Одеса

From Вікіпедія
Jump to: navigation, search
Одеса
Coat of Arms of Odessa.svg Flag of Odessa.svg
Герб Одеси Прапор Одеси
Основні дані
Інша назва Перлина Чорного моря, Південна Пальміра, Південна столиця, Столиця гумору
Країна Україна Україна
Регіон Одеська область Одеська область
Район/міськрада Одеська міська рада
Код КОАТУУ 5110100000
Засноване XV століття
Перша згадка 1415
Поділ міста 4 райони
Населення 1 015 121
Агломерація Одеська агломерація
Площа 162.42 км²[1]
Густота населення 6250 осіб/км²
Поштові індекси 65000—65480
Телефонний код +380-48
Координати 46°28′18″ пн. ш. 30°42′37″ сх. д. / 46.47167° пн. ш. 30.71028° сх. д. / 46.47167; 30.71028Координати: 46°28′18″ пн. ш. 30°42′37″ сх. д. / 46.47167° пн. ш. 30.71028° сх. д. / 46.47167; 30.71028
Висота над рівнем моря 50 м (середня висота)
Жевахова гора — 65 м
Водойма Чорне море
Назва мешканців одесит, одеситка, одесити
Міста-побратими Александрія, Балтимор, Валенсія, Ванкувер, Варна, Генуя, Єреван, Йокоґама, Калькута, Кишинів, Констанца, Ліверпуль, Лодзь, Марсель, Нікосія, Оулу, Пірей, Регенсбург, Сеґед, Спліт, Стамбул, Хайфа, Циндао
День міста 2 вересня
Відстань
Найближча залізнична станція Одеса-Головна
До Києва
 - фізична 442 км
 - залізницею 654 км
 - автошляхами 489 км
Міська влада
Адреса 65004, Одеса, Думська пл., 1, +38 (048) 725-00-39
Веб-сторінка Офіційний сайт міської ради
Міський голова Геннадій Труханов

Оде́са (МФА: [ɔˈdɛsɑ]; до 1795 року — Хаджибе́й, або Аджибе́й, Гаджибе́й, до XVI століття — Качибе́й, або Кацюби́їв, Кацюбі́їв) — місто обласного підпорядкування на чорноморському узбережжі України; адміністративний центр Одеської області; культурний, освітньо-науковий, туристичний та торговий осередок країни; найбільший морський торговий порт у країні; великий автомобільний та залізничний вузол. За чисельністю населення Одеса є третім у країні містом після столиці держави, Києва, та великого мегаполісу Харкова (станом на 1 червня 2014 року в Одесі проживало 1 015 121 особа[2]). В Одесі діють: машинобудівна, хімічна, нафтопереробна, харчова та легка промисловості. Також налічується 37 вищих навчальних закладів, шість театрів, вісім кінотеатрів, філармонія, цирк, музеї, галереї тощо.

Перші поселення на території сучасного міста були засновані близько VI століття до нашої ери — III століття нашої ери давньогрецькими мореплавцями під час епохи колонізації Північного Причорномор'я. Згодом цю місцевість заселила Ногайська орда, яка через якийсь час влилася у Золоту орду. Приблизно у 1324 році узбережжя захопило Велике князівство Литовське. Саме у той час було засновано фортецю та селище Коцюбіїв, що згодом було перейменоване на Хаджибей. 14 (25) вересня 1789 року його було завойовано російськими військами разом із чорноморськими козаками під керівництвом Хосе де Рібаса. Саме після захоплення фортеці поселення було перейменоване на Одесу та отримало статус міста. З 1819 року по 1859 рік у місті діяв торговий режим «порто-франко». Після окупації більшовиками Української Народної Республіки Одеса перейшла під вплив комуністичної влади. Під час Другої світової війни Одеса була окупована німецько-румунськими військами.

Історичний центр Одеси з 2009 року знаходиться у попередньому списку об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО. У центральній частині міста — ансамбль будівель кінця XVIII — XIX століть у стилях класицизму, ампіру, модерну тощо. Здебільшого культурні, архітектурні та історичні пам'ятки міста знаходяться у межах вулиць Приморської, Преображенської, Буніна та Польської.[3] У межах Одеси та її околицях знаходяться кліматичні та бальнеологічні курорти. Також під містом знаходиться велика мережа підземних ходів і лабіринтів, які утворюють одну з найбільших у світі катакомб з довжиною тунелів приблизно 2,5 тисячі кілометрів.

Походження назви[edit | edit source]

Докладніше у статті Одеса (назва)

До 1795 року поселення мало назву Хаджибе́йтурецької мови — той, що побував у Мецці), а до XVI століття — Кацюбіїв. Деякі краєзнавці вважають, що назва поселення пов'язана з іменем кримського хана Кочуби, інші ж — з іменем польського шляхтича Коцюби Якушинського. Наприкінці XIV — початку XV століття північно-західне Причорномор'я перейшло під владу Великого князівства Литовського. Вважається, що саме у цей час Коцюба Якушинський поблизу теперішнього Хаджибейського лиману заклав поселення, яке названо його ім'ям. Точна дата появи поселення невідома, а назви в різний час та в різних джерелах відрізняються, наприклад: Кацюбий, Качибей, Коцюбїїв, Хаджибей, Гаджибей, Аджибей[4] тощо. Перша письмова згадка про замок-порт Великого Князівства Литовського, Кацюбіїв[5] датується 1415 роком.[6]

Вперше назва Одеса з'явилася 10 (21) січня 1795 року[7]. Вважається, що назва пов'язана з давньогрецькою колонією Одессо́с. Наприкінці XVIII століття була традиція називати міста грецькими іменами (наприклад, Ольвіополь, Севастополь, Сімферополь, Тирасполь тощо). Є також інша версія про те, що назва «Одеса» пішла від санскритського Godesha (або Godesa)[8].

Назва міста різними мовами звучить так: російською — Одесса (Одєсса), їдиш — אדעס (Одес), іврит — אודסה, грецькою — Οδησσός (Одіссос), англійською — Odesa (Одеса), болгарською — Одеса (Одєса), білоруською — Адэса (Адеса). Одеса має також багато «народних назв». Поширеною є «Одеса-мама», що має жарґонне походження і є скороченням від «Одеса-мама, Ростов-папа». Час від часу вживаються такі порівняння, назви та словосполучення, як «Перлина Чорного моря», «Південна Пальміра» (у порівнянні з Пальмірою — містом дивовижної краси; «Північна Пальміра» — Санкт-Петербург), «Південна столиця», «Столиця гумору» тощо.

Символіка[edit | edit source]

Логотип міста

Офіційно затвердженими символами Одеси є герб, великий герб, стяг та гімн, опис та порядок використання яких визначаються положенням «про міську символіку», яке було затверджене міською радою. Крім того місто має свій туристичний логотип(рос.)укр.[9].

Герб міста являє собою іспанський щит червоного кольору із зображенням в середині білого якоря з чотирма лапами. Щит, на великому гербі, обрамлено декоративний золотим картушем й увінчано срібною міською короною у вигляді трьох веж. Під вежею розташовано зображення Золотої Зірки міста-героя, граненої золотом та діамантом. Перший герб міста було затверджено 22 квітня 1798 року. Прапор складається з прямокутного полотнища, поділеного на три вертикальні смуги — червону, білу та жовту. У центральній, білій, смузі посередині знаходиться герб міста. Остання зміна стягу та гербу була затверджена 29 квітня 2011 року.

25 серпня 2011 року було затверджено «Статут територіальної громади міста Одеси»[10]. Згідно пункту 1 статті 5 офіційним гімном міста є «Пісня про Одесу» з оперети Ісаака Дунаєвського «Біла акація»[11][12].

5 червня 2012 року дизайнерською студією Артемія Лебєдєва(англ.)укр. було представлено брендбук «Фірмовий стиль Одеси», в який, зокрема, увійшов логотип, який був прийнятий як «туристичний символ».[13][9]

Географія[edit | edit source]

Розташування та фізична географія[edit | edit source]

Автошлях М05, що поєднує Одесу із Києвом

Одеса розташована на північно-західному узбережжі Чорного моря, на перетині шляхів з Північної та Центральної Європи на Близький Схід та в Азію, у центрі Одеської області, між Біляївським, Овідіопольським та Комінтернівським районами. Місто знаходиться у східноєвропейському часовому поясі. Площа міста сягає 162,42 км²[1], густота населення — 6256,1 осіб/км²[2]. Джерела питної води на території міста нині — це бюветні комплекси, основне постачання водою(рос.)укр. Одеси та прилеглих околиць здійснюється з річки Дністер по сорокакілометровому водопровіду через водозабір у районі міста Біляївки[14]. Поблизу міста знаходяться три великих лимани: Куяльницький, Хаджибейський та Сухий.

Місто розташоване на відстані близько 39 кілометрів від кордону з Молдовою. Зокрема, саме така відстань між Одесою та пунктом пропуску через державний кордон України «Маяки-Удобне».[15] Одеса розташована у Причорноморській низовині. Середня висота міста над рівнем моря — 50 метрів. Найвища точка Одеси — Жевахова гора (65 метрів над рівнем моря), а найнижча — Куяльницький лиман (4,2 метри нижче рівня моря).

Відстань від Одеси до різних міст (автошляхами)[15][16]
Німеччина Берлін ~1674 км
Польща Варшава ~1142 км
Білорусь Могильов ~928 км
Україна Київ ~ 489 км
Росія Москва ~1382 км
Україна Дніпропетровськ ~468 км
Франція Париж ~2627 км
Австрія Відень ~1439 км
Compass Rose English North.svg
Україна Маріуполь ~664 км
Україна Южне ~45 км
Україна Білгород-Дністровський ~82 км
Болгарія Софія ~876 км

Клімат[edit | edit source]

Кліматограма Одеси
С Л Б К Т Ч Л С В Ж Л Г
 
 
42
 
1
-4
 
 
41
 
1
-4
 
 
31
 
5
0
 
 
34
 
12
6
 
 
39
 
19
12
 
 
42
 
24
16
 
 
49
 
26
18
 
 
34
 
26
17
 
 
36
 
21
13
 
 
26
 
15
8
 
 
42
 
8
3
 
 
48
 
4
-1
Температура в °CСума опадів в мм
Джерело: [17]

Загалом, клімат Одеси є помірно континентальним, з м'якою зимою, відносно затяжною весною, теплим і довгим, нерідко дуже спекотним, літом, а також довгою та теплою осінню. Середньорічна температура повітря становить +10,1 °C, найнижча вона у січні (-1,7 °C), найвища — в липні (+21,4 °C). В останні 100–120 років температура повітря в Одесі, так само як і в цілому на Землі, має тенденцію до підвищення. Протягом цього періоду середньорічна температура повітря підвищилася щонайменше на +1 °С. Найтеплішим за всю історію спостережень виявився 2007 рік; Більшим у цілому є підвищення температури в першу половину року. У середньому за рік в Одесі випадає 464 мм атмосферних опадів, найменше — у жовтні, найбільше — в липні. Мінімальна річна кількість опадів (196 мм) спостерігалась у 1921 році, максимальна (765 мм) — в 2004 році. Максимальну добову кількість опадів (103 мм) зафіксовано 8 червня 1926 року. У середньому за рік у місті спостерігається 112 днів з опадами; найменше їх (6) у вересні, найбільше (14) — у грудні. Відносна вологість повітря становить в середньому 76%, найменша вона в серпні (66%), найбільша — у грудні (84%). Найменша хмарність спостерігається в серпні, найбільша — у грудні. Найбільшу повторюваність в Одесі мають вітри з півночі, найменшу — з південного сходу. Найбільша швидкість вітру спостерігається у січні-лютому, найменша у червні-липні. У січні вона в середньому становить 4,6 м/с, у липні — 3,2 м/с. Найбільше ясних днів спостерігається у серпні, найменше — у грудні. Протягом року в Одесі спостерігаються різноманітні атмосферні явища: гроза, туман, роса, ожеледиця тощо. Зокрема, туман найчастіше спостерігається у січні-березні, гроза — у червні та липні.[17]

Температура води Одеси (дані за 1977-1995 роки)
Показник Січ Лют Бер Кві Тра Чер Лип Сер Вер Жов Лис Гру Рік
Абсолютний максимум, °C 7,6 5,6 9,5 15,4 22,5 26,2 26 26,8 24,4 21,2 13,1 10,3 26,8
Середня температура, °C 2,2 1,3 3 7,8 13,9 17,7 19,1 19,8 17,6 13,9 8,5 4,2 10,9
Абсолютний мінімум, °C −2 −1,1 −0,9 −0,1 5,5 6 7,6 8 9,1 7,2 −0,4 −0,4 −2
Джерело: ЕСИМ. Температура воды - Одесса - порт - Статистика(рос.)

