают: Очерки. — 6-е, испр. и доп.. — Одесса: Маяк, 1979. — 263 с.(рос.)
  8. Добролюбский А. Одиссея Иосифа де-Рибаса // Октябрь. — (2005). (рос.)
  9. Наливайко С. І. Таємниці розкриває санскрит. — К.: 2000. — С. 142—152.
  10. а б «Городская символика». Офіційний сайт Одеської міської ради (ru). 
  11. «Одесса приняла Устав города». Офіційний сайт Одеської міської ради (ru). 25-08-2011. 
  12. «В Одессе приняли Устав города». odessa.comments.ua (ru). 25-08-2011. 
  13. «Устав Одессы зарегистрирован органами юстиции». Офіційний сайт Одеської міської ради (ru). 19-10-2011. 
  14. «Песня из оперетты «Белая акация» стала гимном Одессы». Офіційний сайт Одеської міської ради (ru). 30-08-2011. 
  15. «Проект Устава города Одессы». Офіційний сайт Одеської міської ради (ru). 
  16. «X сессия Одесского городского совета». Офіційний сайт Одеської міської ради (ru). 
  17. «Голова с символами». odessaglobe.com (ru). 
  18. «Артемий Лебедев подарил Одессе новый туристический логотип». Думская.net (ru). 05-06-2012. Архів оригіналу за 2012-10-30. Процитовано 2012-09-04. 
  19. «Трансграничное диагностическое исследование бассейна реки Днестр». dniester.org (ru). 
  20. а б Розрахунок відстаней між містами на сайті Landi-Trans.Com
  21. а б в г д е Штембуляк Д.О., Буслаєва Г.В., Кусик Н.Л. Одеська область, як перспективний регіон України для розвитку туризму та рекреації // Збірник наукових праць Таврійського державного агротехнологічного університету (Економічні науки). — 2012 Т. 5. — С. 337—348. — (2 (18)).
  22. а б Вішневський В.І. «Клімат Одеси». meteoprog.ua. 
  23. Семенов В.Є., Ткачук Л.І., Лепьошкін О.В Стан навколишнього природного середовища в Одеській області / Гаврилова Т.О., Борейко А.О.. — Одеса: 2009. — 68 с.
  24. Злобін Ю.А., Кочубей Н.В. Загальна екологія: Навч. посібник.. — Суми: ВТД «Університетська книга», 2003. — 416 с.
  25. Ситник К.М., Брайон А.В., Городецкий А.В. Биосфера, экология, охрана природы. — Киев: 1980. (рос.)
  26. Хилько М.І. Екологічна культура: стан та проблеми формування. — Київ: Знання, 1999. — 36 с.
  27. Бондаренко, 2010, С. 6—10
  28. ред. сост. Бачинский А. Д., Добролюбский А. О., Новицкий Е. Ю. Книги для чтения по истории Одесщины. — Одесса: Редакционно-издательский отдел областного управления по печати; Одесское обл. упр. нар. образования, 1992. — Т. I. С древнейших времён до начала XIX века.. — С. 80. (рос.)
  29. Вернадський Г. В. Глава III. Золотая Орда // Монголы и Русь. — Тверь—М.: «Леан»; «Аграф», 1997. — ISBN 5-85929-004-6 (рос.)
  30. а б в г д е ж и к л м Коваленін В. «Історія Одеси». ukraine.ui.ua. 
  31. Бондаренко, 2010, С. 10—12
  32. Бондаренко, 2010, С. 12—13
  33. Бондаренко, 2010, С. 14—15
  34. «Герцогу де Ришелье — трижды виват!». rupor.od.ua (ru). 16-09-2011. 
  35. Кардашев Ю. П. Восстание. Броненосец «Потёмкин» и его команда. — 1. — Киров: Дом печати «Вятка», 2008. — 544 с. — 1000 экз. прим. — ISBN 5-7897-0193-0 (рос.)
  36. Бондаренко, 2010, С. 72
  37. 3: 1882-1920-е годы // Очерки времен и событий из истории российских евреев. — Иерусалим: Ассоциация “Тарбут”, 1994. (рос.)
  38. Бондаренко, 2010, С. 72—73
  39. Бондаренко, 2010, С. 75—77
  40. Бондаренко, 2010, С. 81
  41. «До 15-ї річниці Всеукраїнського референдуму. Документи з фондів ЦДАВО України. (Ф. 1; Оп. 28; Спр. 144; Арк. 6.)». Офіційний сайт ЦДАВОУ. 
  42. «В Одессе ремонтируют дороги. ГАИ просит водителей корректировать свои маршруты». allnews.od.ua (ru). 25-02-2010. 
  43. «В Одесі затвердили програму розвитку та збереження російської мови». Офіційний сайт журналу «Кореспондент». 08-04-2011. 
