Богородчани

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Селище Богородчани
Герб Богородчан Прапор Богородчан
Церква св. Івана Євангелиста у Богородчанах (1930-34 рр.)
Церква св. Івана Євангелиста у Богородчанах (1930-34 рр.)
Церква св. Івана Євангелиста у Богородчанах (1930-34 рр.)
Країна Україна Україна
Область Івано-Франківська область
Район Івано-Франківський район
Громада Богородчанська селищна громада
Код КАТОТТГ:
Основні дані
Засновано 1441
Статус із 2024 року
Площа 12,2 км²
Населення 8235 (01.01.2021)[1]
Густота 662,2 осіб/км²;
Поштовий індекс 77701
Телефонний код +380 3471
Географічні координати 48°48′29″ пн. ш. 24°32′17″ сх. д. / 48.80806° пн. ш. 24.53806° сх. д. / 48.80806; 24.53806Координати: 48°48′29″ пн. ш. 24°32′17″ сх. д. / 48.80806° пн. ш. 24.53806° сх. д. / 48.80806; 24.53806
Висота над рівнем моря 333 м
Водойма р. Бистриця Солотвинська


Відстань
Найближча залізнична станція: Тарновиця
До станції: 18,2 км
До обл. центру:
 - фізична: 16 км
 - автошляхами: 18,4 км
Селищна влада
Адреса 77701, Івано-Франківська обл., Івано-Франківський р-н, смт. Богородчани, вул. Шевченка, 68
Голова селищної ради Заремба Ростислав Дмитрович
Вебсторінка Богородчанська селищна рада
Карта
Богородчани. Карта розташування: Україна
Богородчани
Богородчани
Богородчани. Карта розташування: Івано-Франківська область
Богородчани
Богородчани
Мапа

Богородчани у Вікісховищі

Богородча́ни (діалект. Богоро́дчєни) — селище в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області, адміністративний центр Богородчанської селищної громади. Розташоване на правому березі гірської річки Бистриці Солотвинської.

Історія[ред. | ред. код]

Давня історія[ред. | ред. код]

Перша встановлена письмова згадка про Богородчани (ще як село) належить до 3 січня 1441 року. [2] В ній йдеться про те, що власником Богородчан був Ян з Бучача — він же Ян Бучацький, староста теребовлянський. [3]  Цей документ був опублікований на латинській мові в «Актах гродських і земських» 16 січня 1441 року. Ось його зміст: «Ми, Іван з Бучача, староста Теребовлянський, маємо сплатити 300 марок.., сто по шістдесят широких грошей празької монети вельможному Петрові Одрованжу, старості Симбірському та Галицькому... Якщо не сплатимо, то повинні ми дати право на вступ в маєтки наші Черніїв, БогородзічаниЛяхівці... ».

У податковому реєстрі 1515 року в Богордчанах документується піп (отже, уже тоді була церква) і 12 ланів (близько 300 га) оброблюваної землі[4].

У другій половині XVI століття Богородчани стали володінням Потоцьких.

1691 року за наказом графині К. Потоцької у Богородчанах споруджується костел, а навколо нього оселяється група дрібної шляхти і кілька десятків ремісників з Польщі.

У першій половині XVIII століття в околицях Богородчан активно діяли загони опришків. До них приєдналися й богородчанські жителі. 1744 року опришки на чолі з Олексою Довбушем зробили напад на фортецю в Богородчанах, де повстанці захопили багато зброї, а також знищили реєстри податків, орендні договори тощо.

За першим поділом Польщі 1772 року Богородчани опинилися під владою Габсбурґів у Священній Римській імперії. Австрійська влада у 1789 року відкрила німецьку школу, а 1790 року заснувала українську народну школу. Польські урядовці, яких в Галичині за часів Австрійської імперії було досить багато, не сприяли розвитку української культури. Богородчани залишались у другій половині XVIII століття дрібним містечком: 1786 року тут було всього 314 будинків і 1 134 жителі.

ХІХ-ХХ сторіччя[ред. | ред. код]

У середині XIX століття у Богородчанах активізується суспільно-політичне життя. У червні 1848 року тут було створено місцеву Руську раду, до складу якої увійшло 29 членів.

Після реформи 1848 року в Богородчанах з'являються перші підприємства. 1870 року містечко мало невелику броварню, ґуральню, деревообробну майстерню. Наприкінці XIX століття на них працювало понад 100 робітників.

У 1900 р. в місті з 4706 жителів було 1970 українців, 786 поляків, 1937 німців та 3 інших національностей (1703 греко-католики, 768 римо-католиків, 2219 юдеїв і 16 інших віровизнань).[5]

Тяжкі випробування чекали на жителів Богородчан у роки Першої світової війни. На цій території точилися жорстокі бої між австро-угорськими і російськими військами. У Богородчанах загинуло близько 50 жителів, зруйновано промислові підприємства, спалено багато будинків. У селищі та його околицях лютувала епідемії тифу й холери. Господарство занепало.

27 червня 1941 року Богородчани окупували гітлерівці. За час окупації гітлерівці вбили 822 жителі селища й вигнали в рабство до Німеччини 80 чоловік. 28 липня 1944 року в Богородчани увійшли частини 161-ї стрілецької дивізії Червоної Армії. Літом 1947 року в Богородчанах було насильно організовано колгосп, який названо ім'ям І. Франка. У 1957 році тут було створено райхарчокомбінат, який почав випускати ковбасні і хлібобулочні вироби та безалкогольні напої. Промартіль ім. С. М. Кірова реорганізували у бондарний цех Солотвинського лісокомбінату. В селищі почала працювати міжколгоспна будівельна організація, МТС було реорганізовано на PTG (з 1961 року — «Сільгосптехніка»).