Екологічний стан[edit | edit source]

Алея пам'яті воїнів-інтернаціоналістів на Меморіалі героїчної оборони Одеси

Одеса є великим портом України та має два портові міста-супутники — Іллічівськ (на Сухому лимані) та Южне (на Григорівському лимані). Цей портовий вузол простягається вздовж Чорноморського узбережжя на 60 кілометрів та створює досить напружену екологічну обстановку для морської екосистеми регіону. Забруднення морського середовища відбувається через викиди в море неочищених або недостатньо очищених стічних вод Одеси, а також забрудненого поверхневого стоку з міської території. Є загроза дії небезпечних виробництв у зоні Одеської затоки. У випадку розливу аміаку з аміаковозів і попадання його в атмосферу зона небезпечного для життя ураження охопить весь берег Одеси, починаючи з Чорноморки, включаючи саму Одесу, Крижанівку, Фонтанку, Нову Дофіновку та місто Южне. Після закінчення будівництва терміналу для нафти на 40 мільйонів тон, з технологічною платформою на відстані 20 кілометрів від берега у випадку катастрофи можуть утворюватися смертельно-небезпечні території у радіусі 7,5 кілометрів; помірно небезпечний регіон у радіусі 12,5 кілометрів. Забрудненню атмосфери та утворенню значної кількості стічних вод сприяють промислові об'єкти машинобудування, хімії та нафтохімії, переробки риби та сільгосппродукції. 75% сумарного викиду забруднювачів в атмосферу дає автотранспорт та, частково, морські судна, особливо влітку. Очисні споруди Одеси перевантажені та застарілі. Досить часто відбуваються розриви каналізації, і в море потрапляє велика кількість забруднених стічних вод. Практично щороку закриваються для купання одеські пляжі через небезпечний санітарний стан морського середовища на узбережжі. Річки Дунай, Дніпро та Дністер разом узяті виносять у море за рік близько 100 тисяч тон фосфатів, до 1 мільйону тон нітратів та понад 2 мільйонів тон органічних речовин. Через окислення органічних речовин у воді зникає кисень. Вміст небезпечної для здоров'я бактеріальної мікрофлори у морській воді перевищує норми в сотні тисяч разів.

З 1965 по 1980 рік з метою запобігання зсувів уздовж берегової лінії було збудовано споруди від зсувів — хвилеломи та буни. Ці споруди не тільки відокремили пляжну зону від моря, туди вивели труби дренажних систем, якими скидають щорічно до 20 мільйонів кубічних метрів прісної води. Внаслідок цього морська вода на узбережжі опрісніла настільки, що більшість морських тварин-біофільтраторів загинуло. Окрім того, споруди порушили природний водообмін, і пляжні місця для купань практично перетворилися на стічні канави, де купатися та бути на березі небезпечно через обсіменіння піску небезпечними бактеріями. В одному літрі морської води було виявлено понад 250 тис. клітин кишкової палички, а максимальна кількість бактерій в одному літрі морської води на популярному пляжі Аркадія досягала 2,4 мільйонів клітин.[18][19][20]

Історія[edit | edit source]

Залишки стародавньої грецької колонії «Гавань Істріан» на Приморському бульварі.
Картина Петра Пархета «Штурм фортеці Хаджибей» (рос. Штурм крепости Хаджибей), 1954 рік, олія на полотні. Експозиція Одеського історико-краєзнавчого музею
Потьомкінські сходи, також відомі, як «Гігантські» або «Рішельєвські»
Вступ Червоної Армії в Одесу, квітень 1920 року
Радянські артилеристи під час оборони Одеси

Перші ознаки людей та території сучасної Одеси та поряд з нею відноситься до епохи верхнього палеоліту (58 — 38 століття до нашої ери). У V столітті до н. е. на місці сучасного центру Одеси існувало стародавнє грецьке поселення — «Гавань Істріан». Залишки цієї колонії були знайдені під сучасним Приморським бульваром на глибині 1,5 метрів, а також на інших вулицях міста. Окрім цього поселення на території Одеси також налічується близько дванадцяти інших давньогрецьких колоній. Окрім інших, на протилежному березі Одеської затоки знаходилося поселення «Гавань Ісіякон». Суперництво між мешканцями цих колоній було обумовлено й тим, що між ними проходив кордон таких грецьких колоній, як Ольвія та Істрія. У другій половині IV — початку III століття до н. е. Ольвія вступила конфлікт із сусідніми грецькими колоніями Херсонесом та Істрією. Причиною війни стало невдоволення правителями Ольвії сферами впливу у цьому регіоні. на той час Гавань Істріан була прикордонним форпостом Істрійської держави, тому через війну це поселення прийшло у запустіння наприкінці IV століття до н. е., а Гавань Ісіякон проіснувала ще два століття. Занепад грецьких колоній також був обумовлений вторгненням союзу кочових племен гунів у 375 році нашої ери. Приход кочовиків на ці землі повністю розорив місцеве населення перетворив ці землі у Дикий Степ де населення практично не було.[21]

Близько XIV століття у місцевому степу панувала Ногайська орда, яка згодом влилася у Золоту Орду. В ординські часи, у XIV столітті, на місті колишньої грецької колонії з'явилася генуезька факторія «Джинестра», що торгувала з кочовиками. Генуезці купували у Північному Причорномор'ї здебільшого зерно та рабів. У цей же час, за думкою науковців, Куяльницький та Хаджибейський лимани почали віддалятися від Чорного Моря, у результаті чого утворився природний насип — «Пересип». Це не могло не позначитися на економічному стані краю, позаяк, у наступні роки на цих двох лиманах видобувалося багато солі.

На початку 1320-х років одним з основних ворогів Золотої Орди стало Велике князівство Литовське. У 1324 році до литовського панування відійшли усі землі між Дніпром та Дністром, у тому числі й територія сучасного міста. У 1399 році після битви на Ворсклі вплив Великого князівства Литовського на Північному Причорномор'я поступово зійшов нанівець. Однак, ще при правлінні Вітовта було засновано фортецю Кацюбіїв та торгову пристань біля неї. Перша згадка про це поселення датується 1415 роком.[22].

В 1442 році фортеця була надана польським шляхтичам Бучацьким — тодішнім власникам коронного Поділля[23].

Наприкінці XV століття литовсько-польська влада на цих землях послабилася і вони знову прийшли у запустіння. У 1484 році ці землі були завойовані Османською імперією, а місцеве населення складали переважно татари.[24]

У 1765 році турецька влада відбудувала стару литовську фортецю, назвавши її «Єні-Дунья» (в перекладі з турецької — «Новий Світ»). Вона знаходилась між сучасними Потьомкінськими сходами та Воронцовським палацом на Приморському бульварі. Цю фортецю неодноразово штурмували запорізькі козаки під проводом Семена Галицького, кошового отамана Петра Калнишевського тощо. У 1774 році фортеця була вперше захоплена об'єднаними козацько-російськими військами. Однак, за Кючук-Кайнарджийським мирним договором її було віддано туркам.[25] Під час Російсько-турецької війни 1787–1791 років фортеця потрапила до уваги військ Олександра Суворова, який прямував на Бендери. Її було взято на світанку між 4 та 5 годиною 14 (25) вересня 1789 року передовим загоном корпусу генерала Івана Гудовича. Загоном командував граф Жозеп де Рібас і Бойонс. Активну участь у битві за Хаджибей брало Військо Чорноморських козаків на чолі з отаманами Захарієм Чепігою та Антіном Головатим.[26]

7 червня (27 травня) 1794 року російська імператриця Катерина II підписала рескрипт про влаштування у Хаджибеї військової гавані та купецької пристані. Призначенням нового порту на Чорному морі було розширення торгових зв'язків з Європою. Проект будівлі міста, порту та нової фортеці було доручено нідерландському військовому інженерові Францу де Воллану. Будівництво портових споруд та головного собору розпочалося 2 вересня (28 серпня) 1794 року під керівництвом Жозепа де Рібаса. Цей день і досі відзначається в Одесі, як день міста.[22] Нова назва Хаджибея — Одеса вперше з'явилася у документі датованому 21 (10) січня 1795 року. Вдало розташована географічно, Одеса швидко перетворилася з невеликого поселення у торговельний, промисловий та науковий центр європейського значення. Вже з перших років заснування місто стало основним постачальником зерна з Російської імперії до інших країн Європи та Передньої Азії. Багато у чому цьому сприяв прихід на посаду генерал-губернатора Новоросії та градоначальника(рос.)укр. Одеси Армана Емманюеля дю Плессі, дюка де Рішельє(англ.)укр.. За час його перебування на цих посадах населення припортового міста виросло у п'ятнадцять разів.[22] Де Рішельє займався торговельними відносинами міста де досяг неабияких успіхів. Також під час управління містом герцогом тут з'явився перший комерційний банк, біржа, іноземні консульства тощо[27]. За часів управління Луї де Ланжерона, у 1819 році, Одеському порту було дано режим порто-франко, що дозволяло право безмитного ввезення та вивозу товарів. Це дозволило розвинути зовнішню торгівлю та покращити економічні умови у місті. У той же час князь Михайло Воронцов, що у той час обіймав посаду генерал-губернатора Новоросії та Бессарабії зумів привернути до міста увагу багатьох аристократів та багатіїв з усієї імперії, завдяки чому місто стало одним з найбільших промислових центрів країни. У 1820 році вийшла перша міська газета, у 1825 році відкрився археологічний музей. Також у ті часи відкрилося багато навчальних закладів та публічна бібліотека.[22]

У другій половині XIX століття найбільш видатними керівниками міста стали: граф Пауль Деметріус Коцебу, Григорій Маразлі та Микола Новосельський. При керівництві графа Коцебу проїжджа частина центру Одеси була заміщена бруківкою, замість каганців з'явилися гасові лампи, був побудований перший у місті водопровід, відкрита перша залізнична лінія тощо. Також Пауль Деметріус багато уваги приділяв розвитку освіти та науки. За часів його управляння Рішельєвський ліцей перетворився на Новоросійський університет, а також було засновано багато шкіл і училищ.[22] На відміну від Коцебу, Григорій Маразлі більше приділяв уваги зовнішньому вигляду міста. Саме тому у часи керівництва грецького міського голови містом було побудовано Олександрівський парк, пам'ятник-колонну Олександру II, погруддя Олександру Пушкіну, Куяльницький курорт тощо. У ці часи було відкрито першу конку, введено електричне освітлення, засновано першу в імперії бактеріологічну станцію та хімічну лабораторію для дослідження продуктів, а також побудовано дитячу та очну лікарні, кілька богоділень, дешевих їдалень, притулків, народних училищ у місті та передмісті. До 100-ї річниці свого заснування, 1894 року, Одеса посідала четверте місце в імперії за кількістю населення та рівнем економічного розвитку після Санкт-Петербургу, Москви та Варшави. У 1905 році сталося одна з найвідоміших[28] подій російської революції 1905–1907 років. Матроси панцерника «Князь Потьомкін-Таврійський» підняли повстання(рос.)укр.. Після захоплення управління панцерника матросами, «Потьомкін» прибув саме до Одеси й у місті почалися масові безлади. Ці події спричинили великі жертви серед населення та збитки торговців. Померло від 500 до 1 тисячі людей, а збитки склали близько мільйону російських рублів.[29] Під час тієї ж революції в Одесі, як і в багатьох інших містах Російської імперії пройшла хвиля анти-єврейських погромів(англ.)укр.. За даними сучасних ізраїльських істориків в Одесі під час погромів загинуло близько 400 євреїв[30].