  44. «Александровская колонна в Одессе торжественно открыта после реставрации». Офіційний сайт Одеської міської ради (ru). 02-09-2012. 
  45. «Костусєв раптово відмовився бути мером Одеси». Українська правда. 31-10-2013. 
  46. «Про кількість та склад населення Одеської області за підсумками Всеукраїнського перепису населення 2001 року». 2001.ukrcensus.gov.ua. 
  47. «Всесоюзная перепись населения 1926 года. Национальный состав населения по регионам республик СССР. Одесский округ. Городские поселения». demoscope.ru (ru). 
  48. Кабузан В. М. Украинцы в мире динамика численности и расселения. 20-е годы XVIII века — 1989 год Форм. этн. и политических границ укр. этноса. Ин-т рос. истории РАН.. — Наука, 2006. — 658 с.
  49. «Розподіл населення міст з кількістю населення більше 100 тис. осіб за статтю та віком - Регіон, Вікові групи, Рік, Зміст , Стать». database.ukrcensus.gov.ua. 
  50. «Розподіл населення за рідною мовою, Одеська область». database.ukrcensus.gov.ua. 
  51. «Костусєв раптово відмовився бути мером Одеси». Українська правда. 31-10-2013. 
  52. «Одесский городской совет VI созыва». Офіційний сайт Одеської міської ради (ru). 
  53. «Рішення міськради №197-XXIV від 26.07.02р. «Про адміністративно-територіальний поділ міста Одеси»». Офіційний сайт Одеської міської ради. 
  54. Гнатишин І. М., Кучерук О., Маврін О. О., ІУАД ім. М. Грушевського Дипломатія УНР та Української Держави. — Київ: Український письменник, 2008. — Т. 1.
  55. «Міста-побратими». Офіційний сайт Одеської міської ради. 
  56. «Міста-партнери Одеси». Офіційний сайт Одеської міської ради. 
  57. «Дипломатичні представництва іноземних держав у м. Одеса». Офіційний сайт Одеської обласної ради. 05-11-2013. 
  58. «В Одесі відкрито перший в Україні дипломатичний клуб». Урядовий портал. 22-05-2012. 
  59. Офіційний сайт організації «Eurocities» (англ.)
  60. «Міжнародні організації». Офіційний сайт Одеської міської ради. 
  61. «Member Cities of Europe». Офіційний сайт організації «League of Historical Cities» (en). 
  62. «Міжнародне співробітництво / Міста-побратими / Ліверпуль (Великобританія)». Офіційний сайт Одеської міської ради. 
  63. «Міжнародне співробітництво / Міста-побратими / Оулу (Фінляндія)». Офіційний сайт Одеської міської ради. 
  64. «Oulun kaupunki / Kansainvälisyys / Ystävyyskaupungit». ouka.fi (fi). 
  65. «Міжнародне співробітництво / Міста-побратими / Сегед (Угорщина)». Офіційний сайт Одеської міської ради. 
  66. «Міжнародне співробітництво / Міста-побратими / Спліт (Хорватія)». Офіційний сайт Одеської міської ради. 
  67. «Міжнародне співробітництво / Міста-побратими / Йокогама (Японія)». Офіційний сайт Одеської міської ради. 
  68. «Міжнародне співробітництво / Міста-побратими / Олександрія (Єгипет)». Офіційний сайт Одеської міської ради. 
  69. «Міжнародне співробітництво / Міста-побратими / Марсель (Франція)». Офіційний сайт Одеської міської ради. 
  70. «Marseille Official Website – Twin Cities». marseille.fr (fr). 26-11-2008. Архів оригіналу за 05-05-2008. 
  71. «Міжнародне співробітництво / Міста-побратими / Генуя (Італія)». Офіційний сайт Одеської міської ради. 
  72. Пропозиція від Ванкувера стати містом-побратимом була отримана у 1944 році, однак підтвердження було видане лише 28 серпня 1973 року (за іншими даними 6 серпня 1979 року) через спочатку Другу світову війну, а потім Холодну війну.
  73. «Vancouver Twinning Relationships». City of Vancouver (en). 18-07-2009. 
  74. «Міжнародне співробітництво / Міста-побратими / Ванкувер (США)». Офіційний сайт Одеської міської ради. 
  75. «Міжнародне співробітництво / Міста-побратими / Балтімор (США)». Офіційний сайт Одеської міської ради. 
  76. «Ciudades Hermanadas con València» (es). 08-08-2013. Архів оригіналу за 23-10-2012. 
  77. «Міжнародне співробітництво / Міста-побратими / Калькутта (Колката) (Індія)». Офіційний сайт Одеської міської ради. 