У 1962 році на базі промартілі «Коопвзуття» та дрібних побутових майстерень створено райпобуткомбінат, 1968 року відкрито швейно-галантерейну фабрику, з січня 1970 року почав працювати цегельний завод.

Населення[ред. | ред. код]

У 1938 році в місті мешкало 1670 греко-католиків. Окрім того, у Богородчанах та присілку Скобичівка разом мешкало 795 римо-католиків, 40 окатоличених українців та 1931 юдеїв.[6]

Пам'ятки архітектури[ред. | ред. код]

У місті збереглися:

  • Домініканський монастир (17421762 роки, мурований); фундатор — Станіслав Коссаковський — каштелян камінський.[7];
  • Костел домініканів (1745 рік, мурований);
  • Палати духовенства — келії (1762 рік, муровані);
  • Церква Іоана Євангелиста (1930-1934 рр.), споруджена за проектом архітектора Євгена Нагірного.

Науково-дослідний інститут пам'яткоохоронних досліджень (м. Київ) вніс смт. Богородчани до списку найважливіших історичних населених місць України та їхніх пам'яток. Список затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 року № 878.

Церква св. Івана Євангелиста[ред. | ред. код]

Станом на кінець XIX століття майже в самому центрі поселення існував дерев’яний храм Пресвятої Тріїці, в якому зберігався золочений іконостас Манявського скиту (нині входить в експозицію Львівського музею українського мистецтва).

У 1930-му за ініціативи єпископа Станіславівського Григорія Хомишина (1867 – 1945) в містечку його ж турботами (майбутній мученик греко-католицької церкви надав землю та виступав фундатором) був освячений наріжний камінь майбутнього собору поруч з тією самою дерев’яною Троїцькою церквою. Теперешній храм зводився за проєктом талановитого львівського архітектора Євгена Васильовича Нагірного (1885 – 1951) чотири роки, і після освячення в 1934-ому став однією з головних уніатських святинь Прикарпаття завдяки унікальності своєї символічної архітектури, за зразок якої були взяті зразки світової класики

Чотиристовпна цегляна базиліка головного греко-католицького храму Богородчан з шестиколонним портиком доричного ордеру центрального входу є окрасою центральної частини містечка. Її еклектичний образ з ухилом в необароко по зовнішніх фасадах від початку був не тинькований і тільки після повернення в 1990-х сакральної суті отримав свій сучасний вигляд. Прикрашена високими вузькими віконними арками, контрфорсами, балконом на портику за тонкими балясинами парапету у доповненні тонких штрихів обвідки, головний зовнішній акцент перлини зосереджено на верхній частині піднесеним куполом з круглими світловими віконцями на високому світловому барабані, маленькими пологими шоломоподібними куполами на кутах, величними бароковими декоративними фронтонами та сиґнатуркою під хрестом, що візуально спрямовують силует у вир. Багатий внутрішній розпис зі святими образами та витончені вітражі лише підкреслюють чотири монументальні опорні колони купольного барабану на високих стилобатах, а сім нехарактерних колон захристії символічно відповідають за кількістю святим таїнствам. Окрему увагу привертає образ Богородчанської Божої Матері, урочисто прибраний рушниками на простій тринозі.

Освіта[ред. | ред. код]

У місті є 2 загальноосвітні ліцеї та Богородчанський професійний будівельний ліцей.

У міжвоєнний період діяли дві 7-класові школи, зокрема хлопчача та дівоча утраквістична[6].

Транспорт[ред. | ред. код]

Автобусне сполучення з Івано-Франківськом. Через селище проходить автомагістраль Івано-Франківськ — Надвірна.

Відомі особи[ред. | ред. код]

Народилися[ред. | ред. код]

Працювали, перебували[ред. | ред. код]

Парламентські посли від Богородчан[ред. | ред. код]

  • доктор Криницький Богдан — правник, громадський діяч (москвофіл), посол Галицького сейму 9-го скликання.[10].

Галерея[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2021 року (PDF)
  2. Акти ґродські і земські.-Львів,1887.Т.12.-564с.,(пол., лат.) [Архівовано 11 квітня 2021 у Wayback Machine.] с.92
  3. Акти ґродські і земські.-Львів,1887.Т.12.-564с.,(пол., лат.) [Архівовано 11 квітня 2021 у Wayback Machine.] с.93
  4. Zródla dziejowe. Tom XVIII. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. Cz. I. Ziemie ruskie. Ruś Czerwona. s. 170 – Warszawa: Sklad główny u Gerberta I Wolfa, 1902. - 252 s.
  5. Gemeindelexikon der im Reichsrate vertretenen Königreiche und Länder, bearbeitet auf Grund der Ergebnisse der Volkszählung vom 31. Dezember 1900, XII. Galizien. Wien (online).
  6. а б Шематизм всего клира греко-католицької епархії Станиславівської на рік Божий 1938. — Станиславів, 1938. — С. 27-28.
  7. Акти ґродські і земські [Архівовано 26 лютого 2019 у Wayback Machine.]. — Львів, 1928. — Т. 23. — S. 451.
  8. Указ президента України № 731/2019. Архів оригіналу за 6 жовтня 2019. Процитовано 5 листопада 2019. 
  9. Чорновол І. 199 депутатів Галицького Сейму // Серія «Львівська сотня». — Львів: «Тріада плюс», 2010. — С. 143.
  10. Чорновол І. 199 депутатів Галицького сейму. — Львів: Тріада плюс, 2010. 228 c.; іл. с. 113—114; 144

Посилання[ред. | ред. код]