«Планъ города Одессы» в 1919 році

Після проголошення Української Народної Республіки, 30 листопада (12 грудня) — 1 грудня (13 грудня) 1917 року в Одесі спалахнуло більшовицьке повстання, яке закінчилося перемогою українських військ. У січні 1918 року у місті владу зайняли більшовики, створивши 7 (20) лютого 1918[Джерело?] року Одеську радянську Республіку, однак, ця псевдо-держава проіснувало лише до 13 березня[Джерело?] того ж року, до приходу австро-німецьких військ. Згодом з міста почалися вивозитися продукти та устаткування. Щоправда, після початку німецької революції війська були вимушені покинути Одесу. Незабаром у місті висадився британсько-французькі війська підтримати прибуваючу з Катеринограду(англ.)укр. «Добровольчу армію» Антона Денікіна. Того ж року у грудні до Одеси підійшла армія української Директорії. Таким чином у різних частина міста налічувалося три різні влади: Антанта, «Білі» та Директорія. На початку наступного року, за допомогою партизанів та розповсюдження в іноземних військах більшовицької пропаганди, місто зайняли «Червоні», однак це не допомогло подолати масовий голод та безробіття. За допомогою військ Антанти, що залишилися рейді ескадри, «Денікінцям» вдалося знову встановити свою владу у місті. Однак остаточно радянська влада була встановлена в Одесі ​​з 7 лютого 1920 року.[31]

Судна китобійного флоту в одеському порту, 19 січня 1960 року

У перші роки після багатьох воєнних протистоянь, що відбувалися в Одесі, місто опинилося у занепаді. Багато у чому цьому сприяла політика влади, через яку інтелігенція міста масово почала виїжджати за кордон. Від початку Німецько-радянської війни Одеса опинилася біля фронту. Оборона міста тривала більше двох місяців, з 5 серпня до 16 жовтня 1941 року, що її проводив генерал-лейтенант Приморської армії Георгій Софронов(рос.)укр.. Увесь цей час місто піддавалося бомбардуванням по 12-15 разів на день, а місцеві підприємства, не зважаючи на це, працювали на підтримку армії, виробляючи техніку та зброю.[32] Евакуацію міста вдалося завершити 15 жовтня, а наступного дня нацистські війська увійшли до міста. Велику кількість радянських військ вдалося евакуювати до Севастополя.[22] Радянські війська третього Українського фронту, під командуванням уродженця Одеси, Родіона Малиновського, знов увійшли у місто через три з половиною роки, 10 квітня 1944 року. Впродовж наступних років у місті проводилася робота по відновленню зруйнованих у часи війни споруд. До 1948 року в Одесі було відбудовано усі найважливіші портові та промислові споруди. За п'ять років радянській владі вдалося повністю відновити усі галузі промисловості.[22] Наступні роки з історії Одеси, починаючи з 1950-х, багато у чому були пов'язані з розвитком будівельної справи. Так у 1968 році на «Новому молу» було побудовано сучасний, морський порт. Станом на 1975 рік, житловий фонд міста склав рекордну кількість квадратних метрів — 12 мільйонів. Також у той час виникли нові міські райони: Південний, Південно-Західний, Північно-Східний та Таїровський.[22] Однак, поряд із розвитком промисловості та будівництва Одеса втратила своє значення, яке вона мала за імперських часів. Місто отримало неофіційний статус провінційного. Окрім того, якщо у місті будувалися нові мікрорайони, то історичний центр майже не відновлювався, що призвело до занепаду багатьох пам'яток архітектури. Теж саме відбувалося і з комунікаціями.[33]

1 грудня 1991 року відбувся Всеукраїнський референдум, щодо проголошення незалежності України. За результатами референдуму по усій Одеській області з 1 412 228 опитаних (75,01%) за проголошення незалежності проголосували — 1 205 755 осіб (85,38%)[34]. За роки незалежності України центр Одеси зазнав істотних змін. В історичному плані багатьом центральним вулицям було повернуто дореволюційні назви. Одеса — одне з небагатьох міст на півдні та сході України, де позбулися топонімів радянських часів, принаймні, у центральній частині. У центральній частині міста поступово усунулись сліди комуністичного минулого, які ще частково залишилися. Після обрання міським головою Олексія Костусєва у 2010 році міською радою була прийнята «Програма збереження і розвитку російської мови» (805 тисяч гривень), яка передбачає можливість документообігу російською мовою, переклад російською мовою фільмів в кінопрокаті, засобах масової інформації і сферу освіти.[35]. За час перебування на посаді в місті було встановлено пам'ятники російському полководцю Олександру Суворову, російському військовому Федіру Радецькому(рос.)укр., радянському співаку Володимиру Висоцькому та відновлено пам'ятник російському імператору Олександру II[36].

Населення[edit | edit source]

Одеса — центр Одеської агломерації з населенням понад 1,5 мільйонів осіб. Станом на 1 червня 2014 року населення Одеси становило 1 015 121 особа[2]. Під час останнього перепису населення, який пройшов 2001 року, населення Одеси становило 1 010,3 тисяч осіб[37]; під час передостаннього радянського перепису, у 1989 році, — 1 115 тисяч осіб.

За національним складом, згідно перепису 2001 року, більшість населення міста становлять українці, значну частку становлять росіян, а усі інші національності становлять не більше як два відсотки населення. Станом на 2001 рік дані розподілились таким чином: українці — 61,6%, росіяни — 29%, болгари — 1,7%, євреї — 1,2%, молдавани — 0,7%, білоруси — 0,6% та вірмени — 0,4%. Порівнюючи з попередніми роками частка євреїв значно скоротилась, у 1926[38] році — вона становила 36,7% а у 1959 році вже 16,2%, тоді як українців було відповідно 17,6% та 41,5%, росіян 39,0% та 37,1%[39]. 10102,98 Щодо статевого складу населення, то згідно перепису населення 2001 року в місті проживає 470 353 чоловіків та 539 945 жінок, у відсотках відповідно 46,6% та 53,4%. Станом на той же рік діти до 16 років становлять 14,6%, а пенсіонери, тобто чоловіки старше 59 та жінки старше 54 років, становлять 22,5%, що вказує на старіння населення міста. Відсоток осіб працездатного віку ж становить 63,1%.[40]

У той же час за тим же переписом 64,75% жителів міста називають своєю рідною мовою — російську, 30,41% — українську, інші мови далеко не так розповсюджені. Однак, серед інших мов, які існують в Одесі можна відзначити білоруську, болгарську, вірменську, румунську тощо.[41]

Адміністрація[edit | edit source]

Устрій[edit | edit source]

Фракція Кіл-ть
«Партія Регіонів» 54
«За європейську Одесу» 11
«РОДІНА» 10
«УДАР» 7
«Сильна Україна» 6
«Майбутнє Одеси» 5
«Фронт змін» 4
«КПУ» 4
«Зелена Одеса» 3
Позафранційні 16

До складу Одеської міської ради входить 120 депутатів, що обираються громадою міста строком на 5 років. Після виборів у міську раду 2012 року, станом на 26 червня 2014 року, міська рада поділяється такі депутатські групи та фракції: Партія регіонів (54 депутати), «За європейську Одесу» (11), «РОДІНА» (10), «УДАР» (7), «Сильна Україна» (6), Майбутнє Одеси (5), Фронт змін (4), Комуністична партія України (4), Зелена Одеса (3) та позафракційні (16).[42] Виконавчу владу у місті очолює міський голова та виконавчій комітет. Йому підпорядковані 24 департаменти, кожен з яких відповідає за певну сферу міського життя: містобудування, економічну політику, фінансову політику, житлове господарство та інфраструктуру, підготовку Євробаскет 2015 тощо.[43] Після місцевих виборів 2014 року міським головою Одеси було обрано Геннадія Труханова, представника політичної партії «Партія регіонів». 27 травня того ж року відбулася інавгурація нового мера міста.[44][45]. Єдиного загальноміського органу судової влади в Одесі немає, натомість існує 4 районних судів, юрисдикції яких розповсюджуються на відповідні адміністративні райони міста. А також працює ДДУПВПв Одеській області, який управляє у місті трьома виправними колоніями (№ 14, № 51 та № 74), слідчим ізолятором та кримінально-виконавчою інспекцією, якій підкоряється 35 підрозділів кримінально-виконавчої інспекції штатною чисельністю 118 співробітників по всій області.[46]

Адміністративний поділ[edit | edit source]

Адміністративно Одеса поділяється на 4 райони: історичний центр та схід — Приморський район, південь — Київський район, захід — Малиновський район та північ — Суворовський район. До 1 січня 2003 року у місті, окрім нинішніх районі було ще чотири: Жовтневий, Іллічівський, Ленінський та Центральний[47]. До того ж, серед мешканців міста багато хто вживає історичні назви районів: 1-а Застава, 2-а Застава, Аркадія, Більшовик(рос.)укр., Ближні Млини, Бугаївка, Великий Фонтан, Відрада(рос.)укр., Дальні Млини, Дерібасівка, Крива Балка, Куяльник, Ленпосьолок(рос.)укр., Лиманчик, Лузанівка, Люстдорф, Малий Фонтан, Молдаванка, Пересип, Сахалінчик(рос.)укр., Селище Котовського, Селище Таїрова, Середній Фонтан, Слобідка, Суднобудівник(рос.)укр., Черьомушки(рос.)укр., Чубаївка. Деякі з них відображені сьогодні у назвах вулиць.

Економіка та промисловість[edit | edit source]

Одеса — один із головних економічних центрів України, що поєднує в собі найбільший морський порт, розвинену промисловість, курортно-рекреаційний комплекс, транспортну, фінансову і соціальну інфраструктуру. Основними господарськими функціями, які виконує Одеса на рівні міжнародного поділу праці, є транспортна та зовнішньоторговельна. Місто є єдиним повністю сформованим в українському Причорномор'ї локальним територіально-виробничим комплексом. В економіці Одеси домінують підприємства, пов'язані з морським бізнесом, наряду з ними, важливу роль у життєдіяльності міста відіграють продовольчі, переробні й підприємства легкої промисловості. Місто забезпечене висококваліфікованої робочої силою, що володіє іноземними мовами. Це дозволяє розвивати в Одесі бізнес з високими стандартами та вимогами до трудових ресурсів.[16] Станом на 1 жовтня 2013 року в економіку Одеси було інвестовано 756,2 мільйонів доларів США, що становить 44,7% від загального обсягу інвестицій в Одеську область.[48] Загальний обсяг доходів міського бюджету Одеси на 2013 рік встановлено в розмірі 2 632 408 тисяч гривень.[49] У серпні 2013 року середня заробітна плата по місту становила 3381 гривень.[50] 1 березня 2014 року зареєстроване безробіття становило 0,4%.[51]

Розвинена мережа автодоріг, розташування міста в близькості від річок Дунай, Дністер, Південний Буг і Дніпро, а також великі морські порти Одеса, Іллічівськ та Южне — у поєднанні з Одеським міжнародним Аеропортом та залізницею створюють сприятливі унікальні передумови для приймання, обробки, зберігання і транспортування вантажів, а також обробки потужних пасажиропотоків. Одеса є найбільшим морським портом України, в якому перевантажують зерно, цукор, вугілля, нафтопродукти, цемент, метали, джут, деревину, продукцію машинобудівної промисловості. В Одесі працюють понад 460 спільних підприємств з іноземним капіталом. Їх кількість неухильно зростає. Загальний обсяг реалізованої продукції по місту становив: за 2008 рік — 15,6 мільярди гривень, за 2010 рік — 14,6 мільярди гривень. Нині беззаперечними лідерами у своїх галузях промисловості є такі підприємства, як «ЛУКОЙЛ — Одеський нафтопереробний завод», Одеський припортовий завод, Стальканат, Телекарт-Прилад тощо.[22]