  78. «Міжнародне співробітництво / Міста-побратими / Регенсбург (Німеччина)». Офіційний сайт Одеської міської ради. 
  79. «Міжнародне співробітництво / Міста-побратими / Констанца (Румунія)». Офіційний сайт Одеської міської ради. 
  80. «Міжнародне співробітництво / Міста-побратими / Хайфа (Ізраїль)». Офіційний сайт Одеської міської ради. 
  81. «Міжнародне співробітництво / Міста-побратими / Варна (Болгарія)». Офіційний сайт Одеської міської ради. 
  82. «Міжнародне співробітництво / Міста-побратими / Пірей (Греція)». Офіційний сайт Одеської міської ради. 
  83. «Міжнародне співробітництво / Міста-побратими / Циндао (Китай)». Офіційний сайт Одеської міської ради. 
  84. «Міжнародне співробітництво / Міста-побратими / Лодзь (Польща)». Офіційний сайт Одеської міської ради. 
  85. «Договір про встановлення побратимських зв'язків між містами Одеса (Україна) та Лодзь (Польща)». 
  86. «Miasta partnerskie Łodzi / Odessa». Офіційний сайт Лодзя (pl). 
  87. «Міжнародне співробітництво / Міста-побратими / Кишинів (Молдова)». Офіційний сайт Одеської міської ради. 
  88. «Oraşe înfrăţite (Twin cities of Minsk)». chisinau.md (ro). 21-07-2013. Архів оригіналу за 03-11-2012. 
  89. «Міжнародне співробітництво / Міста-побратими / Єреван (Вірменія)». Офіційний сайт Одеської міської ради. 
  90. «Міжнародне співробітництво / Міста-побратими / Нікосія (Кіпр)». Офіційний сайт Одеської міської ради. 
  91. «Міжнародне співробітництво / Міста-побратими / Стамбул (Туреччина)». Офіційний сайт Одеської міської ради. 
  92. а б в «Управління й відділи. Комунальні підприємства міста Одеси». Офіційний сайт Одеської міської ради. 
  93. «Рішення Одеської міської ради № 1167-V від 05.04.2007 р. «Про затвердження додаткової угоди до договору оренди, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 17.12.2003 року № 2038-IV „Про затвердження проекту договору оренди цілісного майнового комплексу комунального підприємства „Одесводоканал"»». Офіційний сайт Одеської міської ради. 
  94. Одесса // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона: в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — Санкт-Петербург: 1890—1907.
  95. «Вода для Одессы: от колодцев до «Инфоксводоканала»». Офіційний сайт підприємства «Інфокс» (ru). 
  96. «Історія». Офіційний сайт «Одесаобленерго». 
  97. «Дежавю: после Нового года Одесса утонет в мусоре». timer.od.ua (ru). 29-11-2013. 
  98. «Как Гурвиц: Одесский горсовет попробует отобрать у «Союза» контроль над мусорной свалкой». timer.od.ua (ru). 04-12-2013. 
  99. «Мусорный план мэрии попахивает авантюрой». timer.od.ua (ru). 17-12-2013. 
  100. «Гостиницы Одессы». Офіційний сайт Одеської міської ради (ru). 
  101. «Автодороги України». euro2012highway.blogspot.com (ru). 
  102. «Одеський Привоз обставлять паркоматами. Прощайте, затори?». uanews.odessa.ua (ru). 10-06-2013. 
  103. «В Одесі через погоду зупинився транспорт». tvi.ua. 26-01-2013. 
  104. Калашник Я. (08-11-2013). «Європейці все більше цінують комфорт і швидкість громадського транспорту». poltava.pl.ua. 
  105. Орловський О.С. Аналітичний звіт за результатами громадського моніторингу дій органів місцевого самоврядування міста Одеси Одеса: ХОББІТ ПЛЮС (2009).
  106. а б Комплексна програма «Освіта Одещини» на 2011-2014 роки Одеса: (2011).
  107. Бовгар В.Ю. (05-11-2012). «Черга в дитячий садок можна буде зайняти тільки через інтернет». osvitacv.com. 
  108. «У м.Одеса відкрито новий дитячий садочок». osvita.odessa.gov.ua. 16-10-2013. 
  109. «У Суворовському районі Одеси будують два дитячі садки». Офіційний сайт Одеської міської ради. 14-08-2013. 
  110. «Державні вищі навчальні заклади I—II рівнів акредитації. Одеська область». ednu.kiev.ua. 
  111. «Вищі навчальні заклади III-IV рівнів акредитації. Одеська область». ednu.kiev.ua. 
  112. «Ліцензовані вищі навчальні заклади, засновані на недержавні формі власності. Одеська область». ednu.kiev.ua. 
  113. «Рейтинг університетів України III, IV рівнів акредитації ТОП-200 Україна у 2013 році». euroosvita.net. 
