Бернштейн Сергій Натанович
Сергі́й Ната́нович Бернште́йн (*22 лютого (5 березня) 1880, Одеса, Російська імперія — †26 жовтня 1968, Москва, РРФСР) — радянський математик; член АН УРСР, АН СРСР, Паризької АН, професор Харківського університету, творець наукової школи, засновник і директор Українського інституту математичних наук у Харкові; понад 250 праць українською, німецькою, французькою мовами про диференціальні рівняння, теорію наближення функцій та теорію ймовірностей (зокрема, її аксіоматичне обґрунтування).
Біографія[ред. | ред. код]
Сергій Натанович народився в родині Н. Й. Бернштейна — доктора медицини, доцента анатомії і фізіології Новоросійського університету в місті Одеса.[7]
Навчався в університеті Сорбонна (Париж, 1899—1904), де в 1904 році захистив докторську дисертацію про розв'язання 19-ї проблеми Гільберта. Його вчителями були Еміль Пікар, Давид Гільберт і Жак Адамар.[8]
У 1906 році після повернення в Росію, Бернштейн здав повторно магістерські іспити і в 1908 році захистив дисертацію, щоб отримати роботу.[8]
У 1907–1908 рр. — професор Жіночих політехнічних курсів у Санкт-Петербурзі.[9]
Від 1907 р. — приват-доцент Харківського університету, водночас у 1908–1918 рр. — професор Вищих жіночих курсів у Харкові. У 1920—1933 рр. — професор Харківського університету, керівник науково-дослідної кафедри прикладної математики.[9]
У 1928—1931 рр. — директор Українського інституту математичних наук (Харків).[9]
У 1933—1941 роках професор Ленінградського політехнічного інституту і ЛДУ, з 1935 працював у Математичному інституті АН СРСР. Іноземний член Паризької АН (1955).
З його ім'ям пов'язана організація кафедри прикладної математики, а пізніше науково-дослідної кафедри; потім організація в Харкові Всеукраїнського науково-дослідного інституту математичних наук (1928) і організація першого Всесоюзного з'їзду математиків (Харків, 1930). Сергій Натанович брав участь у багатьох нарадах з організації наукової роботи в Україні і відновленню нормальної діяльності вищих навчальних закладів.
Часто говорять, що в своїй творчості Бернштейн продовжував традиції петербурзької математичної школи П. Л. Чебишева, А. А. Маркова та О. М. Ляпунова.[8]
Праці[ред. | ред. код]
Основні роботи відносяться до теорії диференціальних рівнянь, теорії функцій і теорії ймовірностей. Він знайшов умови аналітичності розв'язків рівнянь 2-го порядку еліптичного і параболічного типів, розробив нові методи розв'язання граничних задач для нелінійних рівнянь еліптичного типу. Продовжуючи і розвиваючи ідеї П. Л. Чебишова про наближення функцій многочленами, Бернштейн і його учні створили нову галузь теорії функцій — конструктивну теорію функцій. У теорії імовірностей Бернштейн розробив першу (1917) аксіоматику, продовжив і в деякому відношенні завершив дослідження петербурзької школи Чебишева — Маркова по граничних теоремах, розробив теорію слабозалежних величин, досліджував стохастичні диференційні рівняння і вказав на ряд застосувань ймовірнісних методів у фізиці, статистиці і біології.
Автор «Курсу теорії ймовірностей», який визнаний видатним явищем у світовій теоретико-ймовірнісній літературі.
Відзнаки і нагороди[ред. | ред. код]
- Удостоєний премії Бельгійської академії наук в 1911 р.
- Удостоєний премії ім. Бордена Паризької академії наук в 1926 р.
- Іноземний член-кореспондент Академії природничих наук (Паризької академії наук) Інституту Франції з 1928 р., іноземний дійсний член з 1945 р.
- Почесний член Московського математичного товариства з 1940 р.
- Лауреат Державної премії СРСР (1942).
- Член Французького математичного товариства з 1944 р.
- Почесний доктор Алжирського університету з 1944 р.
- Почесний доктор наук Паризького університету (Сорбонна, Франція) з 1945 р.[7]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г д е ж Архів історії математики Мактьютор — 1994.
- ↑ http://www.mi.ras.ru/index.php?c=inmemoriapage&id=27705
- ↑ а б в Бернштейн Сергей Натанович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
- ↑ Енциклопедія Брокгауз
- ↑ https://catalogue.bnf.fr/ark:/12148/cb31804324p
- ↑ а б в Математичний генеалогічний проєкт — 1997.
- ↑ а б Е. П. Зімін, С. В. Кисляков, Г. С. Монахтіна, В. П. Павлов (2009). Бернштейн Сергій Натанович. Математичний інститут ім. В. А. Стеклова (рос.). Архів оригіналу за 13 травня 2018. Процитовано 12 травня 2018.
- ↑ а б в П. С. Александров, Н. І. Ахієзер, Б. В. Гнеденко ж А. Н. Колмогоров (1969). Бернштейн Сергій Натанович (некролог). Успіхи математичних наук (рос.). 24 (3 (147)). Архів оригіналу за 17 травня 2018. Процитовано 12 травня 2018.
- ↑ а б в Бернштейн Сергій Натанович — Енциклопедія Сучасної України. esu.com.ua. Архів оригіналу за 7 січня 2022. Процитовано 13 жовтня 2021.
Див. також[ред. | ред. код]
Література[ред. | ред. код]
- Віталій Абліцов «Галактика „Україна“. Українська діаспора: видатні постаті» — К.: КИТ, 2007. — 436 с.
Посилання[ред. | ред. код]
- Математична генеалогія Бернштейна Сергія Натановича [Архівовано 13 липня 2010 у Wayback Machine.]
|
- Народились 5 березня
- Народились 1880
- Уродженці Одеси
- Померли 26 жовтня
- Померли 1968
- Померли в Москві
- Поховані на Новодівичому цвинтарі в Москві
- Науковці Московського університету
- Викладачі Харківського університету
- Науковці Санкт-Петербурзького університету
- Науковці Математичного інституту РАН
- Доктори філософії
- Члени Національної академії наук України
- Академіки РАН
- Члени АН СРСР
- Члени Французької академії наук
- Кавалери ордена Леніна
- Кавалери ордена Трудового Червоного Прапора
- Лауреати Сталінської премії
- Українські математики
- Радянські математики
- Науковці Харківського університету
- Дійсні члени НАН України
- Академіки АН СРСР
- Науковці Інституту математики НАН України
- Випускники Паризького університету