Міжнародна співпраця[edit | edit source]

Ще з часів Української Народної Республіки Одеса стала одним з центрів міжнародної співпраці України. На початку XX століття у місті налічувалося три генеральних консульства: Сполученого Королівства Великої Британії та Ірландії, Австро-Угорської та Німецької імперій, а також консульства Сполучених Штатів Америки, Королівства Іспанії та Третьої французької республіки.[52] Нині Одесі налічується 23 міст-побратимів[53] та 16 міст-партнерів[54]. На честь деяких із міст-побратимів названо навіть вулиці «Південної столиці», зокрема, вулиці Варненська, Генуезька, Марсельська, Сегедська тощо. У той же час в угорському місті Сеґед на честь Одеси названо мікрорайон(угор.)укр.. Також у місті налічується дев'ять генеральних консульств: Республіки Білорусь, Республіки Болгарії, Республіки Вірменія, Грецької Республіки, Китайської Народної Республіки, Речі Посполитої Польської, Російської Федерації, Румунії та Турецької Республіки[55]; дев'ять почесних консульств: Республіки Австрія[56], Республіки Казахстан, Республіки Кіпр, Литовської Республіки, Федеративної Республіки Німеччина, Південно-Африканської Республіки, Сирійської Арабської республіки, Словацької Республіки та Республіки Словенія. Окрім того, у місті працюють консульства Грузії, Республіки Молдова та консульське представництво Посольства Італійської Республіки, а також Арабський, Вірменський, Єврейський та Французький культурні центри і Місія Європейського Союзу з прикордонної допомоги Молдові та Україні.[55] 22 травня 2012 року у місті також було відкрито перший в Україні дипломатичний клуб, що має допомогти дипломатам та представника інших країн, що живуть в Одесі, проводити зустрічі та вирішувати найважливіші політичні та дипломатичні питання[57]. Також Одеса є членом організацій: «Eurocities»[58], «Міжнародний Чорноморський Клуб»[59] та «League of Historical Cities»[60].

Міста-побратими[edit | edit source]

Міста-партнери[edit | edit source]

Інфраструктура[edit | edit source]

Комунальне господарство[edit | edit source]

Докладніше у статті Житлово-комунальне господарство Одеси

Міським монополістом з послуг водопостачання та водовідведення є комунальне підприємство «Інфоксводоканал(рос.)укр.»[91], що у грудні 2003 року міською владою було передано в оренду на 49 років іншому підприємству — ООО «Інфокс»[92]. Вода для Одеси передається із річки Дністер[93], що знаходиться у 41 кілометрі від міста, міські водопровідні мережі мають довжину 1,3 тисяч кілометрів. Забезпечення Одеси водою здавна було однією з найбільших проблем міста, розташованого на вододілі. Перше постачання місцевих жителів водою відбувалося за допомогою колодців. Так 1797 року на місці сучасної вулиці Балківської було вирито близько двадцяти свердловин, звідки населення купувало воду, але ще на початку 2000-х більшість одеситів мала воду лише 18 годин на добу[94], з 2005 року в Одесі було запроваджено цілодобове водопостачання. Вуличне освітлення здійснюється в Одесі комунальним підприємством «Одесміськсвітло»[91]. Постачання електроенергії міським споживачам здійснює ВАТ «Одесаобленерго» — найбільша енергопостачальна компанія на Півдні України[95]. Постачання теплової енергії здійснюють комунальне підприємство «Теплопостачання міста Одеси»[91]. Проблемним є для Одеси вивіз сміття, який здійснюється компанією «Союз», власником якої вважається український політик та українофоб Ігор Марков. Однак на початку 2014 року міська рада вирішила розірвати договір із компанією про оренду Одеського сміттєзвалища, що робить її де-факто монополістом на ринку вивозу сміття в Одесі. До речі, договір про оренду було підписано у 1999 році на 50 років. За деякими даними можливо, що міська рада планує відродити комунальне підприємство «Одескомунтранс», що нині знаходиться під арештом через борги.[96][97][98]

Сфера послуг[edit | edit source]

Ресторан «Бульваръ» на Приморському бульварі

Станом на 1 лютого 2014 року в Одесі налічується 1 п'ятизірковий, 15 чотиризіркових, 7 тризіркових та 51 інших готелів[99]. У місті велика кількість ресторацій. Станом на 2010 рік в Одесі знаходиться 648 об'єктів ресторанного бізнесу: ресторанів, кав'ярень, барів тощо. найвідоміші з них кафе «Fanconi 1872», ресторани «Бульваръ», «Кав'ярня-книгарня», «Печеського» тощо. Також тут представленні такі мережі харчування як McDonald's, Пузата хата, Піца Челентано тощо.

У місті розвинена інфраструктура роздрібної торгівлі. Мережа роздрібної торгівлі становить 14 670 об'єктів. У місті присутні як деякі європейські, так і багато національних мереж супермаркетів; великою популярністю користуються місцеві мережі: «Auchan», «METRO», «Сільпо», «Таврія-В», «Фуршет». Найбільші міські базари — «Привоз»(англ.)укр., «Новий базар».

У місті розвинена соціальна інфраструктура. Діє 10 театрів, 9 кінотеатрів. У місті функціонують 126 загальноосвітніх навчальних закладів комунальної власності. До послуг жителів близько 1,5 тисячі спортивних споруд: тенісні корти, футбольні поля, спортивні зали, басейни, тири тощо.[16] В Одесі знаходиться 156 АЗС.[100] Як українські так й іноземні банки мають у місті близько 655 відділень та 858 банкоматів.[101] Міська система охорони здоров'я представлена 61 лікувально-профілактичним закладом.[16]

2011 року за версією журналу «Фокус» Одеса посіла перше місце у рейтингу українських міст за рівнем життя.[102]

Транспорт[edit | edit source]

Одеський залізничний вокзал
Докладніше у статті Транспорт Одеси

Одеса є одним з найважливіших транспортних вузлів України і має розвинену транспортну інфраструктуру. Розвинені такі види транспорту: морський, повітряний, залізничний та автомобільний. Через місто проходять міжнародні автошляхи М05, М14, М15, М16, М22, E58, E87, E95, E581 та національний Н04, завдяки місто з'єднане з Санкт-Петербургом, Кишиневом, Віднем, Ростовом-на-Дону та багатьма іншими іноземними та українськими містами.[103] Через місто також проходять три міжнародні транспортні коридори:

Транзитні автомобільні потоки оминають місто об'їзною дорогою, проте це не вирішує внутрішньоміських транспортних проблем. Вони спричинені передовсім автомобільними заторами, погодними умовами та незадовільним станом дорожнього покриття.[104][105] Проблемою міського транспорту Одеси також є те, що система громадського транспорту міста недостатньо розвинена та перебуває у неналежному стані[106]. Серед причин, що до цього призвели це недосконала законодавча система, а також відсутність будь-яких електронних систем, що могли б полегшити всю систему пасажирських перевезень. Також у місті повністю відсутній розклад руху громадського транспорту, що також спричиняє проблеми у внутрішньоміських громадських перевезеннях[107]. В Одесі працюють трамваї, тролейбуси, автобуси, маршрутні таксі, таксі, фунікулер та катери.

Одеський морський порт — найбільший торговельний порт в Україні. Технічні можливості порту дозволяють переробляти до 21 мільйон тонн сухих і 25 мільйонів тонн наливних вантажів щороку. Він пов'язаний з більш ніж 600 портами зі 100 країн світу. Активно розвивається контейнеризація порту. Контейнерні термінали розраховані на обробку до 900 тисяч TEU на рік. Пасажирський комплекс здатний обслужити до 4 мільйони туристів на рік. Також у порту діють дві паромні переправи — одна у Туреччину, до Стамбула, а друга у Грецію.[22] На колишній околиці, а нині практично у центрі міста, розташовано залізничний вокзал. Одеська залізниця — головна транспортна мережа на півдні Україні, щомісяця обслуговує близько 700 тисяч пасажирів, відправляється понад 2 мільйони тонн вантажів. З місцевого вокзалу без пересадок можна доїхати найпівнічніше до Санкт-Петербурга, найсхідніше до Челябінська, найпівденніше до Баку та найзахідніше до Берліну.

На південно-західній околиці, за 7,5 кілометрів від центра міста, знаходиться Міжнародний аеропорт «Одеса». Цей аеропорт займає третє місце в Україні за обсягом пасажирських перевезень. Повітряними лініями аеропорт пов'язаний більш ніж з 60 містами світу та обслуговує 111 регулярних рейсів на тиждень. Авіалініями місто пов'язане з великими містами Європи та Азії, курортами Середземномор'я та Близького Сходу.[16]

Освіта та наука[edit | edit source]

Станом на 2011 рік за даними Департаменту освіти та науки Одеської обласної держадміністрації охоплення дошкільною освітою становить 70% серед усіх дітей, при тому, що станом на 2010 рік ця цифра складала 60%. У тому числі серед дітей 5-річного віку ця цифра становить майже 100%, що краще порівняно з минулим роком (89%). За тими ж даними, станом на 2010 рік, у місті працюють 152 дошкільних навчальних закладів, де навчаються 26 247 дітей.[108] Позаяк, місць у дитячих садках Одеси на усіх охочих місця не вистачає, через що батькам доводиться свати у чергу, для того, що б їх дитина потрапила у дошкільний заклад[109]. Однак, за останні роки ситуація з дошкільними закладами поліпшується, порівняно з 1990-ми роками, коли дитсадки масово закривалися. Одеса — великий центр вищої освіти і академічної та галузевої науки. У місті також діють 136 середні навчальні заклади[108], 18 ВНЗ I-II рівнів акредитації[110] та 19 ВНЗ III—IV рівнів акредитації[111][112]. В усіх ВНЗ навчаються близько 130 тисяч студентів, 9 з них мають статус національних.[16] Серед найвідоміших ВНЗ міста є Одеський національний університет імені І. І. Мечникова та Одеський національний політехнічний університет, кожний з яких охоплює багато спеціальностей та працюють у сферах гуманітарних та технічних наук відповідно. У 2014 році у ТОП-200 рейтингу університетів України III, IV рівнів акредитації було представлено 14 одеських ВНЗ з 19-ти.[113] Найвизначнішими академічними інститутами Одеси є Фізико-хімічний інститут імені О. Богатського(рос.)укр. та Інститут проблем ринку і економіко-екологічних досліджень. Серед інших наукових установ міста слід також відзначити: філіал Інституту біології південних морів імені О. Ковалевського; Одеський археологічний музей; Селекційно-генетичний інститут «Національний центр насіннєзнавства та сортовивчення»(рос.)укр. відділення гідроакустики севастопольського Морського Гідрофізичного інституту; радіоастрономічну обсерваторію «Уран-4» Радіоастрономічного інституту та філію Центру гуманітарної освіти. Також у місті та на його околицях існує багато науково-дослідних, проектно-конструкторських інститутів та інші організації, що працюють у різних галузях науки. Серед відомих науковців, що працювали, народилися або вчилися в Одесі багато видатних постатей: Ераст Андрієвський, Олександр Богомолець, Микола Гамалія, Джордж Гамов, Валентин Глушко, Микола Зелінський, Петро Каришковський, Сергій Корольов, Олександр Ляпунов, Леонід Мандельштам, Петре Мелікішвілі, Дмитро Менделєєв, Ілля Мечников, Микола Пирогов, Іван Сєченов, Василь Таїров, Ігор Тамм, Костянтин Ушинський, Володимир Філатов тощо.

Культура[edit | edit source]

Театри та музика[edit | edit source]

Докладніше у статті Театри Одеси

Одеса — одне з найбільш розвинених міст в Україні у плані культури. У цьому припортовому місті існує безліч театрів та музеїв, які мають багаторічну історію. В Одесі також народилося та виросло багацько діячів культури — музиканти, актори, письменники, художники тощо.