  114. Деревянко Б. Ф. Одесский театр оперы и балета. Фотоочерк. — Одесса: Маяк, 1984. — 118 с. — 25 000 прим. (рос.) (англ.)
  115. а б в «Маршрут “Театральна Одеса”». touregion.od.ua. 
  116. «Одесский академический русский драматический театр. История». Офіційний сайт Одеського академічного російського драматичного театру імені А. Іванова. 
  117. «Железный цирк». odessa.club.com.ua (ru). 
  118. Сивокінь Є. Я. (2003). «Небіжчик скоріше живий, аніж мертвий». Kino-teatr.ua. Процитовано 21-05-2012. 
  119. «Одесская Студия Мультипликации». nsku.od.ua (ru). 
  120. «Кінотеатри Одеси». Kino-teatr.ua. 
  121. «Старейший в Одессе кинотеатр закрыт». Всё об Одессе из первых рук (ru). Архів оригіналу за 29-12-2012. Процитовано 02-11-2012. 
  122. Клименко В. Дублювання іноземних фільмів. Вид збоку — перемога чи перемир'я? // Україна молода. —.
  123. «В Одесі через «мовну заяву» медіавласника скаржаться у прокуратуру». Офіційний сайт Радіо «Свобода». 17-11-2013. 
  124. ««Я себе українофобом не вважаю» – Артем Вознюк». Офіційний сайт Радіо «Свобода». 17-11-2013. 
  125. Офіційний сайт Cinema City International
  126. «О кинокомплексе». Офіційний сайт «Cinema City» Одеса (ru). 
  127. «Одеський археологічний музей Національної академії наук України». Туристичний сайт Одеської області. 
  128. «Одеський художній музей». Офіційний сайт Одеської міської ради. 
  129. «Одеський музей західного та східного мистецтва». moemore.od.ua. 
  130. «Музей “Філікі Етерія”». Офіційний сайт Одеської міської ради. 
  131. а б Бондаренко, 2010, С. 130—132
  132. а б в Литвиненко Л. Одеса літературна // «День». — (02-08-2003) (№133).
  133. Бондаренко, 2010, С. 132—134
  134. Бондаренко, 2010, С. 135
  135. Бондаренко, 2010, С. 136—137, 139, 144, 146—149, 152
  136. Бондаренко, 2010, С. 199
  137. ««Гуморина — 2013» в Одесі: тури в Одесу на Гуморину». safari.kiev.ua. 
  138. «Відкрилася фотовиставка до 40-річчя Гуморини». УНІАН. 30-03-2013. 
  139. «2Д2Н. Офіційна сторінка». 
  140. «The official site of GOBLIN-SHOW». 
  141. Он-лайн конференція президента Одеського кінофестивалю в редакції газети «Комсомольська правда в Україні»
  142. Бондаренко, 2010, С. 99—100
  143. Бондаренко, 2010, С. 104—108
  144. Бондаренко, 2010, С. 109—114
  145. Бондаренко, 2010, С. 117—120
  146. Бондаренко, 2010, С. 121—126
  147. «У истоков украинского футбола в Российской империи». UkrSoccerHistory.com (ru). Архів оригіналу за 22-03-2012. Процитовано 03-22-2009. 
  148. Одесский футбол — История (рос.)
  149. «Ипподром». odessa.club.com.ua (ru). 
  150. «Українець Юрій Чебан виборов золоту медаль у веслуванні на каное». BBC Україна. 11-08-2012. 
  151. Бондаренко, 2010, С. 136
  152. «Санаторії Одеси». moemore.od.ua. 
  153. «Санаторії Одеси». moemore.od.ua. 
  154. «Гостиницы Одессы». Офіційний сайт Одеської міської ради (ru). 
  155. «Перелік друкарських видань Одеси». mediadigest.net (ru). 
  156. Бондаренко, 2010, С. 137
  157. Бондаренко, 2010, С. 80
  158. а б «Перелік міст, нагороджених Радою Європи» (fr). 
  159. Ремовська О. (03-02-2010). «Одесу назвали найкращим містом України». Радіо Свобода. 
  160. «Одесса вошла в число наиболее привлекательных европейских городов по версии журнала fDi Magazine». Офіційний сайт Одеської міської ради (ru). 19-02-2010. 
  161. «Одесу визнали одним з найперспективніших міст». Gazeta.ua. 15-02-2010. 
  162. «Где жить. Фокус представляет рейтинг лучших городов Украины». Журнал «Фокус» (ru). 09-06-2011. 
  163. «Лучшие города для жизни». Журнал «Фокус» (ru). 09-06-2011. 

Посилання[edit | edit source]

Література та джерела[edit | edit source]