Аделіна Патті
| Аделіна Патті | |
|---|---|
| Adelina Patti | |
 | |
| Аделіна Патті (1870) | |
| Основна інформація | |
| Повне ім'я | Adela Juana Maria Patti |
| Дата народження | 19 лютого 1843 |
| Місце народження | Мадрид, Іспанія |
| Дата смерті | 27 вересня 1919 (76 років) |
| Місце смерті |
замок Крайг-і-Нос, Уельс (Craig Y Nos Castle) |
| Поховання | Пер-Лашез і Grave of Cederstromd |
| Роки активності | 1939 - 1962 |
| Громадянство | Париж, Франція |
| Національність | італійка |
| Професія | оперна співачка |
| Співацький голос | колоратурне сопраноd і сопрано[1] |
| Інструменти | вокал[d] |
| Жанри | класична музика і опера |
| Псевдоніми | діва Патті (Divas La Patti) |
| Лейбл | Gramophone Patti |
| Нагороди | |
| Мати | Катерина К'єза Барілі |
 Файли у Вікісховищі | |
Аделіна Патті (італ. Adelina Patti; повне ім'я Adela Juana Maria Patti; * 19 лютого 1843, Мадрид — † 27 вересня 1919, замок Крайг-і-Нос, англ. Craig Y Nos Castle, Уельс) — італійська співачка (колоратурне сопрано), улюблена вокалістка Джузеппе Верді. Дебютувала в Нью-Йорку 1859 року на сцені Італійської опери в партії Лючії («Лючія ді Ламмермур» Гаетано Доніцетті). Співала в багатьох країнах і її гастролі мали тріумфальний успіх. Від 1897 залишила оперну сцену і виступала на концертах. Її репертуар складався в основному з колоратурних партій, ліричних, а також драматичних. Завдяки чистоті та красі її ліричного голосу й неперевершеній техніці бельканто Патті залишається однією з найвідоміших в історії співачок-сопрано. Вона співала професійно з дитинства і володіла колоратурним сопрано з ідеально вирівняними вокальними регістрами і теплим, шовковистим тембром.
Біографія[ред. | ред. код]
Аделіна Патті була наймолодшою з чотирьох дітей Сальватора Патті (Salvator Patti, 1800-1869) і Катерини К'єза (Catherine Chiesa, померла 1870), двох італійських співаків, які проживали в Іспанії. Цікаво, що Аделіна народилася в будівлі Оперного театру в Мадриді, де її мати була оперною співачкою і співала тут заголовну партію в «Нормі» лишень за кілька годин до пологів.
Незабаром після народження Аделіна Патті разом з родиною емігрувала до США. Співати почала 1851 у віці 9 років, дала кілька концертів по всій країні з двома своїми старшими сестрами, Амелією (1831-1915) і Карлоттою (1835-1889 ), також співачками, під керівництвом Моріса Стракоша (Maurice Strakosch), піаніста та імпресаріо, який одружився з Амелією у 1852 році. Їх брат Карло (1830-1869) був скрипалем і диригентом. Припускають, що саме Стракош розкрив Аделіні тонкощі техніки співу, хоч, як це заведено серед деяких співаків, вона пізніше стверджувала, що є повністю самоучкою.
У 1859 році у віці 16 років, вона дебютувала в «Музичній академії» (Academy of Music) у Нью-Йорку в головній ролі опери «Лючія ді Ламмермур» Гаетано Доніцетті, а у 1861 році поїхала до Лондона, де вона тріумфувала в Ковент-Гардені у головній ролі опери «Сомнамбула» Вінченцо Белліні. За одержані гонорари Патті купила будинок в Клепгем (Clapham) - південно-західному районі Лондона і, проживаючи там, у наступні роки виїжджала на гастролі до Парижа та Відня, де її виступили мали також великий успіх.
У 1862 році, під час американського турне, Аделіна Патті співала Home! Sweet Home! Джона Говарда Пейна (John Howard Payne), у Білому домі для президента США, Авраама Лінкольна, і його дружини, Мері Лінкольн. У Лінкольна оплакували сина Віллі, який помер від тифу. Зворушений до сліз Лінкольн попросив виконати пісню на біс. Відтоді пісня стала пов'язаною з Аделіною Патті, і вона виконувала її багато разів на біс на своїх концертах.
Франц Ксавер Вінтергальтер
Franz Xaver Winterhalter
Сценічна кар'єра Патті —– це успіх після чергового успіху. Її виступи відбувалися не тільки в Англії та Сполучених Штатах, але і в Росії та Південній Америці. Приваблива зовнішність та вокальні дані доводили публіку до шаленства і одержували найвищі рецензії у музичних критиків.
В основі репертуару Аделіни Патті, або як її називали «діви Патті» (divas La Patti), були головні ролі у італійських та французьких операх. Прекрасне володіння технікою співу давало їй можливість виконувати вокально різні ролі – Луїзи Міллер, Аїди, Дездемони (Джузеппе Верді), Ельчії (Джоаккіно Россіні), Джоконди (Амількаре Понк'єллі), навіть Кармен (Жоржа Бізе).
Тричі одружувалася: у 1868 вона вийшла заміж у Лондоні за маркіза де Ко (Henri de Roger de Cahusac, marquis de Caux, 1825 - 1889), який був на шістнадцять років старший, і з яким вона дуже бурхливо розлучалася з 1877 до 1885 року. У 1886 одружилася з французьким тенором Ніколіні (Ernest Nicolas dit Nicolini, 1834 – 1898), з яким вона теж розлучилася, щоб вийти заміж у січні 1899 за шведського барона Olof Rudolf Cederström, (1870–1947).
.jpg)
У грудні1905 у замку Craig-y-Nos та у червні 1906 у Лондоні, у віці більше 60 років, записала деякі твори на диски:
- Voi che sapete «Весілля Фігаро», (В. А. Моцарт)
- Air des Bijoux «Фауст», (Шарль Гуно)
- Ave Maria (Шарль Гуно)
- Si vous n'avez rien à me dire мелодія, (Віктор Гюго/ Mme. La Baronne Willy de Rothschild)
- Connais-tu le pays ? « Міньйон» (Амбруаз Тома)
- Batti, batti «Дон Жуан» (В. А. Моцарт)
- Casta diva «Норма», (Вінченцо Белліні)
- Ah! non credea mirarti «Сомнамбула», (Вінченцо Белліні)
- Il bacio (Луїджі Ардіті)
- La Serenata (Франческо Паоло Тості).
У 1906 році Аделіна Патті повністю покинула сцену і 27 вересня 1919 померла у своєму будинку в замку Craig-y-Nos в Уельсі, а через кілька днів була похована на цвинтарі Пер-Лашез (Père Lachaise) у Парижі.
Література[ред. | ред. код]
- Музыкальный энциклопедический словарь. М., СЭ, 1991. С. 414. ISBN 5-85270-033-9
- Тимохин В. Выдающиеся итальянские певцы. М., 1962
Посилання[ред. | ред. код]
- Ніколіні (Nicolini) Аделіна // Українська музична енциклопедія. Т. 4: [Н – О] / Гол. редкол. Г. Скрипник. — Київ : ІМФЕ НАНУ, 2016. — С. 263.
- ↑ Archivio Storico Ricordi — 1808.