Помітне місце в культурному житті міста займає театральне мистецтво. Найвизначнішим та найвідомішим театром Одеси є Національний академічний театр опери та балету. Його сучасна будівля була зведена у 1887 році, є однією з найкрасивіших у Європі архітектурних споруд та одним із символів міста.[114]. У ньому бував видатний композитор Петро Чайковський, на його сцені виступали відомі співаки: Федір Шаляпін, Енріко Карузо, Леонід Собінов, танцювала Айседора Дункан тощо.

Український музично-драматичний театр імені В. Василька серед інших одеських театральних сцен вирізняється сміливістю, широтою, творчими пошуками. Цей театр було засновано у 1920-х роках[115]. Сьогодні в одеському українському театрі ставляться вистави за п'єсами найкращих українських та світових драматургів — Пантелеймона Куліша, Григорія Квітка-Основ'яненка, Івана Котляревського, Мольєра, Бертольда Брехта, тощо. На противагу українському театру в Одесі також існує російський драматичний театр імені А. Іванова, що був заснований 1874 року і є найстарішим на півдні України театром[115]. Тут виступали такі видатні особистості, як Сара Бернар, Елеонора Дузе, Бенуа Коклен(англ.)укр., а також українські майстри — Панас Саксаганський, Марія Заньковецька, Марко Кропивницький тощо.

Окрім українського та російського у місті існують інші театри: Театр юного глядача імені М. Островського та Обласний театр ляльок. Одеський театр юного глядача було засновано, як пересувний театр і довгий час він так і працював. Лише через десять років після заснування ця театральна установа отримала приміщення і, наразі знаходиться у сусідній будівлі російського драмтеатру. Однак, спектаклі ставляться не тільки для дітей, а й для молоді та дорослих. У 1932 році при театрі юного глядача було засновано театр ляльок який очолив Юзеф Гімельфарб. З 1944 року театр набув самостійного статусу і працює до сьогодні.

Наймолодшим з одеських театрів є Академічний театр музичної комедії імені М. Водяного, який було засновано у перші післявоєнні роки у Львові. Однак, у 1953 році театр переїхав до Одеси. Першим успіхом музкомедії стала оперета «Біла акація», написана Ісааком Дунаєвським. Серед інших лідером театру став Михайло Водяной, а після його смерті 1987 року театр отримав його ім'я. Нині у репертуарі одеської музкомедії є спектаклі усіх напрямів: оперети, мюзикли, рок-опери тощо. Також у місті працює «Залізний цирк», що був заснований 1894 року.[116]

Особливе місце у культурному житті міста займає філармонія. Будівля, де розташована філармонія, раніше слугувала, як біржа. Однак з приходом радянської влади, задля подолання «буржуазного націоналізму» будівля стала основним місцем проведення концертів міського оркестру. За час існування на сцені філармонії виступали видатні музичні особистості: Володимир Висоцький, Олександр Гольденвейзер, Микола Малько, Давид Ойстрах, Леонід Утьосов, Дмитро Шостакович тощо.[115]

Кіно[edit | edit source]

Одеса — одне з найперших українських міст, де з'явився кінематограф. Місто стало одним найбільших центрів кіновиробництва у Східній Європі, тут знімалося велика кількість фільмів за часів СРСР. Поява в Одесі кіно великою мірою залежала від Мирона Гроссмана. У 1885 році він одним з перших, а можливо, і найпершим у Російській імперії організував в Одесі фабрику сухих фотографічних пластинок. Згодом, у 1907 році Гроссман створив кіноательє «Мірограф», де почав знімати власні фільми. Згодом це кіноательє переросло у кінофабрику, а у 1919 році, разом із іншими кінофабриками об'єдналося у міську кіностудію. Згодом на одеській кіностудії почали знімати багато відомих фільмів, як «Десять негренят», «Небезпечні гастролі»(рос.)укр., «Зелений фургон», а також перший український мультфільм «Казка про солом'яного бичка»[117] тощо. Також у місті функціонує місцева студія мультиплікації, яка є одною з найбільших анімаційних студій в Україні. За 20 років існування ця мультиплікаційна студія випустила 2 повнометражних мультиплікаційних фільми, більш ніж 50 мультикліпів та більш ніж 1000 рекламних роликів для телеканалів та телепередач.[118]

Серед постатей з Одеси у кінематографі прославилися такі люди, як Віктор Добровольський, Марко Донськой, Михайло Разумний, Андрій Сова, Леонід Трауберг, Леонід Утьосов та інші. Серед українських зірок кінематографу в Одесі також знімалася Віра Холодна, визначна акторка німого кіно 1910-х років.

Також в Одесі досить розвинена система кінотеатрів. Нині у місті працюють вісім кінотеатрів: «Cinema City», «Москва», «Родіна», «Золотий Дюк»(рос.)укр., «Зоряний»(рос.)укр., «U-Cinema», «Маскі», «Планета кіно IMAX»[119]. До недавнього часу на головній вулиці міста існував найстаріший кінотеатр Одеси та один з найстаріших кінотеатрів усієї Російської імперії, «Кіно-Уточкіно», однак через брак коштів його було вирішено перебудувати у ресторан та нічний клуб[120]. Кінотеатри «Зоряний», «Родіна» та «Москва» входять до мережі кінотеатрів «Одеса-Кіно», власник якої, медіамагнат та українофоб, Артем Вознюк[121] проводить проросійську політику, намагаючись русифікувати іноземні фільми[122][123]. Також у місті є представник найбільшого оператора мультикомплексних кінотеатрів у Центральній та Східній Європі, а також в Ізраїлі, «Cinema City International»[124]. Кінотеатр «Cinema City» має найбільшу кількість залів серед усіх своїх конкурентів — сім.[125]

Музеї[edit | edit source]

Докладніше у статті Музеї Одеси

В Одесі працюють близько 30-ти музеїв. Серед найвідоміших: археологічний — найстаріший в Україні археологічний музей, що також працює, як науково-дослідний інститут при НАН України[126]; художній — один з найбільш розвинених художніх музеїв в Україні та має у своїх фондах майже усі види художнього мистецтва: живопис, графіку, скульптуру, декоративно-прикладне мистецтво і містить витвори російських і українських майстрів іконопису від XVI століття до сучасності, нараховуючи понад 10 тисяч оригінальних робіт[127]; західного та східного мистецтва — один з найкращих музеїв такого виду в Україні[128]; «Філікі Етерія» — музей національно-визвольного руху Греції, що почався в Одесі із заснування однойменної таємної організації[129]. У місті також працює низка історичних музеїв різного ґатунку: військово-історичний(рос.)укр., «Стара Одеса», музей оборони Одеси, музей історії євреїв Одеси «Мігдаль-Шорашим», історико-краєзнавчий(рос.)укр. та інші музеї. Також у місті є декілька музеїв на морську тематику: морського флоту України, Одеського морського порту імені Ф. де Воллана та музей якорів. Також діють декілька будинків-музеїв та музеїв, присвячених особам: Олександра Пушкіна, Костянтина Паустовського, Миколи Реріха, Василя Таїрова та Володимира Філатова. А також декілька галузевих музеїв, як, кіно, футболу та анатомії людини.

За останні роки до старих музеїв додалися також більш сучасні та цікаві музеї, що також мають попит у жителів міста та туристів: музей нумізматики, музей футбольного клубу «Чорноморець», музей сучасного мистецтва Одеси(рос.)укр., музей воскових фігур «У Баби Уті», музей коньячної справи Шустова тощо.

Література[edit | edit source]

Докладніше у статті Література в Одесі
Pushkin Alexander by Sokolov P..jpg Ciesielski Adam Mickiewicz.jpg
Paustovsky.jpg Yevgeny Petrov.jpg

Одеса — це один з українських літературних центрів. Однак, на відміну від іншого літературного осередку України, Львова, що славиться книговидавництвом, Одеса — це місце, де частіше книги писалися, а не видавалися. На початку XIX століття місто також відвідало багато літераторів тодішньої Російської імперії: Костянтин Батюшков, Миколай Гнедич, Павло Морозов, Михайло Розенберг, Павло Свіньїн(англ.)укр., Олімпіада Шишкіна(рос.)укр. тощо.[130] Одеса багато у чому пов'язана з ім'ям видатного російського поета, драматурга та прозаїка, реформатора та творця сучасної російської літературної мови, Олександра Сергійовича Пушкіна. Саме тут Пушкін написав три глави одного зі своїх найвідоміших творів, «Евгений Онегин», поему «Бахчисарайский фонтан» та розпочав поему «Цыганы»(англ.)укр., а також написав близько 30-ти ліричних віршів.[131] Після того як Пушкін написав свої вірші про Одесу ця тема стала популярною у колах російської інтелігенції. Такими стали Володимир Бенедиктов, Іван Бороздна, Андрій Подолинський, Семен Раїч(англ.)укр., Василь Туманський(рос.)укр..[132] У лютому 1825 року до міста приїхав видатний польський поет Адам Міцкевич. Саме в Одесі поляк написав близько 50-ти поетичних творів, серед яких «Sonety krymskie»(англ.)укр., а також почав писати поему «Konrad Wallenrod»(англ.)укр.. Одесу двічі відвідував видатний український російськомовний письменник, класик російської літератури, Микола Васильович Гоголь[133]. В Одесі Гоголь готував нове видання чотиритомного зібрання своїх творів, а також працював над другим томом «Мертвих душ». Саме під час перебування Миколи Васильовича в Одесі у місцевому театрі було поставлено його п'єсу «Ревізор». На початку 1920-х років в одеській газеті «Моряк» працювало багацько у майбутньому відомих радянських письменників. Зокрема, Ісак Бабель, Едуард Багрицький, Валентина Катаєва, Юрій Олеша та Костянтин Паустовський.[131]

«Південна Пальміра» стала малої батьківщиною для багатьох різнопланових у майбутньому письменників, що у ній народилися, зокрема, Ганни Горенко (у майбутньому Ахматова), Алена Боске, Івана Бриля (відомого також, як Янка Бриль), Володимира Жаботинського, Ієхієла-Лейба Файнзільберга (відомого також, як Ілля Ільф), Євгена Катаєва (відомого також, як Євген Петров) тощо. У різні роки в Одесі бувало багацько іноземних літераторів. Зокрема, Іван Бунін, що прожив багато років в Одесі, Іван Вазов, Максим Горький, що згодом описав цей період життя у майбутньому в оповіданні «Челкаш», Олександр Грін, який саме в Одесі вперше побачив море, Теодор Драйзер, Аветік Ісаакян(англ.)укр., Олександр Купрін, Володимир Маяковський, який згадав Одесу у поемі «Облако в штанах»(рос.)укр., Олександр Мовсісян (також відомий, як Олександр Ширванзаде), що під враженням перебування у місті написав повість «Артист» та розпочав іншу — «Меланія», Менделе Мойхер-Сфорім, Олександр Островський, Яків Полонський, який пізніше описав своє перебування в Одесі у напів-автобіографічному романі «Дешевый город», Марк Твен, Лев та Олексій Толсті, що побували у місті за часів Кримської війни, Антон Чехов, Корній Чуковський, Шолом-Алейхем, що писав у газети «Одесские новости»(рос.)укр. та «Одесский листок»(рос.)укр., а також вітчизняні: Людмила Василевська-Березіна (також відома, як Дніпрова Чайка), Володимир Короленко, Михайло Коцюбинський, Іван та Юрій Липи, Іван Нечуй-Левицький, що описав життя української інтелігенції в Одесі кінця століття у повісті «Над Чорним морем», Петро Ніщинський (також відомий, як Петро Байда), тричі приїжджала українська письменниця Леся Українка, Іван Франко тощо.[134][131] Нині серед відомих одеських літераторів можна відзначити поета Бориса Барського, письменника-літератора Михайла Жванецького тощо. У місті існує міжнародна книжкова виставка «Зелена хвиля» і фестивалі української книги.[135]

Традиції[edit | edit source]

Місто Одеса відоме, як російськомовне місто[41], хоч більшу частину населення міста складають українці, а росіяни лише третину[37]. Поєднання десятків різноманітних культур у місті створило свою унікальну, так звану, «одеську мову»(рос.)укр.. Однак, за думкою деяких дослідників одеська мова представляє собою поєднання безлічі різних мов, насамперед російської, української та їдиш. Інші ж дослідники вважають цю мову «російською мовою євреїв». В останні роки, кількість людей, які розмовляють одеською мовою, невпинно зменшується. Позаяк, на це вплинула велика кількість емігрантів у США та Ізраїль.[136] Одними з найвідоміших популізаторів цього діалекту були: літератори Ісак Бабель, Ілля Ільф, Євген Петров, кіноактори Марк Бернес, Леонід Утьосов, а також сатирики Михайло Жванецький, Роман Карцев тощо.[137] У XIX столітті — на початку XX століття в Одесі існувала така професія, як биндюжник. Зазвичай, так називали портових вантажників, або ж людину, яка править кіньми у найманому екіпажі.[138] Ця професія і люди, які працювали биндюжниками стали героями багатьма літературних творів, кінофільмів тощо. Багато у чому у культурі одеські биндюжники висвітлені приблизно, як львівські батяри. Але, на відміну від батярів, які вважалися нестандартними людьми, авантюристами, биндюжниками позначали неосвічених людей, які займаються важкою працею.

