Сянки

From Вікіпедія
Jump to: navigation, search
село Сянки
Вигляд на Сянки з польського боку кордону
Вигляд на Сянки з польського боку кордону
Країна Україна Україна
Область Львівська область Львівська область
Район/міськрада Турківський район
Рада Сянківська сільська рада
Код КОАТУУ 4625587101
Картка на сайті ВР картка 
Основні дані
Засноване 1586
Населення 580
Площа 0,7 км²
Густота населення 828,57 осіб/км²
Поштовий індекс 82537
Телефонний код +380 3269
Географічні дані
Географічні координати 49°01′20″ пн. ш. 22°54′14″ сх. д. / 49.02222° пн. ш. 22.90389° сх. д. / 49.02222; 22.90389Координати: 49°01′20″ пн. ш. 22°54′14″ сх. д. / 49.02222° пн. ш. 22.90389° сх. д. / 49.02222; 22.90389
Середня висота
над рівнем моря
834 м
Водойми р. Сян
Відстань до районного центру 21 км
Найближча залізнична станція Сянки
Місцева влада
Адреса ради 82537, Львівська обл., Турківський р-н, с. Сянки, тел. 3-36-67
Карта
Сянки (Україна)
Сянки
Сянки
Сянки (Львівська область)
Сянки
Сянки
Сянки (Турківський район)
Сянки
Сянки

Сянки́ — село в Україні, Турківському районі Львівської області. Населення становить 580 осіб. Орган місцевого самоврядування — Сянківська сільська рада.

Географія[edit | edit source]

Село Сянки лежить неподалік від витоків річки Сян, на території Надсянського регіонального ландшафтного парку. На північ від села розташований хребет Бучок, на південь — Вододільний хребет і Ужоцький перевал, на захід — річка Сян (по якій проходить польсько-український кордон), на схід — автомобільна дорога Львів-Турка-Ужгород.

Історія[edit | edit source]

Село Сянки (Сянське) було засноване 1586 р. краківським воєводою Петром Кмітом. Протягом XVII—XIX ст. у Сянках були збудовані три дерев'яні церкви бойківського типу, дві з яких (1645 і 1703 рр.) були продані на Закарпаття у села Кострина та Сіль, де збереглися до сьогодні. Частину Сянок досі називають «Ропою», адже тут колись добували сіль.

Через село на початку 70-х років XIX ст. проклали залізничну колію, яка з'єднала Ужгород із Перемишлем та Львовом, у 1904 р. тут було побудовано залізничну станцію, яка діє і нині. 1905 року було завершено спорудження, здано в експлуатацію відтинок залізниці Самбір — Сянки.[1]

Біля села є військовий цвинтар і кілька окремих могил часів Першої світової війни, адже в 1914 і 1915 рр. в районі Ужоцького перевалу проходили кровопролитні бої між російськими та австро-угорськими військами. Перед Другою світовою війною у селі було 10 будинків відпочинку, 6 пансіонатів та 3 туристичних притулки, у яких можна було розмістити майже дві тисячі відпочивальників, тут також були театр, бібліотека, тенісні корти, лижний трамплін, санна траса і метеорологічна станція. Гірськолижна траса на поблизькій горі Сянки вважалась однією з найкращих у довоєнній Польщі.

До другої половини 1940-х рр. село лежало по обидва боки річки Сян. Після прокладення кордону між Польщею та СРСР польська частина села була повністю зруйнована, її мешканці виселені. У селі збереглися традиційна дерев'яна бойківська забудова й загорожі, пилорами, старі мости, є багато придорожніх капличок і хрестів.

Церкви[edit | edit source]

У селі діяли церкви святого Стефана (1831 р.), Св. пр. Іллі (1908 р.) та католицький костел. Вони були зруйновані після Другої світової війни, а мурована двірська каплиця — висаджена у повітря 1970 р. У 1990-х роках в Сянках споруджено дві нові церкви — греко-католицьку святого Юрія та православну - Вознесіння Господнього.

Дерев'яна церква святого Юрія розташована на краю села біля дороги. Збудована 1993 року за проектом турківських архітекторів Михайла Лофія та Івана Бесєдіна. Будував її майстер Микола Василишин з Борині. Приміщення церкви нагадує неоукраїнський стиль, але більш присадкувата з тяжчими пропорціями. У плані вона хрещата з прямокутним бабинцем, вкороченими бічними раменами та гранчастим вівтарем. При вівтарі з обох боків розташовані прямокутні захристя. Квадратну наву вінчає низький світловий восьмерик, вкритий наметовою банею, завершеною маківкою з хрестом. Бічні рамена та бабинець накриті двосхилими причілковими дахами, а вівтар – п’ятисхилим. Оперізує церкву вузьке піддашшя, оперте на профільовані виступи вінців зрубів. Стіни ошальовані вертикально дошками. У церкві св. Юрія встановлено світильник-павук зі старої церкви св. пророка Іллі та дзвін із церкви у Біньовій.

У нижній частині села при залізниці розташована мурована церква Вознесіння Господнього з дерев'яним восьмериком. Вона постала у 1996 році, а споруджували храм майстри Павло Харьо, Стефан Климович та Ілько Чівка. До прямокутної нави зі сходу прилягає вужчий півциркульний вівтар, з заходу – великий присінок. Нава і вівтар вкриті спільним двосхилим дахом, який над вівтарем переходить у конічний. На гребені посередині здіймається високий світловий восьмерик, вкритий цибулястою банею, на краях – невеликі маківки з хрестами. Стіни гладко тиньковані. Щірець присінку східчастий з півкруглим завершенням.

Персоналії[edit | edit source]

У селі народилися:

Посилання[edit | edit source]

Примітки[edit | edit source]

  1. Ю.Томін, Ю.Романишин, Р.Коритко, І.Паращак. Перша колія: до 150-річчя Львівської залізниці.- Львів: ТзОВ «Західноукраїнський Консалтинговий Центр» (ЗУКЦ), 2011.- 496 с.; іл. ISBN 978—617—655—000—6 c. 53