Бойки

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Бойки (значення).
Ця стаття є частиною серії статей про народ
Українці
  Портал «Україна»
Бойки (XIX ст.)
Бойки з Долинського округу (1898 р.)
Бойки, літографія 1837 р.
Бойки

Бо́йки, самоназва: верховинці, горальці, підгіряни (пол. Bojkowie, словац. Bojkovia, чеськ. Bojkové, нім. Bojken) — етнографічна група українців або у Словаччині русинів (pujďaci)[1], що живуть на північних і південних схилах Карпат («Бойківщина») від річок Лімниця й Тересва на сході до річок Уж і Ослава на заході, у Словаччині від річок Ціроха й Пчолінка до кордону з Україною[1]. В Україні розселені в гірських районах Українських Карпат і Прикарпатті (Болехівський, Долинський і Калуський райони та частина Рожнятівського району Івано-Франківської області; Сколівський, Турківський, частини Стрийського, Дрогобицького, Самбірського та Старосамбірського районів Львівської області; Міжгірського та частини Воловецького районів Закарпатської області[2]).


Найбільші міські поселення Бойківщини — Турка, Сколе, Бориня, Воловець, Міжгір'я, Старий Самбір, Борислав, Долина, Калуш й інші.

Назва[ред. | ред. код]

Назва «бойки» популяризована О. Торонським, В. Хіляком та іншими.

Щодо походження етноніма існує кілька гіпотез[3]. Священник Йосип Левицький у друкованій передмові до «Граматики» (1831) пояснював назву «бойки» — від вживання в їхній мові частки «бо є», «бойє» («так», «насправді»[4], «тільки»)[5], на відміну від лемків, що казали «лем», і «лишаків», що казали «лише», «лишень»[6]. Як основна ця версія наведена і в ЕСУМ[7].

За версією, яку «Енциклопедія українознавства» наводить як «найпоширенішу», етнонім «бойки» походить від кельтського племені бойїв, яке проживало на території Чехії й Австрії в пізньоантичні часи[5][3]. Іншими джерелами ця версія подається як безпідставна[7][6]. У XIX столітті Павло Шафарик намагався довести прямий зв'язок між етнонімом «бойки» і хоронімом «Бойки» (грец. Βοικι), згаданим у компілятивному творі візантійського імператора Костянтина VII Багрянородного «De Administrando Imperio» (Про управління імперією; розділ ХХХІІ)[6][8][5][9]. Думку Шафарика поділили Франьо Рачки і Г. Говорт[en], але зараз ця гіпотеза вважається непереконливою, бо ще з XIX ст. історики (серед них і М. С. Грушевський) з більшою ймовірністю пов'язують землю «Бойки» з Богемією, і виводять її назву від етноніма «бойї»[10][11]. Як у випадку з лемками й гуцулами, бойки відомі в історичних і етнографічних записах з XVIII—XIX ст.[12]

Від етноніму «бойки» походить і прізвище Бойко.

У Словаччині бойків називають «пуйдяками» (словац. Pujďák), оскільки вони говорять «пуйдеме» на відміну від лемківського «пійдеме» або «підеме», яких знов «пуйдяки» називають «підяками». Якщо проігнорувати факт, що переважна частина Великоберезнянського району становить частину Лемківщини, то до «пуйдяків» можна зарахувати носіїв снинських говорів південнолемківських діалектів української мови. Подібний наголос має також пасмо перехідних говорів між снинськими та меджилабірськими говорами (переважно в долині річки Удава), але на відміну від снинських говорів мають словниковий фонд ближчий до меджилабірських говорів. Для снинських говорів характерне явище «укання» (напр. кунь, вуз, муст) як у суміжних закарпатських «укаючих» діалектах української мови. Відрізнення на «пуйдяків» та «підяків» живе в народно—розмовній мові дотепер.

Історія[ред. | ред. код]

Бойків розглядають як нащадків давнього племені білих хорватів[13], котрі брали безпосередню участь у етногенезі українського народу часів раннього середньовічя та Київської Русі[5]. Але угри переселились в Наддунайську низовину, внаслідок чого племена східних та південних слов'ян були ними розділені[прояснити][5].

Бойківський стрій[ред. | ред. код]

Цей розділ потребує доповнення.