Вважається, також, що Одеса — це столиця гумору.[139] Багато у чому, цей стереотип живе завдяки таким гумористам, як Михайло Жванецький, Віктор Ільченко(рос.)укр., Роман Карцев, які стали відомими завдяки відомому гумористу Аркадію Райкіну. Окрім того, в Одесі існує щорічний гумористичний фестиваль — «Гуморина». Одеса, від початку свого існування у Російській імперії, була місцем поєднання не тільки російської та європейської культур, а й політичних еліт. Так із цим містом пов'язана доля таких відомих політичних постатей, як Сергій Вітте, Михайло Воронцов, Герман Пинтя, Арман Емманюель дю Плессі, герцог де Рішельє тощо, а також багацько відомих українських політиків, як Едуард Гурвіц, Валентин Симоненко, Світлана Фабрикант тощо.

Фестивалі[edit | edit source]

До 1991 року у складі Радянського союзу в Одесі майже не проходили жодні фестивалі. Єдиний фестиваль, що може похвалитися багаторічною історією це «Гуморина», щорічний фестиваль гумору та сатири, який проводиться 1 квітня у день сміху, починаючи з 1973 року. У радянські часи «Гуморину» деякий час навіть забороняли[140], але після відродження і до сьогодні проводиться. У 2013 році організатори цього фестивалю відсвяткувати 40-річчя «Гуморини»[141]. У 1990-х роках фестивалі почали потроху з'являтися у місті, але широко розголосу так і не змогли набути і через 2-3 роки зникали. Єдині фестивалі, що були засновані ще у 90-ті і досі тривають це: «Два дні й дві ночі нової музики», музичний фестиваль експерементальної музики українських та іноземних авторів[142]; а також байкерський фестиваль рок-музики «Гоблін Шоу»[143].

2010 року в Одесі з'явилося відразу декілька фестивалів нового покоління — камерний, але самобутній фестиваль німого кіно та сучасної музики «Німі ночі», проведений просто неба на причалі Морського вокзалу, а також масштабний Одеський міжнародний кінофестиваль, який відразу ж викликав великий інтерес серед кінолюбителів та резонанс як в Україні так і за кордоном. Якщо «Німі ночі» спеціалізуються більше на німому кіно, то ОМКФ зарекомендував себе, як фестиваль арт-мейнстріма: кіно високого художнього рівня, розраховане на широку аудиторію. Організатори кіноподії поставили перед собою досить амбітні цілі — перетворити ОМКФ на один з головних кінофорумів Східної Європи і називають його «східноєвропейськими Каннами». Кожного року цей фестиваль проводить, як платні покази так і безплатні, а також ретроспективи та прем'єри фільмів. Окрім того, на ОМКФ діють одразу декілька конкурсних програм, для українського, російського, короткометражного кінематографу, а також головний приз, «Золотий Дюк», за найкращий фільм.

Релігія[edit | edit source]

Докладніше у статті Релігія в Одесі

Сьогодні місто є центром єпархії Української православної церкви Київського патріархату, єпархії Української православної церкви Московського патріархату, єпархії Української автокефальної православної церкви, екзархату Української греко-католицької церкви, дієцезії Римо-католицької церкви, а також громади Вірменської апостольської церкви. Крім того, у місті діють протестантські, юдейстські та мусульманські громади.

Серед найвідоміших культових споруд міста є Спасо-Преображенський собор, кафедральний собор Одеської єпархії Української православної церкви Московського патріархату; Грецький Свято-Троїцький собор, православний храм, побудований грецькою громадою міста; Одеська кірха, центральний собор лютеран у державі; собор Святого Климента, католицький храм, що його було збудовано місцевим польським населенням; Бродська синагога тощо.

З Одесою пов'язані життя та діяльність Кукші Одеського, Платона Городецького, Гавриїла Розанова, Інокентія Херсонського, Онуфрія Гагалюка, Анатолія Грисюка, Лазара Швеця та інших відомих релігійних діячів.

В Одесі знаходиться близько 34 некрополів, але відкритим для поховань є лише п'ять з них. Найвідомішим є Другий Християнський цвинтар, де поховано багато відомих людей. За радянської влади було знищено більшість одеських кладовищ, зокрема культових, як Перший Християнський цвинтар, Перше Єврейське кладовище та інших, де було поховано найвизначніших жителів міста за імперських часів.

Архітектура та пам'ятки[edit | edit source]

Торговий центр «Новий Привоз»

Від захоплення цих земель Російською імперією Одеса активно розвивалася не тільки економічно, але й у містобудуванні. Зокрема, перший план міста було розроблено ще наприкінці XVIII століття відомим інженером Францом де Волланом. План міста, розроблений Волланом, передбачав заснування центральної частини міста із чіткою системою вулиць з однаковою шириною та довжиною кварталами. Із першої половини XIX століття в Одесі почалося масова забудова. У XIX столітті місто пережило кілька архітектурних етапів, що відзначалися різними стилями. Зокрема, класицизмом (Спасо-Преображенський собор, Рішельєвський ліцей, Грецький Свято-Троїцький собор, Циркульний корпус тощо, архітектори — Франц Боффо, Олександр Дігбі, Тома де Томон, Джованні та Франсіско Фраполлі, Франсуа Шаль)[144], ампіром (Стара біржа, Воронцовський палац, пам'ятник дюку де Рішельє, будинок Маразлі(рос.)укр., Потьомкінські сходи, Успенський собор Святоуспенського монастиря, Будинок Фелікса де Рібаса, Сабанські казарми тощо, архітектори — Каетано Даллаква, Грегоріо Торрічеллі, Никифор Черкунов, Вільгельм Шмідт), палладіанством (Пале-Рояль, будинки на Театральній площі, будинок Археологічного музею)[145], неоготикою (палац Бжозовського, Бродська синагога, Нова біржа, дача Маразлі, Кірха, церква Петра і Павла, архітектори — Олександр Бернардацці, Франц Боффо, Фелікс Ґонсьоровський, Йосип Колович, Адольф Мінкус, Франц Моранді, Микола Толвінський)[146] тощо.

На зовнішньому вигляді міста великий вплив позначив клімат. Зокрема це стосується широкого застосування у виді будівельного матеріалу вапнякового каменя, ракушняка. Він допомагав жителям від пекучої спеки, також для цього застосовували при будуванні портики, лоджії, криті галереї тощо. Наприкінці століття популярним стало змішання різних стилів, а також необароко, модерн тощо, що зобразилися у Пасажі(англ.)укр., готелях «Імперіал»(рос.)укр. та «Велика Московська»(рос.)укр., будинках Руссова(рос.)укр. та Блюмберга, будівлі Оперного театру тощо.[147]

Початок XX століття зобразився шаленим попитом на новий архітектурний стиль, конструктивізм (будівлі інституту холоду, інституту очних хвороб імені В. Філатова та школи-інтернату імені П. Столярського, готель «Лондонський» тощо, архітектори — Олександр Дубінін, Ной Каневський, Файфель Троуп'янський). Багато у чому велика кількість будівель у стилі конструктивізму, а також сталінського ампіру пов'язана із неодноразовим бомбардуванням міста під час Другої світової війни. Зокрема, так було відбудовано залізничний вокзал, побудовано велику кількість «Хрущовок». У результаті того, що під кінець століття багатьом жителям міста не вистачало квартир було збудовано декілька «спальних» мікрорайонів з однотипних панельних будинків, як Селище Котовського, Таїрово, Черьомушки тощо. Також були збудовані готелі «Одеса» та «Чорне море», головна будівля порту. Серед сучасних забудов слід відзначити також житловий комплекс «Чудо-місто», ТЦ «Афіна», будинок «Шах-наме», Арабський культурний центр тощо.[148] Серед сучасних місцевих архітекторів слід зазначити Дмитра та Михайла Повстанюків(рос.)укр. тощо.

Спорт[edit | edit source]

Футбольна команда ОБАК, 1914 рік
Стадіон Чорноморець
Докладніше у статті Спорт в Одесі

Найпопулярнішим командним видом спорту у Одесі є футбол. Найпопулярніший одеський футбольний клуб «Чорноморець» неодноразово здобував спортивні трофеї як у СРСР та і в Україні, а також брав участь у міжнародних змаганнях найвищого ґатунку. Окрім того «Чорноморець» став спортивним символом міста. Також слід відзначити аматорський футбольний клуб «Рішельє», що здобув багацько перемог у безлічі змагань з футзалу та є дійсним рекордсменом чемпіонату України серед ветеранів(рос.)укр..

Історія футболу в Одесі починається з 1884 року, коли членами міського атлетичного клубу, вихідцями з Великої Британії було побудоване перше в місті закрите футбольне поле, яке розташовувалось навпроти сучасної кіностудії на Французькому бульварі[149]. Крім ОБАКу треба відмітити, ще такі спортивні клуби: Местран(рос.)укр., Спортинг-Клуб(рос.)укр., Шерємєтьєвський кружок спорту(рос.)укр., єврейський спортивний клуб «Маккабі» тощо. Вже в 1910 в Одесі була заснована футбольна ліга(рос.)укр. та входила до Всеросійського футбольного союзу(рос.)укр.[150].

У також популярному виді спорту, баскетболі, місто також має свого вагомого представника в українському чемпіонаті — БК «Одеса», що неодноразово привозив у рідні «Пальміру» золоті медалі. У жіночому волейболі в Одесі відомий клуб «Джинестра» у рядах якого багато років волейбольні професіоналки беруть участь у змаганнях найвищого рівня.

Головною спортивною спорудою Одеси є стадіон «Чорноморець», що вміщає 34 164 глядачів. Крім того в місті функціонують стадіони «Спартак», «СКА», «Краян» та інші. Також у місті існує іподром(рос.)укр., що є найстарішим в Україні. На ньому, окрім кінно-спортивних змагань, також проводилися випробувальні польоти одних з перших льотчиків Російської імперії: Михайла Єфімова та Сергія Уточкіна.[151] Причорноморське місто також неодноразово дарувало країнам різних епох чудових спортсменів у найрізноманітніших видах спорту:

Туризм[edit | edit source]

Докладніше: Туризм в Одесі
« Про себе скажу, що Бог зберігає, дає силу працювати та трудитися. Ранок постійно проходить у заняттях… Зима тут (в Одесі) цього року особливо сприятлива. Часом сонце гляне так радісно, так по-південному! Так раптом і згадується шматочок Ніцци
Оригінальний текст (рос.)

О себе скажу, что Бог хранит, дает силу работать и трудиться. Утро постоянно проходит в занятиях... Зима здесь в этом году особенно благоприятна. Временами солнце глянет так радостно, так по-южному! Так вдруг и напомнится кусочек Ниццы...

