Базилевич Анатолій Дмитрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Базилевич Анатолій Дмитрович
Народження 7 червня 1926(1926-06-07)
Жмеринка, Вінницька округа, Українська СРР, СРСР
Смерть 30 червня 2005(2005-06-30) (79 років)
  Київ, Україна
Поховання Байкове кладовище
Країна  СРСР
 Україна
Навчання Харківський художній інститут (1953)
Діяльність графік
Вчитель Світличний Єфрем Павлович, Бондаренко Григорій Антонович, Дайц Йосип Абрамович, Мироненко Василь Федорович, Страхов Адольф Йосипович, Супонін Петро Михайлович, Кокель Олексій Опанасович і Філонов Іван Никифорович
Член Спілка радянських художників України
Нагороди
медаль «За трудову відзнаку»
Народний художник України срібна медаль ВДНГ заслужений діяч мистецтв УРСР

CMNS: Базилевич Анатолій Дмитрович у Вікісховищі

Анато́лій Дми́трович Базиле́вич (7 червня 1926, Жмеринка — 30 червня 2005, Київ) — український графік; член Спілки радянських художників України з 1956 року. Батько графіка Олексія Базилевича.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 7 червня 1926 року в містечку Жмеринці (нині Вінницька область, Україна) у сім'ї інженера. У 1933 році з батьками переїхав до Маріуполя, де пішов навчатися до школи та відвідував художній гурток у Будинку піонерів Іллічівського району (керівник Кузьма Бендрик)[1]. Під час німецько-радянської війни разом із батьками був відправлений на примусові роботи до Німеччини. 1945 року повернувся до Маріуполя, працював художником-оформлювачем на заводі та завершив середню освіту у вечірній школі[2].

Протягом 1947—1953 років навчався у Харківському художньому інституті, де його вчителями були Григорій Бондаренко, Йосип Дайц, Адольф Страхов, Єфрем Світличний, Василь Мироненко, Петро Супонін, Олексій Кокель, Івана Філонова. Дипломна робота — ілюстрації до «Буковинської повісті» Ігоря Муратова[3].

З 1953 року в Києві співпрацював із місцевими видавництвами «Молодь», «Веселка», «Дніпро», «Мистецтво», «Радянський письменник», «Радянська школа» (усі — Київ), харківським — «Прапор», з естампним цехом Комбінату монументально-декоративного мистецтва та редакцією діафільмів «Укркінохроніки».

Могила Анатолія Базилевича

Мешкав у Києві, у будинку на вулиці Академіка Філатова, № 10а, квартира № 9. Помер на 80-му році життя 30 червня 2005 року. Похований разом з дружиною на Байковому кладовищі (ділянка № 49б, 50°25′03″ пн. ш. 30°30′03″ сх. д. / 50.4175000° пн. ш. 30.5008611° сх. д. / 50.4175000; 30.5008611).

Творчість[ред. | ред. код]

Працював у галузях книжкової та станкової графіки (автор низки екслібрисів[4]), монументального живопису. Серед робіт:

Ілюстрації до книжок

Виконав ілюстрації до окремих творів Тараса Шевченка: «Причинна», «Катерина», «Перебендя», «Відьма», «Єретик», «Гайдамаки» (всі кольорові, олія, 1961). Автор станкового твору «Зустріч з сестрою» (м'який лак, 1963), малюнків для поштових листівок з українськими народними піснями на слова Тараса Шевченка «Садок вишневий коло хати», «Од села до села», «У гаю, гаю», «Ой гоп, гопака» (всі — туш, перо, акварель, 1961), «Перебендя старий, сліпий», «Якби мені черевички» (обидві — туш, перо, акварель, 1962). Взяв участь в ілюструванні ювілейного видання «Кобзаря» (Київ, 1964 — ілюстрація до поеми «Тарасова ніч», м'який лак, 1963). Оформив видання «Малий Кобзар» (Київ, 1969).

Монументальний живопис

Брав участь республіканських у виставках з 1954 року, всесоюзних — з 1953 року, зарубіжних — з 1955 року. Персональні виставки відбулися в Києві 1961 та 1996 року, Москві у 1962 році[8].

Твори зберігаються в Національному художньому музеї України та Музеї книги та друкарства України в Києві, Горлівському, Запорізькому і Херсонському художніх музеях, Львівському літературно-меморіальному музеї Івана Франка, Стеблівському літературно-меморіальному музеї Івана Нечуя-Левицького[9].

Відзнаки[ред. | ред. код]

Вшанування[ред. | ред. код]

У травні 2023 року колишній провулок Червонозаводський у Святошинському районі Києва отримав нову назву на честь Анатолія Базилевича[12].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Велика українська енциклопедія.
  2. а б Народний художник України Анатолій Базилевич. 1926—2005. Каталог виставки творів, 2006, с. 23.
  3. Художники народов СССР, с. 259, Т. 1.
  4. а б в Словник художників України. Біобібліографічний довідник, 2019, с. 80.
  5. Геннадій Брежньов. Байки. Харків, Харківське книжково-газетне видавництво, 1951.
  6. Марко Кропивницький. По щучому велінню… Київ, Веселка, 1967.
  7. Ілюстрації Анатолія Базилевича до «Енеїди» Івана Котляревського.
  8. Очерки о художниках Советской Украины, 1980, с. 51.
  9. Народний художник України Анатолій Базилевич. 1926—2005. Каталог виставки творів, 2006, с. 22.
  10. Указ Президента України від 19 серпня 1993 року № 338/93 «Про присвоєння почесних звань України працівникам культури і мистецтва»
  11. Народний художник України Анатолій Базилевич. 1926—2005. Каталог виставки творів, 2006, с. 24.
  12. Тетяна Лозовенко. У Києві змінили назви станцій метро, вулиць та провулків. Українська правда. Процитовано 18 травня 2023.

Література[ред. | ред. код]