Культура[ред. | ред. код]

Музей народної архітектури і побуту у Львові, сектор «Бойківщина». Хата 1912 року з с. Либохора

Бойки зберегли багато старовинних звичаїв і обрядів. Основні галузі традиційного господарства бойків — гірське скотарство та землеробство, лісові промисли та солеваріння, ремесла та художні промисли. У сучасних умовах бойки займаються переважно землеробством і тваринництвом, працюють на лісо- і нафторозробках, розвинені художні промисли, існує курортна галузь.

Чоловічий стрій[ред. | ред. код]

Чоловіки носили штани синього кольору, заправлені в чоботи. Влітку носили широкі полотняні, а взимку — вовняні голошні (штани). Сорочки носили вишиті білі, поверх штанів зі шкіряним широким поясом. На голові носили чорні баранячі шапки, завужені до верху. Взимку носили довгі до коліна бурки чорного кольору, які носили на плечах, не одягаючи. Бурки були обшиті червоно-чорними крученими шнурами. Шапки були пошиті без сукна. Кожухи носили білого кольору, а серм'яги — кавового. Влітку на голові носили так звані «венгерські капелюхи». Сорочки бойків були оздоблені мережкою. На голові носили також «кучми» (баранячі кудлаті шапки). Влітку чорний низький з широкими крисами капелюх.[джерело?]

Жіночий стрій[ред. | ред. код]

Жінки бойків носили на голові сивого кольору баранячі шапки з зеленим або червоним верхом; спідниці у квіти, поверху спідниці — пстру (вовняну запаску); сорочку з відокремленим станком, зібраним подолом та розрізом на спині. Сорочки вишивали на грудях у вигляді півкола. Спідниці були з білого полотна або вибійки (мережки). На свята волосся носили розпущеним. Носили також білі полотняні свитки, дівчата заплітали волосся в одну косу, яку прикрашали квітами і стрічками; жінки заміжні носили на голові завійку, яка часом цілком закривала голову. Взимку поверх звичайного одягу носили небесного кольору бекешу, розшиту червоними шнурами та чоботи. На шиї жінки бойків носили багато скляних пацьорків. До церкви ходили тільки в чоботах, обов'язково чорних (за описом Оскара Кольберґа)[14].

Відомі особистості Бойківщини[ред. | ред. код]

Галерея[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Вікіцитати містять висловлювання на тему: Бойки
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Бойки