 »

— З листа Миколи Гоголя до Олександри Смирнової(англ.)укр., [153]

Одеський клімат вирізняється м'якістю та великою кількістю сонячних днів. Влітку, завдяки бризам, навіть у спекотні дні тут комфортніше, ніж у прилеглих степах. Лікувальні грязі лиманів та мінеральні джерела приваблюють до Одеси багато охочих відпочити. Курортна зона Одеси простягнута на десятки кілометрів вздовж берега та лиманів і є однією з найстаріших та найпопулярніших у країні. Популярність має Куяльницький лиман — унікальна природна лабораторія з лікувальною солоною водою та муловими грязями. Куяльник є одним з найстаріших грязьових курортів у країні. У місті безліч різноманітних місць відпочинку: боулінг-клуби, картинги, роллердроми, ковзанки, цирк, зоопарк, яхт-клуби тощо. Одеса має значний туристичний потенціал та передумовами для його розвитку. Уздовж всього узбережжя Одеси розташувалися пляжі: Лузанівка, Ланжерон, Відрада, Дельфін, Аркадія, група пляжів Великого Фонтану, Люстдорфу, а також безліч пляжів-санаторіїв та будинків відпочинку. На пляжі «Аркадія» працює найбільший у країні дельфінарій(рос.)укр..[16]

Готелі та санаторії[edit | edit source]

Одеса відома своїми санаторіями, курортами, пансіонатами тощо. Здебільшого такі заклади знаходяться у малозаселених приморських місцевостях, як Малий, Середній та Великий Фонтани, Аркадія та Люстдорф. Серед відомих санаторіїв можна відзначити санаторії імені Горького, «Одеський», «Одеса», «Біла акація», «Червоні зорі», «Магнолія», імені Чкалова та «Лермонтовський».[154] Серед відомих курортів, що знаходяться у місті або біля нього треба відзначити курорти, що знаходяться у у селищах Затока, Сергіївка та Чорноморське, у селах Грибівка та Кароліно-Бугаз[155], а також курорт «Куяльник», що знаходиться біля однойменного лиману. В Одесі багацько готелів. Станом на 1 лютого 2014 року в Одесі налічується 1 п'ятизірковий, 15 чотиризіркових, 7 тризіркових та 51 інший готель[156]. Деякі з них мають столітню історію. Там зупинялися такі відомі особистості, як Антон Чехов, Роберт Льюїс Стівенсон, Ісідора Дункан, Іван Айвазовський, Дмитро Шостакович, Марк Твен, Теодор Драйзер. Серед таких готелів можна відзначити «Брістоль», «Велика Московська»(рос.)укр., «Імперіал»(рос.)укр., «Лондонська» тощо. Серед готелів, що були засновані нещодавно можна відзначити у першу чергу «Лондон», «Моцарт», «Одеса» тощо.

Інше[edit | edit source]

Одеса у мистецтві[edit | edit source]

Тема «Південної столиці», як називають Одесу, неодноразово потрапляла до робіт різних митців — художників, письменників, архітекторів, музикантів тощо. Так перший вірш про Одесу з однойменною назвою було опубліковано 1806 року у петербурзькому журналі «Лицей». Його автором став невідомий, що підписався, як «П. Ф. Б.».

Одним з найперших хто описав Одесу у літературі був Олександр Пушкін. Якийсь час Пушкін жив у місті, де написав три глави одного зі своїх найвідоміших творів, «Евгений Онегин», де частково описав Одесу. Окрім того письменник написав близько 30-ти ліричних віршів, багато з яких були присвячені місту.[130]. Наприкінці XIX століття український письменник Іван Нечуй-Левицький описав життя української інтелігенції кінця століття в Одесі у повісті «Над Чорним морем», а у творі «Микола Джеря» подає деталі, які тісно пов'язані із містом. Зокрема, головний герой оповідання кріпак, що збігає від панщини та перебирається до Чорного моря до місцевих рибалок.[157]

Визнання[edit | edit source]

  • 1 травня 1945 року указом верховного головнокомандувача Йосипа Сталіна місту було надано звання «Міста-героя».[158]
  • 1998 року місто отримало «Прапор Честі Ради Європи». Одеса була першим містом серед країн колишнього Радянського Союзу, удостоєних цієї нагороди[159]. Ця нагорода вручається тим містам, що «поширюють європейську ідеологію». Але тільки 28 грудня 2006 року нагороду було передано місцевій владі.
  • 2009 року Одеса отримала іншу нагороду Ради Європи — «Таблиця Ради Європи», що є другою за важливістю нагородою цієї організації[159].
  • У лютому 2010 року Аналітично-дослідницький центр «Інститут міста» назвав Одесу найкращим українським містом за якістю життя населення[160].
  • Того ж року журнал «fDi Magazine»(англ.)укр. у рейтингу найбільш привабливих європейських міст визнав Одеси четвертою. Обігнали українське місто лише представники ЄС — Амстердам, Рига та Вільнюс[161][162].
  • 2011 року за версією журналу «Фокус» Одеса посіла перше місце у рейтингу українських міст за рівнем життя.[102]

Див. також[edit | edit source]

Примітки[edit | edit source]

  1. а б «Постанова Верховної ради України «Про зміну меж міста Одеси Одеської області»». Офіційний сайт ВР України. 07-02-2002. 
  2. а б в Демографічна ситуація за даними Головного управління статистики в Одеській області
  3. «Historic Center of the Port City of Odessa». Офіційний сайт ЮНЕСКО. 
  4. Карта новоприобретенной области от Порты Отоманской, и присоединенной к Екатеринославскому наместничеству // Российский атлас, из сорока четырех карт состоящий и на сорок два наместничества империю разделяющий. — СПб., 1792.
  5. Болдирєв О. В. Одесі — 600: Іст. нарис.. — Одеса: Юг, 1994. — 72 с.
  6. Саркисьян К., Ставницер М. Улицы рассказывают: Очерки. — 6-е, испр. и доп.. — Одесса: Маяк, 1979. — 263 с. (рос.)
  7. Добролюбский А. Одиссея Иосифа де-Рибаса // Октябрь, (2005). (рос.)
  8. Наливайко С. І. Таємниці розкриває санскрит. — К., 2000. — С. 142—152.
  9. а б «Городская символика». Офіційний сайт Одеської міської ради (ru). 
  10. «Одесса приняла Устав города». Офіційний сайт Одеської міської ради (ru). 25-08-2011. 
  11. «Песня из оперетты «Белая акация» стала гимном Одессы». Офіційний сайт Одеської міської ради (ru). 30-08-2011. 
  12. «Проект Устава города Одессы». Офіційний сайт Одеської міської ради (ru). 
  13. «Артемий Лебедев подарил Одессе новый туристический логотип». Думская.net (ru). 05-06-2012. Архів оригіналу за 2012-10-30. Процитовано 2012-09-04. 
  14. «Трансграничное диагностическое исследование бассейна реки Днестр». dniester.org (ru). 
  15. а б Розрахунок відстаней між містами на сайті Landi-Trans.Com
  16. а б в г д е ж Штембуляк Д.О., Буслаєва Г.В., Кусик Н.Л. Одеська область, як перспективний регіон України для розвитку туризму та рекреації // Збірник наукових праць Таврійського державного агротехнологічного університету (Економічні науки). — 2012. — Т. 5. — С. 337—348. — (2 (18)).
  17. а б Вішневський В.І. «Клімат Одеси». meteoprog.ua. 
  18. Злобін Ю.А., Кочубей Н.В. Загальна екологія: Навч. посібник.. — Суми: ВТД «Університетська книга», 2003. — 416 с.
  19. Ситник К.М., Брайон А.В., Городецкий А.В. Биосфера, экология, охрана природы. — Киев, 1980. (рос.)
  20. Хилько М.І. Екологічна культура: стан та проблеми формування. — Київ: Знання, 1999. — 36 с.
  21. Бондаренко, 2010, С. 6—10
  22. а б в г д е ж и к л Коваленін В. «Історія Одеси». ukraine.ui.ua. 
  23. Никола Андрусяк. Минуле Бучаччини // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто: НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — 944  с. — (іл). С. 28
  24. Бондаренко, 2010, С. 10—12
  25. Бондаренко, 2010, С. 12—13
  26. Бондаренко, 2010, С. 14—15
  27. «Герцогу де Ришелье — трижды виват!». rupor.od.ua (ru). 16-09-2011. 
  28. Кардашев Ю. П. Восстание. Броненосец «Потёмкин» и его команда. — 1. — Киров: Дом печати «Вятка», 2008. — 544 с. — 1000 экз. прим. — ISBN 5-7897-0193-0. (рос.)
  29. Бондаренко, 2010, С. 72
  30. 3: 1882-1920-е годы // Очерки времен и событий из истории российских евреев. — Иерусалим: Ассоциация “Тарбут”, 1994. (рос.)
  31. Бондаренко, 2010, С. 72—73
  32. Бондаренко, 2010, С. 75—77
  33. Бондаренко, 2010, С. 81
  34. «До 15-ї річниці Всеукраїнського референдуму. Документи з фондів ЦДАВО України. (Ф. 1; Оп. 28; Спр. 144; Арк. 6.)». Офіційний сайт ЦДАВОУ. 
  35. «В Одесі затвердили програму розвитку та збереження російської мови». Офіційний сайт журналу «Кореспондент». 08-04-2011. 
  36. «Александровская колонна в Одессе торжественно открыта после реставрации». Офіційний сайт Одеської міської ради (ru). 02-09-2012. 
  37. а б «Про кількість та склад населення Одеської області за підсумками Всеукраїнського перепису населення 2001 року». 2001.ukrcensus.gov.ua. 
  38. «Всесоюзная перепись населения 1926 года. Национальный состав населения по регионам республик СССР. Одесский округ. Городские поселения». demoscope.ru (ru). 
  39. Кабузан В. М. Украинцы в мире динамика численности и расселения. 20-е годы XVIII века — 1989 год Форм. этн. и политических границ укр. этноса. Ин-т рос. истории РАН.. — Наука, 2006. — 658 с.
  40. «Розподіл населення міст з кількістю населення більше 100 тис. осіб за статтю та віком - Регіон, Вікові групи, Рік, Зміст , Стать». database.ukrcensus.gov.ua. 
  41. а б «Розподіл населення за рідною мовою, Одеська область». database.ukrcensus.gov.ua. 
  42. «Одесский городской совет VI созыва». Офіційний сайт Одеської міської ради (ru). 
  43. «Исполнительные органы Одесского городского совета». Офіційний сайт Одеської міської ради (ru). 
  44. «Теризбирком официально признал Труханова мэром». dumskaya.net (ru). 27-05-2014. 
  45. «Геннадий Труханов — одесситам: «Я вас не подведу»». dumskaya.net (ru). 27-05-2014. 
  46. «Управління ДДУПВП в Одеській області. Установи департаменту». ukrprison.org.ua. 
  47. «Рішення міськради №197-XXIV від 26.07.02р. «Про адміністративно-територіальний поділ міста Одеси»». Офіційний сайт Одеської міської ради. 
  48. «Статистична інформація щодо залучення прямих іноземних інвестицій в економіку Одеської області станом на 1 жовтня 2013 року». Офіційний сайт Департамент зовнішньоекономічної діяльності та європейської інтеграції Одеської ОДА. 
  49. ««Про виконання бюджету міста Одеси за 9 місяців 2013 року»». Офіційний сайт Одеської міської ради. 
  50. «Департамент праці та соцполітики: середньомісячний розмір заробітної плати по Одесі у серпні на 2,3% більше, ніж середня заробітна плата по Україні.». Офіційний сайт Одеської міської ради. 02-10-2013. 
  51. «Одеса: ситуація на місцевому ринку праці». Офіційний сайт Одеської міської ради. 21-03-2014. 
  52. Гнатишин І. М., Кучерук О., Маврін О. О., ІУАД ім. М. Грушевського Дипломатія УНР та Української Держави. — Київ: Український письменник, 2008. — Т. 1.
  53. «Міста-побратими». Офіційний сайт Одеської міської ради. 
  54. «Міста-партнери Одеси». Офіційний сайт Одеської міської ради. 
  55. а б «Дипломатичні представництва іноземних держав у м. Одеса». Офіційний сайт Одеської обласної ради. 05-11-2013. 
  56. ««Игрушечный король» Одессы стал почетным консулом Словении, а владелец частного порта — Австрии». dumskaya.net (ru). 26-06-2014. 
  57. «В Одесі відкрито перший в Україні дипломатичний клуб». Урядовий портал. 22-05-2012. 
  58. Офіційний сайт організації «Eurocities» (англ.)
  59. «Міжнародні організації». Офіційний сайт Одеської міської ради. 
  60. «Member Cities of Europe». Офіційний сайт організації «League of Historical Cities» (en). 
  61. «Міжнародне співробітництво / Міста-побратими / Ліверпуль (Великобританія)». Офіційний сайт Одеської міської ради. 
  62. «Міжнародне співробітництво / Міста-побратими / Оулу (Фінляндія)». Офіційний сайт Одеської міської ради. 
  63. «Oulun kaupunki / Kansainvälisyys / Ystävyyskaupungit». ouka.fi (fi). 
  64. «Міжнародне співробітництво / Міста-побратими / Сегед (Угорщина)». Офіційний сайт Одеської міської ради. 
  65. «Міжнародне співробітництво / Міста-побратими / Спліт (Хорватія)». Офіційний сайт Одеської міської ради. 
  66. «Міжнародне співробітництво / Міста-побратими / Йокогама (Японія)». Офіційний сайт Одеської міської ради. 
  67. «Міжнародне співробітництво / Міста-побратими / Олександрія (Єгипет)». Офіційний сайт Одеської міської ради. 
  68. «Міжнародне співробітництво / Міста-побратими / Марсель (Франція)». Офіційний сайт Одеської міської ради. 
  69. «Marseille Official Website – Twin Cities». marseille.fr (fr). 26-11-2008. Архів оригіналу за 05-05-2008. 
  70. «Міжнародне співробітництво / Міста-побратими / Генуя (Італія)». Офіційний сайт Одеської міської ради. 
  71. Пропозиція від Ванкувера стати містом-побратимом була отримана у 1944 році, однак підтвердження було видане лише 28 серпня 1973 року (за іншими даними 6 серпня 1979 року) через спочатку Другу світову війну, а потім Холодну війну.
  72. «Vancouver Twinning Relationships». City of Vancouver (en). 18-07-2009. 
  73. «Міжнародне співробітництво / Міста-побратими / Ванкувер (США)». Офіційний сайт Одеської міської ради. 
  74. «Міжнародне співробітництво / Міста-побратими / Балтімор (США)». Офіційний сайт Одеської міської ради. 
  75. «Ciudades Hermanadas con València» (es). 08-08-2013. Архів оригіналу за 23-10-2012. 
  76. «Міжнародне співробітництво / Міста-побратими / Калькутта (Колката) (Індія)». Офіційний сайт Одеської міської ради. 
  77. «Міжнародне співробітництво / Міста-побратими / Регенсбург (Німеччина)». Офіційний сайт Одеської міської ради. 
  78. «Міжнародне співробітництво / Міста-побратими / Констанца (Румунія)». Офіційний сайт Одеської міської ради. 
  79. «Міжнародне співробітництво / Міста-побратими / Хайфа (Ізраїль)». Офіційний сайт Одеської міської ради. 
  80. «Міжнародне співробітництво / Міста-побратими / Варна (Болгарія)». Офіційний сайт Одеської міської ради. 
  81. «Міжнародне співробітництво / Міста-побратими / Пірей (Греція)». Офіційний сайт Одеської міської ради. 
  82. «Міжнародне співробітництво / Міста-побратими / Циндао (Китай)». Офіційний сайт Одеської міської ради. 
  83. «Міжнародне співробітництво / Міста-побратими / Лодзь (Польща)». Офіційний сайт Одеської міської ради. 
  84. «Договір про встановлення побратимських зв'язків між містами Одеса (Україна) та Лодзь (Польща)». 
  85. «Miasta partnerskie Łodzi / Odessa». Офіційний сайт Лодзя (pl). 
  86. «Міжнародне співробітництво / Міста-побратими / Кишинів (Молдова)». Офіційний сайт Одеської міської ради. 
  87. «Oraşe înfrăţite (Twin cities of Minsk)». chisinau.md (ro). 21-07-2013. Архів оригіналу за 03-11-2012. 
  88. «Міжнародне співробітництво / Міста-побратими / Єреван (Вірменія)». Офіційний сайт Одеської міської ради. 
  89. «Міжнародне співробітництво / Міста-побратими / Нікосія (Кіпр)». Офіційний сайт Одеської міської ради. 
  90. «Міжнародне співробітництво / Міста-побратими / Стамбул (Туреччина)». Офіційний сайт Одеської міської ради. 
  91. а б в «Управління й відділи. Комунальні підприємства міста Одеси». Офіційний сайт Одеської міської ради. 
  92. «Рішення Одеської міської ради № 1167-V від 05.04.2007 р. «Про затвердження додаткової угоди до договору оренди, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 17.12.2003 року № 2038-IV „Про затвердження проекту договору оренди цілісного майнового комплексу комунального підприємства „Одесводоканал"»». Офіційний сайт Одеської міської ради. 
  93. Одесса // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона: в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — Санкт-Петербург, 1890—1907.
  94. «Вода для Одессы: от колодцев до «Инфоксводоканала»». Офіційний сайт підприємства «Інфокс» (ru). 
  95. «Історія». Офіційний сайт «Одесаобленерго». 
  96. «Дежавю: после Нового года Одесса утонет в мусоре». timer.od.ua (ru). 29-11-2013. 
  97. «Как Гурвиц: Одесский горсовет попробует отобрать у «Союза» контроль над мусорной свалкой». timer.od.ua (ru). 04-12-2013. 
  98. «Мусорный план мэрии попахивает авантюрой». timer.od.ua (ru). 17-12-2013. 
  99. «Гостиницы Одессы». Офіційний сайт Одеської міської ради (ru). 
  100. «АЗС Одессы». vse-sto.com.ua (ru). 
  101. «Банки Одеси». ubanks.com.ua. 
  102. а б «Где жить. Фокус представляет рейтинг лучших городов Украины». Журнал «Фокус» (ru). 09-06-2011. 
  103. «Автодороги України». euro2012highway.blogspot.com (ru). 
  104. «Одеський Привоз обставлять паркоматами. Прощайте, затори?». uanews.odessa.ua (ru). 10-06-2013. 
  105. «В Одесі через погоду зупинився транспорт». tvi.ua. 26-01-2013. 
  106. Калашник Я. (08-11-2013). «Європейці все більше цінують комфорт і швидкість громадського транспорту». poltava.pl.ua. 
  107. Орловський О.С. Аналітичний звіт за результатами громадського моніторингу дій органів місцевого самоврядування міста Одеси Одеса: ХОББІТ ПЛЮС (2009).
  108. а б Комплексна програма «Освіта Одещини» на 2011-2014 роки Одеса: (2011).
  109. Бовгар В.Ю. (05-11-2012). «Черга в дитячий садок можна буде зайняти тільки через інтернет». osvitacv.com. 
  110. «Державні вищі навчальні заклади I—II рівнів акредитації. Одеська область». ednu.kiev.ua. 
  111. «Вищі навчальні заклади III-IV рівнів акредитації. Одеська область». ednu.kiev.ua. 
  112. «Ліцензовані вищі навчальні заклади, засновані на недержавні формі власності. Одеська область». ednu.kiev.ua. 
  113. «Рейтинг університетів України III—IV рівнів акредитації ТОП-200 Україна у 2014 році». euroosvita.net. 30-05-2014. 
  114. Деревянко Б. Ф. Одесский театр оперы и балета. Фотоочерк. — Одесса: Маяк, 1984. — 118 с. — 25 000 прим. (рос.) (англ.)
  115. а б в «Маршрут “Театральна Одеса”». touregion.od.ua. 
  116. «Железный цирк». odessa.club.com.ua (ru). 
  117. Сивокінь Є. Я. (2003). «Небіжчик скоріше живий, аніж мертвий». Kino-teatr.ua. Процитовано 21-05-2012. 
  118. «Одесская Студия Мультипликации». nsku.od.ua (ru). 
  119. «Кінотеатри Одеси». Kino-teatr.ua. 
  120. «Старейший в Одессе кинотеатр закрыт». Всё об Одессе из первых рук (ru). Архів оригіналу за 29-12-2012. Процитовано 02-11-2012. 
  121. Клименко В. Дублювання іноземних фільмів. Вид збоку — перемога чи перемир'я? // Україна молода,.
  122. «В Одесі через «мовну заяву» медіавласника скаржаться у прокуратуру». Офіційний сайт Радіо «Свобода». 17-11-2013. 
  123. ««Я себе українофобом не вважаю» – Артем Вознюк». Офіційний сайт Радіо «Свобода». 17-11-2013. 
  124. Офіційний сайт Cinema City International
  125. «О кинокомплексе». Офіційний сайт «Cinema City» Одеса (ru). 
  126. «Одеський археологічний музей Національної академії наук України». Туристичний сайт Одеської області. 
  127. «Одеський художній музей». Офіційний сайт Одеської міської ради. 
  128. «Одеський музей західного та східного мистецтва». moemore.od.ua. 
  129. «Музей “Філікі Етерія”». Офіційний сайт Одеської міської ради. 
  130. а б Бондаренко, 2010, С. 130—132
  131. а б в Литвиненко Л. Одеса літературна // «День», (02-08-2003) (№133).
  132. Бондаренко, 2010, С. 132—134
  133. Бондаренко, 2010, С. 135
  134. Бондаренко, 2010, С. 136—137, 139, 144, 146—149, 152
  135. Бондаренко, 2010, С. 199
  136. Рубина Д. (20-12-2004). «Объявление на дверях ночной аптеки: «Слышу! Уже иду!». Как я люблю Одессу». Новая газета. 
  137. Kabanen I. (2008). «Johdatus odessan kielen erikoispiirteisiin». helsinki.fi. 
  138. «Биндюжники - страничка истории Одессы». bamba.biz (ru). 05-05-2009. 
  139. Конфеткина С. «Одесса–город юмора». worlds.ru (ru). 
  140. ««Гуморина — 2013» в Одесі: тури в Одесу на Гуморину». safari.kiev.ua. 
  141. «Відкрилася фотовиставка до 40-річчя Гуморини». УНІАН. 30-03-2013. 
  142. «2Д2Н. Офіційна сторінка». 
  143. «The official site of GOBLIN-SHOW». 
  144. Бондаренко, 2010, С. 99—100
  145. Бондаренко, 2010, С. 104—108
  146. Бондаренко, 2010, С. 109—114
  147. Бондаренко, 2010, С. 117—120
  148. Бондаренко, 2010, С. 121—126
  149. «У истоков украинского футбола в Российской империи». UkrSoccerHistory.com (ru). Архів оригіналу за 22-03-2012. Процитовано 03-22-2009. 
  150. Одесский футбол — История (рос.)
  151. «Ипподром». odessa.club.com.ua (ru). 
  152. «Українець Юрій Чебан виборов золоту медаль у веслуванні на каное». BBC Україна. 11-08-2012. 
  153. Бондаренко, 2010, С. 136
  154. «Санаторії Одеси». moemore.od.ua. 
  155. «Санаторії Одеси». moemore.od.ua. 
  156. «Гостиницы Одессы». Офіційний сайт Одеської міської ради (ru). 
  157. Бондаренко, 2010, С. 137
  158. Бондаренко, 2010, С. 80
  159. а б «Перелік міст, нагороджених Радою Європи» (fr). 
  160. Ремовська О. (03-02-2010). «Одесу назвали найкращим містом України». Радіо Свобода. 
  161. «Одесса вошла в число наиболее привлекательных европейских городов по версии журнала fDi Magazine». Офіційний сайт Одеської міської ради (ru). 19-02-2010. 
  162. «Одесу визнали одним з найперспективніших міст». Gazeta.ua. 15-02-2010. 

Посилання[edit | edit source]

Література та джерела[edit | edit source]