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б kultúru, Centrum pre tradičnú ľudovú. pujďaci - Centrum pre tradičnú ľudovú kultúru. https://www.ludovakultura.sk/ (sk-SK) . Процитовано 22 січня 2023.
  2. ↑ Бойки // Ін-т історії України НАН України. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 6 березня 2011.
  3. ↑ а б Войналович В.А. (2003). БОЙКИ (Ukrainian) . Т. 1. Наукова думка, Інститут історії України НАН України. с. 688. ISBN 966-00-0734-5. Архів оригіналу за 25 червня 2016. Процитовано 10 липня 2019. Стосовно походження та етимології назви "Б." існує кілька гіпотез. Одні пов'язують її з особливостями психічного складу певної групи людей, ін. – з особливостями їхніх мовнодіалектичних ознак (бойківський говір – одна з пд.-зх. карпатських говірок – зберіг чимало архаїчних рис, переважно фонетичних та морфологічних). Достатньо обґрунтованою є гіпотеза, що пов'язує цю назву з етнонімом кельтських племен – "бойї", які мігрували у 6 ст. на Балкани і в Карпати. Подекуди Б. називають себе верховинцями. На Закарпатті назва "Б." мало поширена ... Гадають, що Б. – нащадки давнього слов'ян. племені білих хорватів, яких Володимир Святославич приєднав до Київської Русі {{cite book}}: Проігноровано |work= (довідка)
  4. ↑ Бойє? // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  5. ↑ а б в г д «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Париж, Нью-Йорк: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 1993 р. — Т. 1, С. 149, ISBN 5-7707-4049-3
  6. ↑ а б в Sofiia Rabii-Karpynska (2013 (перше видання 1984)). Boikos. Т. 1. University of Toronto Press. ISBN 978-0802033628. Архів оригіналу за 27 вересня 2019. Процитовано 10 липня 2019. The name boiko is thought to be derived from the frequent use of the particle boiie by the population. The Boikos are believed to be the descendants of the ancient Slavic tribe of White Croatians that came under the rule of the Kyivan Rus’ state during the reign of Prince Volodymyr the Great. Before the Magyars occupied the Danube Lowland this tribe served as a direct link between the Eastern and Southern Slavs. Some of the early Slav specialists, such as Pavel Šafařík and F. Rački, interpreted the remark of the Byzantine king Constantine VII Porphyrogenitus (10th century) that the ‘Boiky’ locality situated beyond Turkia (ie, Hungary) was the homeland of the White Serbs as a reference to the present Boiko region. This hypothesis is possibly true, but unproved. Likewise, no evidence exists to establish a connection between the name of the Boikos and the Celtic tribe of Boii, according to Yaroslav Pasternak. {{cite book}}: Проігноровано |work= (довідка)
  7. ↑ а б Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1982. — Т. 1 : А — Г / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін. — 632 с.
  8. ↑ Howorth, H. H. (1878). The Spread of the Slaves. Part I. The Croats. The Journal of the Anthropological Institute of Great Britain and Ireland. 7: 326. doi:10.2307/2841009. JSTOR 2841009.
  9. ↑ Constantine Porphirogenetus. De administrando imperio. — Dumbarton Oaks, 1966. Архів оригіналу за 21 серпня 2011. Процитовано 1 липня 2011.
  10. ↑ Mykhailo Hrushevsky (1997) [1898]. Andrzej Poppe; Frank E. Sysyn; Uliana M. Pasiczny (ред.). History of Ukraine-Rus'. Volume 1: From Prehistory to the Eleventh Century. Marta Skorupsky. Canadian Institute of Ukrainian Studies Press. с. 161—162. ISBN 978-1-895571-19-6. Архів оригіналу за 24 грудня 2019. Процитовано 10 липня 2019. The second detail in Constantine's account, which supposedly points to the eastern Carpathians, is his reference to a 'place called Boiki (Boiki)' on the border with the White Serbs; for a long time this was considered — and some consider it still – to be a reference to the Ukrainian Boikos. That is very unlikely, however, because the location is too far east for the Serbs, nor is there any indication that the name of the Boikos was ever in such wide usage. So all we are left with to suggest the existence of a Rus' Croatia in the Carpathians is the Primary Chronicle ... Published by H. Jireiek, the Karten zur Geschichte (1897) also show the 'Boiki' on the Dnister (map 4). It is more likely that Boiki is a distorted variant of the name Boiohem, or Bohemia, as most scholars now believe... {{cite book}}: Cite має пустий невідомий параметр: |10= (довідка)
  11. ↑ Gyula Moravcsik, ред. (1949). De administrando imperio. Pázmány Péter Tudományegyetemi Görög Filoĺ́ogiai Intézet. с. 130—131. Архів оригіналу за 28 грудня 2019. Процитовано 10 липня 2019. ...should be modern Saxony, where remnants of Serbs (Sorbs) are still living. The name 'Boiki' has been much disputed over by specialists ... has proved that the 'place called Boiki' can only be Bohemia. Grégoire (L'Origine, 98) rejects Skok's proposal to read 'Boioi', and suggests 'Boimi'. C.'s account contains one serious inexactitude: namely, the statement that the Serbs lived 'in a place called by them Boiki'. Although we have documentary proof of the existence of Croats in Bohemia, we have none to suggest that Serbs lived there. Bohemia was in fact another neighbour of White Serbia
  12. ↑ Вортман Д.Я., Косміна О.Ю. (2007). КАРПАТИ КРАЇНСЬКІ (Ukrainian) . Т. 4. Naukova Dumka, NASU Institute of History of Ukraine. ISBN 978-966-00-0692-8. Архів оригіналу за 8 березня 2016. Процитовано 10 липня 2019. Історико-етнографічні джерела кін. 18 – поч. 19 ст. фіксують наявність у К.У. субетнічних груп українців: бойків, лемків, гуцулів. {{cite book}}: Проігноровано |work= (довідка)
  13. ↑ Микола Нагірний. Внесок білих хорватів у процес етногенезу Українців // Емінак : науковий щоквартальник. — 2016. — Т. 1, № 1 (13) (січень-березень). — С. 20-26. — ISSN 1998-4634. Архівовано з джерела 4 березня 2020. Процитовано 29 травня 2022.
  14. ↑ Kolberg O. Rus Czerwona. — Warszawa, 1976. — Cz. 1. — S. 29-60. (пол.)

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Бойки&oldid=41722085